СНІД як форма толерантності

Імунологічна толерантність – стан імунної системи організму, при якому відсутня імунна відповідь на антиген або має місце його різка ослабленість. На практиці це означає, що те чи інше захворювання не викликає в організмі належного відгуку і не підлягає лікуванню зважаючи на втрати до нього імунітету. Найвищою формою толерантності є СНІД – синдром набутого імунодефіциту, при якому організм може загинути від незначної інфекції.

З медичного словника.

Всі «вільні і незакомплексовані» громадяни можуть радіти новій перемозі демократії. Україна скасувала зобовязання для іноземців надавати довідку про відсутність ВІЛ/СНІДу при отриманні української візи. При цьому відмітимо, що до спрощення процедури отримання української візи спричинили зміни до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Отже, дозволивши ВІЛ-інфікованим іноземцям без перепон долати український кордон, наші (хоча, судячи з їх законотворчої діяльності, зовсім не наші) депутати сподіваються запобігти захворюванню на СНІД і покращити соціальний захист населення. Щоправда не зрозуміло якого населення. Певно що також не нашого. Ну що ж, можновладці зайвий раз, з відвертим цинізмом, продемонстрували свою повну байдужість до українців і любов до «дорогих гостей», як представників кримінальних угруповань з країн третього світу, так і різноманітних збоченців та секс-туристів з «цивілізованих» країн. Цинізм, що межує з маразмом проявився і в іншому. Виявляється, що відміна довідок про відсутність ВІЛ/СНІДу є важливим кроком у подоланні корупції (саме так висловився один з чиновників). Мовляв, якщо довідку можна купити, то навіщо вона потрібна взагалі. Будемо очікувати, що виходячи з цієї логіки, найближчим часом будуть відмінені іспити на права водіння автомобіля, а міністерство Табачника, буде видавати дипломи про вищу освіту без жодного навчання (адже і права і дипломи купуються так само як і довідки). Інша поправка до згаданого закону також має немало порадувати населення, про соціальний захист якого так хвилюються депутати. Лікарі тепер мають право інформувати партнерів ВІЛ-інфікованих осіб, про те, що вони піддаються ризику зараження. «Ця норма дуже важлива для зменшення інфікування ВІЛ. Вона дозволить лікарям, не розголошуючи інформацію про хворобу пацієнта, попереджати його партнера про можливість зараження. Тобто на ділі лікар буде просити людину здати тест на ВІЛ, оскільки «на його думку» він міг інфікуватися. Але в той же час лікар не буде мати права напряму вказувати, від кого міг заразитися пацієнт», – зазначила Ірина Варшик (яке «типове» українське прізвище), один з авторів цього закону. Як саме лікар може контролювати статеве життя пацієнта не зрозуміло. Не зрозуміло й інше. Справа в тому, що згідно зі статтею 130 Кримінального кодексу України зараження вірусом імунодефіциту людини вважається злочином. Злочином вважається і «свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини». Виходить, що лікарі, які опинились у ситуації, яку описала Ірина Варшик, фактично стають співучасниками злочину приховуючи ім’я ВІЛ-інфікованого злочинця. Але справа не лише в хворих на СНІД чужинцях і хворих на розум чиновниках. Справа в тому, що боротьба проти «дискримінації» ВІЛ-інфікованих спрямована не тільки і не стільки на допомогу хворим. Хворим вже мало чим допоможеш. Справа в іншому. Нам уперто нав’язується викривлений образ як хвороби, так і хворого. Нам доводять, що інфікований має вести повноцінне життя і ні в чому себе не обмежувати. А отже і хвороба стає не такою вже й страшною. Нам немовби кажуть: «Живи вільно, не комплексуй, не обмежуй себе, тобі нічого не заважає, тобі нічого не загрожує! ВІЛ? Ну, якщо не пощастить можеш інфікуватися… Але і з ВІЛом жити можна, не хвилюйся». А починалось все з малого. З того, що якось непомітно День боротьби зі СНІДом трансформувався у «День порозуміння з ВІЛ-інфікованими». Але змінилася не лише назва, змінилася і сутність. Змінилось і саме ставлення до проблеми ВІЛ-СНІДу. Боротьба з хворобою відійшла на другий план, поступившись боротьбою проти «дискримінації» ВІЛ-інфікованих. З цього часу всі «цивілізовані» громадяни мали у обов’язковому порядку заявляти про свою солідарність з ВІЛ-інфікованими надягаючи модні червоні стрічки. Всі мають забути, про те, що СНІД найчастіше вражає «групу ризику» (гомосексуалістів, наркоманів, повій). Бо не толерантно це. Бо збоченців і деградантів не можна вважати покидьками. Які вони покидьки? Вони просто «інші». І вони вільні робити що завгодно. Навіть коли ці «інші», цілком закономірно, стануть носіями ВІЛ, вони завжди знайдуть «порозуміння». Останні зміни до закону «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» зайвий раз це довели.