ДОРОГІ ДРУЗІ!!!

Вітаю Вас з національним святом – Днем незалежності України!

Хочу побажати Вам міцного здоров'я, добробуту, натхнення і плідної праці

та привітати Вас віршем:

Прихилюсь до поля з золотим колоссям, Прошепчу молитву, знану з давнини: Від стихій помилуй, – тебе люди просять, Від кривавих боєнь, Боже, борони!

Дай здоров’я й силу, і достаток в хаті, Щоб була щаслива рідна сторона, Щоб канули чвари, а в руках дзвеніли Кришталевим дзвоном келихи вина!

Щоб хилилась долу гронами калина, Щоб завжди буяла чарівна краса, Щоб лилася рідна мова України Джерелом потужним, чистим, як сльоза!

Чим нас подивує це тисячоліття?! Відведи стихії, нас не накажи. Хай забудуть люди жахи-лихоліття – Просимо уклінно, Боже, поможи!

СЛАВА УКРАЇНІ!

Ющенко-месія,миздобул,пасічник,бухгалтер,кот Леопольд,Шрек, прыщавый,ющ ...
Янукович-чугун,чугуноїд,проффессор,шапкокрад,тигряник,хам,всіхпочуй,пахан,бандюкович,межигірський,януковощ,завгар,Большой Дон,янек,Муму,Чивокуня, Урка, Яйцелюб ...
Азаров-пахло,кровосіся,Хазаров, МАЗ, Козёл Яныч, геолух..
Тимошенко-вароффка,вона,тигрюля,тімоха,Джулія Тимошко,сучкаблох,рульнаголові, косата,багіня, Газовая принцесса, Леди Ю...
Симоненко-ПеНиС,...
Донбас-Даунбас,Бидляндія...
Республіка сходу та півдня України-ПіСУАР,...
Герман-Гебельс,ХерВам, Шмата, Тереза, Черноротая...
Мороз-іуда,Писитель...
Литвин-Вава,українопотрібний,«Гут, Вольдемар, гут», «Вовочка»,Плагіатор....
Яценюк-кролік Сєня,фронтовик,...
Тигипко-тигипок,комсомолець, Бибипка,молдованин,Ти піпка...
Прихильники ЮВТ - юльки,юлеботи,
Ні риба, ні м'ясо - противсіхи,
Народ у Януковича-казлы,что мешают нам жить,
Народ у Ющенка-любі друзі,
Народ у Тимошенко-любі мої,
Керівники міністерств в 2005 році - куми,
Люди у Януковича в 2010 - близькі олігархи,
Ахметов-Ахметка,
Вітренко - конотопська відьма,базарна баба,
Волга -підводник,
Керівництво Раші - Медведпут,
ВР--Верховная Зрада,
Партія Регіонів-ПР-дони,ПеРдуни,РигиАнали...
Тушки--Проститушки,
Спілка БЮТ та ПР-ПРіБЮТ,...
Спілка Європейської партії України і Партії "Ліберальна асоціація чесних українців" - ЄПУіПЛАЧУ,...
Западенці-бандерлогі,...
Ющенко-президент-ж...,
Янукович-президент-повна ж...,
Хорошковський--Холерий Ворошковський, напедикюрений,
Бродський-Моня,...
Російський газ-вонючий газ (по Ющенко),
Луценко--Суслик,югик,
Шуфрич--Альфонс,ходячая чрезвычайная ситуация.
Винский---Водочкін,
Кивалов--Підрахуй,Кидалов
Балога--Бандерлог,
Богатырёва--Акушерка,
Ульянченко -Верванна,Вирванна,нянька,
Чечетов--Шнырь,матрос-сигналіст,
Богословська - Богохульська,Словоблудська,Селёдка, Черноротая
Гриценко - неголений полковник,
Черновецький - Льоня-Космос,
Порошенко - шоколадний заєць,Поросьонок,По Рошен ку-ку
Турчинов-пастор,
Кравчук-LM“, Макарыч, дед.
Кучма-Рыжий, Ржавый таракан, Дедушка, Чучма, Клоп, Ракетчик.
Плющ-Стаканный.
Омельченко-Сан Саныч, Омеля.
Кравченко-Крава,орел,
Ратушняк-Рата,борець з жидами,
Пинчук-Пиня.
Толстоухов-Ухо.
Червоненко-Червонец, Гонщик.
Кузьмук-Усама бен Кузьмук,Фанфарон.
Медведчук-Мудведчук.
Суркис-Сракис.
Все Викторы-Витьки, проводят многовИкторную политику.
В.Кириленко-Паныч
Лукьянов-Шариков, інтелектуал,Дуб'Янов
Мартинюк-Сявка,голубий,
Добкин-По дебильному,бобкин,
Павленко-Папаша,
Ехануров-Бурят, Ханурик.
Кинах-НАХ, Молдаванин.
Хара - Проф-харя.
Сухий - СуМокрий.
Поплавський-юний орел,поплавок.

Украинец – преимущественно куркуль. Потому в Советскую Армию прапорщиков и старшин набирали по этническому признаку.

Украинец не только выживает, заброшенный голым в тайгу, тундру, казахские степи и среднеазиатские пески, но и создает вокруг себя оазис благоденствия. Он, сука, способен. К слову, о казахстанских степях. В тамошних селах отличить жилье украинца очень просто. Если дом, забор добротнее чем у немца, свиньи упитаннее, а сад-огород роскошнее, но при этом дорожки внутри не мощены, не сомневайтесь, - это его владения. За забором – «вражеская» территория. Грязь по-колено, чтобы «враги» до забора не добрались. Иное дело тамошние россияне. Хата – так себе, забор покосился, сад-огород в таком климате не могут расти по определению, а свиньи похожи на борзых собак, - такие же поджарые и с длинным рылом.

В целом, украинцы недолюбливают евреев, но у каждого есть близкий друг еврей.

Украинцы – немногие, кто вслед за евреями, британцами, французами и габровцами способен к самоиронии. В отличие от других, которые и способны только на то, чтобы, хмыри недоделанные, посмеиваться над молдаванами, эстонцами и чукчами. Ну, сука, беден он юмором, и не иронизирует над соседями, пытаясь, паплюжа их превозносить себя.

Украинец терпим к некоренным этносам и расам, живущим рядом, за исключением тех случаев, когда их представители пытаются его поучать и наставлять. Он позволяет это делать лишь собственной теще. И то, пребывая в состоянии великой предрасположенности.

Украинец по заветам Дэвида Юма следует «патриотизму желудком», всем изысканным яствам предпочитая борщ, а всем напиткам – горилку.

Украинец – преимущественно христианин, свято чтящий престольные праздники. Можно быть уверенным в том, что любит он их за предпраздничную суету, праздничное богатое застолье и многодневное поедание постпраздничного застолья.

Как правило, декларируя свое желание иметь сына, украинец втайне «мріє про донечку».

Украинец превыше других народов чтит институт кумовства в прямом и переносном смыслах. Хрещеныки для украинца – рідні діти, а хресні – рідні батьки. Кум и кума часто пользуются своим кумовством в "низменных" целях.

Украинцы необыкновенно противоречивы. В прошлом, невзирая на, и, сосуществуя параллельно с пословицей «Моя хата з краю», украинцы устраивали толоку, всем селом возводя жилище соседу. В то же время, нередки случаи, когда они же радовались смерти соседского парнокопытного.

Мировоззрению украинца и его мироощущениям как нельзя более сопутствует: «Люблю українську природу, гарячий борщ, холодну воду і бабу товсту як колода, і повну пазуху цицьок». Хотя, при всей своей оспіваній любові до степів, гаїв, лісів, річок, украинец неуставая гадит в них.

Украинец необыкновенно мелодичен. Типично деятельный украинец в своей лирике и песнях – созерцатель. Редко кому из украинцев удается выйти за рамки созерцательности и ввергнуть себя в поток философичности.

Ты лети, крылатый ветер
Над морями, над землей,
Расскажи ты всем на свете
Кто рулИт моей страной!
Всем на свете ты поведай,
Как на крымских берегах
Отдихает жырный Овощ
Что замучился в «трудах»
Все ворует наглый Овощ
(Предводитель бандюков)
Януковощ,
Януковощ –
Гордость наших дураков!

Шли во власть ПР и шавки
Грабить Родину свою
На кону большие ставки
Иль барак с баландою.
Из Москвы агент Гундяев
Приезжал благословить
Чтоб побольше негодяев
Здесь у власти закрепить.
Все ворует наглый Овощ
(Предводитель бандюков)
Януковощ,
Януковощ –
Гордость наших дураков!

Все к рукам своим прибрали
Сел на трон тупой урод.
На законы наплевали
И конечно на народ.
Грабит банда Украину,
Грабит запад и восток.
Как послушную скотину
Тянут нас назад в совок
Все ворует наглый Овощ
(Предводитель бандюков)
Януковощ,
Януковощ –
Гордость наших дураков!

(на мотив песни Газманова "Есаул")

Помнишь, недолугий опанас,

Как ты звал на площадь выйти нас?

Люди поднялись,

Флаги рвались ввысь,

Задрожали Кучма и спецназ…

 

Каждый под дождём и вьюгой там,

Выйдя с Украиной на Майдан,

Мёрз, кричал, хрипел,

Честен был и смел,

Братом был тебе и другом нам.

 

Миздобул, Миздобул,

На Майдан приезжал,

Десять пальцев сто раз загибал.

Миздобул, Миздобул,

Говорил, обещал

И страну  янучарам отдал...

Миздобул, Миздобул,

Ты снимаешь штаны

Пред жлобом в страусиных туфлях.

Миздобул, Миздобул,

Ты - баласт для страны

И страна говорит тебе: «Нах!»…

 

«Чисті»  выставлялись напоказ

Руки, еханурящие газ,

Липло к ним бабло

Разных пинчуков

На лікарню будущих веков…

 

С кем ты подписал универсал?

Чем ты пидрахуя награждал?

С ордена рыдал

Мудрый Ярослав,

Себя на потебеньке увидав!

 

Миздобул, Миздобул,

Ты – козак без коня,

Битый туз, унесённый в отбой.

Миздобул, Миздобул,

Выпадаешь, звеня

Как шуруп с безразмерной резьбой...

Миздобул, Миздобул,

Взъеханурив страну,

Греешь зад у чужого огня?

Миздобул, Миздобул,

Поцелуй булаву,

Что висит под хвостом у коня!

©

Веселі брате часи настали! Росії на 30 років передали в оренду базу в Севастополі аби добитися знижку на газ у 100 доларів, потім відзвітували про велику перемогу і… підвищили платню за газ. Колишній член правління «Росукренерго» пан Юрій Бойко програв Стокгольмський арбітражний суд тій самій «Росукренерго» і прирік громадян Україну виплатити пану Фірташу $ 5,4 млрд за газ, за який Україна вже раз розрахувалася з росіянами, погасивши тодішній борг РУЕ перед РФ. З повного сприяння уряду російський «Внешекономбанк» ледь не став власником українських «Запорожсталі» та ММК ім. Ілліча. «Запорожсталь» наразі завис між судами і як наслідок скоротив виробництво вдвічі та продовжує скорочувати далі.

Замість підвищення пенсій – підвищили пенсійний вік. Блогерів викликають до СБУ через коментарі в ЖЖ. Головний піп Московії їздить до України як до себе до дому і рекламує шизофренічний «Русскій мір». А влада йому на потіху радісно перейменовує вулицю Мазепи і викидає хворих на СНІД з лікарні що межує з Лаврою. У Львові створено проросійську молодіжну організацію «Георгієвський союз» аби «з націоналізмом боротися».

Власне здійснюється все те чого побоювалися противники Януковича. Іншого і не чекали.

І саме цікаве – широкі маси громадян на все це – нуль уваги. Ніяких акцій на кшталт «України без Кучми», «Повстань Україна» чи-то Помаранчевої революції я наразі не спостерігаю. Анонсованого деякими колегами (переважно з Галичини) збройного руху опору на кшталт УПА не видно упритул. Який к свиням рух опору? Прокремлівські «Георгієвські союзи» проводять збори у Львові без жодних перешкод з боку УНСО, КУНу, УНП та «Патріотів України».

Отже треба зробити неприємний але очевидний висновок – переважна більшість громадян ЗГОДНА з тим що відбувається у країні. Тут третього не дано. Або ти проти влади і підтримуєш опір їй – або ні. Байдужість – це синонім співпраці з владою.

Людей охопила апатія. Люди втомилися. Люди переконали самі себе що «вони всі однакові». Люди вирішили що з них політики – досить. Люди переконані що їхня хата скраю, що добробут вони собі куплять за гроші а нейтральність влади – за хабарі.

Регіоналам час святкувати перемогу – іншого їм власне й не треба. Їм ніхто не опирається. До повного щастя їм було б ще гарно аби найбільш активні їхні противники нарешті прогорлали б: «Тут щастя не буде» і виїхали за кордон. Але над цим питанням вони вже активно працюють за повного сприяння з боку «патріастів».

Націонал-патріотично налаштовані громадяни проти волі розводять руками і говорять цілком щиро: «а що ми можемо?»

А от справді, а що?

Для початку – можемо не розкисати, а спокійно і тверезо оцінити обстановку. Треба чесно і відверто відповісти собі на деякі неприємні запитання. Так, до влади в Україні прийшли проросійські сили. Так, ці сили тутешнього походження з пропискою на Сході України. Так, навіть в разі повернення на владу представників націонал-патріотичного табору ці сили нікуди не зникнуть – протягом останніх п’яти років ми переконалися в цьому. Так, націонал-патріоти ведуть боротьбу глухій меншості – нам протистоять не тільки політичні партії і кремле-збоджені громадяни зі Сходу, але й весь теле-радіо-інтернет ефір Агітпропу Російської Федерації. Скільки б не закидали націонал-патріотам співпрацею з США, але NBC, CNN та «Голос Америки» не поспішають створювати пару телеканалів для ведення інформаційної війни на користь української опозиції. В той самий час на російських телеканалах події з України були топ-темою весь період влади Ющенка. Про путінюгенд-«Діти Селігеру» на наших інтернет-форумах я вже просто мовчу. Отже, українським націонал-демократам, яких НЕ підтримує Захід, наразі доводиться боротися і проти Росії, і проти своєї п’ятої колони водночас. Приблизно – як «Солідрності» в Польщі в часи совка.

Стало очевидно, опозиція в Україні може чинити чуттєвий опір владі і захищати схильних до неї підприємців тільки за умов якщо вона спирається на потужні олігархічно-кримінальні структури, здатні «повоювати з центром». Саме тому зараз Янукович помітно відсторонюється від Ахметова – гарно пам’ятає Федорич як у 2005-му від сам здобував від Рината по пиці і годинами чекав у нього в приймальні. Розумів тоді, сердега, без Рината йому гаплик. Певно – соловейком тоді співав, даючи обіцянки.

У опозиції подібної олігархічно-кримінальної структури за плечима нема – звідси більшість їхніх негараздів. На суди ж сподіватися марно, закони в нашій країні це щось на кшталт збірки казочок. Виграє у підсумку той хто має кращу адвокатську команду – тобто той в кого більше грошей.

Отаке становище ми маємо наразі. На додачу – родзинка. Природно кортить вірити що на місцевих та парламентських виборах збереться критична маса невдоволених владою, в місцеві та Верховну ради буде просунуто депутатів-опозиціонерів і націонал-демократи здобудуть реванш. Вирити кортить, але підстав замало. Вся логіка дій регіоналів свідчить, що вдруге втратити владу через думку якихось там доярок, слюсарів та бухгалтерок вони не згодяться. Тож матимемо ми знову масштабні фальсифікації з потрібним вибором у підсумку.

Як жити в таких умовах? Зустрічне питання, а як жили в СССР між 53-м та 91-м колишні підпільники ОУН та повстанці УПА? В анабіозі? Та ні. Вони жили тут, серед «совєцкіх людей». Працювали на заводах, в установах, колгоспах та кооперативах. Мали «мінус» у правах, але не надто тим переймалися. Під загрозою «статті та відсидки» розповідали молоді правду про збройний опір більшовицькому загарбанню. Ховали своїх, зберігали літературу, підкидали листівки у ВУЗи. Формували громадську думку. І вірили. Вірили що ця влада – тимчасова. Що їхня боротьба – не даремна. Що більшовизм нарешті набере критичну масу економічних проблем (закладених в самому механізмі «планової економіки), захитається економічно і посиплеться.

Що зрештою і сталося у 91-му.

Життя триває. Оголосивши негаразди що посипалися на нас нині, варто оголосити і наявні плюси. Ситуація наразі звичайно гірша ніж за Ющенка та на Заході. Але разом із тим – набагато краща якщо порівнювати її з часами совка.

По-перше у країні все ж таки існує і працює ринкова економіка. Отже – її розвиток за західним взірцем і супутні соціальні процеси в суспільстві неминучі так само як ухід Януковича від влади у майбутньому.

По-друге придушити свободу преси остаточно не спромоглася навіть Росія, тобто повний інформаційний вакуум нам точно не загрожує. В часи совка було криміналом якщо у вас на полиці стояв томик Яворницького. Зараз ніхто не забороняє тримати в шафі повну збірку «Історії УПА». В разі потреби через інтернет-магазин придбати потрібну літературу нині – як плюнути.

По-третє ідеологія прибічників Третього Риму має дуже цікаву властивість. Кількість її прибічників чомусь напряму залежить від світових цін на нафту й газ. Скільки було росіянствуючих у Криму та Донеччині за Єльцина? Отож! А були ж іще й часи Горбачова, коли у Севастополь заходили кораблі США і нинішні шанувальники Третього Риму міняли американцям безкозирки, пілотки та кітелі з погонами на жуйку, чупа-чупси і банки з кока-колою. Ми все пам’ятаємо.
Тож у крайньому випадку, у разі повної безнадії, треба просто почекати. Москалі і так вже самі вирили собі економічну яму в яку вони лізуть із завзятістю навіжених. Колись-то та проваляться. Так само як совок.

По-четверте – мушу усіх заспокоїти, ніяких масових арештів «інакомислячих» не буде. Шановні, ви уявляєте собі скільки людей треба тоді пересадити? Утримання зека в камері вимагає певних розходів (хоча б на харчі для охорони та собак). Це не вигідно. Навіть у Росії та Білорусі існує своя «позапарламентська опозиція» представників якої випускають на волю щоразу після кожної протестної акції. Утримувати їх дорого, в Росії і так 890 тис зеків – на чверть менше за російську армію.

По-п’яте. У тій самій Росії активістів опозиції посаджених ментами за грати примудряються чудово витягувати на волю. Справа в тому що, знову таки на відміну від совка, за законом ніхто не має права садити вас за політичні переконання і громадську діяльність, й тому слідаки мусять знаходити інші причини для посадки – економічні, кримінальні, тощо. А от їх як раз можна спростувати у суді. Принаймні росіянам це вдається – сайт «Грані» забитий матеріалами про це. Позиція громадськості, солідарність прибічників і увага преси свою справу таки роблять.

Так що жити можна. У порівнянні з часами совка – просто курорт.

Ті хто гадає що я заспокоюю читача, аби спав покійно і не турбував владу своїм обуренням, помиляються повністю. Я кажу що боротися можна й треба. Що чорт у ближчому розгляданні, виявляється не таким страшним як його малюють. Що ця конструкція не є непохитною – її просто ще ніхто всерйоз не хитав.

Що ж нам усім робити? Перелічимо по мірі складності.

По-перше – не мовчати. Не мовчати про наше лихе сьогодення, про злочини чинної влади, про причини, про наслідки. Давно доведено реаліями бізнесу – рекламна агенція «один хлопець казав» є найбільш ефективною. Росіяни зараз всерйоз обговорюють ідею створення інформаційних військ. Інформація в наші часи – зброя. Сформована громадська думка – дорівнює вдалій військовій операції. Якщо новина пробила шар байдужості людини і змусила її замислитися – людина ніколи не проголосує за цю владу і за потребою допоможе тим хто з владою бореться. На що здатна – тим і допоможе. Згадайте 2004-й.

Ті самі росіяни-кремліни чудово розуміють, що в добу інтернету боротися з розповсюдженням інформації - справа безнадійна. Вони й не борються – вони забивають ефір інформацією, потрібною саме для них. Маючи під рукою спеців ще совецького агітпропу та розгалужену мережу путінюгенду з озера Селігер («Крокуючі разом», «Молода гвардія» й інші «НАШІ») вони залюбки можуть поставити на вуха будь-який опозиційний сайт. В часи Ющенка у інформпросторі 2/3 жахів про Україну були пустушками. Але людей чіпляло і полохало, люди вірили, люди почувалися непевно, нервували і бажали чортів на лисину демократам. Результати – наявні.

Виказуючи свою точку зору навіть в інеті, людина може протистояти цій навалі, може підтримати прибічників і часто-густо – влучною аргументацією посадити в калюжу російських тролів, доказавши читачам їхню власну нікчемність і недолугість їхніх тверджень. І долучити до наших лав ще одного співгромадянина. А це – немало.

Друге. Складніше. Треба власноруч будувати свій добробут, хай навіть через «не можу».
Одна хороша людина колись мені сказала чудову фразу: «Хочеш допомогти своїй державі – зароби грошей для себе. По-перше – позбавиш її одного утриманця. По-друге – сплатиш податки і допоможеш їй фінансово. По-третє – купуючи товари і створюючи робочі місця ти даси заробити своїм співгромадянам». Як створити власний добробут – хай кожен вирішить сам. Тут остаточного рецепту не існує. Але зробити це необхідно. Тільки вільна людина здатна протистояти владі не побоюючись репресій. Людина яка не вільна фінансово – не може бути вільною остаточно. На цьому шляху часто-густо доводиться забруднити руки. Але не забувайте, у нинішніх умовах ми – повстанці. А повстанцеві можна все. Зрештою, дівчата надто схильні до чистоти – не кохаються з хлопцями.

Серед гасел студентських революцій 60-х було й таке: «Вони купили твоє щастя – вкради його назад».

Давно варто збагнути, вибору між президентом-державником і президентом-підлабузником Москви насправді не існує. Досвід Ющанства довів – Москва НІКОЛИ не дасть нам побудувати власний добробут самотужки з орієнтацією на Європу. Вибір у нас наразі між добробутом побудованим власноруч і щасливим майбутнім у союзі з москалями.

Союз з москалями для мене дорівнює квітку на «Титанік». Тому я – проти.

Нема кращої реклами націонал-демократичної ідеології (особливо серед молоді) ніж заможний, успішний упевнений в собі її носій.

Третє. Найбільш складне. Багато доводилося чути про те що наші суди мов дишло, хто керує того й везе. Ми знаємо безліч прикладів того як суди карали невинних і нехтували справами знедолених. А знаємо ми скільки було приладів коли суди виносили вирок не на користь владі і багатіям? От наприклад у Харкові кілька будівництв у дворах було зупинено через групову скаргу до суду від мешканців сусідніх будинків. От прямо недалеко від мого дому автовласники відвоювали автостоянку на яку зазіхала потужна компанія-забудовник. От мешканці будинків змушують через суд компенсувати їм збитки від вимкнення світла та тепла і в результаті цілий під’їзд не платить за світло протягом кількох місяців за рахунок компенсації.

Що об’єднує всі ці випадки? Правильно – у них приймала участь велика кількість людей. Тож виникає закономірне питання, а чому націонал-патріоти не допомагають одне одному? Чому підприємці-шанувальники героїчної історії своєї країни не прикривають колег від судів та податкової? Чому спільно скарги не подають? Зрозуміло чому – бо своя хата скраю. Аж поки так, для влади – воля золота.

Чують того хто галасує. Рахуються з тим хто опирається. Зараз у Росії коли затримують підприємця-чеченця, міліція змушена узгоджувати затримання з чеченським земляцтвом. Те саме – стосовно азербайджанців та осетин. У Запоріжжі на околиці є такий район ДД, там живуть самі тільки цигани. Так от міліція вважає за прокляття їхати туди когось затримувати. До будинку арештованого миттю збігається увесь район, здіймається галас, вереск та безлад. А росіяни… Розповідали про казаха, який живучі у Москві вирішив одружитися з росянкою (проти волі батьків) і жити як всі росіяни. «Якщо хочеш – роби як знаєш» - сказав йому на те батько. Та коли цього казаха вперше всерйоз притисли кредити, безлад міліції, податкова та кримінал, він знову прибіг до татуся. А той став глузувати – ти ж мовляв вирішив жити культурним життям, ти ж тепер живеш по їхнім законам, то хіба тебе не захищають вправно? Чого ж ти причалапав до нас-дикунів?

Світова історія свідчить – об’єднання великих мас людей здатне робити дива. У Британії колись робітники стали створювати каси взаємодопомоги аби підтримати на плаву робочих які захворіли чи вилетіли з роботи через якісь негаразди. За сторіччя братства взаємодопомоги покрили усю Британію. Так з’явилися перші англійські «юніони» - профспілки. Свавілля шляхти й лицарства по всій Європі зупиняли не селюки – ремісницькі цехи з міст.

Теорія взаємодії та взаємодопомоги людей різних соціальних верств з метою вдосконалення свого суспільства називається СОЛІДАРІЗМ.

Українцям явно бракує взаємовиручки, але події сприяють цьому. Нічого не заважає наприклад нам тут, на ДД, обмінятися телефонами, мейлами, перезнайомитися візаві. З’ясувати хто чим займається і хто кому чим може допомогти. А там як говориться – бойовий загін гартує перша перемога.

Тим більше що процес знайомства уже іде.

Об’єднання навколо спільних інтересів і допомоги одне одному це вже немало. Коли це об’єднання відпрацює механізм протистояння владі і захисту своїх товаришів від їхнього свавілля, особам що його складають стане байдуже хто взагалі є владою. Вони нав’язують нам історію від Бузини і Табачника - а ми визнаємо тільки Грушевського, Субтельного та Шанковського. І зась. Вони душать нас податками – а ми спільними зусиллями перетворимо на пекло життя інспектора. Аж доки не домовимося з ним. Вони роблять життя лікаря неможливим? А ми бомбардуватимемо суди скаргами доти доки суддя не з’їде з глузду і не почне виносити вироки на нашу користь.

Я мрію що доживу до часів коли на Сході слово «свідомий» сприйматиметься не в значенні «дурнуватий невдаха який у всіх своїх бідах винить москалів», а означатиме «успішна людина що входить до об’єднання патріотів, здатного ефективно захищати своїх членів і навіть протистояти державі». Як ви гадаєте з якою швидкістю тоді поширюватиметься на Сході українізм?

Звичайно виглядає ідеалістично і утопічно. Але життя доводить – найбільші перетворення в світовій історії починалися з гонитви за ідеалами. Під гаслом втілення ілюзії було відкрито Америку, побудовано літак, створено сучасну Європейську демократію.

Не дарма у 1968 році паризькі студенти скандували:

«Будьте реалістами – вимагайте неможливого».

Невеличкий роздум з приводу шоку, який, безумовно, не може не відвідати НОРМАЛЬНУ людину. Це не є претензія до шанованого мною пана Землекопа. Це є претензія до УСІХ НАС.

Кричущим цей випадок був би, якби був поодиноким. Кричущим цей випадок був би, якби Верховна Рада вважала його кричущим. Кричущим цей випадок був би, якби люди, в незалежності від соціального статусу (олігархи, дрібні бізнесмени, інтелігенція, бюджетними, городяни і селяни…), обурені цинізмом «гаранта», вийшли на вулиці, щоб про свою незгоду ПРОКРИЧАТИ.

А якщо КРИЧИТЬСЯ лише у душі або на кухні, то випадок не КРИЧУЩИЙ, а ОЧІКУВАНИЙ і СПРИЙНЯТИЙ. Ви скажете «Ні, я його НЕ СПРИЙМАЮ!» А що про це говорить? Наші балачки під чарку горілочки з перцем? Або праведний гнів, що кипить у душі? Ну, кипить. І у мене кипить. І у кума кипить. І у сусіда. І у колеги. І у мільйонів інших. І що?

Покипить-покипить та й вщухне. Бо наше незугарне життя потребує невпинної уваги і титанічних зусиль. Є про що турбуватися, є з чим боротися, є чим займатися кожної хвилини.

Ба, хіба тільки це нас шокує? Не буду вже заглядати надто далеко. Події останнього півроку нашого з вами життя й без того суцільний шок. І що? Ми його не перетравили? Ще й як! Проковтнули, впіймали облизня, але живемо й далі. А що робити?! Діти хочуть їсти, їх потрібно одягати, взувати, споряджати до школи, влаштовувати у виші, словом, виводити у люди. Та й про себе забувати немає ніякої можливості. Тому, що діти. Тому, що хворі батьки. Тому, що просто хочеться жити.

А останні півроку стисло виглядають ось так:

1. Обрали на тронний табурет людину зі злочинним минулим, неосвічену, невиховану, недалеку, заангажовану чужинською державою, недолугу у державницькому сенсі, не патріота, безсоромну і бездуховну.

2. Ця людина внаслідок вищеозначених особистих якостей, зневажаючи закони юридичні і моральні, Конституцію і права українців, безсоромно облаштовує «під себе» цілу країну. Ми обурені. Ми шоковані. Ми навіть деінде трохи піднімаємо голос. «А Васька слушает да ест». Ну, трохи боїться. Яєць, вінків, снайперів, гласу народного… Але по-дорослому він боїться своїх господарів і кредиторів. Тому буде, трусячись від дрібних страхів, робити ВСЕ, щоб задовольнити тих, у кого більше шансів, ніж у нас, позбавити його усього впритул до життя. У такий єдиний для нього можливий спосіб позбавляючи себе від страхів набагато більших.

3. Візити не відомих американців, французів, поляків або китайців, а саме росіян, яких тут майже не було а ні чути, а ні видно останні роки, не те, щоб почастішали, а стали просто РЕГУЛЯРНИМИ. Пасуться тут, наче у власному городі! І почуваються, як удома! Чи питав мене, та й взагалі, будь-кого з господарів України, тобто українців, новий «президент» чи бажаємо ми бачити ці брутальні ворожі пики у своїй господі?! І слухати їх промови, сповнені ненависті і зневаги до України та українців?! Чи, можливо, ми, українці, не вважаємо цих жевжиків особистими ворогами і ворогами НЕЗАЛЕЖНОСТІ нашої країни?!

4. Те ж стосовно справ церковних. Третій візит москальського патріарха за останній календарний рік. Можливо, пересічні росіяни і не розуміють, або не воліють розуміти, що їхній із командирським голосом патріарх Кирило це такий собі Володимир Гундяєв, по суті глибоко світська людина, поставлена Кремлем для здійснення окремо поставленого суто політичного завдання з поневолення України. Так, то особиста справа їх сумління. Але чи нам це потрібно? Мені? Тобі? Вам? Чи у нас іще недостатньо храмів інших вір і конфесій? Чи хтось в Україні забороняє ходити у ці храми і молитись своїм богам? Чи нам бракує власних духовних авторитетів? (http://www.bratstvo.info/bratstvo-text-20136.html).

5. Вклавши усі свої реальні зусилля у перемогу на президентських виборах, зараз новообраний вкладає не менші сили у вибори до місцевих рад з єдиною метою витіснити із влади якомога більше суперників та опонентів. І знову ж таки, не гребуючи навіть залякуванням тих, хто у слушний час запопадливо підставив своє Іудине плече. Та й, з рештою, чи великого напруження варте те залякування? Рило ницого Литвина настільки у пушку, що достатньо помахати перед ним історією Пукача, як воно «підмахне» не тільки деструктивний закон про вибори, але й вирок для усього, що є святого у поняттях совість, батьківщина, держава. Та й, у владі залишись ой як хочеться. Ще б пак! Воно ж не може уявити собі, як так воно буде жити серед звичайного люду. Їсти звичайну їжу, вдягатися у простий одяг, мешкати не у палаці, а у звичайній стандартній квартирі, відпочивати не у Маямі, а у батьковому селі на двадцяти сотках городу серед картоплі і буряків… А головне, воно панічно страхається дивитися людям у вічі.

Зрештою, хіба один той Литвин? Симоненко, Жвания, десятки «тушок»… Хіба усе це «панство» важко залякати? Купити? Нагнути? Ну, звісно, що ні. Вони УЖЕ залякані, куплені і поставлені в зручну для «гаранта» позу. З ЦИМ нічого НЕ ПОРОБИШ. Ми ТАКИХ ОБРАЛИ. Ми не зуміли свого часу заглянути у їх дрібні душі і розгледіти там своє страшне майбутнє.

До речі, якщо пам’ятаєте, Симоненко перед самісінькими виборами оголосив на увесь світ, що «Ми запропонували одному з кандидатів, у даному випадку мова йде про Януковича, розглянути Платформу практичних заходів від Блоку лівих і лівоцентристських сил, в якій чітко виклали, зокрема, й основні напрямки того, що треба зробити після 7 лютого 2010 року. Ця програма була прийнята і до честі кандидата, я би тут відмітив, коли розглядались ці пропозиції, він підписав чітке формулювання у нашій угоді, що не тільки приймає цю Платформу, а й у випадку обрання, зобов’язується її виконувати». (http://newzz.in.ua/main/1148838227-petro-simonenko-jakshho-janukovich-stane.html).

Це, що, сліпа віра? Або влучний розрахунок на стійке місце на владній гірці? Бо хто ж повірить, що Симоненко – ідейний комуніст? Тут доречно відносно абсолютно усіх учасників політичної вовтузні згадати відомий вислів розумника Бісмарка «Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів». От і брешуть. Про любов до України, про чисті помисли, про те, що відкрита чесна боротьба з бульдозером, це гірше, ніж «компроміс» і «співпраця».

6. На носі – нове податкове законодавство. Та, чи багато законного у цьому «документі»? Епітети - антидержавницький, злочинний, нищівний, бандитський, антинародний, грабіжницький, безжальний – це найвитриманіші з тих, якими його вже нагородили. Воно іще не вступило у силу, а його вже жахаються сотні тисяч дрібних бізнесменів. Цей кодекс для них – смерть. Більше того, відчуваючи повне «добро» на беззаконня з боку влади, місцева чиновницька дрібнота ВЖЕ підвищує ставки різноманітних зборів. І ніде діватися – люди платять. Обурюються, опираються, пручаються, але ПЛАТЯТЬ. ЗВИКАЮТЬ!

7. Співробітництво з МВФ. Цей фонд уже охрещений фінансовим фашистом. Його умови ставлять у дуже тісні рамки розвиток національних економік, нищать соціальний захист, скидають країни, перш за все їх населення, у багаторічні боргові ями. Безумовно, для США такий стан речей вигідний. Тому, що економіка США при цьому має змогу опановувати нові ринки збуту власної продукції. До того ж, рано чи пізно, але кредит повертається з процентами. А за умови, що непрофесійне і жадібне до власного збагачення керівництво України транші МВФ банально розкраде, то кредити фонду – це ще одне важке ярмо на наші шиї.

Беззаконня в органах МВС, прокуратур, судів, міськрадах, продажність холопської журналістики і ЗМІ в цілому, чехарда із вступними іспитами до вишів, цінова «політика», комунальні тарифи…

Шок, шановні, тільки починається. Готуйтеся, звикайте, ковтайте і радійте, що живі.

Або - «батько просять, мати просять…» - до Майдану. І усе те, що говоримо на кухні, – у весь голос на весь майдан прямо у вічі. Тільки врахуємо, що Майдан – не кухня і на ньому кожне слово, сказане навіть пошепки, відлунює дуже гучно. Може почути й сам Бог, не те, що «президент».

В прессе шорох, Ганька, Левушкин застыли чутко. Янек - овощ! Значит повезло сегодня мне. Межигорье. Там у озера ганяет страус. Разжирел блин. Будут туфли по большой цене. Скоро осень, закипит работа в избиркомах. Значит скоро за деньгами в МВФ умчу… Им совру я…Я для этого лишь только годен. Им скажу я….Что кредиты быстро возвращу. Я помню, давно учили меня отец мой и мать: Каникулы надо народу всегда тебе обещать... Потом всех послать... Но коль ты уже залез высоко ( гулять так гулять) Народ дулей успокой.... Не жалел я, что служил я всем, кому придется… Только знаю, что настал сейчас один из дней, Хам у власти, без меня он блин не обойдется – Будем строить Уркаину для своих людей. Так наворуем, чтобы в тягость не была минута, Нашей линьки,( а она уже не за горой) За базар ведь, надо будет отвечать кому-то И настанет и на нашу жопу геморрой… Я помню, давно учили меня отец мой и мать: Каникулы надо народу всегда тебе обещать... Потом всех послать... Но коль ты уже залез высоко ( гулять так гулять) Народ дулей успокой.... Как когда-то пилюлей нам Юля надавала Так и ныне нас она как тигра сторожит… Шьем ей дело… Чтоб ВОНА ни в чем нам не мешала…

Коль не сможем, значит будет нам не сладко жить!

©

Товарищ Путин, Вы большой политик И в Украине знаете Вы толк, А я простой антипоклонник Вити, И предо мной у Вас неоплатимый долг. За что страдаю - истину не знаю, Но Вы в Москве - как видим, не правы. Не может быть, чтобы об этой стае, Заранее не знали правду Вы. Чужих грехов Вы на себя набрали, Распорядившись нашею судьбой. Наверное, Вам так хотелось сала, Что расплатились нашею страной. А ми - народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда вже нас, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. Товариш Путин, не шутите с нами. Нам надоел Лужков и Ваш Кирилл. Вы помните пословицу про сани? Медведев наш Венок не позабыл?. Когда Лужков в своей партийной кепке. В наш Севастополь едет на парад, Мне вспоминается, нечаяно, что щепки Бывает во все стороны летят. У Вас свои в России тараканы. Зачем, Вам, Путин, наша маячня Мы понимаем - газ, Европа, краны. У Вас - Медведев, новая Чечня. А ми - народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда вже нас, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

©

Видатний московський політик, бізнесмен і патріарх Гундяєв
привіз до нас не тільки юрбу бабусь-порушниць другої заповіді, не тільки
валізу позолочених шматочків латуні для роздачі туземним чиновникам, не
тільки пастирське слово про те, чому росіяни, грузини, серби, румуни,
болгари, греки, поляки, китайці, японці і албанці мають право на помісну
Церкву, а українці не мають, найголовніше, що він протягує під своєю
рясою - це специфічна традиція Московського православ'я.

 

Москва, як і решта православних, на відміну від католиків, не надто
переймалася загибеллю православної імперії Ромеїв. Це не перешкоджало
Москві в подальшому називати себе Третім Римом, не зовсім безпідставно,
адже вона успадкувала всі пороки другого. Все краще, користуючись правом
завойовника, забрала Оттоманська Порта.

 
Імперія Ромеїв, а згодом, мавпуючи її, Російська імперія претендували на
особливу православну святість власного минулого, правління й народу.
Початок московської церкви так само вкритий ганьбою, як і заснування
московської держави.

 
Як з гордістю пише І.А. Монахова у своїй книжці "Основание Русского
государства" ( 2007 р. видання в непоганій серії "Істория России"),
"московские князья, как никакие другие русские правители, умели находить
согласие с ордынскими ханами и находить у них покровительство."

 
Першим хто остаточно утвердив митрополичу кафедру у Москві був такий
собі Феогност. Як з повагою пише Монахова, "особая заслуга нового
митрополита заключалась в том, что он приобрел грамоту от хана Узбека."
Він так добре прислуговував ординцям, що підлегле йому духовенство
навіть було звільнене від сплати данини. Його служба полягала в
залякуванні й деморалізації тих хто наважувався на антиординські
повстання. Зокрема, він прокляв Псков за те що той підтримував повстання
Твері.

 
Наївним є звинувачувати ерпецистів у сергіанстві. Патріарх Сергій, який
прислужував більшовикам, не робив нічого такого, що до нього не робили
засновники його конфесії.

 
В подальші століття історія Московської "церкви" і держави неоковирно
міфологізувалася. Втім поодинокі святі, попри відпочатково бюрократичний
характер ерпецизму, таки з'являлися у східних болотах. Таким був Сергій
Радонезький, звісно, якщо очистити його біографію від житійних казок.
Як зауважує Г. Дубовис, Святий Сергій не міг мати нічого спільного з
таким сумнівним персонажем, як Дмитрій Донський, і не благословляв того
на жодну "Куликовську битву", бо був вірним сподвижником митрополита
Київського Кипріана, який у свою чергу відлучив від Церкви князя за
розкол.

 
Пропагандистську казку за "Куликовську битву" почали складати століттям
пізніше, коли з'являються перші письмові свідчення за цю велику
перемогу. Сто років ні російські, ні будь-які інші джерела не помічали
цю грандіозну подію. Після "битви" і Дмитрій Донський, і його син
Василій І продовжували чеканити монети з традиційним написом "Султан
Тохтамиш, нехай продовжиться його життя".

 
Далі ординська підстилка, московський князь Васілій ІІ, без дозволу
Вселенської Патріархії скликає в Москві в 1448 році неканонічний собор,
на якому поставляє на митрополичу кафедру свого ставленика - єпископа
Рязанського Йону. Прихильники канонічного Православ'я, які виступили
проти лже-собору, були "заковані в окови". В 1459 році князь примусив
єпископів принести клятву йому особисто.

 
Разом з тим на Русь прибув канонічний митрополит Григорій (Болгарин). І
Йона Рязанський був проклятий, як "розкольничий монах, син беззакония", а
з ним і 9 єпископів. В 1470 році відлучені від церкви розкольницькі
московські митрополити припинили титулуватися митрополитами Київськими, і
з того часу з'явилася окрема "конфесія", яку більше 100 років не
визнавав православний світ.

 
Як зауважує С. Чаплигін, гаслом Московської Церкви стають слова клятви
єпископів Васілію ІІ Васільєвічу: "Яко прикаже князе веровати, тако и
будем веровати". Подальші події добре відомі і яскраво описані багатьма
істориками:

 
В 1586 році з метою зібрати трохи грошей на Русь прибув Патріарх Великої
Антіохії та усього Сходу - Йоаким ІV. За 5 років свого перебування на
кафедрі Антіохійський патріарх набрав боргів і був винен, на той час
8000 золотих.

 
Поїздивши Україною та Білоруссю Йоаким ІV зазирнув до Москви. Хоча
московська митрополія і була вже більше 100 років неканонічною та
розкольницькою, але все ж таки за обрядом царство було майже
православне.

 
Йоакима ІV в Москві прийняв цар Феодор Іоаннович (син Іоанна ІV
Грозного) та його шурин Борис Годунов, навіть запросили на трапезу. В
очікуванні обіду йому запропонували оглянути облаштування та іконопис
Успенського собору Московського Кремля. Коли Йоаким увійшов до собору,
стрільці що його супроводжували, замкнули двері. Назустріч йому йшов в
повному облаченні та супроводі сонму священників ніким не визнаний
московський митрополит Діонісій. Підійшовши до Йоакима, Діонісій
благословив останнього.

 
У Йоакима відняло мову. Мало того, що розкольник, та й ще митрополит
благословляє патріарха та протягує руку для поцілунку. Московський
митрополит розвернувшись увійшов до вівтаря й розпочав літургію.
Антіохійському патріарху залишилося стояти біля заднього стовпа собору,
як простому мирянину. Таким чином Москві вдалося отримати визнання та
канонічність своїх богослужінь від одного з 4 Східних Патріархів.

 
В 1588 році до Москви прибув Вселенський Патріарх Єремія ІІ, який теж
потребував грошей. Проблем з приїздом не було, оскільки московська
митрополія вже вважалася канонічною. Але по приїзді до Москви Патріарх
опинився під арештом в монастирській келії, в якій провів майже рік.

 
Йому відразу запропонували перенести кафедру Вселенської патріархії, яка
перебуває під утисками турок, до Москви. Посидівши на воді та хлібі,
Патріарх підписав відповідну грамоту. Але, як потім виявилося, він не
може перебувати в Москві, оскільки тут вже є кафедра московського
митрополита Йова (його попередник Діонісій за те, що не сподобався
цариці Ірині, вже гриз сухарі). Тому Його Всесвятість Вселенський
Патріарх, Архієпископ Константинополю-Нового Риму Єремія ІІ буде
перебувати на першій московській кафедрі у Владімірє-на-Клязьмі. Жити в
якомусь забутому селі Єремії не дуже хотілося. Разом з тим, Москва могла
в будь-який час оприлюднити бажання Патріарха виїхати зі Стамбулу, у
зв'язку з утисками турок. Залишалося два виходи – або жити у
Владімірє-на-Клязьме, або сісти на палю в Стамбулі.

 
Врешті-решт домовилися: Патріарх висвячує в Москві Патріарха,
повертається з грошима до Стамбулу, компромат спалюють. Грамота на
утворення Московської Патріархії була підписана всіма Східними
Патріархами (фальшиві підписи та печатки заздалегідь виготовили в Тайном
приказє).

 
Так було створено Московську Патріархію. Можливо, українським
президентам варто було б повчитися у московських царів, як поводитися з
заїжджими патріархами? Московська церква народилася з розколу. Самочинно
проголосивши себе незалежною від Вселенської патріархії.

 
Петро І взагалі скасував посаду Патріарха. Вищим органом церковного
управління став Синод під наглядом обер-прокурора – призначеного
імператором державного чиновника. Синод урівнювався в правах із Сенатом,
підпорядковуючись безпосередньо государю, якого називали "крайнім
суддею духовної колегії". На початку вісімнадцятого століття було
впроваджено закон який зобов'язував священників стучати на мирян,
порушуючи таємницю сповіді. Від Петра й по 1917-й рік ерпецизм, навіть
за формальними ознаками, був протестантською деномінацією.

 
Після революції РПЦ стала сергіанською церквою – почала співпрацювати з
богоборницькою червоною владою. В той самий час на Соловках та в інших
концтаборах існувала категорія в'язнів, яких називали "христосики".
Семен Піднагайний, який сидів разом з ними розповідає:

 
Чорниці Лебяжого монастиря на Північному Кавказі відмовилися виконати
розпорядження совдепа - розійтися, одружитися й стати цивільними. Вони й
ті, чоловіки й жінки, які приєднувалися до них пішли в радикальне
заперечення, вважали неприпустимим гріхом виконати будь-яке
розпорядження влади, в т.ч. й накази тюремної адміністрації. Спочатку їх
розстрілювали, але побачивши з якою радістю "христосики" приймають
смерть, їх катували, не завжди вбиваючи.

 
Вони всі проходили за номерами, позаяк відмовлялися на слідстві називати
свої імена. Завжди були дуже чисті, ходили поміж іншими в'язнями й
питали чим кому допомогти. Вони користувалися величезною повагою серед
в'язнів і найбільше серед усіх зберігали людську подобу.

 
Лідером соловецьких "христосиків" був Филимон Подоляк - куркуль з
Правобережжя. який після того як у 1921-му загинула вся чоловіча частина
його родини, зняв чоботи й шапку, щоб не надягати їх більше ніколи,
взяв костура й пішов у світ. Відтоді прославився на Житомирщині як
святий подвижник, жив у лісі, в печері, силою молитви лікував хворих.
Заарештований у 1926-му. Коли на Соловках його перший раз виводили з
каземату (куди до того він потрапив за непокору), величезна юрба в'язнів
впала перед ним на коліна й просила рятувати їх молитвами. Тоді вперше
на Соловках по юрбі стріляли з кулеметів. Розстріляний у 1934-му.

 
До речі, ні він, ні "христосики" не канонізовані. Хоча саме вони й були
Церквою в ті страшні часи, на відміну від тих патріархів та єпископів,
які на братських могилах праведників примудрялися уживатися з совдепом.

 
"І ці люди забороняють нам копирсатися в носі? Церковна деномінація з
таким бек-ґраундом закидає щось Київському патріархату чи УАПЦ? Останні,
на жаль, успадкували багато від РПЦ. "З отруєного джерела не може
витікати чиста вода". Але вони не зробили нічого такого, чого б РПЦ вже
не робила раніше" (С. Чаплигін).

 
Для священства ортодоксальних конфесій дуже важлива безперервність
передання благодаті. Апостоли одержали Духа Святого під час
П'ятидесятниці, далі через рукопокладення передали благодать своїм
наступникам, ті далі і аж до панотця з нашої сільської церкви.

 
Окрім того, ієрархія РПЦ благоговійно зберігає спадковість САНКЦІЇ. ГПУ
перевірило, відібрало, видресирувало і санкціонувало єпископат
московської церкви. Через санкцію МГБ та КГБ висвячувалися ієрархи аж до
1991 року, і нині вогняне слово САНКЦІЯ часом помітно проступає на чолі
Патріарха Московського.

 
І хоча, здається, що САНКЦІЯ крутіша за благодать, проте, згодом, в пеклі все стає на свої місця.

 
Є певна фактурність у патріарха Кирила (нехай милостивий буде до нього
Аллах!), на відміну від більшості московських чиновників, він породистий
чолов'яга. Намагаюся уявити його в ролі кого-небудь з євангельських
персонажів. Його неможливо уявити босоніж, отже, роль апостола не для
нього. Він занадто солідний для доброго самаритянина і занадто бородатий
для Магдаліни.

 
Проте, він чудово зіграв би члена синедріону, ревнителя чистоти віри і
суспільної моралі проти підступів неканонічного пройдисвіта на чолі
купки з дванадцяти неосвічених люмпенів.

 
Також в наявності ідеальні виконавці ролей Ірода Антіпи та іноземця -
прокуратора. І лише того, хто міг би зіграти Христа, довелося б шукати
не ближче, ніж десь у Південному Судані.