Сучасність...

Для щастя обираємо ми мить,
щоб буть нещасним все життя лишаєм.
Ми вже давно забули про любов,
на дружбу й щастя взагалі забили.
Нам вистачить кількох секунд,
щоб горе своє осягнути,
а часто забуваємо про те,
які щасливі й досі ми лишаймось:
для нас і небо чисте в висоті,
і море тихе десь далеко,
для нас і сонце ще горить,
а ми зациклені на чомусь злому.
Ми хочем віли, байки літаки,
нам подавай лихі машини,
для щастя ми бажаємо лиш зла:
грошей побільше, зброю покрутіше.
...Нам й досі сняться віщі сни:
ось принц на білому коні,
принцеса в довгій гарній сукні,
через блискучу шаль ріки,
мов той рушник, простяглася веселка,
луга зелені, щирий спів пташок,
тепло й надія, що дає ще жити...
Ви не знайдете вже пейзажів тих:
нас полонила чорнота в усьому:
тепло лишилось штучне в нас
від атомних і теплових електростанцій,
коней ми бачимо тепер лиш там,
де й зелені луги і щирий спів птахів,
лиш там, де бачим напис "Заповедник",
а принци і принцеси вже давно
зявляються лише тоді у колі зору,
як організуєм ми собі ту примітивну казку...
Хоч й дивно якось, та лише
під час спотвореної казки,
в бал-маскарадний ми стаєм на мить собою:
то не костюми відьм й чортів,
то не спотворена фантазія й душа,
 то просто чорно стало скрізь,
душа - не виняток, ми знаєм...