Відкриваю конверт, а з нього сипляться наші безграмотні сни. Вони ще зовсім маленькі, такі, що з легкістю могли б поміститись в кулак, не лише в   кремезний і великий твій, а й у мій, зовсім малий, тендітний. Відкриваю конверт, а з нього випадає твоя душа. Розлючена, зла і така фальшива, що аж світиться наскрізь ранами і брехнею, світиться нами, але не горить, бо їй не вистачає полум’я щоб яскраво зайнятись золотим і розчинитись у брудному міському повітрі. Відкриваю конверт, а з нього вилітає осколок розбитої мрії, він потрапляє мені в руку і боляче ранить до крові, боляче пробиває наскрізь мою, здавалося б безмежну сутність. Відкриваю конверт, а з нього випадає лист чужій людині. Там написано зовсім інше імя, не моє, не твоє, не знайоме.. я хочу розплакатись, друзі кажуть, стане легше, та знаєш, я мабуть виплакала вже всі сльози… Відкриваю конверт…закриваю своє серце для любові… закриваю свою ніжність, віру, почуття…На світі так багато послань, навіщо ж тоді ти прислав мені розлуку?..  

Весь день складається зі знаків питання!!...Куди тепер іти? Для чого підтримувати тих, хто на це не заслуговує? Чому все так?....Таке вже було...Раніше...В тому, минулому, іншому житті...А тепер я не знаю чк з цим впоратись! Серце кричить : ЧОМУ? ЧОМУ? ЧОМУ? І ніхто не дасть мені відповідей на оті незліченні питання...Ніхто крім мене..Але відповіді вичерпані...Довкола і всередині мене!! Здається, їх просто немає...Їх повинен дати час..Треба чекати...ТРеба шукати... А я не знаю де? А я не знаю як?...

Чекати шкідливо – особливо, якщо твоє чекання марне…

Ми не бачились 4 місяці... Не мало...Не багато...Просто невелкий відтинок часу, котрий нічого не змінив, і, мабуть, зміг докорінно все поміняти...І ось...Випадкова зустріч в театрі!! Чорні очі, - як завжди, злі, хитрі, підступні, і напрочуд мила, добра усмішка, котра "компенсує злість очей"...І все - таки він не змінився...Змінився лише той, хто поряд....Зізнаюсь, зачепило...Згадалось минуле, згадався зворушливий погляд, за мить промайнули перед очима всі наші зустрічі... Він помітив мене одразу, як тільки зайшов... Поруч зі мною той, кого люблю...Поруч з ним, очевидно теж та, котру він любить... Ми чужі...Глянув, немовби тільки вчора ми розмовляли, тльки вчора я довіряла йому всі свої таємниці, і ....кумедно помахав мені рукою..Грайлива усмішка, а погляд--- погляд тікав від мене...І йому це вдавалось, інколи..Він сидів попереду нас, легко було спостерігати за його обличчям, за емоціями, усмішками, обуреннями..Як завжди, на перший погляд щирими, але хто зна...Правду знає лише він!! ЦІкаво, а про що він думав, коли мене зустрів?? ...На Жаль, я не вмію читати думок...А можливо - на щастя...Головне, що тепер все інакше, в мене є щось набагато важливіше і набагато справжніше від отої миттєвої пристрасті, що прийшла до мене ранньою, і пішла - пізньою весною... Почуття....Складна штука...Можна вдавати все : ненависть, неприязнь, любов, дружбу....проте вдавати байдужість - НЕМОЖЛИВО!

Ти є , або тебе нема, або ти є, але не зі мною..

Що за маячня? Кажуть: чекай, чекай і вір...а там і дочекаєшся!! Ага! Якраз так! Розумієте, от є любов, є кохання в серці, але є окрім того кохання ( до речі, взаємного і щасливого) ще ЩОСЬ, щось таке незбагненне....до іншої людини... то не любов, і навіть не симпатія, скоріше...бажання володіти..чи просто бажання черпати теми від його сліВ, від його сліз...Так, він слабкий, хитрий, егоїстичний, але я тішусь, що нарешті збагнула його роль в моєму житті! Як каже моя подруга, він мені цікавий, як персонаж! Як персонаж, котрий колись був частинкою мого життя, частинкою мене, не більше.....так добре, що він зараз далеко...Ні, відстань між нами невелика, з десяток кілометрів, не більше, можливо навіть менше, але суть в тому, що ми чужі...І то якось навіть краще...Тільки проблемка одна -- не пишеться мені...Книжка, котру я почала писати, НЕ пишеться, текстики оповідання, вірші - все позбавене здорового глузду, а найгірше -- позбавлене емоцій. Нема теми, нема ідеї тих всіх сліз і соплів...І тх всіх решта рядків...Він -- то частинка мого таланту, і в мене її забрали...Не любов, а лише потреба для творчості...Таке буває. тепер я знаю точно!!!!

------------------------------

а раніше була пристристь і відчуття неземного щастя від однієї лише присутності цієї юдини в моєму житті.... Мені навіть на якусь мить здалось, що ОСЬ ВОНО, найпотрібніше, саме те, що треба...але з часом все минуло, почуття кудись зникли, безслідно і назавжди...Лишилось тільки бажання писати про нього...Проте натхнення вже немає,  як тоді. Я чомусь дійшла дивного висновку, що мій талант є лише тоді, коли в мене невзаємне почуття, або коли я ЛЮБЛЮ, а він тільки дозволяє себе любити... Коли все добре, щастя, спокій, стабільність в парі, тоді вже й писати ніби нема про що... ПІЧЯЛЬНО ТО ВСЬО! ))

Ех....в черговий раз переконалась, що настали ВЕликі Часи Всезагальної фальші... І фальшивить кожен, по відношенню до друзів, просто знайомих, чи навіть зовсім чужих людей! Фальшиво посміхається, фальшиво робить компліменти, фальшиво, зрештою, приходить на допомогу, бо знає, що в майбутньому обов"язково виручить щось потрібне для себе з людини, котрій допоміг... Ми вихваляємо одні одних, а через хвилину говоримо, "яка ж вона дурна", ми цілуємось в щічки, розповідаємо веселі жарти,.....і все це заради чого?? щоб здобути для себе славу хорошої людини, щоб здобути прихильбників і однодумців...останні з"являються доволі швидко, особливо якщо думку міняти постійно.... Фальш всюди...куди не глянь...Була в моєму житті і щирість....Проте недавно і вона виявилась не справжня.....Забагато клоунів....Надто багато...

Три компліменти за три хвилини.... Здавалося б, пустослів"я, проте воно так багато означає...Тепло і приємно...і Головне - не фальш, ЩИРО! Не знаю чому, але навіть від тих трьох речень від трьох різних людей за три хвилини я відчула себе трішечки щасливішою... Частіше говоріть своїм близьким хороші слова, вони цього так потребують....

"...Вона заходить до зали, йде прямо по центру. На її плечах чийсь накинутий піджак. Вона виходить на середину і легким рухом скидає його просто на підлогу. І навіть не обертається, бо знає, що піднімати кунуться щонайменше шестеро. І важатимуть це за честь. Причому, ПЕРЕВАГУ БУДЕ ВІДДАНО ТОМУ, ХТО...ЛИШИВСЯ НА МІСЦІ."             ( Ірен Роздобудько, "Гра в пацьорки")

….бо слово має вагу, і вага ота надзвичайно велика. Слово будує мости, творить нові ідеї, породжує дискусії та суперечки, дає волю почуттям, і , врешті решт, може навіть докорінно змінити хід історії. Стародавні оратори завойовували натовпи одним тільки реченням, котре впевнено і дзвінко лунало з їхніх уст.  Слова ці заворожували, чарували, переконували і давали надію багатьом. Сьогодні теж немало з нас добре вміють володіти цією надзвичайно цінною зброєю, проте є щось таке, з чим впоратись і досі ой як важко. Мовчання…

Іноді воно дарує нам спокій, іноді бентежить, тривожить, іноді п’янить, чарує…але так важко збагнути, що саме стало його причиною. Марудна то справа, скажу я вам, намагатись описати словами те, що виразити в такий спосіб просто неможливо. Проте варто спробувати розкрити його, таке незбагненне і, здавалося б, статичне вираження наших думок.

Мовчання – як повітря, прозоре і ясне. Іноді трішечки забруднене нашими сумнівами, холодне від образ  чи тепле від чекання, їдке, свіже, здавалося б,порожнє, проте має надзвичайно глибокий зміст, його неможливо побачити, але ж так легко відчути. …

Буває, душу переповнюють шалені почуття, хочеться кричати про них на весь світ, проте внутрішній голос серця підказує, слова зайві. Їх надто мало, щоб поспівати мелодію найвищого в світі почуття. Мабуть, мовчання тоді просто необхідне, коли так бракує слів. Воно лунає мелодійніше від будь - якої музики, воно прекрасне. «Прислухайся, і ти почуєш, як я мовчу…».

В мовчанні захована суть кожного з нас. «Не знаєш, як пізнати людину – послухай, як вона мовчить». Воно буває прискіпливим і нетерплячим, або ж зовсім навпаки  - поважним, ніби пронизує наскрізь. Це схоже на слова, котрі ми відчуваємо дотиком серця.

Слова починаються там, де закінчується темрява. Ви чули, як мовчить ніч? Її мовчання бездоганне, таке впевнене і легке, переможне і навіть зверхнє. Нічну тишу не здолає навіть музика. Адже , коли вона звучить, то лише стає частиною цієї незламної тиші.

Мовчання заповнює коридори самотності, воно завжди тулиться біля наших мрій, але озвучує їх так, що мрії ці назавжди залишаються загадкою, таємницею для всіх…можливо, навіть і для нас.. мовчання можу бути нудним, але ж його завжди можна вдало перервати словом, довершити розмовою чи просто наздогнати мелодією дощу.

І все ж, мовчання незбагненне. Іноді буває важко зрозуміти, про що говорить людина…але ж спробуйте відгадати, про що вона мовчить…Важко?...Прислухайтесь до тиші…