Вона була лише одною з ...одною з тих, кому зараз сумно,одною з тих, хто ковтаючи сльози так і не зміг зупинитись..не зміг йти далі..забути...
вона була лише одною з ...одною з тих слабких і безвільних, понівечених душ, котра вже не бачила сенсу думати про майбутнє, чи вірити в диво..вона була одною з ... одною з тих, хто розучився мріяти, одною з тих, хто вже не вірить казці, одною зі скептиків, циніків, байдужих і німих..вона була...і мабуть, важко змиритись з цим, але все, що їй зараз потрібно, це склянка води і дві заспокійливі пігулки. головне вчасно випити їх, а потім спати, цілий день спати..зараз немає нічого кращого, ніж забуття.
їй сказали, що все це не варте сліз..але то, здається, були не тільки сльози..то було внутрішнє прощання, прощання з щирістю і розпач...відчай...рятують тільки дві заспокійливі пігулки..
хто б міг подумати, що все ось так обернеться...
вона сміялась, голосно і нестримно, а потім довго-довго не могла зупинитись і плакала...її бліде обличчя випромінювало лише страх..страх від втрати..." ВІДПУСТИ", ех...вона винна, сама у всьому винна, любов не відпустить...буде важко...врятують тільки дві заспокійливі пігулки і..сон..
тік-так-тік-так, годинник не дає спокою. вона вслухалась до кожного звуку, їй не давало дихати це вологе повітря, її сліпило сонце за вікном, сон тікав..а час зупинився...
що ж з ним робити, з тим часом, його так багато..океан..море...вагон часу. його можна навіть їсти на сніданок, ним можна і запивати...але його вдосталь, щоб зрозуміти, що все втрачено...від реальності врятують лише дві заспокійливі пігулки...
їй ніколи не було так тяжко.....
навіщо, тримаючи руку в руці, давати безпідставну надію на щастя...вчора вона усміхнулась своєму відображенню і сказала " у всьому є свою плюси"...а потім були..дві заспокійливі пігулки...сон...вона втратила віру...знищила себе...
...тоді, коли в серці порожньо, тікай...щоб їй вже не було так тяжко змиритись з твоєю відсутністю.
