Прогулянка

Одного разу, коли дерева були великими, вода більш мокрою, а лисини не було взагалі, ми з тодішньою дівчиною вирішили прогулятися в новий ботанічний сад. 

Вже на виході з підземного переходу метро помічаємо, як мимо проходить кумедна парочка. Він: здоровенний "качок", без шиї та гіпертрофованим найширшим м’язом спини. Трохи видимі дельтовидні, зате біцепси з трицепсами - хоч на виставку у анатомічку. 

Йде посередині тротуару і злегка клишоного, тому що потрібно показати, що день ніг у залі він не пропускав і трохи розставивши руки, щоб було видно «крильця». Його виставлена щелепа, вирячені оченята та бичачий погляд на зустрічних забезпечують йому шанобливий коридор у натовпі. 

Поруч з ним дівуля в коротенькій сукенці та яскравим макіяжем щось цвірінькає і явно радіє сонцю, літу і своєму, безсумнівно, наймогутнішому чоловікові зокрема і центру її світу взагалі.

 Ми йдемо слідом за парою і хихикаємо. Доходимо до повороту.

 І тут з-за рогу виходить інша пара. 

Хлопак античних пропорцій, реально у півтора раза більший за вищеописаного качка і до того ж на голову вищий. Дуже рельєфна мускулатура і пластика рухів хорошого бійця.

Поряд з ним йде довгонога, приголомшливо яскрава дівчина в простому сарафані. 

Вони йдуть просто на наших героїв, дивляться одне на одного, тримаються за руки і посміхаються точнісінько як закохані.

 І тут я вперше наочно побачив процес того, що описує вислів «здувся». 

Дівуля змовкла. Качок поменшав у розмірах удвічі. У нього раптом з'явилася шия і руки стали на призначене їм природою місце. Він обережно, уже нормальним кроком, обійшов зустрічного альфу по чемній дузі і поплентався далі «на спущених шинах».

А закохані так і не помітили чийсь зруйнований світ та крах ілюзій...

Ми ж, як ті болгари, були в захваті від побаченого видовища. Ми були юними, гарними, ботанічний - зеленим та квітучим і до війни залишалося ще ціле життя...