"Борис хотів питатися, у чім Босаковський поїде, як каптан продасть, але жаль зробилося добросердного хвалька. — Не журіться, — потішав його, — я гроші маю, — і потелепав гаманцем.
Босаковському засвітилися очі:
— Золото! Щоб я потурчився, коли це не золото! А ти що? Може де жида зарізав?
— Нікого я на совісті не маю. З хати дістав, а гетьманиха теж не скупа... Я не п'ю і не гуляю, гріш не втікає від мене.
— Що не п’єш, то ти не журися. Виручу тебе, а загуляти також можу. Ти, значить, маєш гроші, а я голову на карку, так тоді якось ми собі дамо раду.
— Голова добра річ.
— Добра, лише треба її мати.
— А щастя ще краще.
— Щастя нема. Лише щасливі люди бувають. І то на хвилинку, здебільшого тоді, як навіть не знають, що вони щасливі. Щастя у споминах, мій сину, знаю, бо й сам колись був таким щасливцем...".
