Alexander Zaitsev - Nostalgy

"— Тільки пам’ятай, синку, мою науку: якщо сі доведе мати діло з москалем, ніколи-ніколи йому не вір. Особливо сі стережи його, коли в тебе свято, коли похорон, коли ти найменше очікуєш його нападу. Найдужче пильнуй — коли москаль пропонує замирення. Тоді не дрімай, тоді він нападе неодмінно… ".

"Борис хотів питатися, у чім Босаковський поїде, як каптан продасть, але жаль зробилося добросердного хвалька. 

"– Левчику! Коханий! Тільки не вмирай! Чуєш? Не смій умирати! Не смій залишати мене одну! Бо я без тебе не зможу. Нічого не зможу, навіть дихати! Чуєш?! 

" — Атставіть! — гукнув оглашенний Шельменко. — Усім розтулити вуха, бо зараз наш самодіяльний хор виконає славень "Ще не вмерла Україна"... ...— Усім, хто є в залі, наказую, будучи, встати і, теє-то, разом із хором по правді співати наш славень! А хто не зможе, не знатиме слів чи ще з якої дурної причини, той буде, звиняйте, розстріляний зараз же".

"Росіянам дуже хочеться бути одним народом зі своїми сусідами. Але бажання це настільки маніакальне, що мимоволі справляє враження синдрому недуги. Ментальної хвороби, яка розмиває межі реальності, а правду розфокусовує настільки, що та стає брехнею. Українці, білоруси, росіяни — один народ, як полюбляє заявляти лисуватий і коротенький, мов патик для підв’язування помідорів, псевдостратег із Кремля. Тільки чомусь у цього єдиного народу все може бути лише російським: і мова, і культура, і погляд на історію, і православ’я, і пантеон героїв".

Ну шо, кацапчукі та "руськоговорящі українці" почну виховання. Я вам буду раз у два три дні скидувати літературу як я її читав останні років п'ять. То читайте і вбирайте собі стрижень. У справжньго українця він є, інші нахуй пішли, бо то наша совість і честь. Слава Україні. Почну з першго го твору який давно прочитав.

Алича -це наші друзя. В неї ніколи не болить голова, не буває "тих років", не хворіє, вона як породиста свиноматка кожного літа плодить тобі кілька центнерів плодів, аби позбирав, шоб гілки необтяжувало.
І цього року щедро народило, аж гілки ломало. Про сливянкі-аличівки, які робить мій батько, розказувати не буду. Мама називає то - шмурдяк.
Для мене настає час готовки ткемалі, слава грузинам.
Головне, вибрати час натхнення. В мене аличі багато з двох дерев, то варить буду тиждень, використую десь 50 кг фруктів, бо під час своєї кулінарної практики набув багато пошановувачів та дармоїдів ).
Беру приблизно 5 кіл плодів, стільки з горою вмістить мій мідяний таз. Наливаю литр води і ставлю на маленький газ.
Поки алича пускає соки, шинкую один здоровий червоний перець, та три перцю чилі, люблю гостреньке, також, туди йде ще 100 грам зубчиків часнику, жменя петрушки з городу, лимонного базиліку. Це все на блендері в кашку. Потім в окрему посудку насипаю добряче коріандру в зернах, зонтиків кропу, сухоі м'яти добряче, солі крупної для абразиву, і ото все дерев'яною товкачкою перетираю.
Коли алича вже буде буде плескатись в повній мисці свого соку, чекаю момент, коли вона розм'якне і почне вільно відокремлюватись від кісточок. Шумовкою вибираю на дуршлаг і вимішую поки одні кісточки не залишаться і трохи жмиху.
Ото все варево у кастрюлі під дуршлагом ставлю на мелесенький вогонь та постійно помішуючи, висипаю перетерті спеціі, та перець з часником, додаю трохи солі, та цукор. Цукор дуже на особистий смак, я люблю кисле, а батькам ще треба грам 200 цукору всипати.
Після як закипить і все набереться якостей, спробуйте на цукор і якщо підходить, то через 5 хвилин виключайте і розливайте по пастеризованих банках с гвинтовими закрутками. Ткемалі не кисне, всім смачного, поласуйте кумів на Різдво.