Платформа 9 3/4

Бросай надеяться. Ушел
Давно последний поезд в Хогвартс
Куда ни глянь – то держиморды,
А то – кронпринцы нагишом

Ныряй в залитый солнцем день
Где лед под цвет дамасской стали
Диктует тихо не февраль ли
С остывших уст законы дзен?

Как много в небе пустоты
Как ваты, сладкой и воздушной,
И в нем визирь прокатит ушлый
Зазря сияющий алтын

Неясных бормотаний сплин –
Как в голых кронах много шума,
Словно слагает эпос-думу
Бездельем маясь, древний джин

Как много блеска торжества
В глазах данай мимоидущих
Играет в них, как в райских кущах,
Бесовский отсвет божества

Как много дивно светлых дней
Мы жжем охапкой не пугаясь
А ведь осталась просто малость – 
Отжать затвор, сменить коней

Останній шанс

Ще, мово, є у нас останній шанс
Зірвавшись з губ дитячих, пролунати,
Бо з півночі і «гради», і гармати
Готові нам зіграть останній джаз.

Ще бачиш, мово, в сутінках складів
Сподвижників твоїх білки незрячі,
Їх скільки було? А тобі не лячно
По кризі йти байдужості синів?

Ще, чуєш, є кресало в нас і трут
Щоб запалить тривог козацькі вежі,
О, як ми пам’ятаєм неналежно
Плеск Жовтих Вод і сніг студентських Крут!

Ще, мово, ти плекаєш сотні слів
Дієвіших за запорозькі сотні,
Тож, доки не прийшла невідворотність,
Дзвени акордом хуртовин і злив.

Полгода

Не сочинял полгода
И позабыл слова
Я стал глупей удода
Наитье? Дайте два!
А у коллег-пиитов
Жизнь так бурлит-течет
Они с министром Витте
Играют в нечет-чет
Они разводят шашни
С маркизой Помпадур
И, глядя в день вчерашний,
Похоже, курят дурь
Так славно, под луною
Здесь постоянство есть
Их четкий слог накроет
Все чудеса окрест
Их гений не приемлет
Мирской привычный хлам
Чуть приоткрой блог древний – 
По прежнему все там…

Медленный приход

Slow cheetah come
Before my forest
Looks like it's on today
Slow cheetah come
It's so euphoric
No matter what they say

RED HOT CHILI PEPPERS

Настигнуты верно добычи
Натружены мышцы спины
И ветер несет горемычный
Остатки золы и дымы
И ровное движет дыханье
Гидравлику дней поршневых
Восходов, закатов и тайны
Людей - ну прям будто живых
Печаль больше не омрачает
Её грациозный приход
Горят караваном-сараем
Листы у зерцала стыль-вод
И ты рисованья не сыщешь
В шагах и в биении вен
Ступает легко и неслышно
И знает, явилась зачем
И тризн вся курится дымами
Усохших стеблей колея
(в миру - овощных). Межды нами,
Один из тех Овощей - я
Коричнево-желтые пятна
Играют в блэк-джек на боках
В глазах - лишь вопрос: "Непонятно,
Вы что, потеряли и страх?"
ГолОсит талантлив, юродив,
Нетрезв в листопад местный бард
Она равнодушно приходит
Как медленный сытый гепард

Mascherata



Осенний маскарад горит
Он жжет лишь праздничные краски
Венецианской яркой маской
Скрывает холодность ланит
В папье-маше провал глазниц
Чернеет пустотой прощальной
В дворянстве пишут все мещане
О красоте костров-зарниц
Лесов, и парков, и садов,
И восхищаются безмерно
Но красно-желтое инферно
Вам метит далеко не в бровь
Быстротекущий карнавал
Эстета взгляд мельком потешит
Но в сердце тлеет ад кромешный
Сияет улиц Абырвалг
Какие дивные черты!
Изысков вычурны узоры!
Но пролетает грустный боров
Булгаковский. И у черты
Шальной шар-молнией висит
Над живописцев рыжим раем
Мне грустно, маска. Я ведь знаю
Тебя и все твои "понты"

Справжнє літо

Не бабине, а справжнє літо:
Стрекочуть коники в траві,
На роверах, життям побитих,
Прямують діти в Лузервілль.
Ті відчайдушно білі айстри
Між чорнобривців сонць жарких
Читають Маргариту й Майстра,
Ба, вітер-клептоман затих,
І ми тихенько провалились
У червоточину в часах
Там, де річок дрімають звиви,
Кружляє полум'яний птах,
І кісточки так гріє ніжно
Між Стоунхенджа давніх брил
Камням дорожним і наріжним.
Щасти шляхами в Лузервілль!

Суботнім ранком

Не лежи, як боби,
Вересневого ранку
Пікінесу зроби
Краще ти вишиванку
І залиш свій фейсбук
Буде ще днів холодних
Для облич наших й рук
Сяють сонця безодні
Що, мізерні грошІ?
Ринок баб незворушних?
Нумо, купим мерщій
Запашних теплих грушок!
І провітримо сплін
По паркам і алеям
Завтра? Ну і чорт з ним!
Білі хмари-лілеї
Квітнуть щиро на тлі
КобальтОвого неба
Ми підемо із тіл
Тихо і не ганебно
Клен спіймав дивну мить
Замилуваний: «Врода!»
Бо у сквері сидить
Та мадонна з айподом

Експрес "Сади - ..."

Прямий експрес крізь листопад
Кінцевий пункт не знати краще
Проміння сонячне - ледащо
Все слабше гріє схудлий зад
Галюцінуючих садів
Осінній тріп їх сонно-кволий
Від цукру звільненої коли
Закрутить в колір листя злив
Такий невимушений жарт
Пелюсток жовтих левітацій
І вітер просто з Мису Акцій
Несе листів картярський фарт
І напіврозпаду Ван Гог
Всі скуштував відтінки охри
І пильний, як боєць із ВОХРи,
Йде крізь сади японський бог
Ходи сюди, забувши зло,
В обійми сяючих проспектів
Світило - няша й красапета
Кидає спецій в теплий плов
Широкі жмені. Чути спів
Пташок, загублених у часі,
Стрибає думка, як карасик,
У реггі стомлений мотив
Ходи... Чи то залишся там?
Все менше відповідей знаю
Експрес все швидше пролітає
Повз днин осінніх цінний крам

Невдалий вірш на шкільний літературний конкурс

Замість епіграфа

Мене знову скубуть:
"Напиши, ти ж хист маєш"
Та виходить ця муть -
Мабуть, "не проконає"

Зійде кленовий зорепад
На ринок, кличуть що стихійним,
Одна стихія - животіння,
І тріск каштанових гранат.
Серця березові падуть
(Де майже половецькі баби)
На диски Modern Talking, ABBA,
На мешти (в них небіжчик був
Років назад десятка з три
В славетний час перебудови)
Що тільки не виносять вдови -
"Казки чудь, мері і мордви".
І невагомо шелестить
Пожовкле листя на брошури
"Панк - молодіжна субкультура"
"ТАРС вповноважен заявить".
І тихо так сумує глек
(Мабуть по ручці, що відбита),
І посміхаються кобіти
З журналів мод старезних тек.
Натхненно слухають ефір
Мобільні перші телефони
Й останні дротові. Ікони -
Святі, як грошообіг-вир.
Закриє палий лист іржу
Ключів над дев'ять і дванадцять,
І постер, там де Ленні Кравітц -
Володар підліткових дум.
О, ще багато є чого:
З кіндер-пластмас вже не сюрпризи,
Бітлів пасхальнії мармизи
І глянець свідків Ієгов.
Засипеш цей калашний ряд?
Що, ні? То замалюй хоч пам'ять!
Нехай мазки багрянець палять
Біля сирих моралі ляд.