Супер книга. сценарій катастроф

Почнемо з азів. Вирази “Ісус пророкує, Ісус каже”, “Ісус хоче”, м’яко кажучи, некоректні, щоб не сказати – брехливі, і, правильно говорити “Матвій хоче”, “Іоан каже” чи “Лука переказує”, бо кожен, хто відкриє Суперкнигу, може переконатись особисто, що ніяких творів Ісуса в Біблії нема. Є згадка про те, що Ісус одного разу писав пальцем по мокрому піску – майже вилами по воді. І все. Тобто ніяких книг Ісуса до нас не дійшло, хоча, скажімо, твори сучасника Христоса – Йосипа Флавія дійшли до нас майже повністю. Це важливо знати ще й тому, що Ісуса висунуто претендентом на посаду головного судді Страшного суду. І кожний підсудний має право запитати: за яким з численних кримінальних кодексів Суперкниги ти, сину Єгови (і чи справді ти син Єгови), збираєшся нас судити? Бо Лука, Марк, Матвій, Іоан і навіть Мойсей – всього-на-всього люди. І в писаннях їхніх обов’язково присутнє людське лукавство. А де ж твоє особисте святе письмо, шановний Ісусе? Якби воно існувало, можливо, не було б стільки різночитань та сект, кожна з яких найправильніша, а всі інші брехливі. Ось до чого дожилися раби Єгови!        Автори передмови білоруського видання книги Йосипа-бен-Маттафі “Иудейская война” (1991 рік) зауважують:        “Своей сохранностью книги Йосифа Флавия обязаны прежде всего христианской традиции. Как это ни парадоксально, но труды римского историка, иудея по вероисповеданию (виділення моє, P.M.), обладали огромным авторитетом среди идеологов христианской церкви и были чрезвычайно популярными в христианском мире”.        Цебто, ідеологи християнства зберегли книги ворога християнства, а книги засновника власних вірувань Ісуса, сина Єгови, не зберегли, хоча він, маючи якості, якими наділяють його євангелісти, мусив би знати і вміти писати усіма живими і мертвими мовами. А може, те письмо десь є, та воно надійно заховане псевдохристиянами? Як би там не було, але хто захоче з перших рук пізнати закон Христоса, цього бажання ніколи не здійснить, бо закону такого нема. Отже, на Страшному Суді кожен грішник або праведник має право сказати: “Твого закону, Ісусе, ніхто знати не може, а судити нас берешся саме ти”. Ось відкіля, виявляється, взявся більшовицький принцип: “Незнання закону не звільнює від відповідальності”. Тобто юдохристиянство у зародку своєму і є суцільне беззаконня! Хоча закон Мойсея Старого заповіту конкретний, зрозумілий, донині дійовий, з точки зору юдаїзму, справедливий і вкладається головною суттю в короткі гасла: “Око за око”, “Зуб за зуб”, “Кров за кров”, “Якщо не ми, то хто?”, “Якщо не сьогодні, то коли?” Юдо-християнин намагаються довести, що цей закон Ісус нібито скасував. У якому Ісусовому писанні здійснено це скасування? Уявляю, як захвилюється проповідник, якому ви задасте таке запитання. Він почне гортати Суперкнигу, показувати, читати, цитувати, але кого завгодно, крім Ісуса, бо в біблії Ісуса нема! Ось у чим їхня хитрість. Довірливі українці тисячу літ покірно засовують карки у ярма підтасувань, а юдеї за цей час підняли з могили мертву мову іврит і, не визнаючи Ісуса, збудували жидівську державу, та ще й “допомагають” іншим.

       Сакралізація зла      Свідомість середньостатистичного обивателя сьогодні перебуває під владою міфу. Міф про те, що Біблія – це книга праведників і навчає ця книга тільки добру, втовкмачується в дитячі голови. Але цей міф – тільки частина правди. Біблійна праведність і біблійне добро при детальнішому вивченні чимось вельми нагадують марксистсько-ленінський, класовий підхід до понять добра і зла. І в цьому підході місце гегемонів займають єговообрані. Наведемо приклад:        “§10. І станеться, коли, Господь, Бог твій, уведе тебе до того Краю, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Іакову, щоб дати тобі великі та гарні міста, яких ти не будував.        §11. Та будинки, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливи, яких ти не садив, і ти їбудешсти і наситишся” (Повторення закону (розділ 6)).        Чим погані обіцянки Господа? Добрі обіцянки, якщо не зважати на те, що всі ці міста, будинки, колодязі, виноградники, перш ніж віддати єговообраним, потрібно відібрати у їхніх законних власників. А як здійснити цей відбір – це вже деталі. Війна, революція, колективізація чи приватизація –тільки частина методів. У революцію наприклад, ви, що можна відібрати –експропріюєте, що не можна відібрати – усуспільнюєте. Минає років... 70 і нащадкам законних господарів ви пропонуєте приватизацію. Усуспільненого, але їхнього добра. Користуючись тим, що в нащадків законних господарів приватновласницький інстинкт ослаблений, ви й привласнюєте їхню спадщину. Залишається загарбане вами оголосити священним і недоторканим, по-науковому – сакральним. А щоб ошукані аборигени не “розбухали” при цьому і, з відповідними для випадку “священними” заповідями в серці втихомирились, ви їм влаштовуєте шокову терапію та ринкову економіку. При цьому так довго і так нудно на всі лади повторюєте імпортне слово “ваучер”, що воно стає огиднішим за слово реформа. Якраз на таку огиду й розраховують єговообрані реформатори, підвищуючи ціни у кільканадцять сотень тисяч разів. В таких умовах кожен обиватель, одержавши на руки ваучер, мріє хоч би що за нього одержати від приватизаторів. Єговообраним реформаторам тільки цього і треба. Вони і скуповують за безцінь під виглядом ваучерів “будинки, повні всякого добра, яких вони не наповнювали”, і тесані колодязі, яких вони не тесали, і виноградники, яких вони не садили”.        Найдивовижніше в цьому обмані те, що з самого початку єговообрані реформатори не приховують своїх намірів поцупити те, що їм не належало ніколи. Вони так і кажуть: “Яка тобі різниця, кому належатиме твоє майно?” А щоб у зародку заглушити негайний протест, додають: “Головне, щоб у тебе була робота, і, щоб ти добре заробляв” – нахабний розрахунок на віковічну звичку українців жити чесно, за рахунок власної праці.        Залишаючись у силовому полі марксистсько-ленінського юдохристиянства, українці приречені знову й знову ставати жертвами ошуканців під будь-якими, навіть під ультранаціональними гаслами та прапорами.        І нічого нарікати на єговообраних – вони просто-напросто ретельно виконують сакральну економічну програму свого міфічного предка Мойсея. Тому саме будь-які перебудови, реформи, перетворення в юдохристиянському світі закінчувались і закінчуватимуться крахом для всіх, крім єговообраних. Всі будуть багатими, крім бідних – хіба не так нам кажуть з самого початку? І це правда. А хто нам винен, що ми досі не маємо аналогічної програми, з допомогою якої повернемо майно та кошти, що споконвіку належали нам? Хто нам винен, що під виглядом Нового заповіту ми виконуємо настанови Марка, Матвея, Іоана, Луки, Маркса, Леніна, Кравчука, Кучми, до яких Ісус має таке ж відношення, як Закон Божий до морального кодексу комунізму.        Щодо Закону Божого. Походження самого слова Бог, Бож (вог, вож), очевидно, українське і зв’язане з поняттями “багаття”, “вогонь”, “вождь” тобто з віковічними поняттями, носіями світла, надії, тепла, добра (порівняймо німецьке Gott-gut). Тому вживання в Суперкнизі українського слова Бог, як відповідника до слова Єгова замість біблійного Ель, саме по собі вже підтасовка. (Слово Ізраїль, Із Ра Ель в перекладі означає “боров Бога”, “богоборець” див. Книга Буття стор. 49), або як сам Ісус, згідно з Євангелією від Марка називав Творця – Елої – Боже мій. До речі, українське слово Бог в поєднанні з біблійними іменами – Творця, Єгова, Саваоф, Ягве, Адонай в Суперкнизі, здається, не вживається зовсім. Протиприродність такого поєднання для перекладачів напевне була очевидна. Зате дуже часто вживається словосполучення Господь, БОГ твій, замість Господь, Ель твій. Немає в Біблії і виразів типу Бог Ель, бо то явна тавтологія – олійна олія. В усьому цьому маскується цілеспрямована дезінформація, пов’язана з підміною понять, аналогічно тому, як з українського слова Русь юдохристияни-москалі сотворили Росію з метою придушення та поглинання Русі, що і примусило нас вкотре вже змінювати самоназву з русинів, русичів на українців, завдяки чому, занурений у власні клопоти світ сприймає нас, як щось малозрозуміле. І це тільки мала частина тієї неймовірно кривавої ціни, яку ми продовжуємо сплачувати за безхребетну приказку: “Нехай хоч горщиком називають...”        Але повернемось до Закону Божого. “Історик Йордан, що описував історію готів, заховав для нас цікаву звістку, що готський король Вінітар, один із наступників Германаріха, воював з антами (саме ім’я Вінітара, мабуть, прізвище – переможець вінітів, себто слов’ян). В першій битві, каже Йордан, анти побили готів, але Вінітар не злякався, воював з ними далі, погромив, взяв у полон князя антів Божа і старшин їх у неволю і, щоб налякати антів, казав їх страшною смертю убити – розіп’яти на хрестах. Але гуни взяли потім антів під свою оборону і приборкали Вінітара” (М.Грушевський “Історія України-Руси”). Звістка історика Йордана неймовірно цінна для нас тим, що в ній присутнє ім’я (чи теж прізвище?) староукраїнського Князя БОЖА! А в князя БОЖА обов’язково була і МАТІР БОЖА і діти БОЖІ, зокрема СИН БОЖИЙ, і, поза всяким сумнівом, ЗАКОН БОЖИЙ, бо що за князь без ЗАКОНУ?! Тобто, страшне розп’яття БОЖЕ відбулося в нашій українській землі, і ми, українці, і є справжні НАЩАДКИ БОЖІ. Цікаво, що Аттілу вся тодішня Європа називала БИЧЕМ БОЖИМ. Назва племені готів теж походить, очевидно, від німецького Gott-Бог. І всі ці події відбувалися як раз у тому столітті, коли утверджувалось проголосоване Нікейським собором рішення вважати Христоса Сином Єгови (замість СИНА БОЖОГО?) Чи не занадто Божих змагань для одного ІV століття? І чи не тоді почалося здійснення ідеї підміни українського ЗАКОНУ БОЖОГО на закон Єгови, яке й було остаточно реалізоване в 988 році актом хрещення киян, чим і була обрубана історична пам’ять українців та замінена пам’яттю племені Авраама, Ісаака, Іакова? Очевидно, словосполучення Закон Божий дійшло до наших днів тільки тому, що предки наші іншого Закону не визнавали і, для досягнення певних успіхів, Єгова змушений був удатись до релігійної підтасовки.

     Перевибори нації?      Цілі покоління українців потратили свій вік та сили на важку чорну працю та на пошуки глузду життя. В школі нам підсовують таких “героїв”, як Онєгін, Обломов, Раскольніков, нав’язують конфлікт батьків та дітей саме в період формування характеру. Дівчат учать виходити заміж не за тих, кого радять батьки. У романах та п’єсах багаті обов’язково обдурюють українок. А от Шолом Алейхем (Рабінович) змушує свого Тев’є-молочара вести довгі, кумедні переговори зі старим та глухим багатієм, щоб все таки видати за нього своє перезріле чадо. Ніхто і ніколи, напевне, не візьметься за екранізацію Чіпки Панаса Мирного, а от Остапа Бендера виводили на екран щонайменше тричі. Бажання приватизувати “будинки, повні всякого добра, яких ти не наповнював” мають усі, тільки в одних існує тисячолітня програма приватизації, інші, не маючи й гадки про таку програму, в поті чола будують будинки і наповнюють їх “всяким добром”. І лише деякі з горопашних років у п’ятдесят натрапивши випадково на відповідні місця Старого заповіту, намагаються щось зрозуміти та розтлумачити ближнім, більшості з яких глибоко начхати і на Старий і на Новий заповіт. А вельмишановна Церква учить підставляти праву щоку, коли тебе вдарять по лівій. Диво-дивне, що українці досі збереглися! Але чи збереглися ми як нація? Нам здається, що ми на виборах когось там обираєм чи переобираєм. Насправді намагаються переобрати нас. Ми виявились нездатними, поки що повчальний сюжет Івана Франка з повісті “Борислав сміється” про те, як Герман Гольдкремер викрав страйкову касу у братів Басарабів, спроектувати на сучасне життя. Скільки страйкових кас могли б скласти 25 мільйонів доларів Фіми Звягільського? І чи здатні ми зробити висновки з сучасних подій? Здатні.        Протягом життя нинішнього покоління відбулося чимало неймовірного. І супутники, і космонавти, і Чорнобиль, і розвал партії та Союзу. Відбулося відродження Вітчизни нашої – України. На часі Відродження Рідного Богорозуміння. На часі Подія, коли мільйони українців, усвідомивши необхідність порятунку своїх дітей, онуків та правнуків, увійдуть у вічні води святого Дніпра і змиють з безсмертних українських душ тисячолітній намул чужого віровчення. Так буде, 3 нами Дажбог.        Мусимо не допустити, щоб нас переобрали єговообрані, як вони переобрали індіанців Америки на африканських негрів. Переоберемо себе самі. Адже козаки вже скасували рішення Переяславської ради 1654 року.        Голосієво пам’ятає голосіння наших предків, які не хотіли іновірного панування над їхніми тілами та душами. Прип’ять пам’ятає, як на розтерзання хижим звірам до священних дубів були припнуті найнепокірніші з волхвів. Вони за прийняття чужого віросповідання, нібито, прокляли зрадників свого племені на 1000 років. Але 1000 років уже минуло. Геть ворожнечу межи українцями!        З нами Пророк Тарас, з нами Душі Предків, у наших руках доля Нащадків наших.        За рідне богорозуміння!