Мамо моя...Найрідніша у світі,
Ти моє сонце і мій оберіг.
Ти,наче лілія,чиста і світла,
Дарма,що на скронях давно білий сніг.

Твоя усмішка щира й привітна,
Душу зігріє ніжним теплом.
В серці твоєму трояндами квітне
Вічно жива материнська любов.

Знов поцілую натруджені руки,
Серцем й душею за тебе молюсь.
Щоби не було в житті твоїм туги,
Я Богородиці низько вклонюсь.

Щоби не плакали лагідні очі,
Віра й надія вели в майбуття.
Щоби спокійні були дні і ночі,
Щастям іскрилась дорога життя.

Мамо,голубко моя сизокрила,
Нехай тобі доля добра додає.
Ти мені двері життя відчинила,
Я дякую Богу,що ти в мене є.

Нехай кожен ваш день розпочинається радістю наступаючого чистого світанку,триває у щасті сонячного полудня і закінчується сутінками задоволення від прожитого дня. Нехай у Великодньому кошику буде місце не лише для писанок,але й для теплих слів і щирих усмішок. Нехай воскреслий Господь принесе у кожен дім, у кожне серце мир,злагоду,взаєморозуміння і любов!Всім смачної Паски,гарного настрою і веселих свят!

  ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Заручники думок і почуттів,

Вічні невільники любові й болю.

Душа поета - мов палітра слів.

Душа без рими - наче пташка у неволі.

Шлях поетичний не буває без тернин,

Поетом бути - щастя і недоля.

Плести намисто із віршів-перлин,

Розкрити неба дар - така Господня воля.

Душа поета ніжна і вразлива,

Часто мандрує у незвіданих світах.

Знаходить в них вона надхнення крила

І їх дарує потім світу у віршах.

Дар творчості - це відчуття польоту,

Це скарб цінніший від земних багатств.

В ньому з”єдналися служіння і свобода,

Йому скорився навіть невблаганний час.

Почуй,Поете,в серці голос Бога,

Та егоїзмом ти його не заглуши!

І буде світлою віршована дорога,

Неси добро у світ,живи,твори,пиши!

Похмурі дні...Сумні мелодії

Мінорний настрій навівають.

Нема в природі вже гармонії

І щирі усмішки з облич зникають.

Світ захлинається ненАвистю

У морі злості і розбрату.

Багато фальші й мало радості,

Війною брат іде на брата.

Світ над безоднею схиляється,

Бездушним ідолам вклоняючись.

Сам над собою світ знущається,

Зв”язок із Світлом розриваючи.

Гордині вірусом затруєний

Заручник дикої агресії.

У свою жадібність занурений,

Законом Всесвіту приречений...

Світ хворий на нестачу розуму,

На егоїзм і тупість мислення.

Над прірвою,мов заворожений,

Стоїть у самовозвеличенні.

Отямся,світе душ скалічених!

Багнюку змий з очей затьмарених,

Викинь облуду з вуст засмічених

І не замінюй Істини примарами!

Не чує світ...Він заблукав у темряві,

Власною волею обравши згубний шлях.

Не бачить світла...На землі панують демони

І плачуть ангели над людствоми в небесах.