Посвящается моим друзьям.

Две души, стоящие пред Богом,

Облачённые в сияние Любви…

На двоих теперь у вас одна дорога,

Жизней линии соедините вы свои.

Под небесный гимн Хранителей крылатых

Пусть забьются в унисон ваши сердца.

Сам Господь благословит десницей благодатной

Символ вечности и счастья – два кольца.

В небесах святое Таинство вершится,

Чистые сердца объединяя на земле.

Из двоих единая душа творится,

Укрепляет её верности целительный елей.

Торжество святой Любви под куполами…

В этот миг на вас Дух Божий снизойдёт.

И ликуют Херувимы вместе с вами,

Ангел мира вас в жизнь новую введёт.

Сонце втомлено впало за обрій,

Ніч-красуня в вікно заглядає.

Забирає тривогу й неспокій,

Покривалом із снів огортає.

Вуст коханих солодкий дотик,

З серця ллється молитва за рідних.

Вмить щезають кудись всі турботи,

В душі радість трояндами квітне.

Щебетання пташОк на світанні,

Щире слово малої дитини…

Новий день несе нОві бажання

І складає з них щастя картину.

І не треба блукати світами,

Щоб це щастя знайти й зрозуміти.

Воно тут – зовсім поруч із нами –

В серці нашому, в кожній миті.

Поміж жовтим золотом колосся

Розцвітуть волошки, мов частинки неба.

Сонця промені вплітаючи в волосся,

Українське літо вже спішить до тебе.

Пристрасним вогнем червоних маків,

Сніжно-білою цнотливістю ромашок,

Ніжністю розквітлої фіалки

Зачарує літо серце ваше.

Незабудки, наче зоряні краплинки,

Рідну землю синім кИлимом покриють.

І малюючи у душах радості картинки,

У країну мрій небесних двері вам відчинять.

Не знайти краси такої більше в світі –

Знають істину цю навіть малі діти.

Світлом сонячним й теплом сердець зігріті

Подарунки Бога-Українські квіти.

Він прийшов із минулої осені

Із букетом нездІйснених мрій.

Цвіт весняного щастя розносили

У той час по землі солов’ї.

Він прийшов десь із зАкутків пам’яті,

Щоби зорі знайти у очах,

Щоб зігріти те серце поранене,

Що колись він тримав у руках.

Він прийшов із єдиною іскрою,

Що так довго у грудях ховав,

Від гарячого полум’я чистого,

Яке сам загасив й розтоптав.

Він прийшов, від думок утікаючи,

Від нав’язливих спогадів-снів.

І, сторінки кохання гортаючи,

Шукав втрачений свій оберіг.

Він прийшов… Але час невблаганний

У майбутнє його не впустив.

В руках келих гіркої правди –

Не зберіг, запізнився, не встиг…

Зачем бунтуете, когда вас судят?

Зачем страдаете, обиду затаив?

И тут же сами осуждаете вы судей,

Своим суждением уподобляясь им.

Вам больно от судов несправедливых?

Но невдомёк простую истину принять –

Что невозможно сердцем гордым и строптивым

Любовь и справедливость высшую понять.

Всегда найдёте сотни оправданий,

Подкармливая эго жалостью к себе.

Живя в иллюзиях придуманных страданий,

Вы тонете, как рыба в отравленной воде.

Кто судьи ваши? Ваше окружение?

Но стОит ли глухую стЕну разбивать?

Лишь сильный духом молча примет осуждение,

И пред толпой не станет оправдания искать.

И если сердце требует расплаты,

От возмущения вулканом кровь бурлит,

Вы вспомните на миг о Чистоте распятой!

О Том, кто осужденьем мира был убит.

Он и сейчас стоит пред взором судей,

Всё так же терпит и в смирении молчит…

Так сделайте же наконец свой выбор, люди!

Прислушайтесь, что сердце ваше говорит.

Есть два пути и третьего не будет –

Христу быть верным, крест Любви принять,

Иль стать на сторону бездушных лживых судей

И в рабство зла и смерти жизнь свою отдать

Як про усе сказати? Забракне в світі слів,

Щоб з серця передати всю гаму почуттів.

Її любов зігріє сильніше за усіх,

Своїм теплом розтопить сердечний біль і сніг.

Вона все зрозуміє, розрадить і простить,

Бо за дітей радіє й сумує кожну мить.

ЗавждИ із нами поруч її душа свята,

Не знає часу й відстані безмежна доброта.

Вона завжди чекає жаданого дзвінка,

Життя благословляє натруджена рука.

Хоч рОки невблаганні, спливають, мов ріка,

Та мама завжди буде красива й молода.

Хай Бог оберігає всіх наших матерів,

Нехай у нас не буде для них байдужих слів!

У мамину домівку вертайтесь знов і знов,

Ніщо вам не замінить її святу Любов!