Мамо моя...Найрідніша у світі,
Ти моє сонце і мій оберіг.
Ти,наче лілія,чиста і світла,
Дарма,що на скронях давно білий сніг.
Твоя усмішка щира й привітна,
Душу зігріє ніжним теплом.
В серці твоєму трояндами квітне
Вічно жива материнська любов.
Знов поцілую натруджені руки,
Серцем й душею за тебе молюсь.
Щоби не було в житті твоїм туги,
Я Богородиці низько вклонюсь.
Щоби не плакали лагідні очі,
Віра й надія вели в майбуття.
Щоби спокійні були дні і ночі,
Щастям іскрилась дорога життя.
Мамо,голубко моя сизокрила,
Нехай тобі доля добра додає.
Ти мені двері життя відчинила,
Я дякую Богу,що ти в мене є.
Заручники думок і почуттів,
Вічні невільники любові й болю.
Душа поета - мов палітра слів.
Душа без рими - наче пташка у неволі.
Шлях поетичний не буває без тернин,
Поетом бути - щастя і недоля.
Плести намисто із віршів-перлин,
Розкрити неба дар - така Господня воля.
Душа поета ніжна і вразлива,
Часто мандрує у незвіданих світах.
Знаходить в них вона надхнення крила
І їх дарує потім світу у віршах.
Дар творчості - це відчуття польоту,
Це скарб цінніший від земних багатств.
В ньому з”єдналися служіння і свобода,
Йому скорився навіть невблаганний час.
Почуй,Поете,в серці голос Бога,
Та егоїзмом ти його не заглуши!
І буде світлою віршована дорога,
Неси добро у світ,живи,твори,пиши!
Похмурі дні...Сумні мелодії
Мінорний настрій навівають.
Нема в природі вже гармонії
І щирі усмішки з облич зникають.
Світ захлинається ненАвистю
У морі злості і розбрату.
Багато фальші й мало радості,
Війною брат іде на брата.
Світ над безоднею схиляється,
Бездушним ідолам вклоняючись.
Сам над собою світ знущається,
Зв”язок із Світлом розриваючи.
Гордині вірусом затруєний
Заручник дикої агресії.
У свою жадібність занурений,
Законом Всесвіту приречений...
Світ хворий на нестачу розуму,
На егоїзм і тупість мислення.
Над прірвою,мов заворожений,
Стоїть у самовозвеличенні.
Отямся,світе душ скалічених!
Багнюку змий з очей затьмарених,
Викинь облуду з вуст засмічених
І не замінюй Істини примарами!
Не чує світ...Він заблукав у темряві,
Власною волею обравши згубний шлях.
Не бачить світла...На землі панують демони
І плачуть ангели над людствоми в небесах.
Души родственные на земле встречаются
И не властвуют над ними расстояния.
Судьбы где-то в небесах переплетаются
И томятся души встречи ожиданием.
Назначают души звёздные свидания
За пределами земного тяготения.
Окруженные молвой непонимания
Души-птицы не теряют устремления.
Кажется порой, по воле случая
Души родственные на земле встречаются.
Остаются эти встречи в жизни лучшими,
Никогда больше они не забываются.
Не бывают случаи случайными,
Божий промысел о них для нас неведомый.
Что для глаз и для ума прикрыто тайнами,
Свыше Богом изначально предначертано.
Души родственные в небесах общаются,
Чтоб узнать друг друга с первого мгновения
Когда в мире земной жизни повстречаются
И сдержать не смогут сердца притяжения.
Чтоб обнять друг друга крыльями незримыми,
Когда в сердце небеса приоткрываются,
Чтоб навек друзьями быть или любимыми,
Люди-птицы на земле этой встречаются.
Я малиновий чай приготую тобі,
Ніжно руки покладу на плечі...
І нехай завивають шалені вітри
В цей похмурий зимовий вечір.
Я тобі приготую з любові напій,
Нехай душу твою він зігріє.
Нехай сонце яскраве засяє у ній
І розбудить весняні мрії.
Я малиновий чай приготую тобі
Зі спокусливо-ягідним смаком,
Пригощу тебе літом посеред зими,
Причарую п”янким ароматом.
