- Золушка, солнышко, как поживаешь ты  В замке у принца, сладко ли замужем?  - Скажете тоже, милая крестная!  Бал тот волшебный кончен давно уже.  Очень скучаю и вечно беременна:  Муж меня любит часто и тщательно.  Стайка инфантов по комнатам бегает,  Армия нянек к детям приставлена.  Я навсегда позабыла о талии,  Туфли хрустальные сделались тесными.  Руки не заняты, мысли печальные  Стали теперь такими уместными…  Мачеха с сестрами кознями заняты,  Батюшка горькую пьет в...

Читати далі...

Я тебе цілував до світанку, Я тебе цілував у росі, Ми кружляли в модерному танку: Я і ти у дівочій красі. Твої губи казали: «не треба», Твої руки благали: «пусти», Але очі, закривши півнеба, Шепотіли мені: «їх прости». Я прощаю і губи, і руки, Я прощаю і душу також За усі заподіяні муки І за всі, що чекають, та й що ж! Причаїлися в заздрощах квіти, Посхилялись із неба боги; Безтурботні, щасливі, як діти, Ми розквітнуть в лілеях змогли. Я тебе...

Читати далі...

А юність пахне нічкою, Дівочими косами, Що майже згасла, свічкою Та спраглими устами. Світанками над річкою, Весною й солов*ями І грушами під дичкою, Що на городі в мами. А юність пахне росами, Вінками на Купала, Де ніженьками босими Від мене ти тікала. Конваліями ніжними, Волошками та житом, В саду у батька вишнями Та яблуневим цвітом. А юність пахне золотом, Осінніми дощами, Сумним ранковим холодом Та в небі журавлями... У снах моїх живе, щемить, Тривожить душу...

Читати далі...

За далекими вітрами, За холодними дощами Заховаю біль. Смуток відійде сльозою,  Вже не плачу за тобою – В серці заметіль. Знову я своє кохання Пронесу через світання, Як в останній раз, Прожену його від серця, Хай воно іще озветься – Тільки не для нас. Я забуду твої очі, Я забуду твої руки, І нехай тепер щоночі Помираю від розлуки. Поцілунком не озветься, Не загине від бажання, І уже не повернеться  Наше зраджене кохання. Не шукай мене – не знайдеш, Навіть спогадом не ...

Читати далі...

Пробач мені, що все так сталось, За все пробач, як мине час, Коли в душі вже стихне галас В останній раз. В останній раз. Не забувай мене, благаю, Залиш, хоча б, надії слід. Що буде далі, я не знаю, Але мені нестерпний світ, В якому я один щоночі, В якому ти на самоті. Хіба не бачуть з неба очі Оті страждання, муки ті. Якби були у мене крила, Якби, як птах, летіти міг, Я б полетів до тебе, мила, І впав би каменем у ніг. Я б цілував твої коліна І не питав, чи любиш ти...

Читати далі...

Початок кепський… Та кінець Насправді буде особливий. Жаданий стукіт двох сердець І погляд впевнений, звабливий… Усе як у простих людей, На пристрасть мрії надихнули. Ми граєм декілька ролей, Але не тих, що досі бУли. Ти так нестримно-чарівна, А я закохано-зухвалий. Очей самотніх глибина Безкрайнє море нагадали. Хоч ми на різних полюсах, Але можливості реальні. Твій присмак досі на губах, Твої ілюзії банальні. І хоч не бути нам удвох Фінал нестримний обіцяю. Лишаю...

Читати далі...

Нас мотает от края до края,  По краям расположены двери;  На последней написано «Знаю»,  А на первой написано «Верю».  И одной головой обладая  Никогда не войдешь в обе двери:  Если веришь, то веришь не зная,  Если знаешь, то знаешь не веря.  И свое формируя сознанье  С каждым днем от момента рожденья  Мы бредем по дороге познанья,  А с познаньем приходит сомненье.  И загадка останется вечной,  Не помогут ученые лбы:  Если верим - сильны бесконечно,  Если знаем - ничтожно...

Читати далі...

Пусть вдоволь листают Романы прошедшие, Пусть бредят дурнушки Заезжими принцами. А в редкой профессии Сказочной женщины Есть навыки, Тайны, И строгие принципы. Идет она молча По улице трепетной, Сидит как на троне С друзьями заклятыми. Приходится жить - Ежедневно расстрелянной Намеками, Слухами, Вздохами, Взглядами. Подругам она Улыбается весело. Подруги ответят И тут же обидятся... Красивая женщина - Это профессия, А всё остальное - сплошное любительство. Роберт...

Читати далі...

Діліться радістю, бо смутку й так багато...  Проблеми крають серце, мов ножі...  А в світі справжнього не буде свята,  Якщо воно не визріє в душі.  Вона ж, така заплутана й самотня,  Весь час шукає щось в самій собі,  А навкруги лиш холод і безодня,  Ну як тут їй не бути у журбі?!  В недосконалостях занедбаного тіла  Душа, мов пташка серцем в груди б*є,  Щоб вирватись у світ, де так хотіла  Роздати людям все тепло своє...  А людям – що?! У них – свої печалі,  Своя душа…...

Читати далі...

У ній щось є… Напевне, то душа Трохи збентежена від правди і реалій Вона кудись, Як завжди поспіша, Іде у переходи і у далі. У ній щось є… В її ясних очах Поети б написали слово “щирість”. В ній паросток надії не зачах, Не дивлячись на будні трохи сірі. У ній щось є… Незрима таїна. Що в пам’ять урізається гранітом. Як присмак від солодкого вина, Коли набридла гіркість цього світу. І це її відразу видає. З-поміж облич і поглядів квапливих. Спинивши погляд, розумієш: ...

Читати далі...