По поводу нового перла ватномозгных адептов руццкага мира  о том, что всем укроповским солдатам пообещали участок земли и два раба за верную службу в АТО. https://www.youtube.com/watch?v=gUsQloj4vOM

Ярослав Матюшин

Уважаемые укропы! Напоминаю, что постановлением №666, подписанным Кровавым Пастором, заявку на отчуждение двух русскоязычных в свою собственность вы должны подавать либо в районную пыточную по месту прописки, либо в централизовано в держреестр по унижению русскоязычных.

Для корректной подачи заявления при себе иметь:

1. Паспорт
2. ИНН
3. Справку от куратора из госдепа. 
4. Аттестат русофоба.
5. Справку из статотдела о среднеквартальной массе съеденных младенцев (форма РМН (руссо младенец нетто)-1488).

День возжигающих постов.

Тут в каментах хорошие люди напомнили незаслуженно обойденный моим вниманием аргумент ваты из параллельной реальности. Мол, часто-густо инкубаторская челядь пеняет нам в сетевых баталиях русским языком: "А что ж вы такие за Украину и на русском?". И, вполне объяснимо с точки зрения здравого силлогизма, наших патриотов это ставит в тупик. Друзья, був час, було натхнення, вот вам темничек.

1. Русский язык мне дали папа и мама, и я совершенно не могу понять, какого морального фаллоса какая-то тупая двуногая поебень из ЯМАО узурпирует мое право на мой родной язык. Дорогой тампон! Ты по синьке в караоке используешь те же семь нот, что и нацисты в своих маршах. Иди застрелись.

Щось заностальгувалося мені. Роки йдуть, пенсія не за Карпатами і навіть не за Альпами. Ото пригадуються яскраві миті життя, повязані з гуцулами, вуйками та полонинами.

У Львові я була багато разів, але ж саме місто бачила тільки два рази. Зазвичай наша славна компанія десь на протязі 1-2 років виїзджала практично кожного місяця на вікенд до Львова, щоб надалі вже прямувати до Карпат або Закарпаття. У Львові ми зранця відвідували Криївку, потім до нас приєднувалися місцеві бандерівці и караваном автівок мі виїзжали  далі. Були, канєчна, і виключення.

Відразу ж зауважу, що жодного разу я не розмовляла там українською. Назло, бо душа  вимагала скандалу вже на підїзді до Львова. Але вуйки були стримані, тримали себе у руках і не велися, що канєчна виматувало мене до нестями і змушувало бути весь час уважною і вигадувати щось нове.

Пригадую, як сиділи ми у Славському на дворі за столом з місцевими бандерівцями, які розмовляли навіть не українською, а якоюсь тарабарщиною-міксом: польська, українська, чеська може ще якась. Їли борсч, який наварила хазяйка. Борщ  у них їдять з великих кружок. Мій батько з такої пив чай. Туди десь півлітра як мінімум влазить. Мимо проходив древній дідусь з великою  товстою палкою й спитав – а що, хлопці, москалі у вас є? Бажання бігти до хати, хватати паспорт і срочьна шукати схрон на бліжайшій горі виникло у мене миттєво. Нічого, пронесло. Сказали шо нема. Другого разу я зніяковіла, коли десь поблизу Славського (це у них центр землі, напевно) у ресторані, коли замовляли пісчу, один з бандерівців громко, з коварним прищуром поглядая на мене, зробив політичну заяву офіціанткє – чотири грибні юшки і дві солянки для москалих. Чур мене, але ж пронесло й  тут.

Багато було таких витівок від коварних бандерівців. Але ж тепер мені хочеться співати і  гордитися. Бо нарешті я теж стала бандерівкою. Лайфгнусьякнезбрешутакусрусь зробив таки попри все одну хороше справу. Він скасував розбіжності між бандерівцями Західу і нами, мешканцями інших частин України. Ми тепер усі бандерівці. Ми тепер єдина нація, незалежно від мови, якою користуємося, національності дідусів та бабусь, вєроісповіданія і таке інше. Незалежно від того знаєш ти хто такий Бандера і за що він агітував, чи ні – ми всі бандерівці. І це здорово. 

Слава Україні!