Земляки-3.Кирило Осьмак.

Осьмак Кирило (псевдонім Псельський) (1890 – 1960), учасник національно-визвольної боротьби. Під час Другої світової війни, президент Української Головної Визвольної Ради, член Центральної Ради, агроном, організатор кооперативів.

Народився 9 травня 1890 року у м. Шишаки на Полтавщині, навчався у Шишацькій народній, згодом Миргородській повітовій школах, у Полтавському реальному училищі. В 1910 р. Кирило Осьмак поступив у Московський сільськогосподарський інститут. Будучи студентом, писав статті в журнал "Украинская жизнь", який виходив у Москві, і редактором його був Симон Петлюра, а також у часописі «Рілля», що виходив у Києві.

Кирило Осьмак був одним із тих, хто 17 березня 1917 р. створили у Києві всеукраїнську громадську організацію, яку назвали Центральною Радою, яка згодом перетворилася у тимчасовий парламент України.

За радянських часів, аж до початку Другої світової війни, Осьмак зазнає безперервних репресій. 5 березня 1928 р. Кирила Осьмака та ще 15 українців заарештували. Це були агрономи і кооператори. Їх звинуватили в тому, що вони вимагають паритетності цін на хліборобську та промислову продукцію та збільшення ціни на цукровий буряк. Слідчий у цій справі Соломон Брук на слідстві говорив: «Всю Україну слід було б знищити, та не можемо, але вас, українські інтелігенти – ми знищимо». Отже, справжня причина їхнього арешту була в тому, що вони інтелігенти, еліта нації і за далекосяжними кремлівськими планами мали бути винищені.

2-го березня 1930 року Осьмака знову заарештували, звинувативши у тому, що він був членом Інституту української наукової мови. Вирок – три роки концтабару в Північних таборах. В 1933 р. К.Осьмака звільняють, він оселяється з родиною під Москвою, працює директором радгоспу. У 1937 р. – знову арешт, слідство тривало 25 місяців, після чого був звільнений. Тільки твердість, з якою він тримався, невизнання ним жодного звинувачення, які йому висували врятувало його від розстрілу.

У березні 1940 року після 12-річної відсутності Осьмак повернувся до Києва. У жовтні 1941 року в Києві створилася Українська Національна Рада як національне представництво, яке за сприятливих обставин мало стати законодавчим державним органом. Очолив Раду професор Микола Величківський. Осьмак став членом цієї Ради, керівником відділу земельних справ, а також створив при Раді та очолив бюро кооперативного товариства "Сільський господар".

Осьмак вважав, що треба об'єднати всі політичні українські організації в інтересах спільної боротьби на ґрунті політичної платформи Суверенної Української держави, яка має бути тільки національною та забезпечити українській нації право на свою мову, культуру та економіку. У 1942 р. написав декларацію під назвою «В єднанні – сила нації», в якій є фрази актуальні і в наш час: «про право народу на свою мову і свою економіку, про створення такого законодавства, яке б забезпечило добре ставлення народу до уряду».

У Галичину Осьмак приїхав разом з родиною у вересні 1943 р. За порадою друзів він влаштувався в один із Моршинський санаторіїв поправити здоров’я, підірване трьома арештами. Тут у Моршині він познайомився з письменником Іваном Багряним. Після закінчення курсу лікування 6 грудня 1943 р. осьмак оселяється в Стрию, де одержав посаду директора товариства «Сільський господар», яке мало широку мережу гуртків (313), що охоплювали 65 тисяч господарств у Стрийському повіті.

Фізично зміцнілий, отримавши благословення митрополита Андрея Шептицького на боротьбу за самостійну Україну, він повністю віддається просвітницькій і агітаційній роботі. Посада директора «Сільського господаря» давала можливість йому безперешкодно пересуватись по окупованому німцями Прикарпаттю. Саме в цей час Кирило Осьмак виступає з лекціями на сільськогосподарські теми, пропагуючи ідеї українського націоналізму в селах Дуліби, Конюхів, Гірне, Комарів, Угерське, читає лекції у сільськогосподарській школі в Бережниці, виступає на з’їздах товариства в Ходорові та Стрию, проводить заняття для підготовки медсестер для УПА.

Зустрівшись з діячами ОУН та командуванням УПА, Осьмак включився в опрацювання документів, які мали лягти в основу нової організації – Української Головної Визвольної Ради. Основоположні документи — ”Універсал”, ”Плятформа”, ”Устрій” – були опрацьовані К. Осьмаком, Дарією Ребет, Мирославом Прокопом та іншими членами Ініціативного комітету. Здійснює поїздки в місця дислокації військових частин УПА в Журавно, Гошів, Долину, Перегінськ, Гребенів.

У вересні 1944 року у с. Дорожів, Дрогобицького р-ну була облава, під час якої Осьмака арештували. Він відсидів 2,5 роки у Дрогобицьких Бриґідках під слідством. У січні 1947 року його перевезли до київської Лук'янівської тюрми. 10 липня 1948 року “Особим совєщанієм” при МГБ СРСР після 4-річного слідства, яке ввібрало в себе 6 томів “доказів” на підставі як 230 допитів та інших “слідчих” дій Кирила Івановича Осьмака було засуджено до 25 років ув'язнення в тюрмі "за участь в контрреволюційній банді українських націоналістів та активну керівну контрреволюційну націоналістичну діяльність".

Спроба переконати Осьмака в тому, що ОУН є найстрашнішим ворогом українського народу, не принесла позитивних результатів, а на зроблену йому пропозицію посприяти в боротьбі проти ОУН заявив, що він був і залишається ідейним українським націоналістом і радше готовий піти на смерть, ніж погодитися на участь в заходах, спрямованих проти ОУН та її діяльності.

Секретно. З Доповідної записки тов. Лункову К.Ф. (1953 р.)

Невтомнй борець страждав в ув’язненні від катувань, але залишився ідейним націоналістом і не погодився на участь в заходах, спрямованих проти ОУН та її діяльності.

Навіть після настання так званої "хрущовської відлиги", коли багатьох несправедливо засуджених було звільнено і реабілітовано, Президія Верховної Ради СРСР у звільненні і скороченні терміну ув'язнення Кирилові Осьмаку відмовила. Постанова радянської влади від жовтня 1955 року стосовно людини, яку навіть адміністрація тюрми визнала тяжкохворою постановляла: "Враховуючи, що Осьмак є запеклим українським націоналістом, який свої націоналістичні погляди не змінив за період перебування в тюрмі і своєю ворожою діяльністю становить особливу небезпеку, Указ Президії Верховної Ради СССР від 17 вересня 1955 року щодо скорочення терміну наполовину до в'язня Осьмака Кирила Івановича не застосовувати".

Постанова від березня 1959 р.: "Розглянувши особисту справу Осьмака K. I., встановлено, що він згідно з Указом Президії Вирховної Ради СССР від 14.02.59 р. звільненню або скороченню терміну не підлягає"...

16 травня 1960 року у Володимирській тюрмі в Москві Кирило Осьмак помер. Його поховали на тюремному цвинтарі, біля середньої сторожової вежі під номером 5753.

У 2004 р. його прах був з почестями перепохований у Києві на Байковому цвинтарі.