Ілля та Аркадій

Ілля та Аркадій - два брата-акробата.

            Цю назву не я придумав, то брати самі себе так називали з-за тих карколомних витівок якими були переповнені їх дитинство та юність..

            Втім, давайте по порядку;

            У свій час працювали у нашому налагоджувальному Управлінні два брати-близнюки. Вони були не просто схожі, вони були абсолютною копією один одного не тільки зовнішністю, але й зростом, кольором очей, звичками, уподобаннями, хистом. Часто можна почути щодо схожості близнюків:

            - Я розрізняю їх, лише коли вони стоять поруч... Повірте, це не про Аркадія та Іллю. Коли брати, повернувшись з чергового відрядження, заходили із звітом до начальника, той просив їх представитися... навіть впритул розрізнити було неможливо. Вони були дуже тямущими інженерами-прибористами і, здавалось, нема в світі найскладнішого приладу, який би вони не змогли відремонтувати.  Ну, ви розумієте, хоч вони були і серйозними хлопцями, їх життя було переповнене різними витівками, але я розкажу лише про одну з них.

            Не дарма великі знавці жінок - французи здавна закликали: в усіх неочікуваних і незрозумілих ситуаціях - cherche une femme - шукайте жінку!

Безтурботний плин життя наших героїв, що ні вдень, ні вночі, ніколи не розставались, був безцеремонно перерваний, як ви вже здогадалися - жінкою, - Аркадій одружився. Жінка, а тепер вже дружина, не тільки брутально вирвала Аркадія зі звичної обстановки, вона взагалі вивезла Аркадія з країни. І що дивно, Аркадій зовсім  не пручався... Ми питали потім у того, хто залишився:

            - А Тома не переплутала, увезла саме того, кого хотіла?

            - Не переплутала, -  сумно відповідав Ілля, що дуже тужив за братом. Тоді не було ні Скайпів, ні Вайберів, навіть Є-мейла ще не було. Було тільки листування, та фотографії в листах. Туди - чорно-білі, звідти - кольорові...

            Так у листуванні промайнуло два чи три роки. Терпець урвався і Аркадій прислав Іллі найдовшу з можливих гостьову візу і Ілля, подолавши численні бюрократичні перешкоди того часу - виїхав.

            Аркадій зустрів брата, як мало кого з державних діячів зустрічають; взяв тижневу відпустку і влаштував Іллі незабутнє турне по всьому Ізраїлю, по всім визначним його місцям.

            Як казав Соломон "і це мине". Минув і цей тиждень і Аркадій з дружиною мусив повернутись до роботи, а Ілля лишився сам. Сам в незнайомому місті, без знання мови і звичаїв на братовому утриманні... В скорому часі занудьгував Ілля. Людина діяльна, він тепер не те, що був обмежений у діяльності та спілкуванні з навколишнім світом, а і взагалі був відрізаний від нього по-живому...

            Став Ілля просити брата влаштувати його на будь-яку роботу, аби вдень не нудьгувати, та ще й якогось шекеля для загалу заробити.

Але як виконати братове прохання? При всьому бажанні то - кримінал! Приїхав по гостьовій, родич підписав зобов'язання годувати тебе, та виконувати різні твої забаганки - отже відпочивай, а працювати не маєш права! Це у нас увійшло в звичку, що, коли не можна, але дуже хочеться, то трішечки можна... У цьому дикому Ізраїлі все не так, як у людей. Там, якщо чогось не можна, то, як би не хотілось, а таки не можна!

            А треба сказати, що приймаючи свої закони їх ВР не врахувала, що серед громадян Ізраїлю стануть з'являтися жінки, виховані в Радянському Союзі, ті самі, що "коня на скаку перекупят, горящую избу продадут"...

            - Чого зажурилися, хлопці? - запитала Тома, що прийшла з роботи трохи пізніше, і застала братів у глибокій задумі, бо вони братів, вже дійшли до думки, що в умовах Ізраїлю прохання Іллі нездійсненне.

             - Ну, ви мене дивуєте! І оце причина щоб так сушити собі голову? Завтра ж я і влаштую Іллю на роботу, тільки, ось, треба підібрати куди...

            А назавтра Тома привела Іллю з документами Аркадія в контору, де потрібні були вантажники і розплакалась перед управляючим:

            - На вас єдина надія! Поможіть нам! Мого чоловіка ніде не хочуть взяти на роботу, бо є у нього суттєва вада, про яку, ми, коли від'їжджали з Союзу і не здогадувались.

            Мій чоловік має вищу освіту, обіймав в Союзі гарну посаду, а тут виявилось, що він абсолютно нездатний до івриту. За три роки перебування тут, сором сказати, він так і не вивчив жодного слова. Я більше скажу - намагання навчити викликають у нього відчуття неповноцінності і нервовий зрив, який потребує лікування. А де на те гроші взяти, як працюю тільки я? Хоч назад повертайся! І вона знову гірко розплакалась...

            - Ой, ну що ви, що ви! Будь ласка припиніть плакати, бо мої хлопці подумають, що я вас образив. Ми ж євреї і, навіть, в Торі написано, що ми зобов'язані допомога ти одне одному. Хай ваш чоловік виходить завтра на роботу, будемо якось на мигах спілкуватися...

            Таким чином Аркадій (Ілля) став офіційним вантажником в одному з Ізраїльських підприємств, і справи його пішли зовсім непогано. Ілля брався за будь-яку роботу і керівництво не скупилося на оплату. Час йшов і мало-помалу Ілля став освоювати іврит... Коли він одного разу за обідом, втративши обережність, спромігся на досить довгу фразу, схвалюючи якість приготування якогось блюда, робітники доповіли про це чудо управляючому, той викликав Іллю до кабінету і спитав, як таке чудо могло статися всього за неповний місяць, якщо за три роки - жодного слова не вивчив. Ілля не придумав нічого кращого, ніж сказати:

            - Та, знаєте, ви зібрали такий чудовий колектив, що в ньому іврит сам собою вчиться...

            Ви пам'ятаєте, що це все сталося в капіталістичній країні Ізраїль? А що рухає бізнесом в таких країнах? -  Реклама! Звичайно реклама! От і управляючий вирішив на цьому диві зробити ґешефт.

            За кілька днів він попросив Іллю прийти на роботу трохи раніше, бо приїдуть телерадіо журналісти робити репортаж про диво, яке зробив колектив, підібраний управляючим. Ілля вислухав новину і, зрозумівши, в що це виллється Аркадію, втік з роботи.

За годину в контору прибула розгнівана дружина Аркадія. Вона вже не плакала, вона вже махала кулаками і погрожувала судом за те, що для власної користі, управляючий, знаючи ваду її чоловіка, не зупинився перед діями, що привели до чергового нервового зриву.

            Ілля казав, що кілька тисяч шекелів на лікування Аркадія, швидко владнали справу, але Іллі довелось, про всяк випадок, значно скоротити час свого перебування в гостях...