Облога химер (Частина 2)

Король задумливо міряв кроками залу. Що він зробив не так? Чому, його народ, який ще недавно йшов за ним, зараз пристрасно хотів його прибрати? Він не виправдав довіру? Що саме він не зробив або навпаки зробив не те? Що саме чекали від нього і що саме вийшло не так? Завжди сповнений сил та енергії Король, Король, який пройшов горнило повстання, Король, який міцно тримав удар як при вирішенні проблем всередині країни, так і в стосунках з сусідніми Державами, Король, який змусив поважати свою країну, Король, сила й харизма якого були, здавалося, невичерпними, зараз був подавлений і стомлений. Він не міг змиритися з тим, що проти нього виступив його народ… Ні, він, звісно, розумів, хто підбурив на це народ. Але народ таки пішов! Значить, щось не так?

Лицарі гуляли парком Роша.
- Слухай, а в тебе в стайні знайдеться пара баских скакунів? – очі Червонного блиснули дитячим азартом.
- Давня слабкість? – підморгнув Рош.
Через якийсь час по парку, виписуючи неймовірні піруети носились два кремезних вершника. Під ними були чистокровні вороні коні, обидва здатні витримати богатирську статуру вершників.
- Давай навипередки до озера і назад! – гукнув Рош.
- Давай!
Вони під шпорили коней і полетіли в далекий кінець парку, де було кришталево чисте озеро. Рош першу половину шляху летів попереду, але недарма Червоний Туз славився в королівстві як неперевершений митець верхової їзди! Обійшовши Роша десь в останній треті шляху, він граційно об’їхав його по колу, перестрибнув озеро у вузькому місці і чимдуж прилетів назад до замку! Коли Рош наздогнав його, він вже охолоджував коня помірною риссю.
- Мда… Знайшов я з ким мірятися, - пробурчав Рош.
Червонний замріяно посміхнувся.
- Ну, катайся, катайся, а я в замок, - кинув Рош.
- Що ти там забув? Які в тебе коні! – Червонний любовно обіймав скакуна за кремезну шию.
Рош вже біг в свої покої. Він схвильовано відкрив двері своєї спальні – Сінгі вже перев’язали рани, вона змила дорожній пил і бруд, і зараз була в його сорочці (він наказав дати їй новий одяг, замість пошматованого в лісній бійці), яка рази в два оповила її тендітну фігурку і накинутому зверху плащі. Її довге шоколадне волосся було зібрано, а обличчя, як і вчора бліде.
- Як ти? – турботливо запитав Рош.
- Дякую, в Вас дуже гарний лікар, мені набагато краще. Ви дуже турботливий.
- Пусте, головне, щоб ти одужала. Навіщо ти поїхала через ліс?
- На дорогах повно заколотників.
- А ти хіба їхала не до них? – Рош підійшов до дівчини.
- Ні, я їхала до столиці. Думаю там ще залишилися прихильники Короля, не знаю чим, але я хочу їм допомогти.
- Король сам. Його палац в облозі. Окрім нього там нікого не має.
Очі дівчини розширилися:
- Як? А де його гвардія?
Рош відвів очі:
- Його гвардія лежить десь під порогами. Її вів Червонний Туз, вони потрапили в пастку, - не вдаючись в подробиці, відповів Рош.
- Виходить, Король сам проти цілої армії, очолюваної цією навіженою?!!!
- Виходить, що так, - Рош підійшов до дівчини, - не хвилюйся, ми з Тузом, щось придумаємо…
- Я хочу їхати з Вами. Я хочу допомогти Королю.
Рош обійняв дівчину за плечі.
- Навіщо? Ти залишишся в моєму замку. Якщо все буде вдало, ми скоро повернемося, а Король знову займе своє місце.
Сінгі здригнулася, відчувши його руки – вони були дуже сильними і водночас лагідними. Від нього повіяло теплом і впевненістю. Він зняв з неї плащ, поклав на ліжко:
- Відпочивай, ти ще занадто слабка. Ну ж, маленька, давай, - він вкрив її оксамитовою ковдрою, - а знаєш, зараз ми тебе полікуємо! – його очі спалахнули грайливим вогнем.
Рош підійшов до різьбленої шафи, дістав з неї срібну шкатулочку, дві срібні чарочки і такий самий графин. Поставив все це на чеканну срібну тацю і підніс до ліжка. В шкатулці виявилися найдорожчі в королівстві цукерки, ті самі які були гордістю Роша і подавалися лише при королівському дворі. Він, незважаючи на жест протесту дівчини, налив в чарочки бальзам і подав їй:
- За короля! – виголосив він тост. Дівчина пригубила чарку і вмить відчула як по її тілу розлилося тепло. Не даючи їй нічого зрозуміти, Рош поклав їй до рота цукерку.
- Як смачно! – замружуючи очі, прошепотіла дівчина, Рош вдоволено всміхнувся… Він поклав свою велику гарячу руку на її – тендітну й холодну. В спальні було затишно, полум’я свічок мерехтіло на стінах, що були інкрустовані золотом, різьблені меблі, вишневий шовк на постелі, такий же оксамит на великих, масивних кріслах.
- Рош! – громовий рик прокотився по палацу, - де ти є? Хтось нерішуче зупинився перед дверима спальні. Герцог неохоче встав з ліжка:
- Червонний! Що тобі не дає спокою? – невдоволений Рош з’явився на порозі своєї спальні. Червонний зніяковів:
- Вибач, я не знав що ти зайнятий…
- Нічого, все нормально. До речі – Сінгі вже краще, ще, думаю, декілька днів і вона повність одужає!

(продовдення буде)