"Да простит меня мой мозгоправ.
Хрен с ними, с ранениями. Выдержим и боль утрат. А ПТСР, лично у меня, начинается в тот момент когда "у нас войны нет". Сука, можно потом всё списать на состояние аффекта?"
Вчора пластиковий бачок нашого душа отримав 41 осколкове поранення, а спека знову повертається.

— Чітко і голосно кажи : якого біса ти приїхало на нашу землю ?

— Я приехал защищать мамбас !

— А точніше?

— Донмас !

— А я якшо ше раз спробувати ?

— Мне за кредит платить надо. На заработки приехал

— І дох*я заробив ?

— Не очень . Все немного не так ,как по тв.

— А в пєнзє хіба з роботою так погано ,шо ти в чужу країну преперся ?

— Работа есть,но платят мало. А тут перспективы есть карьерного роста даже

— Чуєш,нащадок гея , якшо я тебе на досліди віддам, ти сильно образишся ?

— То есть ?

— Та от бити тебе не маю бажання, бо відділ з захисту прав тварин потім затрахає. А от в лабораторію уродів тебе ше оформити є шанс.

— Будете органы вырезать? Я так и знал

— Б*яяяяяяя. От ти себе в дзеркалі бачило , пєнзєн-мен ? Ти ж бухаєш з 8 років, які нах*й органи? Хіба шо в тир тебе здати ше можна замість опудала.

— Что такое апудало ?

— Пугало по немитому

— Ааааа ! Это значит шо меня бояться будут?

— Х*й ти вгадав. Це значить шо голуби срати в радіусі гектара наколо тебе не будуть,бо гидуватимуть гівно на гівно класти.


http://othervision.info/adolf-doneckij-protokol-dopitu-vijskovopolonenogo-nemito%d1%97-v-ternopoli/

Я по сводке прошел как цифра.
Одна двойка и два нуля.
Отрекитесь от кода шифра
И поймите, что єто Я.

Тот, кто вечером бьіл в наряде,
Отсьілал смс домой,
И не знал, что летит в снаряде
Тот осколок, которьій мой.

Не хочу бьіть строкою в сводке,
Не хочу безьімянньім бьіть.
Не затем умер я, чтоб водки,
Кто-то вечером мог попить.

Не затем, подставляя тело,
На войне не кривил душой.
Той, которая жить хотела,
А не цифрою стать скупой.

Мьі не цифрьі с двумя нулями.
Не в отчетностях номера.
Мьі обьічньіми бьіли парнями
И живьіми еще вчера.

Когда сльішите цифру двести,
То представьте хотя-бьі раз,
Что на єтом проклятом месте,
Мог бьі бьіть и любой из вас.

За укор уж меня простите.
Каждьій делает вьібор сам...
Если память погибших чтите-
То зовите по именам.

4.11.2016.
Віктор Залевський (95 ОМБр)

Я обіцяв тобі, брате, що розвалю той бліндаж нах? То слово тримаю- летіли вчора в небо дерев'яні колоди перекриття та різний мотлох дуже високо. Й "утес" той більше не гавкає. Птура завів їм чьотко в бійницю, в десяточку! Так що одужуй з гарним настроєм та давай до роботи скоріше.

Мобільний інтернет геть не тяне і відкриття нової сторінки- дурне очікування та гартування нервів. Я звик. Бажання глянути новини не дуже велике. Що там нового я дізнаюсь? І так все знаю- нічого в країні не змінюється.
Режим зеркальної тиші не вщухає майже зранку. Надати наказ відповідати я можу дати тільки стрілецькою зброєю. І як вона допоможе заткнути той міномет чи сау? У нас режим припинення вогню. Наша арта мовчить. Політика, політика...

... он выходит и сразу машет - убрать машину, вот сюда, еще ближе к деревьям. Тонкая сеточка стандартной донбасской посадки ничерта не скрывает, а после тридцать первого марта, когда сепары добивали бк перед очередным неудавшимся перемирием - вряд ли тут осталось хоть одно целое дерево.
На мне - понтовая флиска, чистенькие штаны в мультике и телефон в руке. На нем - старенькая мтпшка, потрепанная кепка и пм на бедре.
- Иногда пиздец, Мартин - говорит он и улыбается, - а иногда нормально. Только людей не хватает. Очень.
... копали они... не, ну как - копали. Тут сланец чистый, тридцать сантиметров грунта - и камень. Я не знаю, как они его долбят, но долбят. Уставшие все до охренения. Пыльные. Веселые. Это второй мехбат, детка, это абсолютно сумасшедшие пацаны.
- Собаку хочу завести, – топаем по начатой траншее, я тоже не пригибаюсь, как-то невдобно перед командиром позиции.
- А чего не заведешь? – пытаюсь не споткнуться.
- Нельзя. Была собака – осколком убило. Вторая прибилась – пуля попала. Нельзя собаку на эту позицию. Не, здесь уже харе вы.бываться, давай пригибаться.
Сбегаем в яму, которая в будущем станет эспешкой, тут же закуриваем. Дым смешивается и поднимается в несмело прогреваемое солнцем небо Донбасса. Знаешь, такое состояние – вроде и не виделись кучу времени, и поговорить есть о чем, но так падают на тебя и эти поломанные деревья, и выдолбленные в сланце окопы с траншеями, и даже ровненький холм с сепарскими позициями – что слова как-то не вяжутся, и мы просто усмехаемся, лениво втягивая в горящие легкие по стомиллионовпервой сигарете.
- Полковник приезжал, из сектора. С проверкой, типа. Спросил меня – шо надо?
- А ты?
- А шо я? Сказал – людей дайте и бк.
- И шо, даст?
- Да щас, догонит и еще раз даст.
- Сколько вас здесь?
- ...
- Охренеть.
- Да. Охренеть.
Сепарский бусик тулит по грунтовке к крайней правой позиции сепаров, и я прямо вот вижу, как вырывается из трубы эм-стоодинадцатая и красной точкой уходит через яр, разматывая за собой тонкую проволочку цвета весенней меди. Алэ – режим тишины, и мы не стреляем, пока сепары не выстрелят первыми. Нет никакого смысла договариваться про режим припинення, если самим же его нарушать, пускать по херу все договоренности – прерогатива противника, которой он обязательно воспользуется.
Уже воспользовался.
Мартин Брест

p.s. радий був бачити тебе, друже.

Это война!.. Тот, кто не был здесь- этого никогда не поймёт...
"Дэн, ты на все сто правильно принял решение", "Командир, ты был прав", "Это война, не вини себя...", "Держись, брат...", "Ты прав".
Я знаю, что поступил правильно. Знаю, что вины моей нет. Меня никто из наших и не винит... Три жизни или одна... Сотню раз прикрутил ту ситуацию в голове- я поступил бы так снова...
Прав, прав, но как же тяжко... Прости, Дима... Прости, брат...

Вчора Христина була у нас в бригаді. Вітала бійців своїми піснями. Дуже хотілось побачитись. До Авдіївки наче й недалеко, але у мене так і не появилось можливості вирватись, а їй до нас приїхати не дали дозволу. Поспілкувались телефоном й домовились зустрітись пізніше.
" Я не втомився, сили я маю. Я ворогів у твій дім не пускаю... Наче два різні світи. Я не втомився! А ти?"
Дійсно- два різних світи. Я ж буваю дома, читаю новини, спілкуюсь з друзями. Балачки та трьопчик... За жах війни, трудності окопного життя писати не буду. Кому це цікаво? Кому цікаво що за рік з дружиною я був 26 діб й ще три ночі, що мати стара потребує опіки? Ремонт стоить третій рік, льготи не всі на комуналку бо часу немаю і можливостей добити ці питання. Кому цікаво про що думаєш під грохіт арти і про що, коли чуєш: " Убд? А мені ж зароблять потрібно". Я не жалкуюсь. "Проблеми индейцев шерифа не е@ут". Я сам вибрав таке життя. І я не втомився, сили я маю...
Хочу просто подякувати людям, яким доля України не бадужа, які підтримують її і нас не забувають.
З новорічними святами!!!

Військові традиції- це формування стійкої мотивації та безумовної готовності до зразкового виконання військового обов’язку, гордості за належність до українського війська та інших почуттів і мотивів.
Ще один важливий іспит складений )))

З святом Вас, дорогі волонтери!
Дякую за Ваші світлі душі і небайдужі сердця!