Особливий день
- 16.01.18, 15:29
Потенційно небезпечний, потребую лікування,
Сперечатись не доречно, все, кінець оповідання!
Із війною за плечима, став нулем чужої сводки,
Дев’яносто три відсотки, дев’яносто три відсотки…
Третій рік уже минає, як залишили домівки,
Кожен день рулетка грає – тому хрест, а в тому – дірки,
Із відсотку ненормальних, та цілком до бою годних,
Переходим по одному в списки втрат безповоротних.
А нормальні не дуркують, не ідуть до військомату,
У тилу життя будують, і кар’єру і зарплату,
А тобі проїзд по пільгам – наче кістку в морду кинуть,
Дев’яносто три відсотки і по миру не спочинуть.
Потенційно небезпечні, бо за правду і за совість,
Лікувати свою чесність, нам по доброму говорять,
Із проблемами своїми – серед друзів розберемось,
Дев’яносто три відсотки – невсеремось, невсеремось.
(с)
Через тиждень буде рік як Авдіївка та її околиці стали звичними краєвидами. Кажуть, що скоро виходимо на ротацію. Обіцяють навіть ненадовго повернення вперше з початку війни в ППД до Білої Церкви. Дім зовсім поруч буде, родина. Мирне життя... Забутий, інший світ в якому майже не буваєш останні три роки, четвертий вже... Трохи стрьомно та сумно якось стає від думки про майбутнє. І навіть не знаю чому. Дома ж чекає кохана дружина, родина і друзі, більшість з яких правда стали просто знайомі. А ще ремонт в квартирі, що майже скінчився!!! Куплю цивільну одежу й нарешті зможу більше часу віддати власним бажанням. Мурашник рідного міста з кіно, театрами, кафе, з вогнями вулиць заасфастованих. Довгоочікувані приємні зустрічі. Мандрівки Україною й не тільки... Ага, розмріявся ))) Казарма або палатки полігону та купа паперової роботи й тилової дрочі мене чекає. Так ось чому трохи сумно стає!
Пішов я спати бо чергування вже годину як скінчилось, а на завтра (вірніше уже сьогодні) купа планів та важливих задач.
Доброго ранку, Україна!!!
Дороги Донбасса
Написано много, свидетелей масса,
Но сука-война все не дарит покой,
И снова дороги, дороги Донбасса
Ложатся под ноги, зовут за собой
В пыли и асфальте, просёлок и гравий,
До метра знакомы и с нами на «ты»,
И словно автограф – воронки и ямы,
Где рамы трещали, ломались мосты,
В грязи непролазной в полях и посадках
Терпели обстрелы и холод и зной,
Хранили обочины наши останки,
И нехотя нас отпускали домой
Мы резали их блокпостов паутиной,
Завалы, шлагбаумы, танки в упор,
Они отвечали фугасом и миной,
А за поворотом – чужой триколор…
Держали последние жизни минуты,
Решали, кому из 300-х дожить,
Они нас сближали,связав словно путы,
И тут же могли навсегда разлучить…
Дороги Донбасса – пути – перекрестки,
И ставший могильным Дебальцевский крест,
Когда выходили мы как на подмостки,
А у палачей пустых не было мест,
Всю эту войну, до последней минуты,
Запомнят на век и оставят с собой,
Политые кровью дороги Донбасса,
Смешавшие поровну радость и боль.
А.Кириченко