Профіль

barragtu

barragtu

Україна, Острог

Рейтинг в розділі:

Важливі замітки

Останні статті

У майбутньому парламенті грандам доведеться потіснитися

Загалом інформація не нова, а цілком прогнозована. Цікаво, однак, "повернення" ДІ у медійний простір після гучного екзитпольного скандалу.  

У майбутньому парламенті грандам доведеться потіснитися

Ірина Бекешкіна, Ілько Кучерів, для УП _ П'ятниця, 16 квітня 2010, 11:34  Наше останнє опитування, проведене фондом "Демократичні ініціативи" у березні-квітні 2010 року, показало разючі результати щодо підтримки громадянами України політичних сил, які представлені у Верховній Раді. Третина населення не підтримує ті політичні сили, які представлені у парламенті: жодну з фракцій не підтримує кожен четвертий виборець (25,3%), ще 8,4% не визначилися з тим, кого вони підтримують. Партію регіонів підтримують 42,8% виборців, Блок Юлії Тимошенко - 15,7%, Компартію - 3,5%, Блок "Наша Україна - Народна Самооборона" - 2,5%, Блок Литвина - 1,8%. У порівнянні з результатами виборів, за якими був сформований діючий парламент, Партія регіонів суттєво збільшила свою підтримку, решта політичних сил - суттєво зменшили. (Нагадаймо: на парламентських виборах 30 вересня 2007 року Партія регіонів отримала 34,37% голосів виборців, БЮТ - 30,7%, Блок "Наша Україна-Народна ,Самооборона" - 14,15%, КПУ - 5,39%, Блок Литвина - 3,96%). Особливо відчувається глибока криза та потреба оновлення у національно-демократичному таборі та серед молоді. За час, що минув від парламентських виборів, істотних втрат у підтримці зазнав Блок Юлії Тимошенко, а особливо - блок "Наша Україна - Народна Самооборона". У регіонах, які традиційно віддавали перевагу національно-демократичним силам, зараз найбільше тих, хто не підтримує жодну із фракцій, представлених у парламенті. На цьому політичному спектрі відкрилася суттєва електоральна ніша і можливість приходу у велику політику нових облич і нових ідей.   Значно зросла підтримка Партії регіонів - зараз вона навіть більша, ніж отримав у першому турі Віктор Янукович та істотно вища, ніж результат, отриманий на виборах у 2007 році. Синьо-білі мають у своїх руках небувалу концентрацію влади - в руках президента, Кабміну і парламенту. На цю політичну силу покладена велика відповідальність за майбутнє держави. Логіка політичного процесу може привести цю політичну силу до подрібнення, розподілу на фракції. В її середовищі можуть з'явитися нові потужні політичні об'єднання, нові політичні бренди. У разі проведення дострокових виборів до Верховної Ради цілком імовірно, що до її складу не потрапить Блок нинішнього спікера - Литвина. Під сумнівом і подолання виборчого бар'єру блоком "Наша Україна - Народна Самооборона". У цього політичного об'єднання і її бренду великі шанси припинити своє існування і стати частиною історії. Комуністична партія може на майбутніх виборах і не потрапити до парламенту, бо віковий склад її прихильників ставить під сумнів довготривалу перспективу її існування. Компартія істотно втрачає своїх прихильників через високу смертність населення. У цієї політичної сили і її бренду попереду нелегкі часи. Серед молоді - виборців у віці 18-29 років, які сформувалися в епоху незалежної України, кількість тих, хто не підтримує жодну із фракцій, представлених у парламенті сягає 41% (не підтримує жодну з політичних сил 33,7% і 7,5% не визначилися зі своєю підтримкою). Нове покоління на має достатнього представлення в політикумі і шукатиме його.   Загальновідомо, що попри усі негаразди і складнощі, на просторі СНД Україна демонструє найвищі досягнення у розвитку демократії і є прикладом для сусідніх країн.  Пройшли вибори, які визнані світовим співтовариством чесними і справедливими. Незмінною є мета нашої держави - євроінтеграція. Перефразовуючи відомий заклик, ми хочемо сказати: "Країні потрібен євроремонт!". Потрібно наближення українського життя у всіх його аспектах до європейських стандартів. Зокрема, приведення українського парламентаризму до європейських стандартів і створення умов для приходу в парламент нових політичних сил і ротації політичних брендів. Загальнонаціональне опитування було здійснене фоном "Демократичні ініціативи" 19 березня-2 квітня 2010, польова робота виконана КМІС, опитано 1226 осіб у віці від 18 років і старше. Похибка вибірки не перевищує 3%. Проект здійснюється за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Ірина Бекешкіна, Ілько Кучерів, Фонд "Демократичні ініціативи", для УП http://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/16/4939725/

Щоб бути справді вільним...

  • 14.04.10, 17:23
Щоб бути справді вільним, потрібно бути рабом законів.
Римське право

На фресках Софії Київської насправді - князь Володимир з родиною

На фресках Софії Київської насправді - князь Володимир з родиною? Протягом кількох останніх років українські науковці зробили ряд відкриттів на території Софії Київської, що змушують інакше поглянути на історію однієї з головних святинь Київської Русі та України. Зокрема, виходить, що засновано собор було на кілька десятиріч раніше, ніж це стверджувала офіційна історіографія. Багато хто в академічних колах рішуче спростовував цю гіпотезу. Однак нещодавно вже всесвітня організація культурної спадщини ЮНЕСКО закликала світову громадськість до вшанування дати закладання собору Святої Софії Київської саме у 1011 році, тобто, відзначити 1000-ліття собору. І знову академіки протестують, наполягаючи на іншій даті – 1037 році. Що стоїть за цією історією? Коли і як були зроблені відкриття, що породили таке зіткнення думок і гостру полеміку? На чиєму боці правда? УНІАН звернувся до людини, безпосередньо причетної до всіх відкриттів останніх років.  Надія Нікітенко працює науковцем в заповіднику “Софія Київська” 33 роки, нині завідувач відділом науково-історичних досліджень. В 1993 році в московському академічному Інституті всесвітньої історії захистила кандидатську дисертацію, присвячену Софії Київській. У 2002 році захистила докторську дисертацію в Інституті української археографії та джерелознавства НАНУ, також присвячену Софії. - Софію треба вивчати все життя, інакше ти нічого нового не скажеш. Мене вразив той факт, що весь живопис собору, його сюжети прославляють не Ярослава Мудрого, а його батька Володимира Святославича та його дружину, візантійську царівну Анну. В ті часи твори мистецтва, в тому числі храмові розписи прославляли своїх замовників, нинішньою мовою - інвесторів. Особливо рельєфно образ замовника князя Володимира проступає у світських, не релігійних розписах собору. Це княжий портрет в центрі собору, і фрески сходових веж. Написи, що визначали б груповий портрет як родину Ярослава Мудрого, відсутні. Дослідники були переконані, якщо літопис говорить, що собор збудував Ярослав Мудрий, отже тут зображена його родина. За датами, написаними в графіті собору, його споруджено не пізніше 1018-1021 рр. Діти ж князя представлені на портреті дорослими, між тим як діти Ярослава лише тільки народилися в 20-х - 30-х рр. ХІ ст. Вивчаючи портрет, я дійшла висновку, що на ньому зображено не родину Ярослава, а родину Володимира. Вежами княжа родина та її почет піднімалися на хори, “полаті” собору.  Спираючись на візантійські традиції, які прийшли до Києва разом з християнством, я доводила, що на сходових вежах зображено укладення династичного шлюбу Володимира і візантійської принцеси Анни. Шлюб укладений був наприкінці десятого століття, і поклав початок хрещенню Руси. Сама ж Софія є храмом-меморіалом цієї події. В релігійному живопису, в мозаїках і фресках собору, простежується прославлення Володимира і Анни через символічні прообрази. Через святих, що є небесними патронами цієї князівської пари, володарів землі київської. Завжди так практикувалося у візантійському і у давньоруському мистецтві. Що на тему заснування собору кажуть руські літописи? Переглянула усі писемні джерела. Передусім літописи. Вони називають дві дати заснування собору. “Новгородський літопис” - 1017 рік, а “Повість временних літ” - 1037 рік. Остання дата стала хрестоматійною. Багато вчених писали дослідження, відштовхуючись від 37-го року. Дотримуються цієї дати і Толочки. Одначе маємо інші джерела. Звернула увагу на “Слово про Закон і Благодать” київського митрополита Іларіона. Той власними очима спостерігав будівництво собору. Київський митрополит в “Слові” прославляє будівничу діяльність князя Володимира і його сина Ярослава. Говорить, що так само, як біблійний цар Соломон завершив справу свого батька Давида, споруджуючи Єрусалимський храм, так і князь Ярослав завершив справу свого батька Володимира, закінчуючи спорудження Софійського собору. Незалежні закордонні авторитети мають окрему думку? Це хроніки німецького єпископа Тітмара Мерзебурзького початку XI століття. До своєї смерті у 1018 році він встиг зробити запис, де говорить про взяття Києва військом польського князя Болеслава Хороброго і його зятя Святополка Окаянного, сина князя Володимира. Володимир у 1015 році помер. Почалася міжусобна колотнеча за київський престол, що тривала до 1019-го року. У серпні 1018-го року переможців в Києві зустрічав київський митрополит. Тітмар говорить, що цей митрополит з мощами святих зустрів прийдешніх - Болеслава і Святополка – у монастирі Святої Софії, який в минулому 1017-му році погорів. Тітмара Мерзебурзького ніхто з істориків не заперечує. Його хроніка абсолютно об’єктивна, ніякої зацікавленості у викривленні подій на Русі у німця не було. Цього не можна сказати про придворних літописців князя Ярослава. До того ж літописи дійшли до нас декілька разів відредагованими і переписаними, у списках кінця XIV-XV ст. Заангажовані датою 1037 рік історики кажуть, що у 1017-му році буцімто згоріла якась нікому не відома дерев’яна Софія, яку, мовляв, швиденько за рік відновив Ярослав Мудрий. Але все це вчені домисли. Які безпосередньо ваші відкриття у будівлі храму збудили наукову громадськість? Найбільш достовірними свідченнями є графіті на стінах Святої Софії Київської. Це написи з датами на стінах. Їх писали всі, від князя і митрополита до простої людини, і ніхто нічого в них не перекручував.  Донедавна було опубліковано 311 графіті Софійського собору. Зараз в заповіднику працює талановитий молодий вчений, кандидат історичних наук В’ячеслав Корнієнко. Вперше цей науковець вивчає графіті не вибірково, як робили до нього, а суцільно, фронтально. На сьогодні вже їх виявлено понад 2000. Та це лише одна третина від написів, що ймовірно можуть бути виявлені надалі. У різних місцях Софії вже знайдено дев’ять графіті з датами, які повністю перекреслюють можливість заснування Софії не тільки у 1037 році, а й у 1017 році. Це графіті 1018-го або ж 1021 року (остання цифра пошкоджена), наступне графіті 1019 року, далі - 1022 року, 1028 року, три графіті, що в різних місцях собору, 1033 року, ще одне - 1036 року. І 1038-го, бо навіть, якщо 37-го року почали будувати, то до 38-го, коли й було залишено графіті на фресці, стіни собору ще не були готові. Так само неможливо уявити, що собор, якби його заснували 1017 р., був зведений до 1018 - 1019 рр. ЮНЕСКО певно хотіла би почути від київських науковців точну дату заснування собору? Завдяки графіті, можна розрахувати точний час зведення Софії. З давньоруських Святців відомі дні освячення собору Софії. Це 4 листопада і 11 травня. Ми знаємо, що Софійські храми Візантії і на Русі, як і більшість храмів взагалі, освячувалися виключно по недільних днях. Неділя (“воскрєсєніє”) - то є День Господень. Якщо числа, що називають Святці, накласти на хронологічну канву отих графіті, виходить, що в другому десятиріччі 11-го століття недільні дні випадають на 4 листопада 1011 року, і на 11 травня 1018 року. Таким чином ми з’ясували, що закладення Софії (освячення її місця) було здійснено Володимиром у 1011 році, а освячення престолу його сином Ярославом у 1018 році. Будівництво тривало сім років. Це число у християнстві є сакральним символом. Майже таку саму Десятинну церкву також будували сім років. І найдавніший Єрусалимський храм будували сім років. А на ті часи Київ вже перебрав на себе роль Нового Єрусалиму - землі Руської. 1634 року на замовлення київського митрополита Петра Могили реставрувався собор, і на чотирьох арках центрального купола Святої Софії було зроблено великий напис, який містив у собі коротку біографію споруди. Починається він тим, що храм Премудрості Божої був закладений у 1011 році. Цю дату цитують архівні документи XVIII століття. Лише в самому кінці XVIII ст., при утворенні Київської губернії, коли Україна остаточно увійшла до складу Російської імперії, всі релігійні відправи, книги, навіть літописи піддалися імперській уніфікації. Напис “1011 р.” було переправлено на “1037 р.” Та при пізніших реставраційних роботах було віднайдено первинний, оригінальний напис дати початку будівництва собору. Цікаво, що дата 1011 рік як час заснування Софії аж до середини ХІХ ст. існувала і над центральним входом до собору. Тобто вона була цілком прийнятною в очах киян, нікого не обурювала, на відміну від деяких сучасних істориків, що носять високі наукові звання. Петро Могила не мав наукових ступеней, не захищав дисертацій, але він відомий нам як людина книжна, обізнана з історією Церкви взагалі і Софії зокрема. Скоріше за все, митрополит київський користувався архівом собору, який не дійшов до нас. Пожежа, в якій згорів архів, сталася пізніше, наприкінці XVII ст. P.S. Нещодавно ЮНЕСКО направило в державні органи України листа, де було висловлено прохання організувати влітку 2011 року урочисті заходи до 1000-річчя початку будівництва центрального храму України Святої Софії Київської. Відзначення цієї дати міжнародна організація поставила у свій всесвітній календар. Українська влада досі тримає паузу. Спочатку була зайнята президентськими виборами. Майже одразу проти достовірності названої дати виступив поважний науковець Петро Толочко. Категоричну позицію вельмишановного академіка української радянсько-незалежної історичної думки підтримав молодий і дуже перспективний вчений (син академіка) Олексій Толочко. Обидва абсолютно незалежних від кон’юнктури історика крім наполегливих заперечень, надісланих у високі державні інстанції, опублікували у пресі статті на спростування ініціативи ЮНЕСКО. Заперечення нових відкриттів від групи істориків (батько і син), певно, викликані зрозумілим психологічним фактором, що й у послідовників відмираючої теорії еволюції Дарвіна. Поважний науковець Чарльз Дарвін подарував людству теорію його походження від мавпи. Дарвінізм - теорія розвитку від нижчих приматів до людини розумної - тримався досить довго. Похитнувся з новими знахідками антропологів. Послідовники Дарвіна спочатку чинили шалений опір. Заперечуючи знахідки, що не вкладалися у їхнє світосприйняття, називали їх “фальсифікацією”. Психологічно дарвіністів можна зрозуміти. Важко було дослідникам, які видали сотні книг, захистили тисячі дисертацій... й, раптом погодитися, що їхня дослідницька доріжка - це минуле науки. Бо привела в тупик, й походження людини й надалі лишається відкритою темою. От і виходить, що шановний в свій час науковець Чарльз Дарвін насправді виявився казкарем-мрійником.

Георгій Бурсов

оригінал статті http://culture.unian.net/ukr/detail/188423

"Правильний" храм – це той, де молиться Янукович з чиновниками?

Із блогу Олега Медведєва на УП 
Про слона у церковній крамниці. "Правильний" храм – це той, де молиться Янукович з чиновниками? 

Дарма передвеликодньої суботи УП кепкувала з Тимошенко: мовляв, розриватиметься вона між чотирма церквами. А що робити, мусиш розриватися, коли в Україні, на відміну від Росії, Церква й досі, слава Богу, не одержавлена, коли не має однієї головної, як РПЦ і решти другорядних. Колись єдина Православна Церква київської традиції, або Володимирового хрещення, розгалужена сьогодні на Українську греко-католицьку та три православних юрисдикції, які стали правонаступницями малоросійських митрополій Російської імперії, Українського екзархату РПЦ часів СРСР та єдиної Української православної Церкви кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття, яку розкололи за вказівкою із Москви, щойно Помісний Собор УПЦ задекларував своє прагнення до автокефалії.

Відсутність "старшої", державної церкви – об'єктивна реальність, з якою досі рахувалася українська влада.

Ще за часів Кучми, після відходу від нього Дмитра Табачника, який, як на мене, завжди зневажав Київський Патріархат, склалася традиція, за якої на Великдень глава держави відвідує служби в головних храмах чотирьох найбільших юрисдикцій – УПЦ Московського Патріархату, УПЦ Київського Патріархату, УГКЦ та УАПЦ.

Два попередніх президенти мали різні власні уподобання. Кучма був "прописаний" в УПЦ МП, Ющенко сповідувався та причащався у Свято-Володимирському кафедральному соборі УПЦ КП, але це не заважало Кучмі толерувати УПЦ КП, а Ющенку – навпаки. Як громадяни вони мають свої чітко виражені симпатії, але як президенти намагалися демонструвати рівне ставлення до різних церковних юрисдикцій. Ющенко після Патріарха Філарета все одне їхав до Митрополита Володимира. Кучма завжди поспішав якнайшвидше розговітися в товаристві хлібосольного намісника Лаври Павла, але перед тим терпляче тримав свічку у Володимирському соборі на службі, яку правив Патріарх Філарет. То не його Патріарх, але Кучма шанував вірних УПЦ КП, поки був главою держави, а коли настала-таки "Україна без Кучми" він як громадянин забув дорогу до Філерета – але то вже приватне його життя. Цього Великодня і Ющенко, на відміну від попередніх років, не розривався на чотири боки, а вистояв всю всенощну у Володимирському.

Міжконфесійні стосунки – тонка матерія. Це розуміли Кучма і Ющенко. І от тепер в цю порцелянову церковну крамницю ввалився слоноподібний Віктор Федорович. Виважений державний протокол зруйновано, Янукович постановив, що його уваги варта лише Московська Церква. Тому благословляти його на владу примчав Патріарх Кіріл. Тому відзначати Пасху Янукович вирішив винятково у Лаврі.

Не скажу, щоб вірні УПЦ КП, УГКЦ та УАПЦ надто вже засмутилися через відсутність Януковича.

Врешті-решт, як віруюча людина він має право молитися хоч у Лаврі, хоч у Аделаджі, якому, до речі, саме у Велику Седмицю випала-таки президентська януковичева милість. Але як людина, яка посіла-таки президентську посаду, не повинен надавити особливих знаків уваги до власної Церкви, вивищувати одних та принижувати інших. Адже зрозуміло, що підкреслена увага Януковича лише до УПЦ МП стала негативним сигналом для всього українського чиновництва надавати преференції улюбленій Церкві Віктора Федоровича. Воно вже дружно вишикувалося за ним...

"Віктор Янукович має право ходити в той храм, до якого належить його душа і серце", – тут складно не погодитися з пані Герман. Але приватно, як громадянин – без телевізійних камер та почесної варти у складі від Литвина до Хорошковського, так щоб в залежності від настрою його душі та болю в серці державні службовці не міняли міжконфесійної політики.

Можна було би припустити, що Янукович перебуває в полоні посіяних Москвою політичних забобонів щодо безблагодатності українських національних церков з огляду на їхню непідпорядкованість Москві. Але прагматизму Януковичу не позичати. В листопаді 2007 року, коли після дострокових парламентських виборів ПР жила надією, що Ющенко дотисне-таки НУНС до створення широкої коаліції, Янукович на службі у Святій Софії до 75-роковин Голодомору у присутності Ющенка цілував хрест у Святішого Патріарха Філарета...

24-25 березня Синод Єпископів "Києво-Галицького Верховного Аріїхиєпископства Української Греко-Католицької Церкви", звертаючись до Януковича, "прикро констатував, що у той день, коли Ви складали президентську присягу, нас і предстоятелів багатьох інших Церков всупереч встановленій державним правом процедурі та сформованій за роки незалежності України традиції не запросили до спільної молитви в нашій спільній духовній святині – соборі Святої Софії. Ми шануємо Ваші особисті релігійні переконання. Але, як найвища посадова особа Української держави, Ви повинні поважати людей, які моляться за благо цієї держави та тих, що нею провадять. І хоча безпосередня присутність кількох представників нашої Церкви на урочистостях з нагоди важливих подій є тільки репрезентативною, однак ми представляємо багатомільйонний віруючий народ Божий, який очікує від Вас мудрого проводу та належної пошани. Такі прикрі випадки не повинні більше повторюватися і ми закликаємо Вас подбати про це. (от ттак він і послухав)

Наша держава є поліконфесійною, на відміну від деяких країн світу, в яких лише одна релігійна організація втішається привілейованим статусом на противагу всім іншим деномінаціям. Відповідно до законодавства України, всі наші Церкви й віросповідні спільноти, належно зареєстровані в державних органах, наділені однаковими правами. У зв'язку з цим ми звертаємося до Вас як до гаранта Конституції, щоби ця рівноправність перед законом та в публічному житті усіх Церков та релігійних організацій була сумлінно дотримана, адже протегування якоїсь однієї конфесії над іншими лише поглиблюватиме роз'єднання між громадянами нашої держави, що завдало б величезної шкоди всьому українському народові. Напевно не зайвим у цьому контексті кожному з нас буде постійно пригадувати собі євангельську пересторгу про сумні перспективи "розділеного царства" (пор. Мт 12, 25). А саме такий сценарій намагаються нав'язати Україні ті сили, що не цінують її історичних традицій, не можуть змиритися з її сучасним статусом та не пов'язують з нею свого майбутнього.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/4bc48d3c954df/

Увіковічнимо сталінізм з троцкізмом?

25 березня секретар Запорізького обкому Компартії Олександр Зубчевський повідомив про намір побудувати до 9 травня в місті пам'ятник Сталіну. 31 березня віце-прем'єр Володимир Семиноженко з цього приводу сказав, що влада не перешкоджатиме спорудження пам'ятника, щоб "не загострювати зіткнення різних думок".

Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг з цього приводу зазначив, що спорудження пам'ятника Сталіну в Україні, яка постраждала від комуністичного режиму, зокрема пережила Голодомор, виглядало б як вшанування винних у злочині. "Правда повинна стати відомою. Меморіали повинні бути на честь жертв, а не на честь диктаторів", - зазначив Хаммарберг. 

Ще раніше 2009 року у Кіровоградській області Бобринецька міськрада прийняла рішення встановити у центральному парку міста пам'ятник одному з організаторів Жовтневої революції 1917 року і ідеологові Комінтерну Льву Троцькому. ініціатором встановлення пам'ятника стала Громадська рада при міському голові Леонідові Кравченку. Встановлення пам'ятника заплановано на 2010 рік із залученням коштів меценатів.

Я от думаю, у нас, що нема кого уковічнювати, окрім одіозних російських (хоча навіть це спірне питання) політичних злочинців. Троцький хоч якось етнічно повязаний з Україною та і писав у деяких статтях (зокрема "Про українське питання") про необхідність української державності, а Сталін??? Звичайно, навіть писати про них в одній замітці неприпустимо, але як на мене, між ними немає суттєвої різниці. Вороги, хоч й ідеологічно може й різні (і це спірне питання), залишаються ворогами.   

Що ми творимо з власною історією? чи то пак, дозволяємо творити? 

Стільки в тебе очей...

  • 12.04.10, 20:38
Стільки в тебе очей,
Стільки рук і мозолів,
Скільки крапель в Дніпрі
І у небі зірок.
Ти не падав од вітру,
З біди не безволів.
Не насунув на душу
Ганьби козирок.

Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів -
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво
Горів.

Тільки, мабуть, не міг,
Як болід, спалахнути,
Щоб осяяти думкою
Твій небозвід,
Щоб устать, ніби зірка,
Сіянням окута
Твоїх подвигів гордих
Й незліченних бід.
Скромна праця моя -
То не пишна окраса,
Але в тому, їйбогу,
Не бачу біди -
Щось у мене було
І від діда Тараса
І від прадіда -
Сковороди.

Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду -  
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.
                                 Василь Симоненко

Торжествують...

  • 12.04.10, 20:29
Торжествують: Він не помилявся, Не змочив - Ні разу! Підошов, Проти вітру - Жоден раз! - Не пхався... Алеж він нікуди і не йшов!

                                                   Василь Симоменко

Спеціально для друзів-блогерів. втомилась відповідати на ваші гнівні коментарі)

Хочете оплакувати нашу минувшину?

  • 11.04.10, 18:07

Хочете оплакувати нашу минувшину? Не бачу особливих причин. У нас прекрасна історія! Суцільні свята. У київських князів «пирования великие». У гетьманів бучні бенкети…В роки російського гноблення сто п’ятдесят церковних святок на рік. Радянський Союз? Революційні свята, урочисті збори, паради, демонстрації і «дні». День шахтаря, день танкіста, день тракториста, день дня…В незалежній Україні знов урочисті збори, знов демонстрації і паради, знов «дні»: день механізатора, день каналізатора, день організатора, вже не вистачає днів у календарі, незабаром станемо відзначати «ночі»: ніч інститутки, ніч секретутки, ніч проститутки…І знай клепаємо ордени. За кількістю орденів ми скоро перевершимо всі європейські держави разом узяті.  

Павло Загребельний - "Брухт"

Про плюралізм

  • 11.04.10, 15:43

Якщо не висловлено протилежних думок, то немає з чого вибирати найкращу.
Геродот

Чому досі в Україні не оголошена жалоба?

Запитує у своєму блозі політолог Олексій Гарань і, на мій погляд, абсолютно слушно запитує.  11.04.2010 08:25 _ Олексій Гарань  Чому досі в Україні не оголошена жалоба? Це вже зробили такі різні в своєму ставленні до політики польського керівництва Росія і Грузія. Я переконаний, що і наша влада це зробить. Але в чому затримка? Зрештою ж йдеться про трагедію у нашого найвідданішого союзника в Європі.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/4bc15d398fedb/

До речі, питання введення жалоби активно обговорюється. Зокрема вчора ввечері про це Тарас Чорновіл  в ефірі "5 каналу": "Польща - наш давній друг, президент Польщі часто був гостем в Україні... З цієї сторони для України це був би дуже мудрий і по-християнському правильний крок співчуття". Можна по-різному оцінювати Чорновола як політика, але ця думка цілком виправдана.

Окрім, Росії і Грузії, 12 квітня оголошено днем жалоби за жертвами катастрофи літака Ту-154 під Смоленськом всіх установах Євросоюзу в Брюсселі. 

А Ви як думаєте? Чому наша вельмишановна "еліта" мовчить?

P/S: жалобу таки оголосили. наші щирі співчуття польському народові і родинам загиблих. я не хочу давати якихось потітичних оцінок. це просто правильно. по-людськи.