Псевдоопозиційні акції Королевської і Яценюка спрямовані на іміджеву дискредитацію сплесків реальної незадоволеності населення владою. Ініціатива проведення цих заходів виходила від Адміністрації президента і Кабміну, щоб продемонструвати прямий зв'язок опозиції з  протестуючими "чорнобильцями" і загнати українців в рамки "керованих протестів". Таку думку висловив президент Центру інноваційного  консалтингу КДА Дмитро Корнейчук.

Як у 2010 році несанкціонований Податковий майдан, так і нинішньою осені могутні акції протестів "афганців" і "чорнобильців" сильно налякали не тільки владу, але і опозицію. Соціологи влади попереджають -у разі виконання всіх вимог протестуючих надихнувшись слабкістю влади, на вулиці можуть вийти й інші незадоволені соціальною політикою верстви населення. Тому на Банковій запустили план Б - дискредитувати саму суть спонтанних протестів і створити механізм керованого "випуску пари" незадоволеного населення", - відзначає Корнейчук.

За його словами, майже синхронно проведені акції Королевської і Яценюка  вирішили для влади відразу три тактичні завдання. Перша - тимчасово  відвернули увагу суспільства від "чорнобильців", що дійсно відстоюють  свої економічні права. Одночасно підштовхуючи українців до думки:  опозиційні мітинги стали продовженням чорнобильських, а значить - оплачуються з однієї каси.

Друге завдання, заявляє Корнейчук, це красномовна демонстрація українцям повної неспроможності і несерйозності опозиції як альтернативи влади. Краща інформаційна дискредитація опозиції, вважають в АП, це дозволити їй протестувати.

Третє завдання - це створення позитивної іміджевої картинки лояльності  влади до керованої опозиції напередодні саміту Україна-ЄС. Як повідомляє Корнійчук, недавно в черговій резолюції Європарламенту знов прозвучала  вимога до української влади відмовитися від тиску на опозицію і  гарантувати демократичні свободи в суспільстві. Інакше жорстке "закручування гайок" може вплинути на долю Асоціації з ЄС.

І буквально через декілька днів прямо в центрі Києва пройшов п'ятитисячний мітинг опозиціонера Яценюка. На мітингу звучать різкі вислови проти президента. А охороняє мітинг всього декілька десятків міліціонерів. Одним словом - свобода слова в кращих європейських традиціях. Корнейчук прогнозує, що найближчим часом лояльна до Банкової опозиція продовжить нарощувати кількість заходів для керованого "випуску пари". Це можуть бути як нові санкціоновані владою мітинги опозиції по актуальних економічних питаннях, так і активне перенесення протестів населення у віртуальний світ інтернету. Зокрема, в цьому напрямі вже працює близька до Адміністрації Королевська, готуючись запустити всеукраїнський інтернет-сайт "Влада - під контроль".

Як повідомлялося, вчора активістки руху FEMEN провели акцію "Лупцюй паразитів!" під час якої піддали мітинг Яценюка "антибактеріальній атаці". Як відомо, 3 грудня прихильники партії "Фронт змін" зібрались у Києві на Михайлівській площі на загальнонаціональний мітинг "Україна проти Януковича". Відзначимо, що в червні 2010 року під час інтерв'ю з главою АП Сергієм Льовочкіним Арсеній Яценюк отримав вельми позитивні відгуки від влади. "Є навпаки люди, які зараз набирають обороти, і в перспективі я бачу в  них потенціал, щоб в Україні чинна опозиція до влади, була дійсно  ефективною", - відзначив голова президентської адміністрації під час  інтерв'ю.

"Один з найяскравіших політиків зараз - це Арсеній Яценюк. Я думаю, що ні для кого не буде секретом, що є В'ячеслав Кириленко з хорошим потенціалом. Є і другої лінії хлоп'ята сильні - це Катеринчук, Князевич, Каськів", - розповів він. За словами Льовочкіна, "це люди, які можуть серйозно в перспективі конкурувати з провідними політиками в цій державі".

Після революцій на Близькому Сході диктатори всього світу усвідомили: або вони придушують протест у зародку малими силами, або його доведеться гасити – криваво й масово, з величезними моральними, статусними, репутаційними, фінансовими, зрештою – фізичними ризиками для себе.

Третій варіант – лібералізація або втеча – не обирається. Його нав'язують протестні маси. Відповідальність настигає таких диктаторів рано, як Мубарака, чи пізно, як Піночета.

Отже, диктаторство – квиток в один кінець.

Історія вчить. Будьмо уважні: вона справді може повторюватися.

Урок перший: насильство опозиції веде її в моральну пастку й посилює режим. Урок другий: диктатура вразлива до зовнішнього втручання. Урок третій: диктатури завжди підганяють закон під свої потреби. Урок четвертий: диктатури падуть, і суд – неминучий.


У 1978 році Аргентина приймала світовий чемпіонат із футболу, який закінчився тріумфом національної збірної над голландцями. Футбол для латиноамериканських країн – більше ніж гра. Це – майже релігія. Два голи Маріо Кемпеса, кращого голеадора чемпіонату, і фінальний рахунок 3:1 у доданому часі – уся країна раділа перемозі.
Уся, та не зовсім. За два роки перед тим владу тут захопила військова хунта.
"Стукачі" в університетах слідкували за "неправильними" студентами, підконтрольні суди, сильна цензура – такою була Аргентина в кінці 70-х. Викрадення й убивства, вчинені ААА – Аргентинським Антикомуністичним Альянсом, мілітарною правою групою, що вбила 458 чоловік і причетна до зникнення ще 600-т перед 1976-м – стали частиною державної політики.
"Чи їхати в гості до хунти?" Моральні сумніви національних збірних почалися і ... скінчилися інтелектуальними балачками. Участь взяли всі – від демократичних Західної Німеччини й Шотландії, Австрії, Італії, Швеції й Франції до сусідських Бразилії, Мексики й Перу, мусульманських Ірану й Тунісу, комуністичних Польщі й Угорщини.
Від всесвітньо знаменитого буенос-айреського стадіону Рівер Плейт, де святкувала перемогу аргентинська збірна, до Школи Морських Механіків (ESMA) – один кілометр.
Тоді у військового закладу була особлива місія – він був "сортувальним табором" для підозрюваних у антидержавній діяльності. Туди попадали активісти лівого спрямування включно із профспілчанами, інтелектуали, студенти й журналісти, прихильники марксизму. Велика, якщо не переважна частина затриманих – ті, кого підозрювали в симпатіях "лівим". Часто – безпідставно.
Людей арештовували в рамках "Національного процесу реорганізації", що мав на меті наведення й утримання громадського порядку.
Отже, ніхто не змушував поліцейських, військових і спецслужбівців порушувати закон. Більше того, вони цей "закон" – захищали.
А люди зникали сотнями щомісяця. Без суду й слідства.
Велика частина зниклих – члени воєнізованих радикальних груп, міських партизанів, котрі декларували підтримку попередньому президенту, Хуаніті Перон, і котрих було стерто в порох уже станом на 1979-й. Вони не були янголами – до 1975-го ними вбито 137 поліцейських і солдатів. Їхня партизанська війна в горах і в містах, плани підірвати стадіони під час чемпіонату – не дали їм тої моральної сили, котру мав, наприклад, рух Ганді в Індії. Вони самі викрадали й убивали опонентів.
...З понад 10 тисяч тих, хто пройшов крізь Школу Морських Механіків, вижило тільки 150 чоловік.
Частину жертв зв'язували, розстрілювали й спалювали на території сусіднього спортивного майданчика. Частину – накачаних наркотиками й оголених, скидали з "літаків смерті" над затокою Ріо де ла Плата.


Людей піддавали тортурам і вбивали не тільки на території Аргентини.
"Операція Кондор", панамериканська антикомуністична й антитерористична акція спецслужб – діяла в Чилі, Уругваї, Болівії, Парагваї й Бразилії, а також у Перу й Еквадорі. Спецслужби цих країн не просто спілкувалися – вони обмінювалися затриманими людьми, щоб безкарно їх знищувати. Використовувалися також і території третіх країн. США надавали для "Операції" організаційну, розвідувальну, фінансову й технологічну підтримку

Ці дані не є секретом.

Документи з розсекречених архівів усіх сторін-учасників, зі США включно, доступні й активно досліджуються. Професор університету Лонг-Айленд Патріс МакШеррі виділяє такі риси "Операції Кондор":
1) міжкордонні та базовані в інших країнах операції проти політичних діячів та емігрантів;
2) багатонаціональний характер таких дій;
3) детальна й вибіркова націленість на провідних дисидентів;
4) керованість державами-учасниками операції, але без жодних формальних ознак і не безпосередньо вищим керівництвом держав, що дозволило їм уникнути відповідальності;
5) високотехнологічність: роль США в цьому аспекті була критично важливою;
6) пряме залучення кримінальних і неофашистських груп для реалізації "Фази 3" – для вбивства популярних політичних лідерів, не обов'язково лівого флангу.
Цей час отримав назву "Брудна війна". По суті, це було цілеспрямоване знищення неугодних політичних еліт.
Підрив машини Карлоса Пратса, потенційного опонента хунти й видатного соратника Перона, тяжке вогнепальне поранення провідного чілійського християнського демократа Бернардо Леітона, убивство уругвайських парламентарів чи колишнього болівійського президента Торреса – ці події сколихнули світ, і досі залишаються плямою на репутації найбільшої світової демократичної держави.


У 1983 році, після падіння військового режиму, новий президент Аргентини Рауль Альфонсін створив Національну Комісію щодо зникнення людей, котра протягом кількох років розслідувала злочини хунти.
Офіційна статистика – близько 9.000 зниклих безвісти. Human Rights Watch каже про 15.000 зниклих, інші правозахисні організації – про 30 тисяч, і ще 60.000, котрі пройшли крізь ув'язнення і тортури.
1985-го відбувся "Суд над хунтою". Результат – п'ятеро керівних злочинців отримали від 4-х до 25 років, ще п'ятьох виправдано.
Проте, у 1989 році всіх їх було амністовано. Закон про амністію було визнано антиконституційним у 2005-му – і путчисти знову опинилися під судом.
Четверо із шести очільників хунти, однак, уже померли. Втім, справедливість не минула інших. Диктатор Хорхе Відела опинився під судом у 2007-му, а в квітні 2011-го отримав довічне ув'язнення.
Ніщо не врятувало й останню, "четверту" хунту, що віддала владу й дозволила провести вибори.
Одним з останніх указів вона самоамністувала себе, іншим таємним декретом наказавши знищити докази. У 1985-му "Суд над Хунтою" виправдав її останнього диктатора, генерала Ренальдо Біноне, а в 1987 році президент Альфонсін окремим декретом заборонив його судове переслідування.
Незважаючи на це, 20 квітня 2010 року, через 27 років після злочинів, він отримав вирок 25 років у тюрмі, а в квітні 2011-го – довічне ув'язнення.
У 2007 році суд визнав ААА "організацією, що чинила злочини проти людяності". Останніми роками більше 600 "недоторканих" осіб засуджено за злочини того часу.
Не уникнули відповідальності й представники церкви: капелан поліції Крістіан фон Верніх отримав довічне ув'язнення, також у 2007-му.
11 тисяч жертв режиму отримали компенсації в сумі до 200.000 американських доларів.
Та гроші не знімають біль...
Школа морських механіків стала меморіалом пам'яті. У ній великою мірою зберігся антураж тих зловісних часів – кімнати для катувань, фотолабораторія, офіцерська їдальня.
Організація "Бабусі площі Де Майо" досі розшукує 500 дітей, народжених у концтаборах, відібраних у матерів і переданих на виховання в сім'ї прихильників путчу. Вона зберігає "пам'ять і дух" викрадених дітей. Уго Чавес та інші ліві лідери світу часто відвідують їхній офіс. "Бабусі" радикалізуються – і навіть недавно опублікували книжку творів Саддама Хусейна.
24 березня Аргентина відзначає День Пам'яті про Правду і Справедливість.
"Остання диктатура" не поспішає ставати частиною далекої історії. Вона залишається особистим болем для сотень тисяч аргентинців.


Досвіду придушення демократії – досхочу, тільки вивчай.
Від законодавчо організованої маргіналізації опозиції через закон, суди й бюрократичну машину – до квазідемократичних молодіжних рухів і фальшивих опозиційних партій. Від тотального контролю медіа – до ескадронів смерті, убивства й залякування. Від гусениць танків і кулеметів літаків – до точкового моніторингу інтернет-блогів.
Новітня українська історія містить елементи хунти.
Від убивства журналістів і побиття опозиційних діячів – до зміни Конституції й наказів силового розгону громадських акцій. Донецькі опозиціонери можуть поділитися не одною історією вивезення в лісопосадку чи поліційного пресингу.
Концентрація силового блоку в руках "одноплемінників" викликає аналогії з африканськими родоплемінними зразками.
Репресії над білоруськими й російськими дисидентами в Україні й навіть спроби їх депортації – також доведений факт.
Чи може відбутися щось типу "Операції Кондор", організованої партнерами із придушення демократії? Чи план уже діє?..
Знаменита фраза Глєба Павловського, напевно, має прихильників серед вищого керівництва МВС, серед яких і досі – перший заступник Міністра МВС України, одіозний генерал Попков, котрий віддав наказ силою розігнати Майдан у 2004-му.
Нехай ті, кому сверблять руки "дати по морді" сучасній українській опозиції, добряче задумаються про долю країни, свою долю й долю своїх нащадків.
До межі з "ДКЧП" залишилося зовсім небагато – і все ще можна зупинити.
А ми, дасть Бог, уникнемо всіх тягарів хунти — від арештів, убивств і зникнень до люстраційних 20-річних мук.
І позитивний досвід самоорганізації, довіри й ненасильства, здобутий на Майдані, дасть нам захистити себе й закласти основи Нової України.

Остап Кривдик, політолог

Опубликованы обобщенные результаты Украины в рейтингах международных организаций в различных сферах жизни. Страна занимает третье место в Европе по количеству автомобилей класса люкс, и в то же время четверть украинцев живут за чертой бедности.
1-е место
• По производству и экспорту подсолнечного масла. В 2010-м объем производства подсолнечного масла в Украине составил 3,3 млн. тонн, 90% из которых было экспортировано.
• По уровню детского алкоголизма
• По темпам вымирания. С 1992 года украинцев стало меньше на 6 млн.
• По распространенности ВИЧ среди взрослых (в Европе и Центральной Азии)
• По распространенности ВИЧ среди беременных женщин (в Европе)
2-е место
• По количеству курильщиков: в возрасте 12 лет и старше курит четверть населения. Больше – только в Греции.
3-е место
• По объемам экспорта ячменя (17% мирового рынка).
• По поставкам легкой военной техники. Опережают страну Финляндия и Россия.
• По количеству обращений в Европейский суд по правам человека после России и Турции. Из расчета количества обращений на 10 тысяч человек, Украина – первая.
• По общему количеству автомобилей класса люкс (в Европе). Впереди – Германия и Россия.
4-е место
• По экспорту кукурузы (6% мирового рынка).
• По объемам выращивания картофеля. Впереди – Китай, Россия и Индия.
• По потреблению картофеля на душу населения (141 кг/год). Первые – белорусы, съедающие в год по 338 кг каждый.
• Среди стран с наихудшей экономикой по версии Forbes.
• По уровню компьютерного пиратства. Впереди нас Китай, Нигерия и Вьетнам.
• По длине железных дорог – 22 тысяч км (в Европе).
5-е место
• По количеству населения в Европе. Впереди – Германия, Италия, Великобритания, Франция.
• По количеству эмигрантов: по данным Всемирного банка на 2010 год, за рубежом находятся 6,6 млн. украинцев. Страна уступает только Мексике (11,9 млн), Индии (11,4 млн), России (11,1 млн), Китаю (8,3 млн).
• По количеству употребляемого алкоголя на душу населения – 15,6 литров в год. Больше, чем в Украине, пьют только в России, Венгрии, Чехии и Молдове.
• По количеству пусков ракет-носителей.

Другие места

6-е место – по объемам экспорта пшеницы (5,4% мирового рынка) и по валовому сбору меда.
8-е место – по объемам выплавки стали в рейтинге 64 стран – основных мировых производителей этой продукции.
10-е место – по количеству заключенных на 100 тысяч населения.11-е место – по грамотности населения.
12-е место – по экспорту оружия в мире (согласно рейтингу Стокгольмского международного института исследований мира (SIPRI).
15-е место – по количеству статей в «Википедии».
44-е (из 138) – в рейтинге гендерного неравенства, входящей в индекс человеческого развития. Индекс отражает уязвимость женщин в трех сферах – репродуктивное здоровье, присутствие в парламенте и экономическая деятельность.
57-е место (из 59) – в рейтинге самых конкурентоспособных стран от Международного института управленческого развития мира. Хуже только в Хорватии и Венесуэле.
69-е место (из 169) – в отчете по человеческому развитию ООН за 2010 год.
69-е место (из 153) – в рейтинге миролюбия Global Peace Index 2011.
74-е место – по количеству счастливых людей.
77-е место – среди 177 стран мира по уровню благополучия граждан.
131-е место – в рейтинге свободы слова.
152-е место (из 182) – по уровню коррупции.
164-е место (из 179) – в рейтинге экономических свобод среди 179 стран мира.
181-е место (из 183) – по простоте уплаты налогов, согласно данным аналитиков Всемирного банка.

По количеству налогов и сборов в бюджет Украина установила абсолютный рекорд, и оказалась на последнем месте. В среднем на налоговую отчетность и уплату налогов украинские предприниматели тратят 657 часов в год.

Вчора були три акції:
1. Продовження Акції голодування «чорнобильців» в Маріїнському парку навпроти Кабміну
2. Акція «Переоблік» з боку «Вперед» існуючій владі не тільки в Києві, але й і в регіонах
3. Мітинг біля Майдану на Хрещатику, присвячений 20-иріччя Референдуму про незалежність та виборам президента незалежної Української держави.

В усіх цих акціях досить багато сумного – але зростання протесту народу – явне. Шкода, що при цьому відстає осмислення подій. Але це – цілком природне та передбачуване явище.

Наша справа – тверезо дивитися не лише на плинність подій, але й торкатися самої їх суті.
Отже, спостереження доводять, що ряд акцій, незважаючи їх популярність не мають на сьогодні ніякого сенсу, інші необхідні, але більшістю людей ще не усвідомлюються.

1. Отже – є багато проектів мирного переходу до демократичного ладу – але на сьогодні жодного мирного виходу з тоталітарної системи не проглядається. Із золотого унітазу можливо пересісти лише на парашу. Без варіантів. Тому опір влади народу буде відчайдушний. Подивимося на Південну Осетію, там пишеться завтрашня історія України.

2. Влада Януковича НІКОЛИ добровільно не відпустить Юлію Тимошенко із в’язниці. Теж без варіантів. Тому її та Юрія Луценка треба ВИЗВОЛЯТИ. Вони – не ув’язнені, а полонені, заручники диктатури. Вони можуть лише взяти в полон нових кращих опозиціонерів

3. Боротьба з диктатурою неможлива доти, поки ми не позбудемося з власних лав безумців, провокаторів та мнимих союзників. У першу чергу – парламентських «тушок».

4. У першу чергу ми повинні виграти інформаційну війну – особливо у так званих «об’єктивних» інтелектуалів на службі влади. Ми надрукували списки тушок. Час друкувати списки явних та прихованих союзників диктатури у ЗМІ

5. Дії опозиції обмежені у часі: бажано повалити диктатуру ДО початку голосування та підрахунку голосів. Це – до 28 жовтня 2012 року

6. Диктатура поглинула усіх своїх союзників, тому вона консолідована навколо Януковича. Опозиції теж треба мати єдиного лідера та єдину опозиційну організацію. Це, безумовно, «Батьківщина» та Юлія Тимошенко. Але партію треба очистити та реформувати «на ходу».
Важко, але необхідно. «Інші» - не об’єднуються, а лише приєднуються

7. Потрібно не лише позбутися тушок, безумців та провокаторів, але й нейтралізувати силовиків Януковича. Нам потрібна не так пряма підтримка, як саботаж при виконанні репресивних наказів, ігнорування наказів. Цеп силовиків потрібно проривати – але спочатку знаходити тих, хто САМ цей цеп розімкне.
Ідеал: диктатора позбавити збройної охорони.

8. Проте до того часу треба розглядати силовиків як служителів диктатури, а не власних співгромадян. Вони – нам чужі, якщо служать кримінальній владі. Гасло «міліція з народом!» тимчасово треба зняти – але роблячи усе, що це було.

9. Не треба надіятися навіть на афганців – вони, як звичайні громадяни, поділені по ідеологічним, політичним ознакам і не мають рис консолідованої дисциплінованої сили. Військові завжди сильні ЛИШЕ при зовнішньому політичному керівництві. Але для цього сама політична сила повинна бути консолідованою та дисциплінованою.

10. Якщо влада захопила та тримає заручників та полонених – ми в принципі не можемо мирно співіснувати з такою владою – тим більше, що вона не користується підтримкою народу майже в усіх регіонах України.
11. Ми для перемоги повинні забути, що ми підприємці, афганці, чорнобильці, наймані працівники. Ми усі – громадяни України, яку окупувала тоталітарна кримінальна влада. Від якої нас повинні звільнити саме українські громадяни, не ділячи себе на певні верстви.
Бо у нас лише один вибір: або держава-притон – або нормальна європейська демократична держава. Цей нічний загальноукраїнський кошмар повинен припинитися.

С.О.
http://svetiteni.com.ua

Київ – Перспектива членства в Європейському Союзі – стратегічний вибір України. І за останні 15 років цей вибір незмінний попри те,  хто очолює уряд і хто працює в країні її Президентом. Незадовго до анонсованого грудневого саміту Україна – ЄС, на якому має йтися  про угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі, актуалізуються питання: а навіщо Євросоюзові Україна та навіщо Україні Євросоюз?
 
Питання гострі, як обопільно гострий меч, який може розрубати «гордіїв вузол» проблем, що ховаються за словами «можливий статус кандидата».
 
То які ж можливості відкриваються перед Україною, якщо вона зробить крок у бік ЄС та їй зроблять крок назустріч? Винісши за дужки питання, навіщо Євросоюзові Україна, поміркуймо, навіщо Україні Євросоюз?
 
Спроба покинути роздоріжжя
 
Прадавні казки наче закодували українцям можливість вибору на століття, коли «ліворуч підеш – голову втратиш, праворуч – долю, а прямо – назад не вернешся». Проте завжди стояти на роздоріжжі, звідки не проглядається майбутнє, неможливо: скінчився час на роздуми. А, послуговуючись реальною термінологією, слід визнати: Україні пора визначатися з дорогою, по якій іти.
 
Громадяни її при цьому розділені: одні надають перевагу відносинам з Росією, інші вважають пріоритетними відносини з Євросоюзом. Кількість прихильників проросійського напряму донедавна була впродовж багатьох років стабільно вищою. Та цього року, починаючи з квітня, спостерігається приблизно однакова кількість прихильників обох напрямів. Про це свідчать результати досліджень Центру Разумкова, які проводилися з 2000 по жовтень 2011 року.
 
Примітний приклад: у листопаді 2009 року 50,9% респондентів із Центрального регіону надавали перевагу відносинам із Росією, а 25,9% – з країнами ЄС; у жовтні 2011-го ситуація змінилася: 47,7% мешканців регіону вважали пріоритетним розвиток відносин з ЄС та 29,1% – із Росією. Європейський напрям підтримують молодші, до 50 років; старші – здебільшого прихильники проросійського напряму руху.
 
Експерти схильні вбачати причини змін у тому, що велика частина населення країни розчарувалася в можливості паритетних, плідних стосунків з Росією на декларованих засадах дружби, рівності й правди.
 
Тож необхідність зійти з роздоріжжя усвідомлює все більше людей. Але ті з них, хто уявляє собі, що перспектива вступу до ЄС відразу змінить їхнє життя на «по-європейському райське», теж можуть бути розчаруватися невдовзі. Річ у тім, що шлях України в Євросоюз передбачає зміни поступові й неоднозначні. І ціна питання – не миттєве зростання зарплат і якості життя.
 
А що ж тоді головне?
 
А що ж головне? Перш ніж відповісти на це питання, слід пригадати дещо: те, що до 17-го століття Україна вже була частиною євроцивілізації. Хоч і була її маргінесами, але перебувала в європейському цивілізаційному просторі.
 
Відтоді все змінилося. Країна, в силу історичних та інших обставин, втрапила в інакший цивілізаційний простір. Дуже специфічний – спершу Російська імперія, потім СРСР, тепер – вплив сучасної Росії та наявність у менталітеті горезвісного вірусу «совка». Цей простір не був альтернативою, він був безальтернативним. І позбутися його тенет, або, кажучи відверто, цивілізаційної ями, в яку втрапила Україна так надовго, можна саме шляхом повернення до європейської цивілізації.
 
Чому слід вибиратися з такої ями, пояснювати, мабуть, не потрібно. Як і – чому варто долучитися до європейських цінностей?
 
Переваги європейської цивілізації
 
Європейські цінності – то передусім правова свідомість, домінанта права, правова захищеність громадянина і суспільства. (Історія наводить безліч прикладів, коли у європейських країнах з 18-го століття й найбідніші наймити могли оскаржити панське ставлення до себе в суді та домогтися справедливості. Тим часом барчуки в Російській імперії, до якої входила тодішня Україна, безкарно розважалися полюванням на людей. Згадується різниця в цінностях ще й тому, що і в 21-му столітті, уже на теренах незалежної України, «лозінські» розважаються, полюючи на людей).
 
Європейська цивілізація – це громадянське суспільство, зі свободами та пріоритетом прав людини. Громадянське суспільство дає змогу сформувати відповідальну і ефективну владу. Таку, яка не може собі дозволити розкішних палаців із золотими унітазами чи подібного демонстративного й апріорі аморального «банкету під час чуми» – посеред злиднів, які обсіли мільйони «підвладних» . Євроцивілізація дає змогу сформувати й ефективну економіку, основою якої є конкурентність і креативність.
 
Шлях євроінтеграції для України – це єдиний шлях повернення до європейської цивілізації, з усіма її цінностями. А ще – повернення й до християнської цивілізації. Не декоративно-ритуальної, а – з морально-етичною домінантою. (Без альтернативи так званої «гундяївщини»). Хоч це питання окреме.
 
Примарність перспектив і безперспективність зволікань
 
Чим ближче до грудневого саміту Україна – ЄС, тим більше виникає питань: чи відбудеться саміт, чи буде присутній на ньому Президент України Віктор Янукович, чи справді хоче Європа європейських перспектив України, чи буде Україна наполягати на фіксації європейської перспективи в угоді про асоціацію з ЄС…
 
Експерти моделюють сценарії розвитку подій. Є й скептики – вони ставлять питання: «А в який ЄС хоче Україна?». Мовляв, сьогодні в Євросоюзі досить своїх проблем, і факт подальшого існування ЄС виглядає сумнівним, бо можливий крах євро і розпад ЄС на співмірніші за економічним статусом союзи…
 
А європейські політики не втомлюються наголошувати: перспективи України залежать від неї самої. Від політики її зверхників і волі народу, який має усвідомити, що євроінтеграція – найкоротший і найефективніший шлях до модернізації країни.
 
Слід при цьому розуміти, що євроінтеграція – не миттєва панацея, коли після підписання документів про асоціацію все зміниться – на краще і назавжди. Варто замислитися над вимогами, які виставляє до України Євросоюз. Над тим, як на них реагують декотрі українські політики та посадовці.
 
ЄС вимагає – не красти, позбутися корупції, не знущатися з власних громадян, дати їм правовий захист (не зразка українських сумнозвісних судів), бути цивілізованими людьми. Звісно, це непросто. Але це єдиний шлях.
 
Хоч у цивілізаційній ямі багато кому з українських очільників зручно й затишно, але ця яма не має майбутнього. Навіть і для них, що й казати про багатомільйонну решту – народ.
 
Надія Степула – письменниця, журналістa

Информация с официального сайта Президента Украины Виктора Януковича от 1 декабря гласит: в Иерусалиме Янукович посетил Мемориальный комплекс Катастрофы и героизма еврейского народа «Яд Вашем». Глава государства почтил память жертв Холокоста, возложив цветы к памятнику погибшим в этой трагедии, посетил Зал Памяти, Зал имен, Детский мемориал «Яд Вашем» и сделал запись в книге почетных гостей. ...Не будем сейчас рассуждать о мифологии Холокоста (в Украине, в отличие от Запада, его отрицание еще не является уголовно наказуемым, что не может не радовать), а просто отметим любопытную деталь: подчеркнуто православный Глава украинского государства принимал участие в церемонии, натянув кипу. Вот, что о ношении кипы пишут сами евреи: «Обычай использовать кипу в качестве головного убора и носить ее постоянно сформировался, ориентировочно, в раннее Средневековье и преследовал две цели. Первая (возможно, вопреки распространившемуся к тому времени  христианскому мировоззрению): декларировать, публично выразить отношение евреев к служению Богу — оно не ограничивается присутствием в синагоге  или духовным саном, каждый еврей контактирует с Ним в каждом своем  поступке. Вторая цель, несет в себе идею „желтого магендовида“,  но с положительным оттенком — отличительный признак, чтоб узнать  „своих“. Другими словами, надевая кипу, еврей декларирует свою принадлежность к еврейскому народу и еврейскому мировоззрению. В наше время (в силу различных обстоятельств) ермолка стала не просто  „еврейским обычаем“, она играет роль лакмусовой бумаги. Сегодня ношение  кипы означает приобщение к традиции нашего народа, а снятие ее — уход. Несмотря на то, что кипа не является однозначной „юридической  обязанностью“ еврея, как, например, законы кошера или соблюдения субботы, порой ее роль значительней». И как же это понимать, господин Президент?..

Ну и, в конце, вопрос на засыпку: кто-нибудь видел, чтобы высокие израильские гости (в Киеве, Москве — еще где), прилетая в наши страны, посещали  заодно и наши храмы, целуя по нашему обычаю православный крест?

На сьогоднішній акції протесту, яку влаштувало всеукраїнське об'єднання "Свобода" під Львівською обласною державною адміністрацією на честь приїзду прем'єр-міністра України Миколи Азарова до Львова, голова Української ветеранської організації Ігор Коцюруба заявив, що львів'яни – це стадо овець. Зокрема, Ігор Коцюруба сказав, що сьогодні дійшов висновку, що звичайні українці ні на що не здатні. "Нема ні організації, ні структури, ні чітко побудованої тактики, -  сказав 46-річний афганець - Нема навіть людей, які займаються виробленням цих структур. Ми – як стадо вівеців, які сьогодні бігали за  тим Азаровим. Так не має бути. Азаров має приїжджати, і ми маємо знати,  де він і куди він їде. Тоді можемо сказати, що ми організація, яка  підготовлена до боротьби за українську державу".

 Коцюруба закликав людей об'єднуватися заради спільних активних дій. "Ми плачемось між собою і думаємо, яка погана влада. Ми всі знаємо, що при владі сидять щурі. Хіба ми цього не знаємо, друзі? А чи не краще зараз тим людям, які себе проявили, які дійсно люблять свою державу, згуртуватись і виробити чітку структуру, план дій? Чому би нам не перетворити славне місто Львів у фортецю? Бо в мене, як представникам народу, таке враження, що всім байдуже на протести – всі просто готуються до виборів".

Євген БОРІСОВ

Шимон Перес і Віктор Янукович раніше зустрічалися і в Ялті. 16 вересня 2011 року
Президент Iзраїлю Шимон Перес заявляє, що Президент України Вiктор  Янукович – це глава держави, який створює нове майбутнє України. Вiтаючи свого українського колегу в Єрусалимi в четвер, Шимон Перес  заявив: «Ми раді вітати Вас тут – як людину, яка відкриває новий розділ в історії України, історії нової України; як людину – обраного  Президента, який намагається подолати розрив між Заходом і Сходом, між  тим, що сталося з нами, євреями, і з вами, українцями; побудувати гарні  відносини; відносини, позбавлені образ; відносини, збагачені культурою,  технологією, надією для людей і соціальною справедливістю».

Віктор Янукович перебував з державним вiзитом в Iзраїлi з 30 листопада по 1 грудня.

http://www.radiosvoboda.org/archive/news/20111201/630/630.html?id=24408796

США зберігають заклопотаність у зв'язку з нещодавнім вироком, винесеним на Україні екс-прем'єру Юлії Тимошенко, заявив у четвер перший заступник держсекретаря Вільям Бернс у своєму виступі на урочистому обіді, організованому американо- українським фондом з нагоди 20-річчя незалежності цієї країни.

"Не секрет, що ми стурбовані нещодавнім осудженням колишнього прем'єр-міністра Тимошенко, і ми стурбовані тим, як проводився суд над нею", - заявив високопоставлений американський дипломат. За його словами, США також стурбовані переслідуванням інших діячів опозиції і членів попереднього уряду України.

"Політично мотивовані суди підривають демократію і демократичні  цінності", - зазначив Бернс. "Політично мотивовані суди створюють ризик  встановлення самоцензури в ЗМІ і не сприяють широкій участі громадян у  суспільному житті через побоювання бути переслідуваним", - заявив він. "Усе моє життя, проведене в дипломатії, навчило мене, що кожна країна  сама собі суддя, - сказав Бернс. - Легко читати лекції і давати поради, але вони не завжди легко сприймаються".

"Але дозвольте мені сказати, що в інтересах Америки бачити Україну незалежною, процвітаючою і необоротно демократичною. Україна, яка модернізується як європейська держава, як прозора країна, де всі громадяни включені у суспільне життя, де існує вільне і динамічне громадянське суспільство і де всі громадяни користуються повним захистом верховенства закону", - заявив перший заступник держсекретаря.

"Ми підтримуємо майбутнє України, яка глибоко інтегрована в Європу і ми віримо, що майбутнє України - в Європі", - сказав Бернс. За його словами, вибір України має значення для США. "Як заявила держсекретар Клінтон, демократії є сильними і більш стабільними партнерами, вони більше займаються торгівлею і менше б'ються". "І в той час як ми пропонуємо Україні активну підтримку, успіх буде залежати від вибору і дій самих українців, як вони зробили 1991 року", - наголосив Бернс. "Українці повинні зробити вибір, який збереже їхні свободи і їхнє майбутнє", - сказав він. "Це те, що українці зробили, коли відмовилися чекати, поки їм нададуть свободу і незалежність і це те, що українці повинні зробити зараз", - заявив перший заступник держсекретаря.

Раніше Адміністрація президента США Барака Обами закликає звільнити Тимошенко та інших політичних лідерів та колишніх державних посадовців України. Про це ідеться у спеціальній заяві Білого дому.

У Вищому адміністративному суді України перебуває ряд справ про позбавлення звань «Герой України» - поета Василя Стуса, пісняра Володимира Івасюка й диригента й керівника Української капели бандуристів ім'я Тараса Шевченко в США Григорія Китастого.
Відповідні позови подав мешканець Донецька Володимир Оленцевіч, що раніше судився за присвоєння Героїв Степанові Бандері й Романові Шухевичу. На думку Оленцевіча, всі нагороджені Герої України не можуть називатися такими, оскільки не були громадянами України.
Син командуючого УПА Юрій Шухевич переконаний, що Вищий админсуд ухвалить рішення щодо справи Стуса, Івасюка й Китастого на користь позивача. «Я не сумніваюся, що так і буде. Адже там аналогічна ситуація, як і в справі Романа Шухевича. Дві інстанції Оленцевичу відмовили, але він подав касаційну скаргу, і її задовольнили. Тепер слово за Вищим адмінсудом. І рішення його буде аналогічним, тільки дуже скандальним. Як бачите, це вже пішла справжня лавина», — сказав він.