Звернення до парламентської опозиції

Доброго дня, дорога моя командо!

Дивлюся, як ви б'єтеся на барикадах, скільки сил віддаєте цій боротьбі і вірю, що ви здатні досягти результату.

Я переконана, що ви добре усвідомлюєте вашу відповідальність за цей історичний момент. Диктатура, як дикий звір рветься вперед та прагне крові, але тимчасово ув'язла в капканах народного повстання. Поки... Зараз ви можете або допомогти народу добитися свободи, або допустити фатальні помилки та програти разом з Україною всю нашу боротьбу.

Революційні енергії настільки високі, що можуть як підняти націю на новий рівень розвитку, так і позбавити її навіть надії на довгі роки. Зараз життєво важливо не помилитися.

Ви бачите, що Янукович обрав специфічну технологію управління країною. Він робить десять кроків вперед у розбудові диктатури, потім відступає на крок назад, щоб нейтралізувати суспільство та світ, а далі знову на повній швидкості рухається до встановлення абсолютної диктатури. Ця технологія реалізовується кожної миті і треба визнати, що вона працює. Ось ми вже не вимагаємо повного перезавантаження влади та підписання Угоди з ЄС, а торгуємося за закон про амністію для людей, які не вчиняли ніяких злочинів. Не грайте з Януковичем в його ігри. Це небезпечно.

Революція не входила в його план. Спочатку він спробував утопити її в крові. Не вийшло. Українці стоять насмерть. Тепер він поміняв тактику та спробує задушити її в своїх дружніх обіймах. Саме тому він запропонував Арсенію Яценюку посаду Прем'єр-міністра, а опозиції - формування Уряду Народної Довіри під своїм дахом.

Я попереджаю опозицію та Євромайдан — ця пропозиція — пастка! Не варто в неї наївно потрапляти! Створення Уряду Народної Довіри, який не буде спиратися на надійну проєвропейську парламентську більшість, віддану реформам у модернізації країни, не є виходом з політичної кризи. Це авантюра. Це — Уряд меншості, який не зможе виконати свою позитивну програму. Йому просто не дадуть це зробити. Його створюють, щоб легалізувати диктатуру перед президентськими виборами, змити кров мирних людей з її мундиру.

Можливо, хтось вважає, що Янукович вже втратив свою керовану парламентську більшість або втратить її вже у найближчий час? На жаль, це не так. Нам всім хотілось би в це повірити. Але не вводьте себе і суспільство в оману. Він не втратив контроль над парламентською більшістю, і не втратить поки в нього є такі абсолютні повноваження. Як тільки народ розійдеться з майданів по домівках, Янукович, разом із своєю парламентською більшістю, перемеле Уряд Народної Довіри, як гарматне м'ясо. Саме так він зробив з міністрами Ющенка та з ним самим у 2007 році.

Після формування Уряду Народної Довіри за участю опозиції, саме на опозицію буде покладена вся відповідальність за провальну економічну і соціальну ситуацію у вже розграбованій країні, за падіння гривні, за корупцію, за безправ'я, за весь цей «беспрєдєл». Опозиційному Уряду Народної Довіри не нададуть жодних владних інструментів для проведення справжніх докорінних реформ. Не нададуть, бо Янукович не збирається нічого міняти, його все влаштовує. А перекласти відповідальність на опозиційний Уряд Народної Довіри це той елемент, якого не вистачало для повного комфорту. Не дайте йому в руки потужний додатковий козир.

По-друге, в Уряду Народної Довіри, сформованному опозицією не буде жодного шансу підписати та ратифікувати Угоду про асоціацію з ЄС, поки Янукович буде займати пост Президента України. Якщо зараз хтось з опозиційних політиків обіцяє це зробити силами нового, сформованого з опозиціонерів Уряду, він є, або дилетантом, або провокатором. Поки Янукович займає посаду Президента України Угоди з ЄС не буде і бути не може. У Януковича немає і вже ніколи не буде свободи розірвати в односторонньому порядку його домовленості з Володимиром Путіним. Якщо він ризикне порушити ці конфіденційні обітниці, його перетворять на повного політичного лузера за лічені місяці. Я майже переконана, що перед наступними президентськими виборами або одразу після них Янукович введе Україну в Митний та Євразійський Союзи навіть, якщо не буде цього хотіти. Він вже собі не належить, так само, як і його рішення. Тому створення Уряду Народної Довіри силами опозиції, під патронатом Януковича не призведе до підписання Угоди з ЄС і, як наслідок, суспільство, яке повірить в добру перспективу буде сильно розчароване. Як наслідок, народ поступово перейменує Уряд Народної Довіри в Просто Уряд. А після перемоги Януковича у 2015 цей уряд швидко відправиться у небуття разом із залишками політичної опозиції та надією українців на зміни.

По-третє — треба чітко зрозуміти, що посада Прем'єр-міністра не просто так запропонована Арсенію Яценюку. Причина в тому, що на цю хвилину він єдиний з усіх опозиційних лідерів, хто має шанс у 2015 взяти участь у президентських виборах та перемогти Януковича. Віталія Кличка не допустять до участі у виборах, бо він останні десять років не проживав в Україні, Олега Тягнибока в другому турі будуть перетворювати на агресивного радикала та побудують на цьому всю виборчу кампанію. Арсеній Яценюк єдиний, проти кого режим ще не знайшов політичної отрути. Він — гарантований учасник президентских виборів і це проблема для влади. Тепер вони знайшли, як його політично знищити, а саме запропонувати стати Прем'єр-міністром у Януковича. Якщо Арсеній Яценюк прийме цю пропозицію в такій ситуації — його політична кар'єра завершиться, так само, як у Тигипка. 

Пропонуючи Арсенію Яценюку Прем'єрство, а опозиції — Уряд Народної Довіри, Янукович вирішує одномоментно всі проблеми — вбиває революцію, опозицію та єдиного реального кандидата в Президенти від опозиції, який ще залишився. Тому прошу опозицію не грати з Януковичем у піддавки і не приймати пропозицію щодо створення Уряду Народної Довіри. Інакше зробите Януковича Президентом України на другий термін ще в першому турі. Ситуація надскладна, але є, як мінімум три виходи з кризи:

Перший — найбільш надійний та ефективний допоможе Україні довести народне повстання до перемоги, до повної капітуляції Януковича, до проведення негайних президентських виборів; професійно підтримати та повести народ мирним переможним шляхом. Я передавала вам план дій. Дійте! Я вірю у те, що з диктатурою неможливо покінчити будь-яким іншим шляхом, ніж мирним, але всеохоплюючим народним повстанням. Я вірю, що цей шлях є можливим, якщо діяти професійно, сильно і впевнено разом із народом та демократичним світом. Більше того, я вважаю, що ми знаходимося в одному кроці від повної перемоги. Не вистачає лише політичної волі і режим паде. Я є очевидним прихильником саме такого плану дій. Але, якщо опозиція хоче знаходити з владою компроміси, то є ще варіанти, які можливо застосувати. Обидва, як і самі переговори з владою, можливі лише в тому випадку, якщо буде активно діяти Майдан. Якщо Майдан буде маргіналізовано, то влада припинить будь-які переговори з опозицією та проведе повну зачистку активістів по всій країні, включаючи журналістів та депутатів.

Отже другий шлях розв’язання кризи, якщо іти на переговори з владою та залишати Януковича на посту президента, - це негайне проведення парламенських виборів на пропорційній основі із скороченням всіх виборчих процедур до одного місяця. Якщо у Великій Британії парламентські вибори проходять за п’ятнадцять днів, то ми, як-небудь, вкладемся у місяць.

Не можна допустити в Україні будь-якої мажоритарної складової парламентських виборів, бо політична корупція досягла небаченого розмаху. Я думаю, що і вибори парламенту за системою відкритих списків також будуть шкідливі по причині такої самої політичної корупції, як при мажоритарній системі. Найбільшою помилкою опозиції за останні роки стало голосування за закон про вибори за частково мажоритарною системою у 2012 році. Пропорційна система виборів далеко не ідеальна, але вона єдина, яка дозволить усунути диктатуру. Для демократизації кожної авторитарної країни мусить бути обраний правильний політичний код. В Україні на цей момент таким кодом є парламентські вибори на пропорційній основі, які можуть бути інструментом розв’язання кризи. Тільки після проведення негайних, чесних та прозорих позачергових виборі можливо погодитися на формування Уряду народної довіри, навіть якщо Янукович, поки що залишиться на посаді Президента України. Такий шлях розв’язання політичної кризи може дати шанс підписати Угоду з ЄС та розпочати глибокі демократичні реформи ще до початку наступних президентських виборів.

Є третій варіант розв’язання кризи. Переконати Януковича, під вагомим тиском мирного народного повстання, все ж таки підписати і невідкладно ратифікувати в Українському парламенті Угоду з ЄС. Я переконана, що люди, які протестують, сприйняли б це, як основу для компромісу. Якщо Янукович відмовляється від цієї пропозиції це буде означати, що він навіть думки не допускає, що Угоду з ЄС може бути підписано. Це буде означати, що страх перед Москвою для нього сильніший, ніж навіть прагнення утриматися при владі. І це всі єврооптимісти повинні враховувати.

І останнє, мені зовсім не зрозуміло, чому опозиція та громадянське суспільство почали грати по плану Януковича, вимагаючи негайного повернення до Конституції 2004 року.

Мені передавали пропозиції влади обміняти голосування фракції «Батьківщина» за Конституцію 2004 року з виборами до парламенту на мажоритарній основі, на лікування за кордоном. Очевидно, що я категорично відмовила. Але я вже бачу, що влада до цієї справи підійшла з іншого боку та запропонувала цей шлях виходу з кризи, як обман. Просто Янукович розглядає два варіанти розвитку подій у 2015 році: перший — якщо йому вдасться сфальшувати президентські вибори та залишитися на другий термін, в цьому випадку він збереже існуючу Конституцію. Якщо він у 2015 році програє, він собі готує Конституцію 2004 року, яка буде спиратися на його більшість у Верховній Раді. Якщо опозиційний кандидат стане Президентом у 2015 році, то він ще не встигне пройти інавгурацію, а йому вже по Конституції 2004 року, внесуть на посаду Прем’єр-міністра кандидатуру Януковича. І тоді диктатура та корупція — Forever!

Я за парламентсько-президентську форму правління, але вона мусить бути введена після повного усунення від влади кланово-олігархічного режиму. І не в редакції Конституції 2004 року, бо вона хаотична та еклектична. Вона приймалася під час Помаранчевої революції і не шляхом знаходження гармонійного балансу влади, а під тиском інтересів ворогуючих сторін. У нас завжди приймались Конституції під інтереси та бажання правлячих осіб. Треба покласти край цій поганій традиції. Країні потрібна нова суспільна гармонія на основі нової справедливої конституції і її потрібно буде приймати після остаточного повалення режиму.

Безумовно в будь-якому демократичному суспільстві розв’язання політичної кризи мусить відбуватися шляхом мирних та чесних переговорів. Але я завжди була впевнена, що в умовах українських реалій переговорний процес потрібен Януковичу не для демократизації країни, а для того, щоб мати час «виморозити» та маргіналізувати народне повстання. Події останніх днів підтвердили мою правоту. Я переконана що, якщо Янукович піде на мирний переговорний процес то будь-які компроміси він прийме лише на умовах збереження диктатури. Я в цьому впевнена і тому вірю лише в позитивну силу народного повстання. Сподіваюся, що політична опозиція та демократичний світ не дозволить Януковичу зламати віруючий в свободу Український народ. Допоможіть народу всіма своїми силами не програти боротьбу за своє та ваше гідне майбутнє.

Завжди ваша

Юлія Тимошенко

30.01.2014 р. 

Вночі, 22 листопада, коли Янукович відмовився підписувати вже призабуту Угоду про асоціацію, і всі свідомі громадяни завзято побігли з прапорами на Майдан, я залишився вдома. Сьорбаючи чай з печенням, написав статтю, в якій докладно пояснив, чому я в носі бачив цей ваш «мирний протест», всі ці танці повстання і пісні непокори. Охоплені ейфорією патріоти тоді люто плювалися і ображалися на мій демонстративний нейтралітет.

Потім, коли був розгон, пролилася перша кров, і всім стало ясно, що танцями ні біса не зробиш, ніхто з новонавернених радикалів не згадав мого пророчого посту. Ну, я не ображений - хоч з лайном не змішали, як нещасну Руслану, і то добре. Люди загалом забувають все досить швидко. Радикали, наприклад, давно забули, як Руслана (єдина серед зірок першої величини) рік тому публічно підтримувала сім'ю Павліченко.

Зараз я знову отримаю відро плювків, але плювати і на це, мушу сказати - українці, давайте підтримаємо опозицію.

Так, давайте підтримаємо ту саму опозицію, яка «зливає протест», «турбується лише про міністерські портфелі», «контролюється владою», і т.д., і т.п. Давайте підтримаємо опозицію, яка виступає за мирний протест. Так, давайте підтримаємо мирний протест - після всіх цих жахіть, після вбивст, після тортур, - візьмемо нерви в кулак, сховаємо з очей вже приготовані гвинтівки і будемо чекати.

Чого чекати?

...Уявімо собі, - «Правий сектор» та «Спільна справа» - найрадикальніші об'єднання Майдану, - в момент вирішили, що досить чекати. Що годі, насиділися за барикадами, до Верховної Ради подати рукою, час помстити за своїх, зараз, або ніколи. Жахнули з усіх стволів, народ із сокирами рвонув на «Беркут», міліцейські шоломи тріщать, Верховну Раду взято, над Адміністрацією Президента майорить червоно-чорний прапор, в лазаретах лежать накриті простирадлами герої, Майдан гримить радістю, Київ святкує. Уявили?..

Уявляємо далі. Ні Януковича, ні Лукаш, ні Портнова, ні Арбузова, ні Клименка - нікого з владних фігур в приміщеннях не знайдено. Звичайно ж, вони давно роблять політику, сидячи у більш затишному місці, ніж прокопчений паленою резиною урядовий квартал. Де Янукович?.. З валізами майнув у Москву? Ні, не в Москву, що йому робити так далеко. Він майнув ближче - у Харків, наприклад.

У Харкові, як легітимно обраний президент (так, що б ми з цього приводу не думали, але він - поки що легітимно обраний президент) і головнокомандувач, Янукович заявляє про спробу конституційного перевороту та повалення державного ладу зі сторони праворадикалів. Оголошує мобілізацію; східні українці, головне політичне кредо яких - «залиште нас у спокої» - з посірілими обличчями отримують повістки. Оскільки вони бояться воєнкому та дільничного інспектора більше за всіх бандерівців світу, вони підуть воювати за зека. Місцева міліція жорстоко виловлює лояльних до повстання українців. Тут як тут «обмежений контингент російських військ, покликаний захистити російськомовне населення». Через кордон переходять «російські добровольці» та «казаки» з погонами ФСБ. Західна Україна також мобілізується.

Відчиняйте ворота громадянській війні.

І все це - у тому випадку, якщо штурм урядового кварталу буде успішним. А якщо провалиться?.. Європейці трусяться від страху, уявляючи під боком нову Югославію, та ще й в такому болючому місці, як кордон з Росією. Держдеп США вже засудив дії міліції, «тітушок» - і (увага) «Правого сектору». Для американців всі, хто розхитує ситуацію, одним миром мазані, тим більше вони не стануть вписуватися за націоналістів. З рештою, в Україні нема нафти, тому годі чекати на горизонті рятівних авіаносців НАТО. У разі провалу штурму світ буде мовчки спостерігати, як влада зачищає Майдан.

Перейшовши у відкриту атаку, ми програємо у будь-якому випадку. Атакувати нас влада не наважується. Як показав досвід боїв на Грушевського, наші сили незначні у наступі, зате майже нездоланні в обороні. Як би не вихвалявся «Беркут», але я з повною відповідальністю кажу, що у нинішньому вигляді, при нинішньому розкладі сил та озброєння, оборона Київської Січі зможе зупинити навіть бронетехніку.

Отже - клінч, цугцванг. То що ж робити?

Триматися. Всім ясно - шляху назад нема, при чому ні для нас, ні для Януковича. Але нам давно не хочеться просто триматися, ми злі, ми замерзли, нам набридло топтатися на місці. Ми вже хочемо ризикнути, щоб розірвати цей вузол раз і назавжди.

Триматися, друзі. Бо поки ми дратуємося нашими нерішучими опозиційними лідерами, по той бік барикад відбуваються такі ж самі процеси. Низовий електорат Януковича свариться у телевізор, бо ніяк не може зрозуміти, чого ця вдарена яйцем тютя не вводить на Майдан танки. Вища ланка, як і всяка знать у важкі для господаря часи, плете змови і хитається. На Януковича тиснуть міжнародні структури. Якщо ми не дамо йому приводу для нападу, якщо ми втримаємося, то Майдан, наче маленька дірка у дні човна, потопить весь його авторитет. І до наступних виборів - легітимних, законних, конституційних виборів, - вплив Януковича буде не більше, ніж у Ющенка. А легітимні вибори - це, наразі, єдине, що здатне втримати Україну в її нинішніх кордонах.

Ті ж, кому пече схопити до рук зброю, можуть не хвилюватися - повоювати ще прийдеться, навіть не сумніватейся. Як вчив Макіавеллі: «Війні не можна запобігти, її можна лише відкласти». Але якщо вже починати громадянську війну, її треба розраховувати закінчити в Москві, а не в Луганську.

Мы пришли на эту землю давно. Еврейские общины в Крыму существуют более двух тысяч лет. Впервые Киев упомянут в письме, написанном на иврите. Но современная наша история на украинских землях началась всего пятьсот лет назад. Это была разная история: великая и ничтожная, счастливая и страшная. «Золотой век» и хасидизм, сионизм и Гаскала, погромы и Холокост, коммунизм и «борьба с космополитами» – все это пережили мы здесь. И так получалось, что мы все время жили рядом с украинцами, но очень редко вместе с ними. Потому что эта земля принадлежала кому угодно, кроме них самих. Литва и Польша, Турция и Россия, Австрия и Венгрия, Румыния и Чехословакия, СССР и Третий рейх – империи и республики, монархии и тирании, все они были едины в одном – народ этой земли должен был оставаться безмолвным и покорным. И мы, движимые естественным чувством самосохранения, всегда старались быть на стороне сильных, на стороне власти, а значит – не на стороне украинцев. Но это также значило, что при всякой их попытке наконец-то сбросить чужеземное иго мы становились одними из первых объектов стихийной ненависти или целенаправленной пропаганды. И снова мы обращались за защитой к властям, и снова попадали в тот же замкнутый круг. Быть может, если бы хоть одна попытка украинцев достичь независимости оказалась удачной, наши отношения сложились бы по-другому.

Двадцать с лишним лет назад это вроде бы случилось. На развалинах последней империи Европы возникли или возродились независимые государства, в числе которых была и Украина. Все эти годы молодая страна с трудом искала свой путь и свое место в семье свободных народов. Прибалтам повезло – их сразу же приняли в европейскую семью. Молдаванам и грузинам навязали братоубийственные войны, расколовшие их страны. Украинцы демонстрировали чудеса спокойствия и выдержки, бескровно разрешая новые и новые политические кризисы. Но сегодня настал час истины. Силы имперского реванша снаружи и внутри Украины откровенно сделали ставку на самого одиозного политика просоветского лагеря, сочетающего в себе мелкоуголовное прошлое, необразованность и провинциальный кругозор. Меньше чем за три года своего правления он успел нажить огромные богатства и множество врагов, похоронив при этом экономику страны и ее надежды на европейскую интеграцию.

Два месяца назад граждане Украины, глотнувшие за предыдущие двадцать лет воздуха свободы, вышли на площадь с единственным требованием: остановить сползание страны к диктатуре и вернуть людям надежду на светлое будущее. С тех пор они стоят на киевском Майдане и множестве майданов во всех городах своей страны. Среди них не только украинцы, но и русские, армяне, белорусы, крымские татары. И евреи. Против них были брошены милицейский спецназ и внутренние войска, нанятые гопники и запуганные бюджетники. Все те, в ком еще сидит советское безразличие к судьбе своей страны и боязнь за кусок черствого хлеба, который бросает им с барского плеча всесильный чиновник.

Сегодня наше с вами слово очень много значит для этих людей и для всего мира. Кровью и пеплом Холокоста мы получили это право – говорить и быть услышанными. Сегодня, к сожалению, очень многие из нас снова пытаются найти в этой ситуации свою выгоду или остаться в стороне. Так было не один раз в истории. Но сегодня пришло время вспомнить, что свое право на бессмертие наш народ получил три с половиной тысячи лет назад, обязавшись не только выполнять заповеди Вс-вышнего, но и нести знание о Нем всем народам. Сегодня 45 миллионов людей в стране, обильно политой и нашей кровью, просят всего лишь о Справедливости и Милосердии. Двух вещах, на которых Г-сподь основал этот мир. Имеем ли мы право отказать им в этом?

Виталий Нахманович, историк, г. Киев

Образец Кремлёвского манипулирования и пропаганды:

Kremlin sample manipulation and propaganda: