КВУ:У ВР подали не те, що розглядали у Венеціанській комісії

Парламентська більшість подала на розгляд Верховної Ради не той проект закону про вибори, щодо якого Венеціанська комісія оприлюднила висновок. Про це заявив голова Всеукраїнської організації "Комітет виборців України" Олександр Черненко

Парламентська більшість подала на розгляд Верховної Ради України не той проект закону про вибори народних депутатів, який готувала робоча група і щодо якого Венеціанська комісія нещодавно оприлюднила висновок. Про це в ефірі Радіо Свобода заявив голова Всеукраїнської організації «Комітет  виборців України» Олександр Черненко. «Той законопроект, який внесли
Олександр Єфремов й інші депутати як законопроект більшості, і той,  який передали Венеціанській комісії, який писався у робочій групі, в  чому і ми брали участь, – це не зовсім однакові законопроекти. В
більшості, на 90% норм вони ідентичні. Але в ньому є кілька норм, які  Венеціанська комісія не розглядала», – розповів він. За його словами, ці норми стосуються реєстрації кандидатів та її  скасування, участі громадських організацій як спостерігачів на виборах, а також порядку виготовлення бюлетенів. «Якщо в законопроекті, написаному робочою групою, були жорсткі вимоги щодо пункту скасування реєстрації  кандидата, щоб вони були лише у випадках, передбачених Конституцією, то  що ми бачимо у законопроекті, внесеному у парламент? Знову мова йде про 2 попередження, які може отримати кандидат-мажоритарник, і про те, що  після третього такого попередження вже є підстава для скасування його  реєстрації виборчою комісією», – додав Олександр Черненко. «Маємо таке собі мухлювання. Раніше йшлося про те, що цей технічний  законопроект, підготовлений робочою групою, внесе на розгляд Президент. В останній момент він відмовився від цього. Тепер йтиметься про те, що  законопроект внесли народні депутати. Але не треба робити підміну  понять, мовляв, це той законопроект, який писала робоча група», –  зазначив голова «Комітету виборців України». 13 жовтня Венеціанська комісія затвердила свій висновок щодо законопроекту про вибори народних депутатів України. Незабаром  після оприлюднення висновку Рада включила до порядку денного поточної  сесії 4 законопроекти «Про вибори народних депутатів України». Нині вони перебувають на розгляді у профільному комітеті.

В четверг Европа потребует прав для Тимошенко

Європарламент планує зажадати від офіційного  Києва забезпечити колишньому прем`єр-міністру Юлії ТИМОШЕНКО право на  участь у політичному житті України зараз і на виборах. Про це йдеться у підготовленому спільно усіма депутатськими групами Європарламенту проекті резолюції, текст якого має УНІАН. «(Європарламент – УНІАН) наполягає на тому, що Ю.ТИМОШЕНКО має бути  дозволено користуватися її правом на повну участь у політичному процесі  як зараз, так і під час майбутніх виборів в Україні», - йдеться у проекті резолюції. Крім того, євродепутати планують закликати Київ до здійснення чесного апеляційного процесу для Ю.ТИМОШЕНКО. Також планується висловити співчуття у зв`язку з тим, що судовий вирок Ю.ТИМОШЕНКО є порушенням прав людини. При цьому у проекті зазначається,  що норми законодавства, застосовані до колишнього прем`єр-міністра,  збереглися у Кримінальному кодексі ще з радянських часів.

У  документі також ідеться, що відсутність реакції української влади на  занепокоєння Європи справою Ю.ТИМОШЕНКО може найнегативнішим чином  вплинути на укладення угоди про асоціацію з Україною. Хоча при цьому  Європарламент готовий одночасно вітати прогрес на переговорах про угоду  про зону вільної торгівлі, що має стати частиною загальної угоди про  асоціацію. У проекті резолюції також висловлюється стурбованість  утриманням у в`язниці колишнього міністра внутрішніх справ України Юрія  ЛУЦЕНКА і повідомленнями про скорочення свободи ЗМІ в Україні. Разом з тим, у першому пункті резолютивної частини проекту резолюції  депутати планують підкреслити важливість поглиблення відносин між ЄС та  Україною, а також визнати прагнення України відповідно до 49-ї статті  Угоди ЄС, що передбачає можливість для будь-якої європейської країни  приєднатися до ЄС у разі виконання усіх критеріїв (у тому числі,  принципів демократії, поваги до прав людини, фундаментальних свобод і  верховенства права), приєднатися до Євросоюзу.

Як повідомляв УНІАН, проект доповіді буде винесено на голосування у сесійній залі Європарламенту 27 жовтня. Європарламент провів обговорення ситуації в Україні 12 жовтня – наступного дня після того, як був оголошений вирок Ю.ТИМОШЕНКО.

У дебатах Європарламенту тоді взяла участь Верховний представник ЄС із  питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін ЕШТОН.

Замковенко:моя справа-«дзвіночок» для суддів

Про ситуацію в судочинстві з огляду на справи проти Юлії Тимошенко, зокрема поновлення деяких старих судових справ, і не лише проти неї, Радіо Свобода розпитувало у Миколи Замковенка, колишнього судді і голови Печерського райсуду Києва, і Володимира Стретовича, заступника голови парламентського комітету з

питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Ірина Штогрін: Зараз юристи Юлії Тимошенко, яка отримала 7 років за вироком Печерського суду, готують апеляцію. Як сказав адвокат Юлії Тимошенко Сергій Власенко, вже підготували документи. 120 сторінок, він каже, є попередньо. «Миїх переглядаємо». І як він заявив у п’ятницю, можливо, сьогодні вже ці

документи будуть подані на розгляд апеляційним інстанціям. Але у той час, поки адвокати Юлії Тимошенко готували документи на те, щоб справу було розглянуто ще в апеляційних інстанціях, як, власне, проводилося судове слідство, у той час ГПУ зробила кілька заяв. І СБУ зробила свій крок.  Було порушено нову чи то стару справу проти Юлії Тимошенко. А також, як заявив Генпрокурор Пшонка, порушено кримінальну справу проти Миколи Замковенка.   «Будучи посадовцем, постійно здійснюючи функції судової влади, правосуддя, в період з 1996-го по 2001 рік скоїв службові злочини і злочини проти правосуддя, пов’язані з використанням службового становища».   Мова йде про те, що саме Микола Замковенко, коли був суддею Печерського суду, виніс рішення, за яким Юлію Тимошенко звільнили зі слідчого ізолятора.  Пане Замковенко, скажіть, будь ласка, з чим Ви взагалі пов’язуєте порушення цієї справи проти Вас?   Микола Замковенко: Я, по-перше, хотів би поправити Вас. Я чув прес-конференцію Генпрокурора України Пшонки. Я не чув таких слів.

А це процитовано з сайту ГПУ.

Мкола Замковенко: Я не читав цього. Але я почитав це, мені повідомили журналісти у четвер увечері, про те, що дійсно заява була прокуратури міста  Києва – щодо мене нібито порушено кримінальну справу.  А далі фабула розписана, за що мене притягують до кримінальної відповідальності. То мушу сказати нашим слухачам про те, що в 2001 році в травні стосовно мене була порушена кримінальна справа за вказаними статтями, як зараз в анонсі сказано про це. Вона до цього часу триває. З чим це пов’язано? Знаєте, я так думаю собі, народ України треба чимось відволікати від серйозних проблем. Спочатку це було відволікання – слухалася у суді кримінальна справа про обвинувачення Юлії Тимошенко, а коли вона закінчилася вже і вже немає, що показувати і розказувати, відволікати чим, то потрібно витягнути десь з мотлоху кримінальну справу, яка порушена стосовно мене. Стосовно мене сьогодні не порушена жодна кримінальна справа на сьогоднішній день. Але це мова йде про ті старі кримінальні справи, які були порушені в 2001 році.   – Тобто, вона була поновлена?   Микола Замковенко: Ні, вона не була поновлена. Розслідування її тривало. Справу було направлено до суду в 2002 році. У 2004 році я був засуджений. У 2006 році скасований вирок Апеляційного суду Київської області щодо мене. Справа направлена знову на розгляд суду. Потім Апеляційний суд Київської області розглянув цю справу і направив цю справу на досудове слідство, оскільки я був обраний народним депутатом України. Хоча я заперечував проти цього. У 2007 році вона була закрита провадженням прокуратури за відсутності у моїх діях складу злочину та недоведеності складу злочину.  потім якимось чином у 2008 році  вона знову була поновлена, кримінальна справа. Про що я дізнався лише у 2009 році наприкінці. І з 2010 року справа розглядається у судах. Апеляційний суд Київської області знову розглядав цю справу і знову направив кримінальну справу про моє обвинувачення на досудове слідство. Постанова ця була скасована. І знову справа направлена в суд на визначення підсудності.   – Пане Стретович, чим Ви пояснюєте те, що зараз оголошують і оголошують, що якісь постанови скасовуються, постанови генпрокурорів того часу, якісь рішення суддів переглядаються? І сам Пшонка про це сказав, що вони будуть переглядатися, чи були вони законними.

Володимир Стретович: Вироком Печерського суду міста Києва після засудження Юлії Тимошенко увесь світ переконався у вибірковості нашого правосуддя. І я думаю, що події, які пов’язані з паном Замковенком, теж є у логічному зв’язку саме з тим, що відбулося. Тому що виглядає дивною ситуація, що людині постановляють неправильні дії, що мають кримінальний характер1996-2001 років, а повертаються до цієї справи знову через 10 років, через повітря знову повідомляючи, що є такий ще непокараний чоловік, який ходить на

свободі. Хоча у 2001 році, наскільки я пам’ятаю, у нас уже Кучма Президентом був, а в 2002 році став Янукович Прем’єр-міністром. Все можна було зробити, здійснити, але чомусь тоді це було не зроблено, а тепер «скелет у шафі» знайшли, пил струсили і показують його. На моє переконання, це такий запобіжник, який Ви так точно вгадали, як дзвіночок для Апеляційного суду, а ще другий дзвіночок для наших громадян, що, дивіться, ми ось розбираємося з тими, хто зробив колись проти нас якусь там дію, що сьогодні виливається в ось такі факти. Це копирсання у брудній білизні і повернення назад ніяк не красить нашу правову систему.Тому що не може людина, хто б не був: чи народний депутат, чи голова суду, я маю на увазі

Миколу Івановича, – але 10 років бути у ситуації, коли він не знає своєї долі. Це не досконала система правосуддя. Вона не може так діяти. І є врешті-решт КПК, якийчітко визначає параметри розслідування справи: ведення слідства, розгляду у суді і постановка виправдального вироку. У даній ситуації, я думаю, що просто

згадали про старе, повернулися до давно забутого і таким чином показали, що ось влада буде тривати. І я десь 20% дам тому, що сказав на початку Микола Іванович. В умовах такої кризи, кризи жанру, кризи нашої влади треба новий прецедент, якийсь новий факт, щоб люди цікавилися: а що ж воно там буде, а як же там, а ви чули, а ви не знаєте, того ж суддю… І пішло.  Це для тих бабусь на лавочках, які сидять перед будинками, це буде топ-новина, з якої будуть починатися наші новини, наче других повідомлень у нас у пресі не буде, на телебаченні.   – Скажіть, будь ласка, пане Замковенко, які Ваші прогнози? Суд буде?    Микола Замковенко: Стосовно мене?   – У Вашій справі.

Микола Замковенко: Безумовно. Суд же триває справа зараз у провадженні суду. Визначать підсудність, правильно чи не правильно. Але знову буде суд років 2 чи 3 йти. Мені зараз 61 рік, 62-ий. Десь до 75 років, може, й закінчиться це при нашому правосудді. Але я хотів би також зазначити і погодитися з Володимиром Миколайовичем стосовно того, це не тільки дзвіночок для наших людей, а це і дзвіночок для тих суддів, які будуть слухати справу в Апеляційному суді щодо перегляду вироку про засудження Юлії Тимошенко. Скажуть: от ви постановите такий вирок – бачите, ми йому згадали через 10 років, що він її колись випустив з-під варти. Хоча я не відчуваю за собою ніякої вини, тому що та постанова, яка історично була прийнята про скасування міри запобіжного заходу щодо Тимошенко, вона затверджена ВСУ. І це вже найвища інстанція в Україні підтвердила мою правоту. Окрім того, хотів би зазначити, щоб наші слухачі  це розуміли. Про те, що твориться, оті всі обшуки, які проводилися у мене в квартирі, у моєму службовому кабінеті, визнані незаконними Апеляційним судом Київської області. І постанова ця набрала чинності після того, як вона пройшла касаційну інстанцію у ВСУ.   Володимир Стретович: Документи, що вилучені під час цих дій, не можуть бути прийняті до уваги, як докази, апріорі.

Микола Замковенко: Це прямо в законі написано. І Володимир Миколайович правильно сказав, що є норми КПК, які прямо говорять. Очевидно, такі юристи, такі судді мене слухають–вони слухають, що з Банкової їм скажуть, що з Генпрокуратури. Чому не повертається зараз нова влада до тих кримінальних справ, які були порушені раніше? Я б міг назвати багато таких людей. Боделан, який зараз приїхав. Спокійно закрили кримінальну справу. Великі збитки спричинив. Білоконь. Багато-багато інших…

 Володимир Стретович: Бакай.

Микола Замковенко: Бакай, Щербань. Багато-багато інших. Але знайшли мене. Жодним чином я державі не спричинив ні на йоту, ні на копійку ніяких збитків. Володимир Миколайович може підтвердити, що суддя ніколи не відповідає за постановлення вироку. Його неможуть судити. Якщо тільки не буде доведено, що це було навмисно або за якусь вигоду зроблено.

 Володимир Стретович: Завідомо неправосудне.   Микола Замковенко: Так. Мене ж обвинувачують у цьому чомусь.   – А якщо вони кажуть Вам, що от Вас взяли у Верховну Раду як депутата, тому що Ви відпустили Юлію Володимирівну Тимошенко? Чи може бути це взагалі аргументом у нашій правовій системі?    Микола Замковенко: Я розумію, що Вис кажете. Це є таке модне слово «політичне корупція». Але давайте подивимося. 2002 рік, коли йшли вибори до Верховної Ради України, я також балотувався до Верховної Ради України. Але по мажоритарному крузі. І не виступав, не при підтримці партії «Батьківщини». Те, що мене взяли до списків БЮТ у 2006 році? Розумієте, якби мене взяли 12-им або 10-им, то це зрозуміло. А я пішов у список 129-им. І якраз на межі пройшов у Верховну Раду. Це ніяким чином не стосується того, що якби це подяка мені за те. Пройшло скільки років після всього того. – Пане Стретович, критики України, української влади, скажімо, з боку ЄС розглядають процес над Юлією Тимошенко як політичний. І вбачають ці ознаки. Чи готові Ви зараз спробувати довести, що справді те, що відбувається,– «справа Замковенка», те, що прокурор каже, що переглядатимуться постанови генпрокурорів і рішення судів того часу, коли розглядалася справа ЄЕСУ, може бути тиском на судову систему і на апеляційний процес? Чи можна це аргументовано довести?   Володимир Стретович: Можна. Тому що якби повернення до минувшини були відносно усіх посадовців, про що ми тут говорили, тоді б сумнівів у цьому не виникало б. Прийшла нова влада, прийшов новий Генпрокурор – робили помилки, а тепер ми почистимо ці авгієві стайні для того, щоб очистити наше правосуддя.  Але ж воно носить вибірковий характер. Чомусь згадують Замковенка, чомусь згадають завтра іншого. Але чомусь забувають про те, що до того були ще справи по Сєверодонецькому з’їзду, який прагнув автономії, який є державним злочином, замахом проти конституційного порядку був і так далі. Про це сьогодні ніхто не говорить.  Я знову ж хочу сказати, що в ситуації з Миколою Івановичем є питання конфлікту інтересів 2002 року. Але я хочу репліку сказати Вам про те, що кожна політична сила намагається залучити у свої ряди кваліфікованих правознавців для того, щоб вони могли допомагати вирішити їм питання. І те, що включено у список, то тут немає ніякої крамоли. Якщо інше не доведено, якщо іншого не доказано. А все інше – від лукавого.  В даній ситуації скажу тільки, як правник. У ситуації з Юлією Володимирівною – вона засуджена за завдання шкоди, інтересів, перевищення влади, службових повноважень, але, по-перше, ніде підпису її немає, як це було доведено судом, по-друге, це зазначено у вироку, підписаним відомим суддею: вона заради формування політичного іміджу… Вибачте, але кожен політик повинен дбати про політичний імідж!  Але як сказав Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, що в демократії міркування про політичні рішення мають бути залишені парламенту і виборам. А не судам! І от за те, що Юлія Володимирівна під тиском… Пам’ятаєте 2009 рік? Труби немає, газу немає, ми вимушені у реверсному напрямку із родовищ з Карпат закачувати газ на схід України. Приїхав Єврокомісар з питань безпеки, латвієць за національністю, і вони два дні обговорюють з Юлею, як вийти з цієї ситуації. І саме головне, що мене бентежить, як правника: але в договорі є дві сторони, коли один продавець каже, що ціна буде тільки такою, то якби покупець не стрибав, він сам же диктує. І у цьому моменті російська сторона погодилася приїхати у Печерський суд і дати свідчення, як було насправді. Але прокуратура відхилила. І ось у цьому відхиленні, незалученні другої сторони, «стирчать вушка» політичної розправи. Ну, чому 7 років? Чому максимум? Чому, як я передбачав напередодні, не можна було зробити у 4 роки з умовним достроковим звільненням і так далі, щоб вона вийшла на свободу і сьогодні не холодилася у Лук’янівському СІЗО? Це означає, що 7 років плюс 3, то сумарно 10. Ось на цей період повинна закінчитися епоха тих, хто прийшов до влади, а потім вже, вибачте, Юлія Володимирівна досягне пенсійного віку.   Микола Замковенко: Я хотів би ще сказати, що це нам нагадує справу Ходорковського, яка в Росії була. Спочатку 7, потім 11 кримінальних справ, знову якісь порушені, ще 10 – і так до нескінченості. А де ж раніше були?  – У нас є слухач.   Слухач: Дивує дещо, чому всі озвучують думку про те, що справа проти пана Замковенка являється попередженням для Апеляційного суду. Ніяких не може бути попереджень, тому що вирок виніс не суд, і не вправі Апеляційний суд відмінити вирок, тому що все вирішують пани з Банкової. Тому ніхто нікому ніяких фіналів не дає. Всі «кишенькові» зараз.  І ще. Дивує ще, чому ніхто не скаже про те, що на відміну від багатьох солідних дядечків, які повтікали за кордон з приходом до влади Віктора Ющенка, мала можливість це зробити Юлія Тимошенко, але цього не зробила. Дуже багато людей її за це поважають – не злякалася, не втекла.  Пане Замковенко, Ви як людина, яка дуже багато пропрацювала у судовій владі, скажіть, будь ласка, на Вашу думку, за часів Кучми, Ющенка і нинішніх часів, от три етапи, коли був більш-менш незалежний суд?   Володимир Стретович: За радянських часів…  – Такий гомеричний сміх у нашій студії. 

Микола Замковенко: За радянських часів – я теж таке подумав, хотів сказати зразу. Але хотів би сказати, що при всіх режимах влади були порядні  і чесні судді. Завжди, як кажуть, хай дарують мені мої колеги за таке порівняння, свиня знайде болото. Траплялися у цій судовій царині люди, які при будь-яких режимах проявляли себе і хотіли за своєю кар’єрою десь погнатися. За часів Кучми трошки більше було порядку, зараз взагалі у зв’язку з ухваленням нового закону «Про судоустрій та статус суддів» у 2010 році, тут взагалі розібратися дуже тяжко. Людина, я вважаю, не захищена стала.

 – Скажіть, будь ласка, був у судді Кірєєва, на Вашу думку, шанс розглянути справу по-іншому?   Я не кажу про вирок. Ви тут казали про те, як сам же вирок звучить, якщо його прочитати і проаналізувати. Чи могла ця молода людина з таким невеликим досвідом таку складну справу розглянути професійно?    Микола Замковенко: Я б Вам сказав, що це не складна справа абсолютно. Яка вона може бути складна?   – Не складна? Чому?

 Микола Замковенко: Яка вона може бути складна? Що там, доказова база складна? Ні, абсолютно не складна. Там просто потрібно вникнути у цю кримінальну справу, в матеріали. Ну, я ознайомився з вироком. Ну, що де написано. Є стаття 365 частина 3. Требаподивитися, що там. Є реальна шкода? Де там вказано, що там реальна шкода є? Десь обходиться, обговорюються ці питання. Там не складна справа. А якщо Ви будете говорити про те, що суддя, який бере на себе таку функцію правника і «вершителя долі людей», йому треба давати якісь інші справи, то, вибачте, будь ласка, для чого він тоді йде суддею? Якщо він не відчуває сміливості у цьому, якщо він не відчуває свій професіоналізм, то у нас є багато  фермерських господарство – хай іде і пасе там телята, а не йде у суд. Ще й у Печерський суд! Це зовсім інший суд. Розумієте? Чому це суд такий стратегічний? Тому що тут всі розглядаються справи, бо тут усі відомства центральні.

 Володимир Стретович: «Придворні».

Микола Замковенко: Так, і «придворні», можна казати. Тому треба було дивитися. І суддя, який взяв цю справу, міг би уникнути, коли побачив, що там щось не так. Захворів би або ще щось. Але якщо суддя сам дав себе затягнути у політичний процес, дав можливість, щоб на ньому каталися… Ви бачили, як він проголошував вирок? Ви бачили, як він судові засідання? З нього градом піт летів. Про що це говорить? Що суддя був не готовий до цього. І судовий вердикт, який був ним написаний, викликає дуже багато заперечень.

  Володимир Стретович: Тільки в доповнення одну ремарочку. Що в загальній частині Кримінального кодексу є поняття «обставини, що пом’якшують вину», і «обставини, що обтяжують». У вироку можна ж було показувати, які обставини пом’якшують вину, навіть якщо б Прем’єр-міністр, за його логікою, кримінального звинувачення, порушила певні умови ст. 365 Кримінального кодексу. Але те, що я казав на початку…   – Відкрив вентиль газовий…   Володимир Стретович: Ми не будемо цього говорити. Просто Путіна або «Газпром» треба було б допитати у київському суді, щоб вони приїхали. І тоді прояснилося б багато чого. Микола Замковенко: І дати правову оцінку не тільки Юлії Володимирівні Тимошенко. Я про це заявляв неодноразово. Тоді і Європа, і вся спільнота, і громадяни відвернулися б від політичного процесу. Дати правову оцінку і Президенту України, і голові НАК «Нафтогаз України», і заступнику першому, і всім особам, які брали участь у цьому.   – Панове, у цій ситуації, коли Генпрокуратура заявила, що будуть переглядатися рішення судів, будуть переглядатися, відмінятися постанови, все, що стосувалося справи ЄЕСУ і інших справ, які стосуються Тимошенко, якщо ви в такому настрої все це обговорюєте, які є можливості у цій країні зараз, які є можливості в рамках нашого законодавства захищатися Юлії Тимошенко, панові Замковенку, іншим людям, чиї прізвища ще будуть названі? 

Микола Замковенко: Та я сказав би, що ніяких можливостей немає. Тому що у нас тільки продекларовано у Конституції, якщо не помиляюся, ст. 3, що Україна є правовою державою. Анасправді цього нічого немає. Ну, чого варта така заява, що будуть переглядатися всі рішення судові? На якійпідставі?

Володимир Стретович: Хто дає право?!

Микола Замковенко: Так, хто дає право? Є рішення ВСУ стосовно Тимошенко. Поставлена крапка. Яким чином можна переглянути це рішення? Якщо є така заява, то це люди, або не компетентні, або взагалі не знають закону. Тому в Україні, я б сказав, «проізвол», самий явний «проізвол»! 

Володимир Стретович: Я словами Шевченка. Можна?   «Добра не жди, Не жди сподіваної волі — Вона заснула…» ЇЇ новий цар наш приспав. «А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру, Та й заходиться вже будить…».   Це ж Шевченко. Це не я. І воно сьогодні звучить дуже-дуже актуально.  – Віктор Андрійович Ющенко теж часто цитує Шевченка. І ви ж знаєте, його теза, що поки народ не вирішить, то ситуація буде такою.    Микола Замковенко: Він би поступав так, як Шевченко, а не цитував би його.   – Якщо буде суд, а Ви кажете, що буде, Ви знаєте, як вибудовувати свою систему захисту?   Микола Замковенко: Особисто по мені?   – Так.  Микола Замковенко: Ну, безумовно, я її вже давно вибудував.  Володимир Стретович: А в нас презумпція невинуватості. Знаєте, хай доказують, що він винен. Він може сидіти і мовчати, посміхатися, і жодного слова у процесі не промовити, жодного документа не писати.   – Ця сама презумпція у нас так само не діє, як і все інше.    Микола Замковенко: А я так і почав. Я на попередньому досудовому слідстві відмовився від дачі показів і побачив, що таке. А в суді, коли я встав і виступив, у кінці вже мені дали слово, то суддя переконався, що справу треба направити на досудове слідство, тому що багато деяких обставин було не з’ясовано. А суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (десь хтось її там проконсультував, ще один суддя ВСУ теж проконсультував) скасувала. Каже, що суд дав якусь оцінку. Ніякої оцінки він не давав! Мені прикро, що та суддя, яка колись працювала у Печерському суді, яка мала проблеми, коли її на безстрокове обрання було, то я підняв руку і першим її захистив. Але за добро завжди платять злом. Я сподіваюся, що люди розберуться у цьому.   – А я сподіваюся все-таки, що в цій країні все-таки молоді вирішуватимуть, як їм жити. А для цього право є головною основою.

Ірина Штогрін

3 закон Ньютона. Після Тимошенко владу чекає Софія Перовська!

  • 24.10.11, 19:12
На черзі - дія "третього закону Ньютона". Після Юлії Тимошенко владу чекає Софія Перовська!1. Будь-які ток-шоу вже не встигають за ситуацією:
усі розмови точаться навколо: «Посадять чи не посадять опозицію» та
«пустять чи не пустять Україну у Європу з політв’язнями у в’язниці?». 
Вже
зрозуміло, що Луценком та Тимошенко не обмежаться і будуть саджати далі
– вже на обласному та районному рівнях – за російськими зразками.
Бульдозер Януковича, на відміну від залізного аналогу, має свою
внутрішню логіку розвитку – вже не може зупинитися. 
Ми
вже писали, що диктатура Януковича припустилася фатальної помилки, якої
не допускають інші диктатори: вона почала репресії проти опозиції
одночасно з репресіями проти населення взагалі, чим згуртовує саме
населення навколо опозиції. 
Арештами влада сама визначила – хто саме є їх головними ворогами. 
Але Бульдозер Януковича має вади: 
- ми вже пережили 2004 рік, є досвід спротиву диктатурі
- влада не має ресурсу для підкупу натовпу
- Україна соціокультурно поділена – і диктатура не має вирішального впливу передусім в столиці
- саме тому диктатура не може перейти до масових вбивств, без чого масове залякування нездійснене. 
2.
Проте влада у сліпому нахабстві наштовхнулася на перепону – людей, які
готові фізично опиратися диктатурі. Масове співчуття та допомога
афганцям та іншим силовикам забезпечені. 
Силовики від влади НЕ ГОТОВІ вмирати за цю владу – тобто діапазон застосування насилля обмежений. 
Треба
чекати не лише ініціативи афганців – але й відмови рядових силовиків
бити протестуючих. Нещодавно було надруковане звернення до працівників
міліції – не бити людей та не виконувати злочинних наказів. 
3.
Отже на часі – поява нового фактору в українській політиці: силового з
обох боків. До цього часу влада та опозиція лаялись, але фізично не
чіпали один одного. Тепер розгорнуто фізичне переслідування опозиції та
простих протестувальників – розорення підприємців руками податківців та
прокуратури. 
4.
Це вже порушення мовчазного суспільного договору – в народі стають все
більш популярним застосування «третього закону Ньютона». Влада у своєму
нахабстві ЗУПИНИЛАСЯ перед тими, хто здатний дати їм відсіч – афганцями!
Отже – на черзі використання силовиків З ОБОХ сторін. 
І поділ країни на «Схід» та «Захід» втрачає своє значення.
5.
Самі по собі санкції Заходу будуть дратувати владу Януковича, але це
лише послабить її, проте не повалить. Вибори, після яких януковичам
загрожує в’язниця чи навіть доля Каддафі - фальсифікуватимуться
«по-чорному».
Це розуміють усі. 
6.
Саме тому чорній технології виборів треба протиставити не менш «чорну»
технологію опору - тобто революційний спротив. Ось у нардепа Поліщука не
витримали нерви – не хоче у найми до регіоналів. Нардепи-тушки
тремтять: як знайти ту мить – щоб вчасно відбігти від регіоналів та
убезпечити себе? Адже зараз, коли протистояння владі переходить у дуже
серйозну стадію – вони можуть дуже постраждати. Адже тушки для народу
більш огидні, ніж власне регіонали. 
7. вже час подумати про своє майбутнє Фельдману, Полунєєву, Черноволу… 
А
особливо Віктору Ющенко – йому невдовзі загрожує справжня небезпека
його життю. Може, дійсно – йому краще переселитися до Чикаго? 
8.
До чого все це? До того, що дуже скоро на політичну поверхню вийдуть
такі сили, на фоні яких Юлія Тимошенко здаватиметься ласкавою матінкою…
А
Софію Перовську не хочете? Не знаєте – хто така? Відкривайте підручники
з історії – та дізнайтеся – що було цареві Олександрові 11за незаконний
арешт Миколи Чернишевського? Адже суд над Миколою Гавриловичем теж був
сфальсифікованим…
Не подобається Олександр Турчинов? Отримаєте Андрія
Желябова. Разом з народним умільцем – не Кулібіним, а Миколою
Кибальчичем. Не знаєте – хто такий? Дуже класний винахідник та хімік.
В тіні такої влади все більше подобаються талановиті хіміки…
http://svetiteni.com.ua/10404-na-cherz-dya-tretogo-zakonu-nyutona-pslya-yulyi-timoshenko-vladu-chekaye-sofya-perovska.html

ЕНП: с Украиной "дальше не о чем говорить"

Ни один из лидеров Европейской народной партии (ЕНП) на саммите партии, прошедшего в субботу 22 октября, не выступил против предложения не парафировать в декабре с Украиной Соглашение об ассоциации.

Об этом пишет сайт "Подробности" со ссылкой на анонимный источник "Интерфакс-Украина".

С информацией о ситуации в Украине выступил президент ЕНП Вилфред Мартенс, заявил источник. В частности, он сообщил о своем визите в Украину, визитах других европейских политиков.

"По словам Мартенса, было приложено много усилий, но президент Украины никак на них не отреагировал. Это был шок, что, не смотря на обещания, украинский президент потом сделал вид, что ничего не обещал. Он разрушил наше доверие и дальше так продолжаться не может. Позиция Украины кардинально изменилась", - пересказал суть выступления президента ЕНП источник.

Также, по словам источника, в ходе выступления Мартенс выступил с предложением не парафировать в декабре Соглашение об ассоциации, так как "дальше не о чем говорить". "Некоторые лидеры молча кивали и никто не возразил – никто не взял слова, чтобы выступить против", - описал ситуацию участник саммита.

В состав ЕНП входят президент Европейской комиссии Жозе Мануэль Баррозу, президент Европарламента Ежи Бузек, президент Совета ЕС Херман Ван Ромпей, несколько европейских комиссаров, в том числе, комиссар по вопросам расширения и европейской политики соседства Штефан Фюле, канцлер Германии Ангела Меркель, премьер Люксембруга Жан-Клод Юнкер, премьер Италии Сильвио Берлускони и другие.

Другой источник в европейских дипломатических кругах обратил внимание на изменение переговорной позиции высшего политического руководства Украины. "Выглядит так, что украинская сторона создает условия, в которых Европейский Союз будет выглядеть сорвавшим Соглашение об ассоциации", - сказал он.

Дипломат пояснил, что имеет в виду условие о предоставлении перспективы членства, о чем ранее заявил президент Украины. "Это заранее невыполнимое условие, и вы об этом знаете с самого начала ведения переговоров. С самого начала мы (ЕС) четко заявили, что этот документ – не о перспективе членства. Это саботаж", - подчеркнул он.

"Дело не в личности Юлии Тимошенко. Вы не понимаете или не хотите понять, что наша позиция – это не о ней, а о том, что решения, принятые правительством, премьером – это политические решения, за которые не отправляют в тюрьму. Используя вашу логику, в тюрьму можно отправить практически любое правительство, любого премьера любой европейской страны", - объясняет источник.

Для иллюстрации этой позиции дипломат привел несколько примеров, сказав, что нельзя, например, премьера Бельгии сажать в тюрьму за решение правительства выкупить банк (такое решение было принято бельгийским правительством на днях для спасения от финансового краха одного из банков – ред.), бывшего премьера Великобритании Тони Блэра – за отправление войск в Ирак и другие решения. "У вас же это возможно. В ЕС мы разделяем и защищаем одни ценности. И сейчас сложилась ситуация, когда мы с украинцами говорим на разных языках, даже сидя за одним столом. Но так долго продолжаться не будет – ЕС не поступится своими принципами, на которых, собственно, он и построен", - резюмировал дипломат.

http://lb.ua/news/2011/10/24/120754_ENP_s_Ukrainoy_dalshe_o_ne_che.html

Перспектива з’явиться, коли в Україні буде побудована "Європа"

Посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гамзьот

Посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гамзьот

Ставлення Німеччини до судового процесу над Тимошенко і недавнього вироку Печерського суду відзначалося граничною чіткістю й акцентованою жорсткістю. Висловлювання посла Федеративної Німеччини в Україні Ганса-Юргена Гамзьота, який люб’язно погодився відповісти на запитання нашого тижневика, це ще раз підтвердили. Пан Гамзьот доволі стримано, проте (як на дипломата) досить відверто охарактеризував поточний стан відносин Києва з Берліном та Брюсселем і змалював перспективи перемовин щодо підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Воднораз зробив спробу розвіяти деякі міфи та покласти край певним спекуляціям. Дозволимо собі привернути увагу читача до красномовної подробиці. Повноважний представник ФРН не дав прямої відповіді на запитання щодо можливого впровадження точкових санкцій проти вітчизняних посадовців. Проте й не відповів (як це зазвичай трапляється у таких ситуаціях) категоричним «ні»…

— З інформаційних повідомлень напрошується висновок, що позиція представників Німеччини щодо вироку Ю.Тимошенко найбільш жорстка  в Європі. З чим це пов’язано — найвищою принциповістю чи російським  впливом?

 — Я не бачу жодних великих розбіжностей у Євро­пейському Союзі, коли йдеться про оцінку подій в Україні — навіть якщо є спроби зацікавленої сторони вик­ликати таке враження. Той, хто, наприклад, стежив за дискусією в Євро­пейському парламенті минулого тижня, міг почути, що найжорсткіші слова лунали — частково — з вуст тих партнерів, котрі в минулому найчіткіше висловлювалися за вступ України до ЄС. Там існує глибоке розчарування українським керівництвом. Той, хто хоче приєднатися до ЄС, повинен погодитися з тим, що його оці­нюва­тимуть за європейськими цінностями і стандартами. Все інше не відіграє жодної ролі.

— Деякі джерела інформують, що відповіді президента Яну­ковича  на зустрічі у Варшаві канцлер А.Меркель потрактувала як згоду на те,  що Ю.Ти­мошенко буде звіль­не­но з-під варти. Чи це справді так? Які конкретно наслідки для двосторонніх відносин Ук­раїни і ФРН матиме рішення української влади залишити Ю.Тимошенко та інших представників її колишнього уряду у в’язниці?

 — Я не був присутній на цій розмові. Але ж розмова президента  України з федеральним канц­лером Меркель стояла в одному ряду з багатьма іншими розмовами — з прем’єр-міністром Словач­чини Дзуріндою, колишнім президентом Польщі Квас­нєвсь­ким, міністром закордонних справ Швеції  Більдтом спіль­но з коміса­ром ЄС Фюле і депутатом Євро­парламенту  Ельмаром Броком, — під час яких були пробуджені певні надії. Пані Меркель чітко дала зрозуміти, що політичні суперечки мають вестися  політичними засобами. Україна повинна віддавати пріоритетність  незалежності юстиції та засадам правової держави.

— Чи може Німеччина погодитися на парафування Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, якщо Ю.Тимошенко на той час усе ще перебуватиме у в’язниці?

 — Це питання — відкрите. Але ж парафування означає лише те,  що сторони досягли одностайності стосовно тексту. Доки угода  не підписана, процес ратифікації не можна розпочинати. Від цього  залежатиме все, — а з огляду на те, яким виглядає стан речей тепер,  у мене немає оптимізму щодо підписання.

— Як ви прокоментуєте заяву президента Януковича, що Україна може й перенести терміни підписання Угоди про асоціацію з ЄС?

 — Можливо, президент Яну­кович хотів цим сказати, що угода стає для  уряду України менш пріоритетною. Проте досвід показує, що шлях  до ЄС знаходять ли­ше ті країни, які справді з усією потугою прагнуть туди. Водночас ясно, що в разі затягування ситуація не стане простішою.  Досі ми розглядали Україну як країну, що демонструє істотні ознаки  демократії та свободи, котрі торують шлях до підписання Угоди про асоціацію. Проте нині тягар доведення стає зворотним: необхідно буде  довести наявність бажання справді йти цим шляхом, а також що все, про  що говориться і що прописується в законах, — це не тільки слова. Насамперед не варто думати, що ще на стадії переговорів, як пошук  «компромісу», можна домовитися і прописати в тексті Угоди про асоціацію  «перспективу». Перспектива з’явиться тоді, коли в Україні буде побудована «Європа». Але наразі ми швидше ще більше від цього  віддалилися, ніж приблизилися.

Чи обговорюється в уряді Німеччини можливість впровадження точкових санкцій проти конкретних українсь­ких посадових осіб, поміче­них у порушеннях правосуддя, демократичних норм, прав та свобод громадян? Яка по­зиція стосовно таких санк­цій інших партнерів у ЄС?

 — Деякі голоси закликають до цього. Наразі дискусія на цю тему ще не дуже широка, але динаміку політичних процесів не завжди можна  спрогнозувати. Нам слід намагатися не потрапити у зачароване коло  санкцій, вимог та згортання переговорів. Правда, наступний важливий крок наближення до ЄС зможе відбутися лише у тому разі, якщо  ЄС переконається, що рівень правової державності відповідає певним стандартам, що тиск на опозиційні сили не зростає, що забезпечується дотримання свободи  преси та свободи слова і що буде прове­дено вільні вибори, на яких  опозиція отримає можливість всту­пити у рівноправну конкурентну боротьбу з урядом. За всіма цими пунктами поки що є сумніви. Все це робить  відтермінування підписання Угоди про асоціацію можливим, а нині ще й,  швидше, імовірним. Жаль лише, що від зволікання процесу підписання Угоди про асоціацію постраждає, зрозуміло, насамперед населення України,  оскільки метою, звичайно, є включення Ук­раї­ни у сферу добробуту  ЄС та сприяння з допомогою Угоди про вільну торгівлю подальшому розвиткові країни на засадах ринкової економіки. Але я все ж таки  сподіваюся, що Угоду про асоціацію буде виведено на фінальну стадію.

— Як ви оцінюєте можливість приєднання (або «тісної спів­праці») України до Митного сою­зу замість зближення з ЄС?

 — А про що, власне, йде мова? Якщо про укладену недавно із сімома країнами СНД Угоду про зону вільної торгівлі, то з цим у ЄС немає жодних проблем. Вирі­шальним, звичайно, буде те, чи не підірвуть ці угоди домовленостей, досягнутих із орієнтацією на Угоду про поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі (DCFTA). Вступ до Митного сою­зу був би, очевидно, — як це неод­норазово підкреслював президент України, — несумісним із СОТ, несумісність була б також і щодо DCFTA. Адже ЄС домовився з Ук­раїною про зміст Угоди про віль­ну торгівлю, і тому було б доцільно уможливити фіналізацію Угоди про асоціацію у стислі терміни.

— Як ви розцінюєте можливість створення не тристороннього  (Україна—ЄС—Росія) консорціуму з управління українською ГТС,  а двостороннього — з участю лише України та Росії?

 — З цього приводу Україна проводить переговори з російською стороною. Я не бачу, щоб до переговорів достатньою мірою залучалися також європейські фірми. Можливо, мабуть, усе, але не слід думати, що коли Україна і Росія про щось домовляться, то європейські фірми потім «танцюватимуть» так, як це буде вигідно іншим партнерам.

— Чи можете ви підтвердити інформацію деяких джерел про те,  що німецькому біз­несу ніколи так добре не працювалося в Україні,  як у часи президента Януковича та прем’єра Азарова?

 — Ваші джерела мені не відомі. Проте, здається, вони відображають лише невеликий фрагмент дійсності. Ми вже вибрались із кризової ями, однак обсяги німецько-української торгівлі ще аж ніяк не сягнули докризового рівня. Цифри щодо припливу інвестицій невтішні. Настрій загалом не дуже добрий. Німецькі компанії повідомляють про рейдерські атаки. Існує можливість того, що незабаром, уперше за весь час, Україну залишить одна з компаній, включених у німецький фондовий індекс DAX. Це зумовлено антагонізмом економічних інтересів, що не залишає іноземним компаніям жодного місця. Звичайно, для окремих фірм існують шанси і сподівання. Але тісне переплетення економічних інтересів із політикою на тлі тривання непрозорості, браку відкритості та правової визначеності призводить до відсутності економічної динаміки, яка б відповідала потенціалу країни і приносила користь населенню. Тетяна Силіна

Луганчанин, приехавший из Львова: Огородите мой Донбасс колючкой

Луганский блоггер написал о своем отчаянии, после приезда со Львова. - Все было очень хорошо пока я не сел в поезд "Львов-Луганск" и не вышел в своем родном городе. Я вышел и понял, что, кроме как заплакать перед камерой, у меня не получится рассказать о прекрасном Львове, - говорит он в своем видеообращении. Как сообщает Цензор.НЕТ, глубокое отчаяние блоггер испытал от безысходности. - Когда я ступил на родную донбасскую землю, то понял, что у нас нет городской власти, областной власти и нет перспективы любых изменений - говорит он.

Суд США відхилив позов проти Тимошенко щодо боргів ЄЕСУ

Суд у Нью-Йорку відкинув позов американської компанії Universal Trading&Investment Co. (UTICo) до екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Таке рішення ухвалив суддя Річард Салліван 19 жовтня. "Компанії UTICo відмовлено у залучені її позову [до справи]", - сказано в рішенні суду, який є у розпорядженні Kyiv Post. Американська компанія UTICo у липні подала позов проти Тимошенко, вимагаючи від неї виплати боргів компанії "Єдині енергетичні системи України" (ЄЕСУ) на суму $18,3 млн. У БЮТ заперечують причетність Тимошенко до боргів ЄЕСУ. Захисник Тимошенко Сергій Власенко заявляв, що компанія UTICo співпрацює з Генпрокуратурою України.

Повний текст рішення суду англійською можна прочитати тут.

Остання сторінка рішення суду - відмовити UTICo у позові проти Тимошенко.

Цим позовом UTICo намагалась через Тимошенко добитись виплати боргу компанії ЄЕСУ, яка у 1990-х була посередником у продажу середньоазійського і російського газу в Україну і Східну Європу та яку певний час очолювала Тимошенко.

"Хоча UTICO стверджує, що Тимошенко повинна нести відповідальність за вирок щодо ЄЕСУ, цей аргумент спирається на теорії, які виходить далеко за межі цієї справи, - сказано в обґрунтувальній частині даного рішення суду. Там також зазначено, що UTICo не змогла продемонструвати, що вона має право втручатися в цей позов [Тимошенко проти Фірташа]".

У своєму позові, який було відхилено, UTICo звинувачувала Тимошенко у тому, що та приховувала прибутки й активи ЄЕСУ від кредиторів, виводячи їх в офшори і під власний контроль.

Сама Тимошенко в кінці квітня подала позов до суду в Нью-Йорку проти співвласника компанії RusUkrEnergo Дмитра Фірташа.

У своєму позові компанія UTICo зазначала, що у разі наявності будь-яких відшкодувань на користь Тимошенко за позовом проти Фірташа, вона звертається з клопотанням накласти арешт на частину цих відшкодувань у розмірі до $18,3 мільйонів плюс відсотки до закінчення судового слухання у справі "UTICo проти Тимошенко".

Комерційні стосунки ЄЕСУ і UTICo розпочалися на початку 1990-х, коли UTICo на прохання ЄЕСУ шукала для компанії Тимошенко покупців на різну продукцію за 2% комісійних від вартості контракту. UTICo знаходила покупців та надавала послуги зі стягуванням грошей з боржників ЄЕСУ, але компанія так і не заплатила комісійні цьому брокеру. Начебто саме за це і за репутаційні втрати UTICo вимагала $18,3 мільйонів тепер у Тимошенко.

Повний текст рішення суду англійською можна прочитати тут.

Остання сторінка рішення суду - відмовити UTICo у позові проти Тимошенко.

Цим позовом UTICo намагалась через Тимошенко добитись виплати боргу компанії ЄЕСУ, яка у 1990-х була посередником у продажу середньоазійського і російського газу в Україну і Східну Європу та яку певний час очолювала Тимошенко.

"Хоча UTICO стверджує, що Тимошенко повинна нести відповідальність за вирок щодо ЄЕСУ, цей аргумент спирається на теорії, які виходить далеко за межі цієї справи, - сказано в обґрунтувальній частині даного рішення суду. Там також зазначено, що UTICo не змогла продемонструвати, що вона має право втручатися в цей позов [Тимошенко проти Фірташа]".

У своєму позові, який було відхилено, UTICo звинувачувала Тимошенко у тому, що та приховувала прибутки й активи ЄЕСУ від кредиторів, виводячи їх в офшори і під власний контроль.

Сама Тимошенко в кінці квітня подала позов до суду в Нью-Йорку проти співвласника компанії RusUkrEnergo Дмитра Фірташа.

У своєму позові компанія UTICo зазначала, що у разі наявності будь-яких відшкодувань на користь Тимошенко за позовом проти Фірташа, вона звертається з клопотанням накласти арешт на частину цих відшкодувань у розмірі до $18,3 мільйонів плюс відсотки до закінчення судового слухання у справі "UTICo проти Тимошенко".

Комерційні стосунки ЄЕСУ і UTICo розпочалися на початку 1990-х, коли UTICo на прохання ЄЕСУ шукала для компанії Тимошенко покупців на різну продукцію за 2% комісійних від вартості контракту. UTICo знаходила покупців та надавала послуги зі стягуванням грошей з боржників ЄЕСУ, але компанія так і не заплатила комісійні цьому брокеру. Начебто саме за це і за репутаційні втрати UTICo вимагала $18,3 мільйонів тепер у Тимошенко.

Служба безпеки України порушила 12 жовтня кримінальну справу проти Тимошенко і єкс-прем'єра Павла Лазаренка, звинувачуючи їх у змові з метою розтрати державних коштів, а саме у перекладенні боргу у сумі більш ніж $405 млн. підконтрольної Тимошенко компанії ЄЕСУ перед Міністерством оборони Росії на державний бюджет України.

Юлію Тимошенко 11 жовтня було засуджено до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна через перевищення повноважень під час видання деректив для підписання газових угод з Росією у 2009 році. Крім того, вона не зможе займати державні посади протягом трьох років після завершення тюремного терміну. Також суд ухвалив стягнути з Тимошенко збитки, завдані НАК "Нафтогаз України", у розмірі 1,516 млрд. грн.

Тимошенко та її захисники заперечують вину лідерки опозиції у всіх цих справах.

Хто і навіщо прагне розіграти карту «народу Донбасу»?

Московський патріарх в аеропорту Донецька
Київ – Доленосних сенсацій у Донецьку 18-19 жовтня не зафіксовано. Ані під час розмов Віктора Януковича з Дмитрієм Медвєдєвим, ані під час засідань українсько-російського Міжрегіонального економічного форуму, ані, зрештою, під час футбольного матчу між місцевим «Шахтарем» і пітерським «Зенітом». Усі заходи відбувалися в межах якнайбільшої благопристойності, «братерство народів» підкреслювалося не більше, ніж завжди, а журналісти не почули нічого конкретнішого, ніж слова Януковича: «Хочеться вірити в те, що найближчим часом ми розставимо всі крапки над «і».

А водночас сам факт проведення зустрічі двох президентів і міждержавного економічного форуму саме в Донецьку, якщо його поставити у контекст подій певного ґатунку за останній час, набуває хоч і не сенсаційного, проте вочевидь доленосного відтінку. Щоправда, доля ця і для Донбасу, і для всієї України може виявитися злощасною. Втім, а чого іншого чекати від тих, хто прагнув і прагне організувати «русский мир» за рецептами найбрутальніших тоталітарних режимів ХХ століття?

На політичній арені – місцеві «віртуози Москви»

«Народ Придністров’я», «народ Абхазії», «народ Південної Осетії»... Один час ледь не всі російські та місцеві ЗМІ гучно говорили про «народ Криму», але, на щастя, втілення цих розмов далі за сумнозвісну «мєшковщину» першої половини 1990-х не пішло. І ось тепер ідея «народу Донбасу» мусується не тільки маргінальними політиками та ідеологами, а й персонажами вельми серйозними. Серед них Валерій Голенко – голова Луганської обласної ради. У фінансованій з бюджету області газеті «Известия Луганщины» та в інших виданнях він та його команда ведуть масовану обробку населення у дуже чітко визначеному дусі. Їхні дописи, як стверджує Ірина Магрицька, «з елементами геббельсівської пропаганди, спрямовані на розпалювання ворожнечі між українським сходом і заходом, між «помаранчевими» й «біло-блакитними» та формування в читачів почуття безмежної любові до Росії, бажання знову з нею «возз’єднатися» – уже назавжди.
У своїх численних статтях головний пропагандист та агітатор області Голенко дає рішучу відсіч «национально озабоченным, именуемым в просторечье свидомитами» (тим, хто його звинувачує у продажності взагалі і в продажу національних інтересів, у тому, що йому давав гроші сам Путін і він брав активну участь у заходах, організовуваних російською стороною), полум’яно бореться з НАТО, УПА, дивізією «СС Галичина» та іншими українськомовними «холуями Америки» – «нацистами», «нашистами», «агресивними націоналістами», «фашистами», «голодоморцями», оспівує народ Донбасу...»
Звичайно, виникає логічне запитання: а як до цього ставиться правляча в Україні Партія регіонів, її центральні органи, її лідери, включно з Віктором Януковичем, який за посадою покликаний бути головним «свідомітом»? Чи «пиляння» держбюджетних коштів настільки захопило їх усіх, що ніколи озирнутися навсібіч і побачити, яку небезпечну ідеологічну обробку людей цілеспрямовано ведуть у їхньому «базовому» регіоні?

Солодкі «арії» московських гостей

Утім, не тільки місцеві «віртуози Москви», а й впливові московські гості посилено обробляють мешканців регіону у тому ж дусі. У травні завітав до Донецька патріарх Московський Кирило і заявив велелюдному зібранню після завершення літургії: «Напевно, народ Донбасу відзначено, в першу чергу, працею. Велика частина людей працює на небезпечних виробництвах, нерідко ризикуючи життям, але ж який важливий цей труд! Він важкий до нескінченності, він пов’язаний з великими психологічними і фізичними навантаженнями, але люди працюють, тим самим створюючи економічну могутність України. Донбас є найпотужнішим економічно регіоном України, він підтримував і підтримує країну в непростих економічних умовах... Там, де праця, де терпіння, де мужність, там і духовні подвиги».
У серпні співак, бізнесмен, депутат Держдуми Росії від партії «Єдина Росія» Йосиф Кобзон узяв участь у святкуванні Дня шахтаря та Дня міста Донецька. Крім пісень, він подарував донеччанам і програмну промову: «Що таке Донбас, знає весь світ... Багато хто тут говорять, що Донбас зайняв всі ключові позиції в Україну, тому що президент із Донбасу. Так це нормальне явище. Президент знає, кого призначає. Він знає своїх земляків і колег, довіряє їм і несе відповідальність за те, що на всіх ключових позиціях перебувають його земляки... Над нами всевишній побудував якусь таку ауру й оберігає нас і розповідає про те, що вихідці з Донбасу – це обраний народ. Досі говорили, що обраний народ в Ізраїлі. А я кажу, що обраний народ у Донбасі».
А у вересні патріарх Кирило знову завітав на Донбас, тепер уже на Луганщину. Стилістика його виступу була тією самою, що і в Донецьку за кілька місяців перед цим.За словами Кіріла, Луганськ і Донбас – особливе місце. «Це місце, де кувалася і кується економічна міць, де працюють люди-трудівники, де створюються матеріальні цінності, що мають велике значення для життя людей, суспільства і держави. Саме тут живе народ працьовитий, терплячий, який зберігав і зберігає православну віру».

Міражі «богообраного Донбасу»

Звернімо увагу: у всіх цих виступах підкреслюється обраність, особливість, окремішність «народу Донбасу», його особливе, панівне місце в Україні, яке він заслужив своєю терплячою працьовитістю за тяжких умов. Жодного слова про волелюбність, про потребу керуватися найвищими цінностями. Все просто і зрозуміло: ви – люди особливі, вам призначено грати унікальну роль в Україні, а водночас – ви особливий народ, частина «русского мира» (на цьому зараз наголос в «аріях» московських гостей під час візитів в Україну не робиться; роботу в цьому напрямі виконують місцеві «шістки», ведучи мову і про «народ Донбасу», і про його належність до «русского мира», і про потребу створити «Донбаську автономну республіку»).
Видається, і московські гості, і місцеві підрозділи «віртуозів Москви» хочуть реалізувати двоєдине завдання. По-перше, зміцнити тили Партії регіонів, посиливши у значної частини місцевих жителів і без того наявне відчуття своєї зверхності – не тільки щодо України, а й щодо інших країн і народів, крім, звісно, Росії. По-друге, довести до граничних меж уявлення про себе як окремий народ, що істотно відрізняється від усіх інших українців, відтак має право на самовизначення – поки що в межах автономії, якщо монопольна влада «донецьких» в Україні захитається і доведеться йти на компроміс із іншими олігархічними кланами. Але це, так би мовити, програма-мінімум.
У разі ж перемоги в Україні демократичних сил «народ Донбасу», вочевидь, ретельно готують до відокремлення від Української держави і входження до «русского мира» за абхазьким чи придністровським сценаріями. Нічим іншим пояснити такі наполегливі і послідовні намагання якомога більше посилити почуття окремішності, сепаратності у жителів Донбасу не можна. Якщо, звісно, не припустити, що за спиною Віктора Януковича і Ко місцеві діячі Партії регіонів укупі із московськими наставниками не затіяли грандіозну змову з метою відірвати Донбас від України вже ближчим часом і цим повністю й остаточно зруйнувати підґрунтя моці нинішньої влади.

Хоча, звичайно, яких тільки дивовиж не трапляється у побудованій на підставах суміші чекістських та візантійських традицій політиці Москви навіть у відносинах із своїми союзниками й сателітами...

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24366699.html

Пси режиму:українська міліція здатна воювати лише проти громадян


Того дня спецпідрозділом МВС «Беркут» з особливою жорстокістю біля Софії Київської були побиті священики й миряни під час поховання Патріарха України-Руси Володимира (Романюка). Тоді, коли по всій державі буйним цвітом цвів «рекет», коли навіть малі діти знали, що таке «криша», «счьотчік», «двіжняк» і «братва», загін міліції особливого призначення «Беркут» спецзасобами воював зі своїм народом.

 Історія, як відомо, має здатність повторюватися. Сьогодні міліція включно з бійцями того ж таки спецпідрозділу знову ефективно воює проти опозиційних мітингів, дуже «професійно» зупиняє мирну демонстрацію на День Незалежності України, героїчно конфіскує футболки з написами про «президента гондураса», а от коли довелося зупинити легковик із кількома злочинцями...

ЩЕ ОДНА АРМІЯ

 На парламентських слуханнях міністр Могильов заявив, що «сьогодні завдання міліції виконують 182 тис. правоохоронців». Таким чином, робить висновок урядовець, на 100 тис. населення припадає 393 працівники внутрішніх органів, а отже, «кількість співробітників міліції в Україні вже практично зрівнялася з кількістю поліцейських у країнах розвиненої демократії».
 Насправді трошки не так. У законі «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» все набагато чіткіше: загальна чисельність кадрів МВС (за винятком внутрішніх військ) становить 324,4 тис. осіб. Сюди входить і сумнозвісний «Беркут» – структурно цей підрозділ складається із двох полків, шести окремих батальйонів і 19 рот загальною кількістю понад 3,25 тис. осіб. У кожній області при Управлінні по боротьбі з організованою злочинністю МВС створено спецпідрозділ «Сокіл» – від 10 до 50 силовиків залежно від регіону. Є чимало інших частин. Крім того, до підпорядкування Міністерства віднесено внутрішні війська, загальною чисельністю 33,3 тис. осіб. Тому базою обрахунку мають бути не 182 тис., а понад 357 тис. правоохоронців. У такому випадку порівняння з «країнами розвиненої демократії» зовсім недоречне.
 Але в одному міністр таки має рацію: в нас із цих 357 тис. справді лише половина виконує функції, властиві саме міліції. Що й казати, коли в центральному апараті МВС «трудиться» немало-небагато 2653 працівників (це вже після «адмінреформи»). І таке перевантаження штатів «апаратчиків» не лише в Києві, а й у територіальних управліннях. Тим часом по одному дільничному інспектору в середньому припадає на 3 тис. мешканців міста і на 2,2 тис. селян. Можна собі лише уявити ефективність їхньої роботи, з огляду на постійне недофінансування витрат міліціонерів у «полі».
 Утім, загальне грошове забезпечення МВС не таке й маленьке. 2011 року на нього закладено в бюджеті 11,1 млрд грн лише із загального фонду. Тобто своїм кошторисом це відомство уже зрівнялося з Міноборони, в якого він становить 11,4 млрд грн. У проекті Державного бюджету на 2012 рік за плановано збільшити видатки на МВС іще на 570 млн грн.

НА ВІЙНУ ЗІ СВОЇМ НАРОДОМ?

 Водночас у провалі одеської спецоперації міністр внутрішніх справ звинувачує недофінансування (Анатолій Могильов твердить, що для повного забезпечення міліції МВС необхідно 26 млрд грн на рік) і екс-міністра Луценка: «Впродовж усіх цих років було ліквідовано навчання спеціальних операцій і в результаті до прояву тероризму, наші підрозділи виявилися не готові зовсім».

 Одначе про які «ці роки» йдеться? «Впродовж цих років», тобто від січня 2005-го до січня 2010-го, в Україні не лише Юрій Луценко був міністром. Від 1 грудня 2006 року до 18 грудня 2007-го цю посаду обіймав Василь Цушко. Він разом із паном Могильовим донедавна сидів у Кабміні Азарова, зараз очолює Антимонопольний комітет. У лютому – березні 2010 року функції міністра виконував Михайло Клюєв, а від березня 2010-го до сьогодні, тобто вже більш ніж півтора року, МВС очолює Анатолій Могильов. Зрештою, від серпня до грудня 2006 року й міністр Юрій Луценко працював під керівництвом прем’єра Віктора Януковича. То чому ані за Цушка, ані за Могильова не було відновлено «навчання спеціальних операцій»?
 Може, причина не в Луценку й не в помаранчевих, а в тому, що й цушки, й могильови своє основне завдання вбачали і вбачають не в ефективній боротьбі з криміналом, а в тому, щоб міліція знову перетворилася на «псів режиму»? «Регіональний» міністр Василь Цушко прославився не лише «спецоперацією» зі штурмом Генеральної прокуратури. 2007 року, ще напередодні видання указу президента про розпуск парламенту, він вимагав передачі на баланс свого відомства цілого арсеналу зброї: 5 тис. одиниць карабінів СКС, 5 тис. пістолетів ТТ, більш ніж 20 млн патронів, а у квітні 2007 року МВС запросило в Міністерство оборони 70 гвинтівок СВД, 150 снайперських військових гвинтівок АВ (АВЛ). Зі злочинцями вирішили воювати карабінами Сімонова і гвинтівками Драґунова? Інший «регіональний» міністр внутрішніх справ, Могильов, так і не пояснив на запит депутата Геннадія Москаля, для чого МВС України закупило підствольні гранатомети ГП-25, призначені для боротьби з живою силою супротивника й використовувані зазвичай у гарячих точках. МВС також у великих кількостях закуповує пістолети-кулемети Форт-224, пістолети Форт-224 із глушником, снайперські гвинтівки Форт-301, ручні кулемети Форт-401 тощо. З ким ставати до бою зібрався, використовуючи «підствольники» й кулемети, міністр Могильов?

ЗРОБІТЬ, ЯК У ГРУЗІЇ

 Насправді коріння проблем української міліції – це неналежна підготовка, корупція, виконання правоохоронцями невластивих їм функцій, нарешті, повна непрозорість і непідконтрольність роботи органів суспільству.
 Україна – не єдина держава, яка ввійшла у ХХІ століття з багажем неефективної радянської міліції. Але ми одні з тих, хто досі не реформував правоохоронної сфери. Така реформа в Грузії показала, як можна швидко й ефективно подолати корупцію. Суть удосконалення МВС цієї країни – в повному оновленні кадрів та підвищенні їхньої мотивації. Нових професіоналів підготували за кілька місяців із числа простих сільських хлопців. Єдина категорія поліціянтів, яку оминуло масове звільнення, – працівники карного розшуку та інших спеціалізованих служб. Але над ними суттєво посилили контроль. За два роки реформ із органів МВС звільнено близько 80 тис. осіб. Кадрове оновлення міліцейських лав становило 88%. Сьогодні в чотиримільйонній Грузії працює лише 26 тис. поліцейських.
 І діють вони результативно. У державі ліквідовано як клас злодіїв у законі. Зникли цілі сфери традиційного кримінального бізнесу. Зокрема, і в Тбілісі, і в глибинці – нуль випадків викрадень автомобілів. Показник розкриття злочинів у Грузії на сьогодні становить близько 33%, що відповідає загальноєвропейському рівню. Самі грузини стверджують, що їхні «даішники» не беруть хабарів. Кожен поліцейський там щодня проходить перевірку на чесність: у країні діють спецпідрозділи, які провокують правоохоронців на хабар. Піддатися спокусі коштує дорого: щонайменше звільнення з утратою зарплати, соцпакета й пенсії (а це не так і мало для Грузії, де ще дуже високий рівень безробіття – дільничний тут отримує $400–500, начальник відділу, детективи – до $2 тис.), максимальне покарання – 10 років тюрми.



Андрій Дуда
http://www.ut.net.ua/Politics/32955