В Україні інтенсивно будують котельні на альтернативному паливі

Лідирує в цьому Дніпропетровська область: тут вже більше 100 таких котелень.

У Дніпропетровській області знаходиться найпотужніша в Україні котельня на альтернативному паливі. Зараз на гроші інвесторів тут будують ще 2 подібні котельні, повідомили в Дніпропетровській ОДА.

Такі котельні не тільки екологічні, але й дозволяють економити мільйони гривень за рахунок дешевизни палива. Кожна з них буде опалювати по великій лікарні, а також прилеглі будинки.

Замість газу – недорогі ПЕЛЕТИ з лушпиння соняшника (на фото-біля котлів). За останні 2 роки на твердопаливні обладнання перевели вже понад 30 котелень в дитячих садах, школах і лікарнях області.

Велика Скіфія в епоху гунів і її боротьба за світове лідерство

Гуни, їхнє місце та значення в історії України     

У першому тисячолітті до нашої ери і у перших століттях нашої ери українців у Європі знали під назвою скіфи та сармати. Однак, починаючи з ІІ і у наступні століття, нас усе частіше починають називати гунами. І цей факт не повинен нікого бентежити: він зовсім не означає, що на наших землях з’явився якийсь інший народ. Це лишень засвідчує, що європейці придумали для українців ще одну назву, що не раз бувало в історії. Згадаймо, що й греки у свій час по-різному називалися: то вони ахейці, афіняни чи спартанці, в іншому випадку – жителі Еллади, а ось вони уже елліни, і, нарешті, – греки. І це нікого не бентежить.

Більше того, слово гунихоча й здається чужим, здавна використовувалося в українській мові. Ми можемо відшукати багато значень цього слова. Наприклад, у перші століття нашої ери на території України в обігу були гроші, які називалися “куна”. Також у давні часи володіння української еліти позначалося терміном “гуна”. Крім того, з давніх часів українці носили теплий і зручний одяг із домотканного нефарбованого сукна, який називався “гунею”. Чому тих, хто носив цей одяг, іноземці не могли називати гунами?

Однак, найбільш імовірно, що слово “гуни”, як етнічна назва жителів Північного Надчорномор’я, є готського походження. У давні часи у германців слово hunen (хюнен) означало могутній, або велетень. Тепер згадаймо Прокопія Кесарійського, який писав про українців, що “…вони дуже високого зросту й величезної сили”. Цілком імовірно, що германці, познайомившись з нашими кремезними та войовничими предками, зі страху та поваги називали їх поміж себе “hunen”.

Пізніше це слово запозичили європейські купці, які торгували з готами. А уже від них воно дійшло до Клавдія Птолемея, котрий у ІІ столітті нашої ери у своїй “Географії” вперше назвав ним українців. (Відомо, що Птолемей часто використовував свідчення купців та мандрівників, оскільки фізично не міг відвідати усі держави, про які писав у своїх працях). Так, дякуючи йому, звичайне готське слово “hunen” (велетень, могутній), яким германці прозивали наших войовничих предків, набрало більш широкого звучання і за якийсь час стало тогочасним етнонімом українського народу.

Як же жили і чим займалися українці в епоху, коли їхню державу Скіфію європейці називали Гунігард, а їх самих – гунами?

Почнемо з того, що Україна того часу залишалася могутньою густонаселеною країною. Кармічна енергетика і духовно-економічний потенціал Скіфо-Сарматії, які були накопичені у попередні століття, не зникли. Держава успішно розвивалася, зростала внутрішня і зовнішня торгівля, збільшувалася її територія.

Посеред залитих сонцем рівнин, лісів та напівстепів Центральної і Східної України, густо порослих лісами просторах Північного Заходу, у спекотних степах Причорномор’я, казкових передгір’ях Карпат, по мальовничих берегах безлічі річок та озер розляглися сотні малих та великих міст і тисячі заможних сіл. Незліченні отари домашньої худоби паслися на соковитих лугах та полонинах. Ліси кишіли дичиною, були переповнені грибами, горіхами та ягодами, а річки і озера – багаті рибою.

Оброблені лани та городи, квітучі садки, побілені мазанки та ошатні дерев’яні будинки милували око подорожніх. Чисте сільське повітря було напоєне запахами квітів, меду і домашнього хліба, що випікався десь неподалік. А доповнювало усю цю величну красу тихе сюрчання коників у придорожній траві, дзижчання бджіл, які у пошуках нектару ретельно досліджували присадибні квітники та садки, і спів птахів у високому прозорому небі.

Звідкись чувся шум води, що невтомно крутила жорна у сільському млині, а ще – далекий спів дівчат, котрі працювали у полі. Інколи тишу прорізувало хурчання міхів у кузні і дзвін ковальського молота.

Населення України у той час становило від 3 до 5 мільйонів чоловік. Основою економіки залишалося сільськогосподарське виробництво. Вирощували пшеницю, жито, ячмінь, гречку, овес; з городніх культур – бобові, мак, капусту, огірки, моркву, часник, хрін, цибулю, буряки; з садових – вишню, калину, яблука, сливи, груші, виноград. А ще культивували соняшник, ріпак, льон, коноплю, з яких виготовляли олію та тканини.

Важливе місце у господарстві займало також тваринництво. Вирощували велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, домашню птицю. Кінь використовувався для верхової їзди і як тяглова сила. Надійним помічником залишався домашній пес.

Інколи чоловіки, озброївшись луком, списом, ножем та капканами, виходили на полювання. А їхні жінки, прихопивши плетені з лози кошики, тим часом вирушали у ліс по гриби, ягоди, лісові горіхи чи дикі груші. Наші предки ловили також рибу, використовуючи залізні гачки, гарпуни та рибальські сітки.

Ну і, звичайно, займались бортництвом, оскільки по довколишніх лісах було вдосталь диких бджіл. А ще пасічникували – традиційно невід’ємним атрибутом кожного українського села і навіть міста залишались пасіки. Полюбляли українці мед – цей смачний і корисний продукт.

Розвинутою була зовнішня торгівля, про що свідчать римські та візантійські монети, які вчені у великій кількості знаходять на території України.

З прадавніх часів наші предки відзначали різноманітні свята. Це, зокрема, Різдво Божича-Коляди (народження молодого Сонця після закінчення зимового сонцестояння), Великдень (Воскресіння, свято весняного Сонця після рівнодення), Зелені Свята, Купайла (після літнього сонцестояння), Жнива, Свято Врожаю (після осіннього рівнодення) і багато інших. Пізніше ці традиційні українські народні обряди ляжуть в основу багатьох християнських свят.

Національна кухня праукраїнців була різноманітною. Вживали багато м’ясо-молочних продуктів, овочі і фрукти. Пекли хліб, пампушки, коржі, медівники, пироги. Варили борщі, юшки, каші та вареники. Із спиртних напоїв вживали мед (медовуху), пиво з ячменю, яке називали кам, фруктові вина. Для угамування спраги пили джерельну воду, соки, компоти, узвари, чаї із ароматних трав (м’ята, малина, ромашка, липовий цвіт).

            В силу чистої екології та міцного природного імунітету, хворіли рідко. Якщо ж, усе-таки, хвороба наздоганяла, то лікувалися народними методами, використовуючи цілющі властивості рослин. У більш складних випадках зверталися до знахарів, які могли робити досить складні операції, а магічними заклинаннями та відварами трав лікувати будь-які відомі на той час хвороби.

Надзвичайно цінним джерелом для дослідження України тієї епохи є “Візантійська історія”, автором якої є Пріск Панійський, котрий жив у V столітті. Був він людиною освіченою, всебічно обдарованою і користувався великим авторитетом у сучасників. У 448 році на запрошення Максиміна брав участь у посольстві до знаменитого скіфського імператора Аттіли. Отож, своє враження про Україну він склав не зі слів інших людей, як це робив Амміан Марцеллін чи Йордан, а опираючись на особисто побачене та почуте.

Важливим є також те, що Пріск – єдиний історик V століття, котрий відвідав Скіфію і на власні очі бачив нашу країну тієї епохи. Він особисто зустрічався з Аттілою, спілкувався з багатьма людьми, як з оточення імператора, так і з простими жителями держави, спостерігав за побутом та звичаями нашого народу. Усе побачене він пізніше описав у своїй “Історії” у тій її частині, яка була присвячена його мандрівці в Україну. Отож, у нас немає ніяких підстав йому не довіряти. Тому далі ми будемо продовжувати нашу розповідь, доповнюючи її свідченнями Пріска Панійського.

У своїй книзі історик жодного разу не зазначив, що держава гунів є азійського походження. Навпаки, він наголошує на тому, що вона має місцеве коріння і постійно називає її Скіфією. …Рустицій прибув у Скіфію разом з нами” – говорить Пріск, описуючи початок місії. “Поки ми їхали по Скіфії, Веріх, що супроводжував нас, здавався людиною спокійною та ласкавою”. В іншому місці він знову пише: “По дорозі зустрілися ми з Вігілою, що повертався у Скіфію”. Отож, у розповіді Пріска Панійського мова йде не про якусь міфічну азійську державу, а про нашу рідну кількатисячолітню Скіфію.

Також Пріск ні одним словом не обмовився про те, що жителями цієї держави були азіати-сюнну. Не бачив він монголів у Скіфії, та й годі! Натомість автор постійно згадує про скіфів. “В сутінках, коли ми сиділи за вечерею, почувся тупіт коней, що наближався до нас. Це прибули два скіфи з наказом відправитися до Аттіли”. А ось інший епізод: Скіфи вибігли на шум і запалили смолоскипи з очерету…”. Чи називали б кочовики хунну себе скіфами? Горді діти степів ніколи б не запозичили назви підкореного ними народу. Отож, тут історик розповідає не про азіатів.

І мова, якою спілкувалися гуни, теж була скіфською. Пріск пише: Бачачи Максиміна у великій скруті, я взяв Рустиція, що знав скіфську мову, й разом з ним пішов до Скотта”. Більше того, скіфи-гуни були освіченими і часто володіли кількома мовами. Становлячи різноплемінну суміш, скіфи, окрім своєї варварської мови, легко вивчають також унську або готську, або авсонську(латинську)”.

У своїй книзі Пріск Панійський описує побут та звичаї скіфів, які є тотожними українським. Гостей скіфи зустрічали на вулиці частуванням, пропонуючи їжу та вино, які прибулим неодмінно потрібно було скуштувати (звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю зберігся в українців і донині). Після цього прибулих запрошували до столу. Під час застілля кожен гість стоячи випивав келих доброго вина, бажаючи здоров’я господарям та усім присутнім. Після чого гості смакували найрізноманітніші страви, від яких ломилися столи. (А хіба у сучасних українців не так само?).

Коли гості уже добряче вшанували свої шлунки наїдками та напитками, приходив час веселощів.З настанням вечора було запалено два смолоскипи і два варвари, ставши на середину навпроти Аттіли, заспівали пісні, в яких вихваляли його перемоги та військову доблесть. (Пріск Панійський)Сучасні українські застілля також закінчуються піснями та танцями.

Гунський вершник

Гунський вершник

Жінки у гунів традиційно були досить самостійними і шанованими. Жінок поважали, до їхніх мудрих порад (говоримо це без іронії) прислухалися, і ні в якому разі не вважали їх рабинями, як це було заведено у кочовиків-азіатів. Перш ніж одружуватися, чоловіки намагалися завоювати прихильність жінки, після чого сваталися, однаково маючи шанс отримати або згоду, або й гарбуза. І навіть всесильний Аттіла вимушений був дотримуватись звичаю і особисто їздив сватати наречену. “Аттіла хотів заїхати в одне село, де він мав намір одружитися з дочкою Ескама”. (Пріск Панійський). Чи чули ви про щось подібне у кочовиків? Згадаймо хоча б, як 800 років потому (у 13 столітті) Чингісхану наречених, як худобу, привозитимуть прямо у його юрту чи палац.

А ще скіфи-гуни були гостинними і щедрими. Пріск описує випадок, коли їхнє посольство попало у бурю. На наші крики скіфи повибігали з хат із запаленими жмутами очерету, який вони використовують, як смолоскипи, освітили місцевість і запитали, чому ми кричимо.  Коли супроводжуючі нас варвари сказали, що ми злякалися бурі, вони покликали нас до себе, виявили гостинність і обігріли, запаливши багато очерету… Володарка селища, одна з дружин Вліда, прислала для нас їжу, яку внесли дуже вродливі жінки. Це в скіфів є виявом шани”…

  …І Боги, яким поклонялись гуни теж були скіфськими. Пріск пише, що Аттіла був впевнений у своїй непереможності, оскільки володів мечем Арея. “Знамення цього дав сам Бог, який відкрив йому меч Арея, що вважається у скіфів священним й шанується ними, як присвячений Богу війни, але ще в давні часи він зник, а тепер був знову знайдений…”. Для тюрків ані Арей, ані його меч не могли бути священними, оскільки вони мали своїх Богів і свої святині.

Описуючи Скіфію, Пріск наводить й інші цікаві факти. Ну, наприклад, про те, що скіфи носили оселедець, який був у них ознакою знатності та шляхетності. Цей, з ким я говорив, здавався багатим скіфом. Він був дуже добре одягнений та пострижений в кружок”. Традиція носити оселедець є лише в українців. Свій початок вона бере ще від праісторичних часів і існує уже багато тисяч років. Першими почали залишати оселедець на голові ще воїни-трипільці, пізніше – скіфо-сармати. Далі традиція перейшла до гунів, а від них до русичів. У 10 столітті довгий чуб гордо розвіватиметься на голові нашого непереможного князя Святослава-Завойовника. Ще пізніше оселедець стане невід’ємним атрибутом славного лицарства-козацтва Запорізького.

Без сумніву, оселедець носився не для прикраси: він був і залишається символом приналежності до елітної Касти Воїнів і оточений ореолом величі, містики та магічної знаковості. І вже у наш час багато істинних українців стрижуть голову наголо, залишаючи довгий чуб, як символ їхньої духовної спорідненості з аріями, і готовності, за прикладом предків, зі зброєю у руках захищати честь Вітчизни.

В українців споконвіку (ще від часів Гіпербореї) існує звичай вишивати сорочки, жіночі блузки, рушники, скатертини і т.д. Дякуючи Пріску Панійському ми тепер напевне знаємо, що гуни теж займалися вишиванням. Царицю оточувало багато слуг. Служниці, що сиділи навпроти неї на підлозі, вишивали різнокольорові узори на полотняних тканинах, які накидались для прикраси поверх варварського одягу”.

Українські вишиванки не є лише елементом прикраси. Вони несуть у собі глибокий зміст, це є своєрідна закодована інформація, яка певним чином може впливати на наше життя. Тож недаремно кожен регіон України має свої узори та кольори, що відображають його історичну долю. Є чітко усталені принципи і закони вишивки, і рушник, призначений для весільного обряду, ніколи не може бути використаний для сумних подій. А рушник, вишитий до Великодніх Свят, не вживається у жодному іншому випадку. Так само, як і сорочка, вишита на свято, не може одягатися на щодень. Українська вишиванка, пройшовши шлях у багато тисяч років, стала одним із символів української нації, її духовним кодом. І гуни теж залишили у її розмаїтих узорах, переплетіннях та кольорах свій енергетичний слід.  

В описах Пріска згадуються також страви, які вживали наші предки. В поселеннях нам доставляли харчові продукти, причому, замість пшениці – просо, а замість вина – так званий по туземному – мед. Супроводжуючі слуги також отримували просо та напій, що виготовлявся з ячменю. Варвари називають його кам”. Отож, тепер ми знаємо, що скіфи-гуни окрім усього іншого вживали також каші, виготовлені з пшениці та проса, а із спиртних напоїв – медовуху (мед) та ячмінне пиво (кам). В оригінальному тексті Пріск Панійський написав ці слова на грецький манер – “медос” та “камос”. Але корінь цих слів є українським. Це є доказом того, що слова ці не можуть бути тюркського походження…

 …Скіфи-гуни вважали, що мирні жителі не могли бути військовополоненими, тому у полон вони брали лише переможених ними озброєних супротивників, яких потім, з метою викупу, забирали з собою до Скіфії. Знову ж таки, згадаймо багатотисячні колони бранців-рабів – ридаючих жінок, дітей, почорнілих від горя і безсилої люті чоловіків, яких монголо-татари гнали у неволю, залишаючи щойно сплюндровані ними території.

Захоплених військовополонених скіфи не убивали і не знущалися над ними. За деякий час бранців звільняли, отримавши від них викуп. Після чого ті поверталися додому, або ж залишалися жити у Скіфії. Якщо ж хтось по бідності не міг заплатити викуп, то він міг разом з гунами піти на війну, і, отримавши свою частку військової здобичі, сплатити необхідну суму. Неймовірно? Так! Але це факт!…

…І міст наші предки теж бездумно не руйнували, а, захоплюючи їх штурмом, лише брали військову здобич і залишали неушкодженими. Дуже часто гуни взагалі не штурмували міст, а обмежувалися лише грошовим викупом. Знову ж таки, згадаймо спалені до тла і зрівняні з землею ординцями Чингізхана перлини Сходу – міста Ходжент, Самарканд, Бухару, Ургенч та сотні інших. А пограбований, спалений та зруйнований у 1169 році московським князем Андрієм Боголюбським Київ, чи сплюндрований у 1708 році дикою московською ордою Батурин!?…

…Данина, яку Східна Римська імперія сплачувала Скіфії, теж не була настільки великою, як про це люблять писати історики. У 447 році між Скіфією та Константинополем було укладено договір, згідно якого, як писав Пріск Панійський, “…щорічна данина відтепер встановлюється у дві тисячі сто ліврів золота”. Чи багато це? Відомо, що римська лівра становила 327,5 грамів. Тобто, римляни вимушені були платити Скіфії близько 700 кілограмів золота щорічно. Ця сума, насправді, була мізерною: навіть річна платня високопоставленого чиновника при Візантійському імператорському дворі була значно вищою і могла становити від 3 до 10 тисяч ліврів золота! Тому говорити про скіфів, як про варварів, які немов липку обдерли Східну Римську імперію, немає ніяких підстав. Усе було по-чесному.

Цікавим є факт, що багато бранців, заплативши викуп, не бажали повертатися на Батьківщину. Пріск описує свою розмову із колишнім жителем Римської імперії греком Адамієм, котрий після сплати викупу вирішив залишитися у Скіфії. Його співрозмовник сказав: “Я люблю скіфськізвичаї… і вважаю своє теперішнє життя кращим за минуле, бо іноземці, що знаходяться ускіфів, після війни ведуть життя спокійне і безтурботне… Лихо, що зазнають римляни у мирний час, важче від того, яке вони терплять під час війни, з огляду на жорстоке стягнення податків та утисків від нечесних людей. Закон не для усіх має однакову силу… Там немає правосуддя, ні рівності у державних податках… Якщо порушник закону дуже багатий, то його несправедливі вчинки можуть залишитись без покарання, а хто бідний,.. той мусить нести покарання згідно закону”.

 Отож, ми можемо пишатися своїми предками – вони були сміливими, рішучими та вольовими воїнами-завойовниками. Але вони були також милосердними, щедрими та справедливими одночасно. І за рівнем своєї духовності та цивілізованості були далеко попереду тюрків-азіатів, готів, вандалів, франків чи тих же римлян та греків…

далі тут 


Тюрма,тюрма.Фірташ на валізах:політичні зв’язки-остання соломинк

Дімон Фірташ

Мільярдер Дмитро Фірташ - за крок до видачі Сполученим Штатам. Після понад трирічної тяганини майже всі перепони на цьому шляху знято. Все впирається у підпис міністра юстиції Австрії.

Про це повідомляє DW.

Для одного з найбагатших українських євреїв Дмитра Фірташа наближається "Час Ч". Після того, як віденський суд ухвалив рішення не видавати олігарха Іспанії, де його підозрювали у відмиванні грошей, епопея щодо його екстрадиції наближається до розв'язки. Якщо прокуратура Відня не подасть з ініціативи іспанських колег апеляцію на рішення першої інстанції, воно набере чинності не пізніше, ніж за два тижні. Таким чином питання, якій саме країні видавати бізнесмена з України, вже практично знято. У прокуратурі поки не коментують, чи буде апеляція. Водночас, заперечувати проти рішення суду було би абсурдним: підставою для відмови був той факт, що Іспанія з квітня не відповіла на жоден запит з Австрії з проханням конкретизувати обставини підозри проти Дмитра Фірташа. Іспанська справа фактично розвалилася: зокрема, з бізнес-партнера олігарха Хареса Юссефа, якого іспанські правоохоронці називали "правою рукою Фірташа", кілька місяців тому остаточно зняли всі обвинувачення.

Адвокати Фірташа як могли відтягували екстрадицію, постійно подаючи різноманітні скарги і клопотання. Іменита команда юристів на чолі з колишім міністром юстиції Австрії Дітером Бомдерфером (Dieter Bhmdorfer) не здається і зараз. Зокрема, захист днями подав скаргу до Верховного суду Австрії, вимагаючи поновити розгляд справи. Адвокати заявляють, що рішення про припустимість екстрадиції українця до США було ухвалене "з політичних мотивів і з порушенням фундаментальних прав людини".

Водночас, як повідомили DW у суді, ця скарга не зупиняє виконання ухваленого у лютому Вищим земельним судом Відня у кримінальних справах рішення про припустимість екстрадиції до США, де його підозрюють у корупції. Отже, Дмитро Фірташ може бути будь-якої миті виданий Сполученим Штатам, щойно стане відомо, що прокуратура не подала апеляцію в іспанській справі. Якщо це все ж таки станеться, це буде вже останнім кількамісячним відстроченням для Фірташа.

Останнє слово, зрештою, за міністром юстиції Австрії Вольфґанґом Брандштеттером (Wolfgang Brandstetter). За законом, саме міністр юстиції ухвалює рішення, чи видавати підозрюваного іншій країні. Ситуація доволі делікатна для міністра. Адже він ризикує потрапити під підозру політичного впливу у питанні Фірташа. Відомо, що в українського олігарха є непогані зв'язки в правлячій Австрійській народній партії (АНП). Зокрема, ключову роль в його іміджевому проекті - "Агенції з модернізації України" - відігравав колишній віце-канцлер Австрії, один з лідерів АНП Міхаель Шпіндельеґґер (Michael Spindelegger). Робив він це не безкоштовно: гонорар досі невідомого обсягу, за інформацією австрійського видання News, надійшов на рахунки компанії Spindelegger Consulting GmbH, співзасновником якої є колишній австрійський віце-канцлер.

Міністр юстиції Брандштеттер - друг і протеже Шпіднелеґґера. Саме голова Агенції з модернізації України, будучи віце-канцлером, 2013 року запросив свого друга Брандштеттера - на той момент безпартійного - обійняти посаду міністра юстиції. З ініціативи іншого спільного друга Себастіана Курца (Sebastian Kurz), який нині є міністром закордонних справ і кандидатом у канцлери від АНП, Брандштеттер став віце-канцлером. Це сталося попри опір канцлера соціал-демократа Крістіана Керна (Christian Kern).

Зв'язки впливових членів АНП з Дмитром Фірташем вже навіть стали предметом внутрішньополітичної боротьби в Австрії, де невдовзі мають відбутися парламентські вибори. Канцлер Крістіан Керн нещодавно у своєму відеозверненні звинуватив Австрійську народну партію у тому, що вона "утримує радників, які надають консультації сумнівним українським олігархам". Керн мав на увазі PR-консультанта Фірташа Даніеля Каппа (Daniel Kapp). Капп має тісні зв'язки з ключовими особами в АНП. До роботи на українського олігарха він, зокрема, був речником і асистентом лідера Австрійської народної партії Йозефа Прелля (Josef Prll), чиїм протеже у політиці, у свою чергу, був Міхаель Шпіндельеґґер.

Сам же Вольфґанґ Брандштеттер до своєї політичної кар'єри мав цікаву фахову біографію. Багато років він був адвокатом і довіреною особою зятя казахського президента Рахата Алієва. Опальний казахський олігарх переховувався у Відні від слідства після того, як потрапив у немилість. Брандштеттер, згідно з численними повідомленнями австрійських ЗМІ, будучи з 2007 по 2011 рік адвокатом Алієва, отримав через офшорні фірми від казахського втікача сотні тисяч євро за свій захист від екстрадиції до Казахстану.

При цьому Брандштеттер був більше, ніж просто захисником казахського олігарха. Зокрема, Алієв деякий час навіть був прописаний у маєтку Брандштеттера. Крім того, в одній з компаній Алієва у Ліхтенштейні нинішній міністр юстиції був певний час членом спостережної ради. Брандштеттер тривалий час був під вогнем критики ЗМІ через свою суперечливу роль у справі Алієва. З новою силою критика посипалася на міністра після того, як "Панамські документи" пролили світло на роль Брандштеттера в офшорних операціях казахського втікача.

Відповідно до закону, питання екстрадиції міністр юстиції вирішує "враховуючи державні інтереси і міжнародні правові зобов'язання". Міжнародними зобов'язаннями в даному випадку є угода про екстрадицію зі США. У чому полягають інтереси Австрії щодо того, чи видавати Фірташа, чи ні - питання суто політичне. Не виключено, що справа українського олігарха ще стане предметом політичних спекуляцій. З огляду на делікатність теми, вирішення долі Дмитра Фірташа може бути відкладене на період після виборів, які відбудуться 15 жовтня.

Якщо Фірташ потрапить у Сполучені Штати, він спробує торгуватися з американським правосуддям давши покази проти свого ділового партнера - олгарха Порошенка, що він вже зробив у Австрійському суді, визнавши, що погодив у 2014 році кандидатуру Порошенка з російським диктатором Володимиром Путіним і таким чіном допоміг йому захопити владу в Україні.

Микола Крамольник

Хто більше? СБУ повідомляє, що на Порошенка було два замахи

СБУ повідомляє, що на Порошенка було два замахи

Можливо, ви будете сміятися, але Служба безпеки України повідомила, що за фактом замаху на Петра Порошенка розслідуються два кримінальні провадження.

Про це, посилаючись на відповідь СБУ, написав журналіст Сергій Босак на своїй сторінці в соцмережі Фейсбук.

«Під час президенства Порошенка, на нього було лише два замахи… Це мало, чи багато?» — сміється журналіст.

«Станом на 29.08.2017 у провадженні слідчих органів СБ України знаходяться два кримінальних виробництва, розпочатих за ознаками злочину, передбаченого ст. 112 КК України за фактом можливого посягання на життя президента України П. Порошенко», - зазначено в документі.

При цьому в СБУ повідомили, що кримінальні провадження за фактом можливих замахів на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана та голову Верховної Ради України Андрія Парубія відсутні. 23 серпня анонім повідомив співробітників Служби безпеки України про підготовку замаху на олігарха Петра Порошенка в Харкові.

Тобто насправді ніяких замахів не було, а був лише якийсь анонім. На попередника Петра Олексійовича був лише один замах — в нього кинули «тупим важким предметом» — курячим яйцем, від якого кремезний Вітьок Янукович знепритомнів. А чим кидали у Порошенка?

Газова тема. ч.1

Передмова

Це, напевне, буде моя сота стаття на газову тематику. Загалом, говорити на неї уже беззмістовно. Ті, хто зрозумів, і так знають все нижчевикладене. Ті, хто за останні три роки ще не зрозумів - не зрозуміють ніколи, в силу різних причин.

Текст цей, взагалі-то, писався у якості величезного коменту на черговий "фактчекінг", який кидають на стіл, як козирний туз, численні "газові експерти", яких з кожним роком стає все більше і більше. Будь-ласка, правильно зрозумійте мету цих людей, з якими ви стикались, чи обов'язково зіткнетесь найближчим часом (опалювальний сезон все ближче, і треба терміново якось пояснити, чому населення повинно платити ще більше).

Їм не цікаво обмінятись думками. Їм не цікаво знайти істину. Їх, за великим рахунком, навіть факти не цікавлять. Їм всім поставлена велика надзадача:
- пояснити, чому громадяни газовидобувної країни повинні платити за газ стільки ж, скільки платять країни, де газу зроду не було, і чому попри всі бравурні реляції про зниження споживання газу цифри в газовому балансі стоять, як заморожені;
- перекласти всю вину за подібний економічний абсурд на Юлію Тимошенко, тому що на виборах люди у нас звикли "карати винних", а тому необхідно, щоб "карали" Тимошенко, і тоді нинішні можновладці зможуть зайти на іще одне коло у владу.

Ось чому ви так багато чуєте за контракт 2009 року. Ось чому вам детально розкажуть, як Тимошенко торгувала газом в 90-ті роки (фірма ЕЕСУ припинила свою діяльність на газовому ринку в 1997 році - цього року будемо відзначати 20-річчя). Ось чому вам будуть розповідати, як героїчно долають "неоліберали" важкий "популістичний спадок" уряду Тимошенко. Але жоден з них не прохопиться деталями чинних контрактів, і тим паче буде уникати реальних цифр, які описують стан вітчизняної газової галузі.

Хотів також би нагадати тим своїм читачам, які погано пам'ятають "епоху діалектичного матеріалізму", або просто тоді ще не народились - комуністи завжди всі негаразди пояснювали "важким спадком царизму", і до самого краху СРСР потужності країни порівнювали з 1913-м роком. Нинішні "неоліберали" в цьому плані нічим від них не відрізняються. Помінялись тільки дати і мармизи, а риторика і аргументація та ж сама.

Нормальний же економіст знає - ніяких "наслідків" через сім років після втрати влади бути в принципі не може. Це завжди наслідки безпосереднього попередника у владі, який правив не менше року. Таких у чинного прем'єр-міністра два - Микола Янович Азаров та Арсеній Петрович Яценюк. Очевидно, їх правління взагалі не мало ніяких наслідків, бо при згадці про їх діяльність у фейсбучних "ікспердів" чомусь відбирає мову.

Крім того, газовий бізнес в Україні - це завжди "бізнес президентів" з часів Кучми, і закінчуючи нинішним "залізним гетьманом", як найбільш ласий шматок економіки.

А тепер дозвольте мені дати відповідь на "газовий фактчекінг". Оригінал ви знайдете ось тут:
https://voxukraine.org/…/velyka-gazova-superechka-na-shyst…/

* * *

1) Достатність газу українського видобутку для українського населення.

Перш за все, слід зауважити, що Україна уже два роки не має достовірного газового балансу. Прописом: ДВА РОКИ. Останній газовий баланс в країні було прийнято в 2015 р.. З того часу газові баланси не прогнозувались і не затверджувались. Більше того, навіть цифри газового балансу від 2015 р., затвердженого розпорядженням № 410-р від 15 квітня 2015 р., викликають сумнів - тому що в його статтях є дуже дивні узагальнення. Подивіться, будь-ласка, самі:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/410-2015-%D1%80

Зверніть увагу спочатку на саме розпорядження. Згідно п.2 ч. 3. імпортований газ до нас "надходить" зі Словацької Республіки. Ця країна не має свого газу, її власний видобуток не покриває і 3% власних же потреб. Зате вона є транзитним хабом, через який в Европу йде... дві третини російського газу, причому через ужгородську гілку української ГТС. Це - єдина труба, яка веде з України в Словакію. Тобто, вищезгаданий документ фіксує першу брехню нинішнього газового балансу України - попри бравурні реляції "Нафтогазу", ми й досі купляємо російський газ по все тій же самій "заміщувальній" схемі - коли російський газ розподіляється по східним областям, а з ПХГ в Словакію "взаємозаліком" поступає така сама кількість українського газу. Ніякого реверсу в природі немає, тому що не можна трубу один день вмикати в аверс, а на наступний день - в реверс. Так уже пробували в 2008 р., під час газової війни, і чудом уникнули техногенної катастрофи.

Цей висновок ми доведемо дуже простим чином - згадавши, що 5 вересня 2013 р. було укладено договір про "віртуальний реверс" між словацьким оператором Eustream та "Нафтогазом". Він передбачає відбір Україною газу, який постачається в Словакію, який потім "компенсується" німецькою компанією RWE:
http://nbnews.com.ua/ru/news/98709/

Фірма Eustream є довгостроковим партнером Газпрома, який має монополію на поставки російського газу з Словакії, причому контракт заключено до 2050 р.
http://interfax.com.ua/news/economic/415277.html

З RWE складніше. Мало кому відомо, що протягом 2014-2015 рр. компанія RWE пройшла процедуру "розукрупнення", і була поділена на кілька компаній (порушувала антимонопольне законодавство). RWE Dea, яка займається видобутком нафти і газу, тепер повністю контролюється інвестиційною компанією LetterOne російського олігарха Михайла Фрідмана. Сама RWE на сьогодні практично не продає газ, зосередившись на енергетичному бізнесі - RWE International володіє вугільними, газовими та атомними електростанціями, а Innogy - "зеленими" енергетичними потужностями. Неважко зрозуміти, яка саме компанія "компенсовує" словакам "віртуальний реверс".

Т. ч. ось вам перша брехня вітчизняного газового балансу. Схема Фірташа по експорту українського газу по "справжній ціні" досі діє. Українському же споживачу постачається 100% імпортний газ, ціна якого досі формується в "Газпромі", і містить "політичну націнку", з якої фінансуються всі спецоперації РФ - в тому числі й війна на Сході. Докажемо це твердження тим, що починаючи з 2015 р. Україна почала імпортувати з Словакії рекордні кількості газу:
http://www.pravda.com.ua/rus/news/2016/10/24/7124592/

При цьому споживання газу щороку зменшується на 4-5 млрд. кубів газу. Про це свідчить навіть офіційна статистика, і станом на 2016 р. українські громадяни споживають 16,47 млрд. кубів газу.
http://saee.gov.ua/uk/news/1139

Це ми, причому, ще не рахуємо падіння української промисловості. Хімічна, наприклад, тільки офіційно просіла на 67% - а це найбільш газоємна галузь. Тоді який сенс в таких рекордних закупівлях в Словакії? Вони мають сенс лише в тому випадку, коли весь український газ законтрактовано на експорт, а населенню постачається 100% імпортний газ. Очевидно, саме це і є причиною, чому з 2015 року Україна не затверджує і не прогнозує газовий баланс. Тому що, якщо його чесно скласти, все вищевикладене доведеться визнати, а заодно - і те, що ніякого "енергетичної незалежності", начебто досягнутої Яценюком та Гройсманом, в природі не існує.

Звернемо також увагу на дуже дивне положення, яке була прийнята Кабінетом Міністрів Арсенія Яценюка:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/758-2015-%D0%BF

Ним встановлюється, що продавати газ населенню має право тільки "Укргазвидобування", а решта газовидобувників мають право продавати газ кому завгодно на комерційних підставах. Так от, саме ця постанова створює "схему Онищенка", яку іще рік тому не згадував тільки лінивий. До речі, рекомендую перевірити, хто хоча б отримав підозру в злочині по справі Онищенка. Правильна відповідь: НІХТО. Тому що якби почали розкручувати цю справу, то виявилось би, що Онищенко діяв суто у відповідності із цією постановою, і саджати треба Арсенія Петровича.

Справа в тому, що є така штука як "договір спільної діяльності". Придумав такі договори М. Я. Азаров, для того, щоб "свої" підприємства Партії Регіонів газ отримували не по ринковій ціні (її мало платити тільки населення), а по собівартості, плюс - додатковим бонусом можливість продавати цей газ на експорт (зараз лише по квотам, а в часи Азарова можна було і прямо - існувала відповідна постанова):
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1360-2011-%D0%BF

До речі, договори спільної діяльності досі діють. Це окрім контрактів на "експериментальне буріння", яке насправді є таким же комерційним газовидобуванням, просто не обліковується як видобуток. Більше того, Кабмін ще й скасував в 2016 р. ліцензування експорту газу (ліцензія дозволяла хоч якось взяти за хвіст спритних вітчизняних "газовиків"):
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=249634792

Так от, офіційно експортна квота завжди дорівнювала нулю, і записувалась в газовий баланс. А тепер газового балансу у нас нема, відповідно, по схемі спільної діяльності можна спокійно через контрольовану біржу продавати видобутий газ комерційним споживачам, в тому числі й закордонним операторам. Або й українським споживачам, внаглу. Ось так, наприклад:
https://www.facebook.com/viktoriya.voytsitska/posts/318816491575914

По цим схемам з українського газовидобутку "уводять" від 3 до 4 млрд. кубів газу щороку. Після чого, звісно, газу починає різко "не вистачати".

Таким чином, коли вам говорять, що у Тимошенко правильні цифри, але "неправильна інтерпретація", візьміть "експерта" за гудзик, та й спитайте у цього мудрагеля, як можна "правильно інтерпретувати" відсутність в Україні газового балансу як такого? Якщо такий баланс є - чому він не публікується і не затверджується Кабміном, як положено. А якщо нема - то звідки ви знаєте, що наведені "фактчекерами" цифри відповідають реальності?

Вячеслав Ільченко

Газова тема, ч.2

Невеличке, але важливе інтермеццо. Просто для того, щоб ви розуміли, про що далі буде йтися.

Дуже часто від "ікспердів", коли мова заходить за ціноутворення на газ, можна почути два дуже розумних вислови. Перший - "вільний ринок попиту і пропозиції". І другий, "opportunity cost". Останнє обов'язково англійською, бо український аналог звучить некрасиво і палить контору - "компенсація за недоотриманий прибуток".

Почнемо із "вільного ринку". Вважається, що виробник повинен продавати товар лише максимально платоспроможному споживачу, а у кого грошей нема - той перетопчеться, або знайде потрібну суму. Тому продавець має право поставити на цінник максимально можливу ціну. Проблема в тому, що ринок не є однорідним - він завжди стратифікується по платоспроможності, і споживачів, здатних платити максимальну ціну - завжди не більше 20%. Це емпірична оцінка, яку вивів сто років тому Вільфредо Парето - ми про неї уже якось говорили.

Таким чином, коли "вільний продавець" ставить максимальну ціну, він сам собі стріляє межи очі. Тому що поки він бореться за 20% найбільш платоспроможних, його конкуренти знизять ціни і "візьмуть" 80% ринку, де "на круг" виходить більший прибуток. Зрештою, і оті 20% найбільш платоспроможних "вільний продавець" втратить і вилетить в трубу - бо вони не ідіоти, і підуть туди ж, куди й 80%. Далі історія повториться, аж поки не буде виявлена зважена ціна, яку може безболісно сплатити як мінімум дві третини ринку, і при цьому не лишити виробника без прибутку.

Отже, вільний ринок попиту і пропозиції завжди об'єктивно призводить до зниження ціни.

Ось приклад. В 90-ті роки за вказівкою Джеффрі Сакса в РФ була організована енергетична біржа. Юлія Тимошенко дуже багато може розказати за цей досвід, бо приклала руку до її організації. Так от, ця енергетична біржа показала реальну конкурентну ціну російського газу - 70 доларів. Після чого біржу різко закрили, бо така ціна була "шкідлива для національної безпеки".

Путін цей досвід врахував, як і решта пострадянських царків. Ось чому в жодній пострадянській країні немає енергетичної біржі, немає конкурентних торгів, і немає вільного ринку попиту і пропозиції, а всі страти ринку прирівнюються до максимально платоспроможного і директивним порядком (по суті рекетом) змушуються до сплати максимальної ціни. Саме це і є формулою успіху так званої "путіноміки", яка є еталоном пострадянської економіки.

Тому, коли при вас "іксперд" белькоче про "вільний ринок" і поряд-таки говорить, що на вільному ринку має платитись максимальна ціна, одразу знайте - перед вами адепт путіноміки.

Наступним елементом "ікспердної аргументації" є поняття "opportunity cost", яке витягається тоді, коли не допомагають апеляції до "вільного ринку".

Суть цього терміна проста, як валянок. Це аукціонний тип ціноутворення. Продавець заявляє, що у нього є покупець (скажімо, Д. Ф.), який готовий прямщас купити весь газ по ціні 200 доларів за тисячу кубів. Щоб отримати цей газ, український споживач повинен "зацікавити" продавця більшою ціною, аби компенсувати йому втрачену вигоду.

Такий тип ціноутворення уже впроваджувався в Аргентині на зерно. Там точно так само зернотрейдери заявили, що вони можуть все зерно продати на біржі за баснословну ціну, а населення має "зацікавити" їх більшою ціною. А населення таких грошей фізично не мало, і сплатити не могло. Тому зернотрейдери загнали все збіжжя за кордон, і в Аргентині, аграрній країні, в кінці XX ст. розпочався справжній голод і гуманітарна катастрофа, яка скінчилась мало не громадянською війною.

Тому в жодній нормальній країні світу ви не знайдете аукціонного ціноутворення з компенсацією недоотриманої вигоди. Знову ж таки, той же Джеффрі Сакс приділяє цьому чималий кусок своєї роботи "Кінець бідності".

Це - концептуальне заперечення принципу "opportunity cost". А є іще юридичне. Зверніть увагу на ось цей оглядовий лист Вищого Господарського Суду (п. 3) від 14 січня 2014 р.:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0020600-14

В ньому міститься тлумачення, як необхідно виносити рішення в справах про стягнення недоотриманого прибутку. Так ось, Вищий Господарський Суд постановив три важливі речі:
- в процесі розгляду такої справи суд повинен достеменно встановити, чи дійсно позивач міг отримати заявлений прибуток;
- пред'явлення вимоги на компенсацію недоотриманого прибутку покладає на позивача обов'язок довести, що ця вигода не є абстрактними теоретичними обчисленнями, а дійсно могла б бути отриманою позивачем;
- відшкодуванню та компенсуванню підлягає тільки та частина недоотриманого прибутку, яка реально могла б бути отриманою позивачем, і яку він не отримав з безпосередньої вини відповідача.

А тепер давайте згадаємо ціноутворення на український газ. В його основі лежить твердження, що український газ має продаватись по ціні франкфуртського хаба - бо буцім існує можливість його там продати більш платоспроможному споживачу.

Штука в тому, що такої можливості немає. Для того, щоб вийти на світові газові хаби, треба бути членом організації під назвою Gas Exporting Countries Forum (GECF). Це такий своєрідний картель, який об'єднує всі країни-експортери газу, і балансує ринок, щоб не допустити різких коливань цін.

Так ось до цього картелю входить багато країн. Навіть Венесуела, де немає зараз легітимного уряду, і Екваторіальна Гвінея, де немає економіки як такої - це чисто сировинна країна-лімітроф з царком-диктатором на чолі. А от України там нема. І не беруть уже двадцятий рік поспіль.

Справа в тому, що по критеріям GECF Україна не може мати статус експортера газу. По-перше, за офіційними даними видобуток не покриває власних потреб. По-друге, Україна імпортує значні обсяги газу. По-третє, справа Фірташа показала всьому світу, що українські "газовики" - це злочинці-контрабандисти, які відкрито і нагло обдирають свій власний народ.

Це однозначно закриває їй двері на світові газові хаби - і єдиний спосіб для нас продавати там газ - "заміщувальні схема", коли наш газ за допомогою прокладок перетворюється на "польський", "угорський" чи "російський". Ось для чого потрібні такі складні схеми: нашим газовикам дуже хочеться стати міні-Газпромом, але позаяк їх на ринки не пускають на гарматний постріл, вони себе ведуть, як сільський дядько, який бодяжить паленку денатуратом, і втихаря продає біля дороги. І при цьому думають, що про це нікому не відомо, і в тюрму їх не посадять.

Так що, коли при вас знову хтось заведе мову про "вільний ринок" та "opportunity cost", візьміть того "іксперда" за гудзик і спитайте - скільки лотів українського газу (без "заміщувальних" личок) було продано на світових хабах. Ніскільки? Тоді будь-ласочка, затусуйте назад "ціну по франкфуртському хабу" туди, звідки ви її витягли - і дійте так, як цивілізовані країни. Утворюйте енергетичну біржу, стратифікуйте ринок, приводьте в порядок ціноутворення...

Вячеслав Ільченко

Газова тема. ч.3

Сьогодні ми знову не доберемось до оригінальної статті на VoxCheck, бо є іще два важливих питання, які необхідно розібрати. Насамперед, я маювідповісти на питання, якими мене "зрізали" в дискусіях.

Я не використовую складних теорій типу рівноваги Неша, і не пишу складних формул по дуже простій причині: я не пишу наукову роботу на тему "Олігархічний держкапіталізм як вища стадія пострадянської економіки". Таку роботу має написати дипломований економіст, яких в нашій країні - судячи по величезній "експертній публіці" - уже більше, ніж горобців. А моя задача - якомога простими словами пояснити, що відбувається навколо нас, і показати, що це не є стихійне лихо - яке необхідно "перезимувати і дочекатись сонечка" - а це є цілком свідомий задум конкретних людей, який можна і потрібно ламати.

По-друге, якщо я не приховую своєї прихильності до Тимошенко - це не привід відмахуватись від моїх запитань і фактів. Із своїми читачами я веду себе максимально чесно, і не кокетничаю, заявляючи "ах, я такий весь із себе інтелектуальний, мені нема кого вибрати в цій низькопробній політиці". До речі у таких "інтелехтуїв", як правило, після такої ввідної йде зубодробна апологія "144 реформ після 25 числа", що палить їх реальну політичну прихильність на 143%. Будь-ласка, кожний мій постулат можна перевірити по незалежним джерелам. На кожен факт є посилання. Якщо заперечуєте мої побудови - то давайте говорити по суті. Бо тактика "що може сказати про творчість Караяна людина із таким довгим носом"... ну ви понєлі, як називається.

А тепер давайте назад до наших баранів.

* * *

Сьогодні ми розберемось із тим, як маніпулюють поняттям "собівартість". Вітчизняні "неоліберали" завжди стверджують, що собівартість до ринкової ціни не має ніякого відношення, а тому її навіть розкривати не треба. За дивним збігом собівартість в нашій країні не розкривається для найбільш прибуткових галузей - паливної, металургійної та хімічної. Ця таємниця возводиться в ранг навіть вище державної, бо останні регулярно тікають в пресу, а ось собівартість видобутку газу в Україні треба вираховувати за допомогою опосередкованих обчислень - в публічний простір ця цифра просто не попадає, як шаман табу наклав.

Хоча порахувати собівартість дуже просто: це усі витрати, які необхідно понести для виробництва одиниці товару. Сюди входить сировина, паливно-енергетичні матеріали, фонд заробітної плати (основного та адміністративного персоналу), соціальні платежі, амортизація основних засобів (тобто, знос обладнання і капітального будівництва) і накладні витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом. Іноді туди включають ще маркетингові витрати, сиречь, рекламу і просування товару. Для трейдерів собівартістю може вважатись початкова ціна товару, за яку він його купляє, плюс витрати, які він понесе при доставці його до споживача, або торговельного майданчика.

Секрет тут простий. Собівартість ще й як має відношення до ринкових цін, незалежно від типу ціноутворення і політично-економічного ладу. Це та межа, нижче якої виробник фізично не може опустити ціну, інакше він стане банкрутом. Якщо ж продажна ціна вища за собівартість, він повністю окупає свої витрати на виробництво товару, і як мінімум тримається на плаву. Так ось, я хотів би, аби ви просто у якості домашньої вправи згадали - скільки разів була банкрутами вітчизняні "збиткові" підприємства. Наприклад, скільки разів банкрутував "Нафтогаз", про який мені неодноразово доводилось читати слізливі статті, як занижена ціна на газ призводила до його страждань і хронічно-збиткового стану. Так от, за майже 20 років існування (наступного року будемо святкувати юбілей) "Нафтогаз" ЖОДНОГО разу не був банкрутом. Повідомлення типу "якщо ми програємо суд в Стокгольмі, то станемо банкрутами" видаються щороку, а самого банкрутства не наступає.

Це значить, що продажна ціна українського газу ЗАВЖДИ вища за собівартість, і ЗАВЖДИ окупає його видобуток. Інакше б "Нафтогаз" давно вилетів в трубу, разом із "Укргазвидобуванням" та рештою вітчизняних спритних "газовиків".

А "збиток", яким хизується "Нафтогаз", як циган намальованими виразками, насправді утворюється за допомогою маніпулюванням собівартістю. Бо якщо таємницею є не лише її обсяг, а й калькуляція, то туди можна записати все, що завгодно. Наприклад, в 2016 р. Нафтогаз записав до собівартості газу втрати від курсової різниці, фінансові втрати по відсотках і навіть втрати при транспортуванні (безбожно завищені до 40%, що технічно означає, що газ транспортується в дірявих дирижбабелях). А по правилах до собівартості має відноситись тільки те, що має пряме відношення до виробництва (ну, або торгівлі). Результат: за допомогою такого "художнього додавання" витрати збільшились в 507 разів, і "Нафтогаз" по прибутковій статті реалізації газу показав... збиток. Підніміть платіжки, подивіться, скільки ви платили за газ в 2016 році. Це були "ринкові ціни по франкфуртському хабу", і при цьому "Нафтогаз" показує за 2016 р. збиток в 2,9 млрд. грн. по статті торгівлі газом. Можете мені не вірити, але приблизно 70% ціни газу, яку показує "Нафтогаз" - 4849 грн. за тисячу кубів - це ось такі нахабні "дописки" до собівартості.

Вибачте, але із такими маніпуляціями навіть при ціні по формулі "Марс+" в підсумках будуть самі збитки.

Наступною маніпуляцією є прирівнювання собівартості українського газу до собівартості імпортного. Це все та ж сама "opportunity cost", вид в профіль, тому що якщо прирівняти собівартості в цілому, то і компоненти її мають бути тотожними. Але заробітна плата, наприклад, у видобувній галузі, значно менше за західну. Візьмемо для прикладу що попроще - Колодницьке родовище. Там працює комерційна фірма "Горизонти", яка видобуває газ. Так от, середня заробітна плата на ній становить 10.7 тис. грн. за місяць. Тобто, 450 доларів. А ось австралійський газовидобувник отримує 14250 дол. на місяць (171 тис. дол. в рік). А норвезький - 13300 дол. на місяць. Тобто, компонент фонду заробітної плати в Україні в 30 разів менший за норвезький - так якого біса собівартість має бути однаковою?

Зате, якщо прирівняти собівартості, за рахунок додаткового прибутку, можна різко підвищити заробітні плати керівному складу із надбавками по 50% та 75%. І в одній з найбідніших країн світу отримувати в місяць мільйонні зарплати.

І це тільки маніпуляції безпосередньо із собівартістю. Уявіть собі, як маніпулюють продажними цінами, добиваючись "безподаткового раю" майже по Балашову - дописуючи туди всі податки, які мав би платити трейдер з свого прибутку, і перекладаючи їх на плечі споживачів.

Але про це ми уже поговоримо в наступному тексті, завтра ввечері - коли будемо розбирати пункт другий оригіналу, який стосується саме ціни.

Вячеслав Ільченко

Діти, мої діти, куди ж вас подіти?

Українське фізичне товариство (УФТ) та, власне, вся спільнота фізиків України б’ють на сполох. У нетрях МОНу розроблені програми з фізики старших класів загальноосвітньої школи, які відкидають суспільство  на сто років назад. Ідеться і про кількість годин на вивчення фізики, і про обсяг програмного матеріалу.

Ми ще не знаємо, що автори прийнятої до впровадження концепції нової школи зроблять з математикою і хімією (з фізикою також достеменно не знаємо, бо наразі нам пропонуються лише чернетки суперечливого характеру). А проте, відомо, які важливі міжпредметні зв’язки та кореляція в часі при викладанні взаємопов’язаних предметів. Тому повної картини, як збираються навчати наших дітей та онуків, суспільство не має. Чому ж усі зацікавлені так розхвилювалися? Спробуємо розібратися.

По-перше, всі реформи в освітній сфері, започатковані ще в дев’яності нинішнім двічі академі-ком Василем Кременем під облудним гаслом «гуманітаризації», погіршували авторитет природничих наук, рівень володіння предметом після закінчення школи та мотивацію учнів до і під час навчання. А оскільки побутове застосування різноманітних складних гаджетів, зроблених на базі сучасних фізичних знань, дається дітям досить легко (для цього їх на Заході такими й виробляють!), то в молодого покоління виникає хибне ставлення до них, ніби їх надала якась вища сила, котра забезпечить постійний супровід та вдосконалення гарних іграшок. Сучасна історія знає подібні випадки. Це називається культом карго.

Отже, що поганого в новій концепції, на мою скромну думку? Висловлю винятково свої міркування, бо точка зору УФТ добре відома та розійшлася серед ЗМІ.

Головна вада останнього пакету реформ полягає в тому, що він знищує рівні можливості отримання освіти для однолітків. Той, кому директор або керівник райвно нав’язав «гуманітарний» (насправді — ніякий) профіль, не зможе згодом почуватися повноцінною людиною в складному сучасному світі. Навіть якщо він (вона) отримає недолугу вищу гуманітарну освіту (майже всі вищі навчальні заклади країни надають саме таку), знань це не додасть. Твердження педагогічних бонз про те, що фізична освіта в 7—9-у класах має вищий рівень, ніж пропедевтичний курс радянської школи, є нахабною брехнею. Обсяг, вибір розділів, рівень викладу, математичний апарат (наразі занадто спрощений, бо в цих класах з математикою така ж катастрофа) — все гірше, ніж колись, 50 років тому, а сучасна фізика набагато складніша за тогочасну. Тому до старшої школи діти, в кращому випадку, набудуть знання в обсязі природознавства п’ятого-шостого класів радянських часів. Чому змінюються пори року, вони не знатимуть, як не знає більшість українського населення й досі.

Отже, після цього поверхневого навчання дитина (власне, вже підліток у процесі статевого визрі-вання) потрапляє до старшої школи, де їй буцімто викладатимуть розширене природознавство в дусі політично коректного курсу «Людина і природа». Тут виникає низка питань. Перше — хто готуватиме програму курсу й підручники? Очевидно, по шматочках: щось фізики впишуть, щось — хіміки, щось — біологи. Потім зберуться та нашвидкуруч припасують одне до одного. Або механічно об’єднають окремі шматки без зв’язку. Маленькі шматки, бо предмет аж ніяк не профільний!

Ті ж самі педагогічні гуру стверджують, що знання в учня вже є (згідно з програмою 7 —9-х класів!). Але насправді він (вона) вже все забули. Колись, у радянській школі, яку так зневажають чільні вітчизняні педагоги сучасності, після пропедевтичного курсу було повторення, а вже потім починався основний концентр, підтриманий базовою математикою. Нагадаю, що математика включала алгебру, геометрію та тригонометрію! Тепер тригонометрію взагалі відправили на смітник під луддистським гаслом: «Нащо дитині синуси, а тим більше — арксинуси?».

Натомість алгебру й геометрію об’єднали в скромну «математику», вихолостивши зміст і дух останньої. Тому розмови про теорію відносності без перетворень Лоренца, теорію електромагнітного поля без математичного (простенького!) пояснення, що таке хвиля, не кажучи вже про геометричну та фізичну оптику, залишаться пустопорожнім базіканням. Такий курс і справді нікому не потрібен.

Уявімо собі, що сільський хлопчик закінчить таку опорну гуманітаризовану школу, куди бігатиме взимку за 5 кілометрів, бо шкільні автобуси по розбитих шляхах не їздять. А далі піде він до війська (я особисто не бачу кінця війни, як не придивляюся), де оптичні прилади зберігають його життя та забезпечують успішне ведення бойових дій. Він же вчитиметься самотужки, аби засвоїти бодай ази застосування цього обладнання. А справжніх знань не набуде. А якщо треба творчо ці прилади використати? А якщо в мирному житті він стане газівником, електриком чи судовим механіком? А якщо, засвоївши робітничу спеціальність, захоче потім стати інженером? Яке право має МОН заздалегідь унеможливлювати інтелектуальне, духовне, кар’єрне та майнове зростання людини?

Друге кардинальне питання: хто  викладатиме цей інтегрований курс? Звідки взятися вчителям? Зараз не добирають на спеціальності фізика-астрономія, хімія-біологія в колишніх педінститутах. Ті, хто читатиме інтегроване вариво, самі не знатимуть предмет. Це буде повна профанація.

Але уявімо собі іншого щасливого хлопчика або щасливу дівчинку, з великого міста, які знайшли собі рідкісну школу, де профілем є природничий. Більше того, їх узяли туди не за хабар (якщо буде дефіцит шкіл природничого спрямування, то, знаючи наших освітян, не маю сумніву, що будуть і хабарі), а за знання, показані за попередні роки. Виявляється, що й там не все гаразд. Годин на потрібні предмети все одно буде менше, ніж колись у радянській школі, а лабораторного обладнання не буде зовсім, а популярних книжок з природничих наук українською мовою не буде зовсім, а вчитель то є, то нема, бо склалися умови дефіциту кваліфікованих викладацьких кадрів. Про прикру долю випускника, який насмілиться піти вчитися далі, у ВНЗ, на природничу спеціальність, я вже промовчу, бо тут МОН за останні десятиліття теж добряче нашкодив. Водночас програма перевантажена непотрібними предметами або предметами, які є по суті частиною традиційних, скажімо, охорона життя.

Таким чином, сахаючись із боку в бік, керівницт-во МОН увесь час намагається черпати натхнення й дороговкази із закордонного досвіду, байдуже, фінського чи польського. Роблять вони це хаотично, невміло, не системно, бо бракує їм і освіти, і доброї волі, і доброчесності. Закляклі в плагіаті, яким повністю просякнута вся педагогічна сфера, не здатні на оригінальність думок, вчинків, суджень, ці люди занапастили науку, вищу й середню освіту. Тому я песимістично дивлюся на майбутнє вітчизняної загальноосвітньої школи. Для виправлення становища, насамперед, потрібні нагальні кадрові зміни у вищих ешелонах владних структур, відповідальних за школу. Інакше — гаплик.

Олександр ГАБОВИЧ,
доктор фізико-математичних наук.
м. Київ.

Не зустрічатися з покидьком

, не бачити фальшивої морди і не чути його брехливих слів
Володимир Пилипчук

Відомий економіст, один з творців Конституції України Володимир Пилипчук погодився відповісти «Правдивим Nовинам» на запитання щодо історичних викликів сучасності.

Пане Пилипчук, як Ви оцінюєте потугу Порошенка  в святкування 26-ї річниці Незалежності України? І її оцінку світом?

Порошенко в міжнародних зносинах  вже давно – «кульгава качка» . Всі іноземні держави розуміють, що з ним не слід мати справи, на його слова  надіятися – буде помилкою,  вірити його запевненням – буде самообманом для них.  Всі керівники іноземних держав  впевнилися, що він такий же «недоговороздатний», як і Путін, а тому став для них і нерукопожатним.

Найяскравіший і найсвіжіший  приклад – святкування  26-ї річниці з Дня Незалежності України:

- НІХТО з європейських лідерів не відгукнувся на запрошення Порошенка  прибути в Україну на святкування Незалежності! І це вже йому - моральний ВИРОК! Ніхто з лідерів не відгукнувся з однієї простої і зрозумілої причини – щоб не бачити фальшивої морди і не чути його брехливих слів , не зустрічатися з покидьком , і не мити руки після рукостискання з ним! І якщо три роки тому він був бажаним гостем серед цивілізованих лідерів країн і його приймали в світі охоче й з обіймами, то нинішнє антагоністичне відношення до себе він  породив сам - породив невиконанням обіцяного, власними злочинними нахилами і кримінальними результатами своєї діяльності.

 Більше того – зайдіть на офіційний сайт президента (http://www.president.gov.ua/news/na-adresu-prezidenta-prodovzhuyut-nadhoditi-vitannya-z-dnem-42910) і ви переконаєтеся  що серед привітань, які надійшли  на його адресу, немає жодного привітання від Європейських лідерів.  Лідери Європейських країн дружньо погидували навіть дати вітальні телеграми Порошенку... Навіть найвідданіша подруга України - Даля Грибаускайте згидувалася  надіслати  йому вітальну телеграму.

Такої ГАНЬБИ і ЗНЕВАГИ ще не зазнавав жодний Президент України!  Але сорому, етики, культури   і моралі в нього немає! Навіть Януковича вітали з Днем Незалежності!

Те  що  Порошенка лідери цивілізованих країн світу - прихильники України вже  поставили в ігнор - стає  вже не лише проблемою самого Порошенка, а стає новим викликом для безпеки і підтримки України! Його подальше перебування на посаді – стало фатально небезпечним для країни!

А як Ви оцінюєте його промову на параді?

Більшість його тез – «художній свист», бо його слова ніколи не виливались в конкретні справи. Правда, була й новела – він закликав опозицію дотримуватися європейських стандартів у політичній боротьбі, чим «розвісив» цілу низку запитань і побажань:

- Перш ніж робити такі заклики –  слід продемонструвати власний приклад! – Показати європейський стандарт управління країною і забезпечити європейські стандарти життя громадянам!Європейські стандарти взаємин з народом, європейські стандарти турботи про народ!!!
А без цього він цинічний балабол , брутальний окозамилювач і підлий злочинець!
- Показником чесності і патріотизму президента було б - якби він мав моральне право сказати – робіть і дійте так  як я! Беріть приклад з мене! Але так не сказав! Бо знає, що він – МАРОДЕР, ЗРАДНИК і ЗЛОДЮГА, а не моральний авторитет для суспільства!
- Тобто,  якщо народ діяв би саме так, як нині діє його «КОМАНДА», - то вся бандитська олігархічна «вертикаль» мала б бути пограбованою народом, скаліченою, голодною, жебракуватою, випханою за межі України а то й - мертвою.

Сьогодні Ви написали у Фейсбуці:

"- Національний банк обіцяв інфляцію - в межах оголошених цільових орієнтирів (8% ± 2 в. п. – на 2017
-Кубів сьогодні сказав - інфляція в 2017 році буде 11,2%
-Держстат каже - ціни на споживчому ринку вже зросли на 30%
-але життя показало - що ціни на споживчому ринку зросли більш ніж на 50%..."

Яка людина на Вашу думку повинна очолити уряд і які кроки Ви особисто порадили зробити для порятунку економіки України?

- Не хочу бути банальним, сказавши – патріотичну, професійну, порядну, моральну людину, бо саме таких призначають у всьому світі.

Але хочу відмітити, що при нинішньому президентові і його коаліційній більшості в парламенті, саме таку людину НЕ призначать керівником Уряду! Думаю, що мені Вам не прийдеться доказувати  - чому?  Бо аналіз існуючої практики призначень на державні посади засвідчує, що абсолютна більшість  призначенців ( якщо не сказати –ВСІ) не відповідають зазначеним критеріям!  А вірніше, всі призначені  є антиподами державної потреби в них! Запитаєте – чому?  Бо метою нинішнього мафіозного кагалу була не розбудова держави і посилення її обороноздатності, а саме  розграбування  держави, пограбування  її мешканців  і  «за відкати» - здача нас ворогу, виставляння патріотів  мішенями  для сепаратистів і ординських найманців на війні в Донбасі. Іншого розумного пояснення дій і результатів діяльності  нинішнього режиму -просто не існує.

Сьогодні Ви написали в Фейсбуці: - "Волкер також заявив, що мінський процес не вирішує проблем з безпекою на

Донбасі. Ми прийшли до єдиної думки про те, що статус-кво не принесе нічого доброго нікому. Це погано і для Росії, і для України, і для жителів Донбасу... Як це розуміти? Які ж треба зробити кроки, і чи буде Порошенко щось робити, якщо він постійно підкреслює, що альтернативи Мінську немає?

Мені приємно було його процитувати, бо в вересні 2015 року я разом з характеристикою особи самого Порошенка, написав розгорнуту характеристику «угод»  і дав аргументацію з цього питання. Для тих хто цікавиться моїми аргументами надаю посилання (http://volianarodu.org.ua/uk/Polityka/Minski-ugody-ye-vidverto-antykonstytutsiynymy-i-spryamovani-na-zatyaguvannya-zbroynogo-konfliktu-Volodymyr-Pylypchuk)

Якщо коротко:  Мінські угоди були мертвонародженими, бо в них не були розписана послідовність  часової реалізації положень,  не було імперативу - спочатку РФ звільняє нашу територію, а лише потім Україна визначає  кого засуджувати, кого милувати. І лише після цього проводить там вибори. Не  визначеними були   ні юридичний статус згаданих угод, ні статус підписантів, а в підсумку – і законність цих угод, Скажу більше - в  ракурсі  законності угод такі питання мало хто ставить.. Не було визначено санкцій за Невиконання положень угоди. Хто, коли їх накладає, підсудність в спорах по них і ін.. Можна сказати простіше – такі «папери» не могли бути виконаними – в принципі.

Для Порошенка задані угоди - то є ширма для розкрадання і мародерства. І тому вигадав пугало для запобіганню протестів, Майданів, збурень, повстань – «Путін нападе»…  А якщо сказати відвертіше -  то Путін вже давно не радий, що напав…  Але пугало – працює…

Питання – Що РОБИТИ? Народ готовий до захисту України! Нинішнє керівництво не заінтересоване в припиненні війти і втрати прибутків від торгівлі на крові – однозначно! Його слід «каналізувати» за Стікс… Визначальним може бути лише активізація міжнародної антипутінської коаліції. І  самими ефективними невійськовими кроками мають стати  – Ембарго на торгівлю росією озброєнням, ембарго на торгівлю енергоносіями, блокування коштів ординських яструбів в офшорах, блокування   російських коштів на кореспондентських рахунках в іноземних банках, заборона  розрахунків  РФ через СВІФТ.  Які з них обере Захід - покаже час. І чи обере…

Ви в ФБ відмітили: - Термін дії закону про особливий статус Донбасу, прийнятий Україною 16 вересня 2014 року після Мінська-1, закінчується 16 вересня цього року.

Якщо до цього часу не буде вжито якісь кроки, то після цієї дати реалізація Мінського процесу стане неможливою і формально- позиція Орди..." Які ж треба зробити кроки, і чи буде Порошенко щось робити, якщо він постійно підкреслює, що альтернативи Мінську немає?

Сам факт того,  що саме в РФ публікується така позиція, є свідченням того, що і Путін (під важкістю санкцій) вже погоджується «не тягнути гуму в довгий ящик» і перейти на інший формат вирішення проблеми в результаті зустрічі Волкера з Сурковим. Друге – це зняти і з Порошенка  тягаря постійних тверджень папуги :-«мінським угодам немає альтернативи». Тобто, Путін дає можливість Порошенку «зберегти лице при поганій грі» , бо останній матиме змогу заявити – термін дії мінських угод юридично завершився, припинився, вони втратили чинність!  Путін дбає не лише про свою репутацію , але й про репутацію вигідного «торгового партнера», свого гауляйтера в Україні  і зрадника України – одночасно! -  Рука руку миє….

Треба відзначити, що Ви один з небагатьох «батьків української державності», не оминаєте гострих тем національного питання. Зрозуміло Ваше відношення до провокаційного проекту побудови на теренах України «Другого Ізраїлю». Гучна акція скандальної організації Фемен «ШОКОЛАДНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ» у столиці була направлена проти фактичної іудейської окупації України. Хто за цим стоїть?

Акція була «жовтою», але дівчата привертають до себе увагу. Фемен існує вже давно і зрозуміло, що хтось їх «підживлює». Зрозуміло, що за цим стоять бізнесмени, на яких «наїхав» Порошенко.

Не дешеве "задоволення"

Українські університети оприлюднили на своїх офіційних сторінках вартість навчання на контракті. У середньому ціни стали на 2-4 тис. грн вищі, ніж були торік.

"Щороку на кожний новий набір абітурієнтів складають кошторис. Є формула розрахунку витрат, де ураховують оплату праці, послуги ЖКГ, утримання матеріально-технічної бази. Іншого варіанту немає. Ми повинні компенсувати витрати на підготовку студента. Ціни піднялися у середньому на 5 відсотків. Найбільше – на престижні спеціальності: право і міжнародні відносини. Найменше – на математику, механіку та фізику", – розповідає проректор із науково-педагогічної роботи КНУ ім. Шевченка Володимир Бугров.

Цей вуз – один з найдорожчих у країні. Освіта в Інституті міжнародних відносин коштує 46,2 тис. грн у рік. За навчання англійською доведеться заплатити 54,6 тис. грн. Диплом журналіста та перекладача з іноземних мов коштує 39,9 тис. грн, юриста – 46,2 тис. грн.

Трохи дешевше коштують ці спеціальності у Києво-Могилянській академії. Вивчати міжнародні відносини можна за 39 тис. грн, право – за 40 тис. грн, переклад з англійської – за 31 тис. грн.

Вартість навчання у КПІ ім. Сікорського на інженерних факультетах стартує від 12 тис. грн, на інформаційних технологіях – близько 24 тис. грн. На факультеті авіаційних та космічних систем можна навчатися за 15,3 тис. грн, на менеджменті – за 24,7 тис. грн, на кібербезпеці – 18,9 тис. грн. Найдешевше навчання обійдеться на фізико-математичному факультеті – 12,3 тис. грн.

У Національному авіаційному університеті ціна за місяць навчання стартує від 980 грн (прикладна фізика та математика). Машинобудування, телекомунікації, авіоніка, електроніка коштують 1320 грн у місяць. Цивільна безпека, програмування та комп'ютерні технології – близько 1,5 тис. грн на місяць. Кібербезпека – 1596 грн.

У Національній академії внутрішніх справ навчання за спеціальностями "право" коштує 22 тис. грн, "правоохоронна діяльність" – 15,5 тис. грн.

Диплом спеціаліста з харчових технологій у Національному університет харчових технологій коштуватиме 15,8 тис. грн. Готельно-ресторанна справа і туризм обійдуться в 18,9 тис. грн, хімічні технології – 18,2 тис. грн, біотехнології – 15,8 тис. грн.

У Лінгвістичному університеті за фах перекладача з англійської чи східних мов потрібно заплатити 28,5 тис. грн. Навчання на факультеті германських та романських мов – 23,4 тис. грн.

Отримати освіту вчителя у НПУ ім. Драгоманова у середньому коштує 16 тис. грн. Ціна навчання на фізико-математичному, природничо-географічному факультеті та факультеті інформатики – 11,5 тис. – 13,5 тис. грн. Українська філологія – 15 тис. грн, іноземна – близько 20 тис. грн, історія, фізкультура та педагогіка – 16 тис. грн.

У Національному медичному університеті ім. Богомольця найменше коштує диплом педіатра та фармацевта – 24,6 тис. грн. Найбільше – стоматолога – 33,4 тис. грн.

Навчання у регіональних університетах коштуватиме дешевше, ніж у Києві. Це пов'язано не тільки з рівнем інфляції, а й з кваліфікацією вузів. У середньому юридична освіта обійдеться від 14 до 24 тис. грн. Найдешевший диплом журналіста можна отримати у "Львівській політехніці" за 6,8 тис. грн. Навчання на вчителів у регіональних педагогічних вузах коштуватиме 10 тис. грн, англійська філологія від 9 до 22 тис. грн, економіка 8-12 тис. грн.