і знову тут.

Я давно не стукала по клаві ,щоб в черговий раз викласти свої думки на майже біле, піксельне полотно, але сьогодні, будучи занятою з усіх сторін, мій погляд недобре зиркав на ноутбук, і ось у вечірній час я все-таки піддалась цьому невинному бажанню. Мій щоденний вже давно лежить без діла, він наче міст між минулим життям і теперішнім. Все так стрімко сталось і все так спонтанно.  Я дивлюсь на нього і навіть боюсь відкривати, бо знаю , що очі пробіжуться по сторінках і я знову відчую себе дурненьким ,наївним дівчиськом з неймовірними бажаннями і амбіціями, а найгірше, те що я буду заздрити тим прагненням і тим амбіціями, бо зараз вони немов німа свічка залита зливою осіні. У мене стільки всього сталось за такий короткий термін як півроку: я зустріла кохану людину,  я змінила місце  проживання(двічі), я вийшла заміж, я побувала і такому давно омріяному Львові...стільки спогадів,) А ось зараз, коли все більш-менш устаканилось, я відчуваю ,якусь спустошеність....ось пишу це все і  думаю: "що за муру я пишу, соплі інфантильного дівчиська"...