Интервью Ахмедініджада "Spiegel" (уривки)

  • 12.02.12, 12:47
Про холокост

Ахмадинежад: Мы не хотим ни признавать, ни отрицать холокост. Мы осуждаем любой тип преступления против людей. Но мы хотим знать, если это преступление действительно имело место. Если да, то наказаны должны быть те, кто несёт за него ответственность, а не палестинцы. Почему исследования преступления, совершённого шестьдесят лет тому назад, запрещены? Как-никак, другие исторические события, некоторые из которых произошли тысячи лет тому назад, открыты для исследований, и даже правительство поддерживает их.

"Шпигель": Г-н президент, при всём уважении, холокост имел место, были концлагеря, есть документы об уничтожении евреев, было проведено множество исследований, и нет ни малейшего сомнения ни в холокосте, ни в том, что немцы (и мы об этом крайне сожалеем!) ответственны за него. Если позволите, одно замечание: судьба палестинцев - это совершенно другой вопрос, и он ведёт нас в настоящее.

Ахмадинежад: Нет-нет, корни палестинского конфликта следует искать в истории. Холокост и Палестина напрямую связаны друг с другом. И если холокост действительно имел место, то вам нужно позволить исследовать его беспристрастным группам со всего света. Почему вы запрещаете проводить исследования одной известной группе? Разумеется, я имею в виду не вас лично, а европейские правительства.

"Шпигель": Вы по-прежнему утверждаете, что холокост - это не более, чем "миф"?

Ахмадинежад: Я приму нечто за истину, только если я буду по-настоящему в этом уверен.

"Шпигель": Даже если западные учёные не испытывают никаких сомнений по поводу холокоста?

Ахмадинежад: Но ведь в Европе по этому поводу имеются два мнения. Одна группа учёных или людей, большинство из которых имеет политические мотивы, говорит, что холокост был. Но есть и другая группа учёных, которые представляют противоположную точку зрения и из-за этого в большинстве своём были отправлены за решётку. Таким образом, нужно создать беспристрастную группу, которая изучит и составит своё собственное мнение об этой крайне важной теме, так как прояснение этого вопроса будет способствовать решению глобальных проблем. Под предлогом холокоста в мире произошла крайне сильная поляризация, и сформировались фронты. Следовательно, было бы очень здорово, если бы международная и беспристрастная группа исследовала этот вопрос, чтобы прояснить его раз и навсегда. Правительства, как правило, стимулируют и поощряют работу исследователей по историческим событиям, а не сажают их в тюрьму.

"Шпигель": О чём вы говорите? Что за исследователей вы имеете в виду?

Ахмадинежад: О, вы должны это знать лучше меня; их список - у вас. Это люди из Англии, Германии, Франции, Австралии.

"Шпигель": Вы, наверно, имеете в виду, к примеру, англичанина Дэвида Ирвинга, канадца немецкого происхождения Эрнста Цунделя, которого сейчас судят в Мангейме, и француза Жоржа Тейля, все из которых отрицают холокост.

Ахмадинежад: Уже то, что мои комментарии вызвали столь бурные протесты, хоть я и не европеец, а также то, что меня сравнили с кое-какими персонажами немецкой истории, говорит о том, как сильно накалена атмосфера вокруг исследований в вашей стране. Здесь, в Иране, вам было бы не о чем беспокоиться.

Шпигель": Что ж, мы ведём с вами эту историческую дискуссию по весьма уместной причине. Вы ставите под сомнение право Израиля на существование?

Ахмадинежад: Вот что я скажу: мои взгляды на это предельно ясны. Мы говорим, что если холокост был, то это Европа должна нести последствия, а не Палестина платить за него цену. Если его не было, то тогда евреи должны вернуться туда, откуда они пришли. Я считаю, что немецкий народ сегодня также является пленником холокоста. Шестьдесят миллионов людей погибло во Второй мировой войне. Вторая мировая война была гигантским преступлением. Мы все её осуждаем. Мы против кровопролития, вне зависимости от того, если преступление было совершено против мусульманина, христианина или еврея. Но вопрос таков: почему из этих 60 миллионов жертв только евреи находятся в центре внимания?

"Шпигель": Но это вовсе не так! Все народы оплакивают жертв Второй мировой: немцев, русских, поляков и других. Тем не менее, мы, будучи немцами, не можем избавить себя от особой вины, а именно от массового убийства евреев. Но, может, нам стоит перейти к следующей теме?

Ахмадинежад: Постойте, у меня есть для вас ещё один вопрос. Какую роль сыграла нынешняя молодёжь во Второй мировой войне?

"Шпигель": Никакую.

Ахмадинежад: Тогда почему она должна испытывать вину перед сионистами? Почему расходы сионистов должны оплачиваться из её кармана? Если люди в прошлом совершили какие-то преступления, то их нужно было судить за это 60 лет тому назад. И всё, конец! Почему немецкий народ нужно сегодня унижать из-за того, что какая-то группа людей на протяжении истории совершала преступления во имя Германии?

Про ядерну зброю

"Шпигель": Ключевой вопрос таков: хотите ли вы, чтобы у вашей страны было ядерное оружие?

Ахмадинежад: Позвольте мне продолжить нашу дискуссию таким вопросом: как долго, на ваш взгляд, мир может управляться риторикой горстки западных держав? Всегда, когда они против кого-то что-то имеют, они начинают распространять пропаганду и ложь, клевету и шантаж. Сколько ещё это может продолжаться?

"Шпигель": Мы здесь для того, чтобы узнать истину. Глава одной соседней страны, к примеру, сказал "Шпигелю" следующее: "Они страстно желают создать бомбу". Это правда?

Ахмадинежад: Видите ли, мы ведём дискуссии с вами и европейскими правительствами на совершенно другом, более высоком уровне. На наш взгляд, юридическая система, при помощи которой горстка стран навязывает свою волю остальному миру, является дискриминационной и нестабильной. Сто тридцать девять стран, включая нашу, являются членами Международного агентства по атомной энергии (МАГАТЭ) со штаб-квартирой в Вене. Уставы МАГАТЭ и Договора о нераспространении ядерного оружия, так же как и все договоры о безопасности, предоставляют странам-членам право на производство ядерного топлива в мирных целях. Это - законное право любого народа. Впрочем, помимо этого, МАГАТЭ было также создано для того, чтобы способствовать разоружению тех стран, которые уже обладают ядерным оружием. А теперь смотрите, что происходит сейчас: Иран прекрасно сотрудничал с МАГАТЭ; свыше двух тысяч комиссий посетило наши заводы с инспекцией, и инспектора получили от нас свыше одной тысячи страниц документации. Их камеры были установлены в наших атомных центрах. Во всех своих отчётах МАГАТЭ подчёркивало, что в Иране нет никаких признаков каких-либо нарушений. Это - одна сторона этого вопроса.

"Шпигель": МАГАТЭ не очень-то разделяет ваш взгляд на этот вопрос.

Ахмадинежад: Но другая сторона такова, что существует ряд стран, которые обладают и ядерной энергией, и ядерным оружием. Они используют своё ядерное оружие для того, чтобы угрожать другим народам. И именно эти державы заявляют, что они обеспокоены тем, что Иран сходит с пути мирного использования атомной энергии. Мы отвечаем, что эти державы могут нас проконтролировать, если они обеспокоены. Но что говорят эти державы, так это то, что иранцы не должны завершить ядерный топливный цикл, поскольку тогда может стать возможным отклонение от мирного использования. Что мы отвечаем, так это то, что эти державы сами ещё давно отклонились от мирного использования. Эти державы не имеют права вести с нами разговор в такой манере. Такой порядок вещей неправилен и неприемлем.

"Шпигель": Но, г-н Президент, ключевой вопрос таков: насколько опасным станет этот мир, если ещё больше стран станет ядерными державами; если страна наподобие Ирана, президент которой прибегает к угрозам, создаст бомбу в охваченном кризисом регионе?

Ахмадинежад: Мы категорически против расширения арсенала ядерного оружия. Именно поэтому мы и предложили создать непредвзятую организацию и разоружить ядерные державы. Нам не нужно никакого оружия. Мы - цивилизованный, культурный народ, и наша история говорит о том, что мы никогда не нападали на другую страну.

"Шпигель": Как, Ирану не нужна бомба, которую он хочет создать?

Ахмадинежад: Что интересно, европейские страны хотели разрешить шахской диктатуре использовать ядерную технологию. Это был опасный режим. Но, тем не менее, страны эти были готовы снабдить его ядерной технологией. Однако с тех пор, как образовалась исламская республика, эти государства оказывают ей сопротивление. Я ещё раз подчёркиваю: нам не надо никакого ядерного оружия.

Мы придерживаемся своих обещаний, поскольку мы - честные люди и действуем законно. Мы - не мошенники. Мы всего лишь хотим отстоять своё законное право. И, между прочим, я никому не угрожал - это также часть той пропагандистской машины, которую вы запустили против меня.

Про ситуацію на Близькому сході

"Шпигель": Это если действительно так, то не нужно ли вам приложить усилия для того, чтобы убедиться, что никто не боится, что вы произведёте ядерное оружие, которое сможете применить против Израиля, развязав тем самым мировую войну? Вы сидите на пороховой бочке, г-н президент.

Ахмадинежад: Позвольте мне сказать две вещи. Ни один народ в этом регионе нас не боится. И никто не должен вселять страх в эти народы. Мы считаем, что если бы США и эти две-три европейские страны не вмешались, то народы в этом регионе жили бы в мире друг с другом, что они делали тысячи лет до того. Именно страны Европы и США в 1980 году подстрекали Саддама Хуссейна, чтобы он на нас напал.

Наша позиция в отношении Палестины ясна. Мы говорим: дайте тем, кому эта страна принадлежит, выражать своё мнение. Пусть евреи, христиане и мусульмане говорят, что они думают. Противники этого предложения предпочитают войну и угрожают региону. Почему США и эти две-три европейские страны противятся этому? Я считаю, что те, кто сажает исследователей холокоста в тюрьму, предпочитают миру войну. Наша позиция является демократической и мирной.

"Шпигель": Палестинцы ещё давно пошли дальше вас и признали Израиль за факт, в то время как вы до сих пор желаете стереть его с карты. Палестинцы готовы принять вариант решения с двумя государствами, в то время как вы отрицаете право Израиля на существование.

Ахмадинежад: Вы неправы. Вы увидели, что палестинский народ избрал Хамас на свободных выборах. Мы считаем, что ни вы, ни мы не должны говорить за палестинский народ. Палестинцы сами должны говорить, что они хотят. В Европе принято созывать референдум по любому вопросу. Вы также должны дать палестинцам возможность выражать своё мнение.

"Шпигель": Палестинцы имеют право на их собственное государство, но, на наш взгляд, израильтяне, естественно, также имеют это право.

Ахмадинежад: Откуда пришли израильтяне?

"Шпигель": Ну, если мы станем смотреть на то, откуда люди пришли, то тогда европейцам нужно будет вернуться обратно в восточную Африку, откуда происходит всё человечество.

Ахмадинежад: Мы сейчас говорим не об европейцах; мы говорим о палестинцах. Палестинцы были там, в Палестине. Сейчас же пять миллионов из них стали беженцами. Неужели у них нет права на существование?

Шпигель": Г-н президент, не настало ли время принять, что мир такой, какой он есть, и что мы должны принять существующее положение дел? Война против Ирака поставила Иран в выгодное положение. США, фактически, потерпели в Ираке поражение. Не пришло ли теперь время для того, чтобы Иран стал конструктивной миротворческой силой на Ближнем Востоке? Что означало бы отказ от ядерных планов и возбуждающих речей?

Ахмадинежад: Я удивляюсь, почему вы принимаете и столь фанатично защищаете позицию европейских политиков? Вы ведь журнал, а не правительство. Говорить, что мы должны принять мир таким, какой он есть, означает, что победители во Второй мировой войне останутся победителями ещё на тысячу лет и что ещё тысячу лет немецкий народ будут унижать. Вы считаете, что это верная логика?

"Шпигель": Нет, это неверная и неправильная логика. Немцы сыграли скромную, но важную роль в послевоенном строительстве. Они не чувствуют себя так, будто начиная с 1945 года их унижали и порочили. Мы более чем уверены в этом. Но сегодня мы говорим о текущей миссии Ирана.

Ахмадинежад: Тогда нам нужно признать, что палестинцев каждый день убивают, что они гибнут в терактах и что их дома уничтожаются. Но позвольте мне сказать кое-что об Ираке. Мы всегда были за мир и безопасность в этом регионе. В течение восьми лет страны Запада поставляли оружие Саддаму Хуссейну для его войны против нас, в том числе химическое оружие, и оказывали ему политическую поддержку. Мы были против Хуссейна, и мы сильно пострадали из-за него, так что мы обрадовались, когда его свергли. Но мы не признаём, когда целую страну заглатывают под предлогом свержения Саддама Хуссейна. Свыше ста тысяч иракцев погибло под правлением оккупационных войск. К счастью, немцы в этом не участвовали. Мы хотим безопасности для Ирака.

"Шпигель": Но, г-н президент, кто заглатывает Ирак? США практически проиграли эту войну. Сотрудничая на конструктивных основах, Иран может помочь американцам принять решение о выводе войск из этой страны.

Ахмадинежад: Очень интересно: американцы захватывают страну, убивают людей, продают нефть, а когда они проигрывают, они винят в этом других. Мы и иракский народ кровно очень близки. Множество людей по обеим сторонам границы - родственники. Мы жили бок о бок тысячи лет. Наши паломнические места расположены в Ираке. Точно так же, как и Иран, Ирак был центром цивилизации.

"Шпигель": Что вы хотите этим сказать?

Ахмадинежад: Мы всегда говорили, что поддерживаем всенародно избранное правительство Ирака. Но, на мой взгляд, американцы ведут нечестную игру. Несколько раз они отправляли нам послания с просьбами о помощи и сотрудничестве. Они говорили, что нам нужно провести переговоры по поводу Ирака. Мы публично приняли это предложение, пусть даже наш народ и не доверяет американцам. Но Америка ответила на это отрицательно и оскорбила нас. Даже сейчас мы способствуем безопасности в Ираке. Мы станем вести переговоры, только когда американцы сменят своё поведение.

Якщо Європа стане на сторону США і сіоністів вона програє!

"Шпигель": Какую роль может сыграть Европа в разрешении ядерного конфликта, и чего вы ждёте от Германии?

Ахмадинежад: Мы всегда развивали тёплые отношения с Европой, и с Германией в особенности. Наши два народа нравятся друг другу. Мы страстно желаем углубить эти взаимоотношения.

Европа допустила три ошибки по отношению к нашему народу. Первой ошибкой стала поддержка шахского правительства. Это вызвало у нашего народа досаду и разочарование. Впрочем, предложив политическое убежище имаму Хомейни, Франция завоевала себе особое положение, которое она затем вновь потеряла. Второй ошибкой была поддержка Саддама Хуссейна в его войне против нас. Правда заключается в том, что наш народ ждал, что Европа встанет на нашу сторону, а не на сторону противника. И третьей ошибкой стала позиция Европы по ядерному вопросу. Европа крупно проиграет и ничего не добьётся. Мы не хотим, чтобы это произошло.

"Шпигель": Как будет дальше развиваться конфликт между Западом и Ираном?

Ахмадинежад: Американская логика нам понятна. В результате победы исламской революции они понесли ущерб. Но мы не можем понять, почему некоторые европейские страны настроены к нам так враждебно! Я отправил послание по ядерному вопросу, спросив в нём о том, почему европейцы переводят для нас слова американцев. Ведь, как-никак, они знают, что наши действия направлены на мир. Встав на сторону Ирана, европейцы послужат своим собственным и нашим интересам. Но они многое потеряют, если будут нам противиться. Ибо наш народ силён и решителен.

Европейцы рискуют окончательно потерять свои позиции на Ближнем Востоке, и они наносят вред своей репутации и в других частях света. Люди будут думать, что европейцы не в состоянии решать проблемы.

"Spiegel Online", 30 мая 2006 г.

Останній самурай

  • 11.02.12, 14:18
Байка, написана на реальних подіях...



Філіппіни, острів Лубанг, 1974 рік

- Ви розумієте, що ви оточені нашими військами? - запитав середнього віку філіппінський військовий.

- Так розумію - відповів вже немолодий японець, одягнений у брудну і порвату військову форму японської імперії.

Японець стояв на лісовій галявині, лице його не виражало жодної емоції, його тіло, яке було неприродньо худим для його віку, було виправлено в позицію "струнко". В руках він тримав стару гвинтівку "Арасака", а з поясу звисав самурайський меч. Навпроти нього стояли двоє - філіппінський військовий та середньої статури білий чоловік в цивільному. Цивільний був послом США у Філіппінах.

- Нас більше, ви загинете - знову заговорив філіппінець.

- Це немає ніякого значення - не змінюючи виразу обличчя, сталевим голосом відповів японець.

- Послухайте, ви знаєте, що війна скінчилася 29 років тому? Ваша країна капітулювала. Ви це знаєте? - втрутився в розмову японською мовою з акцентом посол.

- Нещодавно про це дізнався.

- То чому ви продовжуєте вести бойові дії? Це безглуздо!

- В мене немає наказу про припинення бойових дій.

- Є акт капітуляції...

- В мене є наказ командуючого розвідкою продовжувати бойові дії допоки живий хоч один солдат.

- Послухайте, багато чого змінилося. Наші країни зараз друзі, ми пішли іншим шляхом...

- Я маю один шлях - шлях воїна.

- Ви хочете втратити своє життя?

- Має життя належить Японії та імператору.

- Давайте, покладіть зброю, ми не вороги - посол зробив крок до японця.

- В нас домовленість про дистанцію. Ще один крок - я відрубаю вам голову - японець поклав руку на меч.

На поясі у філіппінця затріщала рація. "Японець в нас, може говорити". Філіппінець зняв рацію і протягнув її японцю.

- З Вами будуть говорити.

- Молодший лейтенант Хіро Онода, ви мене чуєте? З Вами говорить командир особливої групи Генерального штабу 14 армії Танугіті Йосімі - звучало з динаміку рації.

- Я вас чую, пане майор - відповів японець.

- Я Вам наказую припинити бойові дії і скласти зброю. Передайте вашу зброю представнику філіппінської армії.

- Пане майор, я не можу здати зброю іноземним військам. Це суперечить кодексу воїна. Мою зброю я передам Вам або особисто імператору.

Посол схопив філіппінця за руку.

- Швидко, везіть сюди цього вояку.

Філіппінець побіг до розташованих неподалік військ давати команди. 

Через 30 хвилин на галявині з'явився ще один японець, одягнений у військову форму. Він підійшов до Хіро.

- Складіть зброю, молодший лейтенант!

Хіро кинув на підлогу "Арасаку", зняв з поясу меч і протягнув його Танугіті. Майор взяв його до рук, а Хіро опустився на одне коліно.

- Пане майор, будь-ласка, відрубайте мені голову моїм мечем.

- Встань, синку!

Хіро піднявся, а Танугіті протягнув йому меч.

- Ти герой свої Батьківщини!

Посол плюнув собі під ногі і напрвився до своєї автівки.

- Що за народ? Варвари якісь...


Написано під впливом http://gazeta.aif.ru/online/aif/1242/15_01?print


Загадки історії

  • 08.02.12, 18:40
Офіційна наука доводить нам історії про "високорозвинених індіанців Південної Америки" показуючи цивілізації інків, ацтеків та мая. Дійсно вказана культура було вражаючою та високорозвиненою.
Однак чи була вона створена самими індіанцями? Історики кажуть так, а ось індіанці кажуть...ні! За іхніми міфами культуру їм приніс Бог після потопу (до речі історія про потом міститься у всіх легендах народів світу - єгиптян, шумерів, китайців...). Інки називали його Віракоча, ацтеки - Кетсалькоатль. А далі дамо слово видатному досліднику Туру Хейердалу:
"Само имя Кон-Тики Виракоча состоит из трех имен одного и того же белого бородатого божества. В древние, доинкские, времена он был известен как Кон в приморье Перу и как Тики в горах, но, когда во всей области утвердилось владычество инков и распространился их язык (кечуа), инки объединили все три имени. Легенды индейцев чиму на севере Перу повествуют о том, что этот бог приплыл с севера, идя вдоль побережья.

В большинстве легенд нагорья он внезапно появляется на озере Титикака, как земное воплощение Солнца. По преданиям, он сперва обосновался на острове Титикака, потом с целым флотом камышовых лодок перебрался на южный берег озера, где построил мегалитический город Тиауанако.

Виракочу и его белых бородатых сподвижников называли митима — индейское слово, означающее «поселенец». Согласно преданиям, Виракоча посылал из Тиауанако во все концы Перу своих белых бородатых сподвижников, которые говорили народу, что он их бог и творец. Однако в конце концов, недовольный враждебностью местных индейцев, решил уйти.

Индейцы во всех частях инкской империи рассказывали испанским хронистам о пути следования Виракочи и двух его главных сподвижников. Один помощник Виракочи направился от озера Титикака вдоль горного хребта на север; другой шел через приморье, сам же Кон-Тики Виракоча избрал средний путь на север через Качу (где в его честь изваяли статую, похожую на святого Варфоломея) и Куско (здесь ему приписывается сооружение мегалитических стен). Из Куско он спустился на берег Тихого океана и собрал виракочей около порта Манта в Эквадоре. А затем эти солнцепоклонники вышли в океан и поплыли на запад.

Итак, анализируя легенды индейцев приморья Северного Перу, можно сказать, что так называемый панперуанский культурный герой ушел на запад, то есть в сторону Полинезии. Но пришел он с севера. А севернее инкской империи, в гористой Колумбии, жили чибча, еще один народ, который к приходу европейцев уже достиг высокого уровня цивилизации и создал замечательную культуру.

Исторические предания чибча описывают пришельца как высокого белого человека по имени Бочика в длинном, развевающемся одеянии, с бородой до пояса. Он правил много лет, потом ушел, оставив преемника, которому завещал быть справедливым повелителем. Бочика был также известен под именем Суа (так здесь называли солнце), и, когда сюда впервые пришли испанцы, их приняли за его посланников и называли Суа или Гагуа, что тоже означает «солнце».

По местным преданиям, Бочика, он же Суа, пришел с востока. А восточнее земли чибча, в Венесуэле и прилегающих областях, мы опять встречаемся с воспоминаниями о странствующем мудром герое. Он фигурирует под разными именами, например Цума или Зуме. Прожив с данным народом некоторое время, он уходит. Одни легенды сообщают, что герой ушел по своей воле, по другим версиям, он был изгнан недовольными его поучениями строптивыми жителями.

К северу от Колумбии и Венесуэлы панамские индейцы куна, которые вырезали письмена на деревянных дощечках, также сохранили предания о том, что после страшного потопа явился великий человек, который... учил людей, какой образ жизни вести, как называть вещи и пользоваться ими. Его сопровождали ученики, они распространяли его учение.

Севернее Панамы, в Мексике, до прихода испанцев процветала другая высокоразвитая цивилизация — ацтекская.

Огромная военная империя ацтеков, подобно инкской, была намного больше Испании или любого другого европейского государства той поры. И однако Эрнандо Кортес с небольшим отрядом одолел могучего императора с такой же поразительной легкостью, с какой Писарро через несколько лет овладел инкской империей. И главной причиной тут было не столько военное превосходство испанцев, сколько замешательство индейцев — верховным божеством ацтеков был бородатый белый Кетсалькоатль.

Похоже, что первоначально слово «Кетсалькоатль», как и «Виракоча», было наследственным именем или даже титулом для династии сменявших друг друга священных правителей, которые поклонялись богу Солнца и вели от него свое происхождение. А уже потом все Кетсалькоатли — и Виракочи тоже — слились в одно божество".

Отже як бачимо з міфів самих індіанців культуру та знання їм приніс якийсь іноземний білий народ. Можна сказати, що це просто міф, однак...

Перше. Звідки індіанці знали взагалі про існування білої людини? Відомо, що за океан вони не плавали.

Друге. У індіанців рідка рослинність на обличчі, а отже індіанцем бородатий Віракоча або Кетсакотль не міг бути.

Третє. Вражаюча схожість міфів ацтеків та інків, враховуючи те, що ацтеки жили на теренах сучасної Мексики, а Інки на теренах Перу та Болівії. Зважте на віддаленість один від одного.

Четверте. Це спосіб будівництва. Зверніть увагу, яким чином зроблена кладка.

Це Мачу-Пікчу в Перу, культура інків

Це Тіаунако в Болівії, теж інки

А це Майя, вже Мексика

А ось наприклад храм в Гізі, це вже аж Єгипет

Мало того, що техніка будівництва майя, інків та єгиптян ідентична, але що головне, жоден історик ще не знайшов засобів, якими індіанці обробляли каміння. І яким чином переправляли його, оскільки на думку істориків вони не знали навіть колеса!

Тому постає питання, скільки історики будуть приписувати індіанцям культуру, яку навіть самі індіанці собі не приписують?

Мафія безсмертна?

  • 05.02.12, 22:03
Якось на одному ток-шоу один політик (не пам'ятаю хто саме) сказав, що повністю перемогти організовану злочинність ще нікому не вдалося в жодній країні світу. Типу треба терпіти. Однак це брехня. Один раз в історії в одній країні це вдалося.

Знайомтеся Чезаре Морі, "залізний префект" - людина яка здолала мафію.



Чезаре Морі довгий час був поліційським у Флоренції і Болоньї, де прославився жорстким ставленням до злочинців. Але головним розсадником злочинності була Сицилія, де розташувалася штаб-квартира Коза-Ностри. Жодна влада не наважувалась відкрито оголосити війну мафії, тому Сицілії не намаглися чіпати. Допоки до влади не прийшов Мусcоліні.

Вже в першому своєму виступу у парламенті Беніто Муссоліні заявив: "Мафія - це ганьба Італії". Беніто добре розумів, що в боротьбі йому зможе допомогти лише на той час префект Болоньї Чезаре Морі, які зазнав слави не підкупного та залізного поліцейського. Тому Муссоліні призначає Чезаре Морі префектом Палермо і наділяє його надзвичайними повноваженнями.

Основних проблеми в боротьбі з мафією дві - неможливість доказати їхню вину та корупція в поліції. Морі, по прибуттю в Палермо, звільнив усіх місцевих керівників поліції і привіз своїх, перевірених ще з часів роботи в Болоньї. Друга була вирішена Муссоліні. Насправді будь-який поліцейський знає прізвища всіх злочинців в окрузі поіменно. Так само як в нас, будь-який начальник УБОЗ знає всіх "злодіїв у законі" в підконтрольній йому місцевості. Муссоліні надав Морі повноваження, щоб будь-який член "чорного списку" (списки членів Коза-Ностри) міг бути затриманий без суду і слідства на території Сицилії. Більш того, Морі ознайомившись із ситуацією на місцевості, полетів до Риму і попросив для себе повноваження виносити вироки і негайно їх приводити у виконання на місці. Муссоліні дав добро.

Після отримання повноважень, Морі почав операцію "рейд по Сицилії". Сутність складалася в облозі містечок, де переховувались мафіозі і вимогою до мафіозо здатися. В разі якщо всі не здавалися, поліція захоплювала майно і сім'ї мафіозо і вимагала протягом 12 годин здатися. Ті хто не бажали здатися, тікали до гір, а поліція конфіскувала майно і випроваджувала до спеціально створеного концтабору всіх хто підтримував і допомагав мафії. Біженців у горах брали в облогу в горах, створювали неможливість підвезення припасів і їжі до них, через що вони або змушені були здатися, або гинули з голоду, як щури.

Після декількох вдалих рейдів, Морі пішов далі. В Ганжі він виступив з промовою:

«Жители города! В этой схватке я не собираюсь уступать. Как и правительство, приславшее меня сюда. Вы имеете законное право освободить свой город от этих уголовников. И именно так вы и поступите. Операция будет продолжена до тех пор, пока вся провинция Палермо не будет очищена... Моими руками власти завершат начатое. И вы обязаны помочь мне в этом. Вы не боитесь держать в руках заряженное оружие, но страшитесь того, что будете уличены в связях с полицией. Вы должны понять, что борьба с преступностью – это долг каждого гражданина... Вы хорошие люди. У вас крепкие, здоровые тела. Вы мужчины, а не овцы. Защитите себя!»

Потім Морі почав роздавати зброю і мешканці, котрі вже заморилися від місцевих гадів, мали змогу разом з поліцією вичищати свої міста від наволочі.

Рейди загнали мафію в кут. Розуміючи, наскільки небезпечний поранений звір, Морі влаштовує зустріч між мафіозо, що ще були живі з Беніто Муссоліні. Беніто і Чезаре дали мафії ультиматум: або влада дозволяє недобиткам з мафії покинути країну протягом найближчих днів, або Морі їх придушить як гадюк. Мафія обрала друге і всім складом вилетіла до США, де вже довгі роки наводить жах на місцевих янкі.

А Італія майже на 30 років забула про мафію, допоки армія США не привезла їх обратно в лавах своєї армії.

Жорстоко, так? Ну хай так, тоді нехай й далі калічать наших близьких і труять наших дітей наркотиками.


Я вам розповім про Хунту


Часто помічаю, що дехто, перечитавши гламурних політичних ліберастних брошурок, тикає дебільною термінологією куди попало. Полюбили "демократичні сили" слово "хунта". І тикають ним в Партію регіонів і Януковича, від чого бідолашні Августо Піночет та Дімітріос Іоаннідіс мали б згоріти з сорому, аби ще були живі.

Довідка: Хунта - з іспанського "зібрання" або "комітет".

А ми зараз перенесемося в Грецію. Після Другої світової війни Греція стала одним з найбільш концентрованих майданчиків "холодної війни". СРСР спонсували комуністів, а США підтримувало слабкого короля Павла І та потім його сина Костянтина ІІ та наближені до них політичні сили. Спочатку це призвело до кровопролитної громадянської війни, в якій король за підтримки США зумів перемогти і заборонити грецьких комуністів. Однак п'ята колона швидко змінила одежі і стала респектабельними "демократичними" партіями. От тільки суті своєї не змінили. Головним вождем п'ятої колони в Греції став Георгіос Папандреу, як він сам себе називав "центрист".


Георгіос Папандреу (старший)

Не кращим чином виглядав і король Костянтин ІІ. Він спирався на підтримку ЦРУ, американські долари та продажних генералів, які за підтримки короля колотили бабло, розворовуючи армію та державний бюджет. Це грало на руку демагогам п'ятої колони, таким як Папандреу.

Іграшки в демократію призвели до того, що 1963 року Георгіос Папандреу очолив уряд Греції. Почалася така люба всім демократам "лібералізація" життя, а по-суті дерибан країни. Економіка країни котилася до прірви, вулиці посіла анархія, а Папандреу все роздавав обіцянки і розвалював державу.



Король Костянтин ІІ

У 1965 році король відправляє Папандреу у відставку і призначає перевибори. але всі розуміли, що країна розколота, демагогічні лозунги Папандреу та його партії "Союз Центра" тільки розхитують човен. І більш того об'єдналися з комуністами з партії "Єдина демократична ліва партія". Був план створити коаліцію і протягнути Папандреу знову на посаду прем'єра, а в разі незгоди короля скинути його і зробити Папандреу головою держави.

Це все знав король, якому про це доповіла KYP (Грецька служба національної розвідки). Король збирає нараду своїх генералів і просить в них підтримку для того, щоб заарештувати Папандреу, заборонити всіх лівих і знищити "п'яту колону". Однак генерали відмовились виконувати свій національний обов'язок без згоди ЦРУ. Король звернувся до посла США Філіпа Телбота з питанням чи підтримає американський уряд таке вирішення проблеми, однак США відмовляє в підтримці свого союзника і забороняє вчиняти королю і генералам будь-які дії до оголошення результатів виборів. Що цікаво пан Телбот мав декілька зустрічей з сином Георгіоса Папандреу - Андреасом. І можливо саме переговори Папандреу-молодшого та Телбота призвели до негативного ставлення американців до можливого перевороту короля та генералів.

Однак Греції пощастило. В неї були не тільки слабкий король та продажні генерали. В них були патріотичні військові середньої офіцерської ланки. Бригадний генерал Стіліанос Паттакос та полковники Георгіос Пападопулос та Ніколаос Макарезос розробили "план Прометей".  21 квітня 1967 року вони заарештували генералів, зокрема головнокомандуючого Георгіоса Спантідакіса, захопили уряд, королівський палац та міністерство оборони та провели ряд точечних десантних операцій по захопленню вузлів зв'язку. Були заарештовані всі лідери опозиції, зокрема прем'єр Каннелопулос і на ранок вся країна була в руках "хунти чорних полковників".



Стіліанос Паттакос, Георгіос Пападопулос та Ніколас Макарезос

Одразу ж посол США Френсіс Телбот заявив офіційний протест і назвав все, що трапилось "зґвалтуванням демократії". А ось голова місії ЦРУ в Афінах Джек Морі був більш прямолінійний і задав риторичне питання: "Як можна зґвалтувати повію?".

Хоча представництво США та їхній протеже Костянтин ІІ вирішили теж діяти. За допомогою американських спецслужб король тікає до містечка Кавале, де гуртує біля себе лояльних військових і намагається скинути полковників. Однак заколот зазнає краху, всі військові, що підтримували короля були заарештовані, а сам король, за допомоги тих же спецслужб, тікає до Риму.

Одразу ж Хунта звинуватила короля у зраді, призначила Георгіоса Дзойтакіса регентом, а Георгіоса Пападопулоса прем'єр-міністром.


Георгіос Дзойтакіс

Хунта одразу ж посадила під домашній арешт Георгіоса Папандреу, який незабаром і сконав, за грати покотили всі представники "п'ятої колони".  Економіка Греції одразу ж стала на шлях "корпоративного устрою", що призвело до того, що найбільш відстала країна Європи перетворилася на найбільш перспективну економіку Європи. Хунта проводила в життя ідеологію націоналізму і не допускала в соціальному житті розбещення населення анархо-комуністичними та західно-лібералістичними" ідіомами. Наприклад жорстко давився рух нариків-хіппі. 



Георгіос Пападопулос

Спочатку США і Захід, особливо після провалу перевороту Костянтина ІІ, намагалися обережно ставитися до полковників, оскільки боялися, що туди зайдуть інтереси СРСР. Однак після того, як "чорні полковники" подавили комуністичну наволоч, режим став муляти західним союзникам як занадто незалежний. Наприклад ніяк не вдавалося втягнути Грецію у Європейську економічну спільноту (прообраз ЄС). Тому США почало тиснути на Пападопулоса з вимогами провести "лібералізацію".

Якимось чином США вдалося вплинути на Георгіоса Пападопулоса і у 1973 році він ліквідує монархію і проголошує себе президентом. Впроваджує ряд "ліберальних реформ", що призводить лише до повернення анархії в життя і на вулиці. Майже всі офіцери виступають проти "американізації", запропонованої Пападопулусом, тому генерал Дімітрос Іоаннідіс влаштовує переворот та знімає з поста Пападопулоса за "відхід від ідеалів революції 1967 року".

 

Дімітрос Іоаннідіс

Іоаннідіс призначає президентом свого друга Федона Гізікіса. Однак врятувати Грецію генералу Іоаннідісу не вдалося, оскільки його зрадив його друг Гізікіс, який відсторонив Іоаннідіса від влади і призначив маріонетку США Константіноса Караманліса прем'єром. За що й поплатився, бувши відстороненим, забутим і вмер в жебрацтві і нікому не потрібним.


Константінос Караманліс

Майже ожразу ж до влади прийшла вже знайома нам династія Папандреу, котру захід дуже полюбив. Син Георгіоса - Андреас Папандреу був прем'єром з 1981 по 1989 рік, потім з 1993 по 1996 рік, його унук Георгіос Папандреу (молодший) був прем'єром з 2009 року по 2011. Причому партія династії Папандреу ПАСОК (соціалісти) з 1981 року була при владі при любих урядах.


Андреас Папандреу



Георгиос Папандреу (молодший)

І що ж ми має з майже тридцятирічного правління соціалістів династії Папандреу в Греції? Проїли всі здобутки "чорних полковників" і зараз в повній дупі. Країна банкрут і знову визнана найбільш відсталою країною Європи. Зате в ЄС та єврозоні.

І мені абсолютно не зрозуміло, яке відношення мають нинішні злодії в українській владі до хунти, котра була встановлена патріотами в Греції, Аргентині, Бразилії, Чилі, Іспанії задля захисту своєї країни від п'ятої колони? Хунта, будь-то хунта Франсіско Франко, будь-то хунта Августо Піночета, будь-то хунта Пападопулуса та Іоаннідіса завжди дбала і захищала національні інтереси країни. А в нас при владі шайка крадіїв, котрі до хунти не мають ніякого відношення.

Расизм. Це елементарно, Уотсон!

"Я достаточно мрачно смотрю на будущее Африки. Вся наша социальная политика базируеться на том, что у них такие же умственные способности как и у нас, в то время как все тесты говорят об обратном, и я знаю, что с этой щекотливой темой некуда ткнуться. Я надеюс, что все люди равны, но в то же время люди, имеющие дело с черными работниками, считают, что это не так". 

З інтервью Джеймса Уотсона газеті Times, жовтень, 2007 року. 

"Нет твердых оснований предполагать, что интеллектуальные способности народов, географически разделенных в ходе эволюции, должны были развиваться одинаковым образом. Нашего желания из всеобщего гуманизма приписать всем одинаковую силу рассудка для этого будет недостаточно". 

З книги Джеймса Уотсона " Избегайте скучных людей". 

Довідка: Джеймс Уотсон - американський молекулярний біолог, найбільш відомий за встановлення структури молекули ДНК у 1953 році. Він, разом з Френсісом Кріком та Морісоном Вілкінсом, був нагороджений Нобелівською премією з фізіологіі та медицини 1962 року "за своі відкриття в галузі молекулярноі структури нуклеінових кислот та іх значення для передачі інформаціі в живому матеріалі". (Wikipedia).

Казка

  • 30.01.12, 14:37
В одному лісі звірі вирішили впорядкувати своє лісове життя, щоб настав порядок. Всі звірі зібралися і вирішили обрати собі головного, котрий би навів нарешті порядок у лісі. Вибір пав на старого мудрого лева, адже мав і розум, і силу. Отже лев швидко почав налагоджувати життя в лісовому господарстві, звірі почали інтенсивно заготовлювати харчі на зиму. Один лиш ледачий ховрах нічого не робив. Справа йшла до зими, звірі заготовили запаси, а в ховраха нічого немає. 

Отож пішов ховрах до ведмедя і почав тому казати, що лев знахабнів. Всі працюють, а він тільки керує, ще й запасів найбільше має. Ведмідь обурився, а ховрах запропонував йому: "Потрібно,Мишко, створити орган, щоб контролювати лева. Ти давай збирай натовп, а я їм все розкажу". Зібрав ведмідь натовп, а ховрах бігав серед звірів і кричав, що лев жирує, в той час як лісне товариство ледь кінці з кінцями зводить. Заволала юрба і повів її ведмідь до лева вимагати, щоб той створив орган для контролю за левом.

"Ну добре - погодився лев - от, Мишко, і будеш головою того органу". "Ее, ні - заволав ховрах - треба вибори провести, щоб лісове панство саме обрало кого поставити головою". "Вибори, вибори - волала лісова юрба і лев змушений був погодитися.

Отже почалася виборча кампанія. Лісовий народ поважав і підтримував ведмедя, проте ховрах пішов до лисиці і запропонував, що допоможе лисиці виграти вибори, а та вже на посаді не забуде про нього. Лисиця погодилась і зібрав ховрах лісове братство. "Ви я бачу за ведмедя всі, але ж подумайте. Ведмідь він сильний, як і лев, то буде при владі двійко сильних і будуть вони нас слабких гнобити. Треба лисицю обирати, вона наша, з народу, нас слабких захистить". Почесав лісний народ макітру, подумав та й обрав лисицю.

Лисиця пам'ятала добро, що їй зробив ховрах, то й почала йому з лісових податків трохи харчів давати, щоб той з голоду не помер. Побачив це лев та й нам'яв боки обом. А ховраха відправив на примусові роботи, щоб сам собі їжу здобував. 

Але не йметься ховраху. Побіг він до лисиці і каже: "Ні, сестро, треба лева прибирати. Бач як нас наколотив,  а як що то й повбиває. Треба нам вівцю ставити і то на рік, не більше, щоб не знахабніла. А потім будемо переобирати - як влучно правитиме, то знову оберемо". Подумала лисиця і дала добро. І побіг ховрах до ведмедя і жалівся, що лев взагалі гальмів позбувся, лисицю побив, ховраха побив, ще й на роботи відправив не як за політичною ознакою. Вмовляв, що треба лева скидувати і обрати представника з лісового панства, щоб керував по справедливості.

Ведмідь був благородний, але дурний. Тому повірив ховраху, зібрав юрбу та пішов до лева вимагати, щоб той пішов з посади. Не мав вибору лев, то передав ведмедю булаву, щоб той звірами керував. ""Ее, ні - заволав ховрах - треба вибори провести, щоб лісове панство саме обрало кого поставити своїм керманичем". "Вибори, вибори - волала лісова юрба. Почалася виборча кампанія і звірі хотіли обрати головою героя повстання ведмедя. Але зібрав ховрах збори та й каже: "Ви я бачу за ведмедя всі, але ж подумайте. Чим ведмідь відрізняється від лева? Що йому завадить натовкти лисицю знову? Що йому завадить вас ображати? Треба вівцю обирати, вона з наших, зі слабких, знає всі наші проблеми. А щоб не знахабніла як лев, то треба її на рік обрати, а там подивимось, як вона себе покаже". Покумекало лісове товариство, та й обрало вівцю.

А ховраху все не йметься. Пішов він до вівці і каже: "Ти, подруго, подумай ось над чим. Тебе, серденько, на рік обрали. Зима, обіцяють, буде холодною і важкою, то уяви який настрій буде у народу за рік? Все на тебе звалять, виженуть, оплюють, а ти ще й без штанів залишишся, бо для себе нічого не заробила. Давай краще так. Ти з лісових податків частинку для себе бери, ну на старість собі і так би мовити за заслуги перед Батьківщиною. Лисиця мовчок, з нею я домовлюся, а харчі будеш в мене в норі ховати, щоб ніхто не взнав". Подумала вівця, а воно ж то й дійсно так. І почали на трьох афери крутити: вівця забирала частину харчу собі, лисиця підроблювала документи, а ховрах хоронив їх в себе в норі, з них же й живучи, адже інших засобів до існування не мав.

Пройшов рік. Тяжко було лісовому братству, важко, ледь зводили кінці з кінцями. До виборів народ невдоволений підійшов. А ховрах до вівці побіг і каже: "Кепські в тебе справи. На другий строк можеш не пройти. Але ти не засмучуйся. Є вихід. Я тобі імідж створю, мене в лісі поважають, кого треба підкуплю, лисиця голоси рахувати буде, то порахує як треба. Все буде добре. Але є умова - за мої послуги прийми закон, щоб всі податкові харчі зберігалися в мене в норі, я їх берегтиму, а як треба видавати буду. То ж і тобі, і мені, і нарду лісовому добре - в мене нора велика, затишна, то будуть в цілості. А як відмовишся, то розповім звірам, як ти харчі цупила народні. Ну що згода?". А що було вівці робити? Погодилася.

Пройшли вибори як треба. Вівцю переобрали головою лісу. Виконала вона обіцянку і всі харчі стали заносити ховраху до нори. Але почалися проблеми з харчами. Ховрах то у відрядження поїде, то нору снігом замете - не має змоги харчі вчасно видавати. Народ голодувати почав. Заворушилась юрба, кричить, кулаками маше. А ховрах до ведмедя побіг і каже: "То, Мишко, знаєш в чому справа? То вівця все розікрала. Бач як народ бідує, а ця на народних харчах розжиріла. Все вже розікрали. Треба повстання та скинути цю крадійку з посади". Обурився ведмідь, зібрав народ і до вівці пішов. Схопив її і роздер на шмаття. А натовп пісень співав, героя ведмедя шанував та радів, що позбувся цієї крадійки, що кров з народу пила.

І поставили героя революції ведмедя головою лісу. І тут же біля нього ховрах: "Бач, Мишко, як зараза все роздерибанила? Нічого не лишилося, у лісі голод, як нічого не зробиш, то й тебе розірве голодний натовп". "А що ж мені робити, харчів то взагалі немає?" - розгубився ведмідь. "Не переймайся, Мишко, ми ж тобою старі друзі. Я тобі допоможу. В мене свої харчі є. Я тобі їх позичу, щоб натовп було чим нагодувати. Щоправда мусиш через рік віддати мені їх обратно, і не таку кількість, а вдвічі більше. А що ж робити, ведмедику? Народ треба годувати". Нічого не залишалось ведмідю, як погодитися на пропозицію ховраха.

Так вони і жили...лісова громада виживала, а ховрах жирував...

Ну що нічого не нагадує?podmig

Влучно написано

  • 28.01.12, 14:33
"Історія вже сотні разів нас вчила, що наша демократія, всі оці канцеляристи і писарі по фаху, демагоги по тактиці й карєристи по духу - всі оці Брюховецькі, Тетері, Петрики й їм же "нєсть числа" - на одне були тільки здатні: знищити власну українську державно-творчу аристократію, а з нею й українську державу. Хоч плакав кат, як Сомкові голову рубали, але її таки відрубали.Військово-хліборобський, козацько-шляхетськи аристократичний клас, що відродився був і сформувався за Великого Гетьмана Богдана - потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння.

Але здобувати щось нового, свого на тім порожнім місці українська демократія ніколи не змогла. Не тому, розуміється, що між нею не було людей, які по своїм індивідуальній вартості не змогли б місце старої вирізаної аристократії зайняти, а тому що дух між ними панував руйнуючий, завидуючий, злобний, а разом з тим облесливий, брехливий і рабський. Тому, що всі ці, поодинці іноді і гарні, здібні і чесні люде, всі разом творили руйнуюче розкладове тіло, якому на ймя - демократія.

Цей "дух" необхідна моральна, ідеольогічна надбудова самого матеріального життя й існування кожної демократії. Живучи з експльоатації "любові народа", вона може розвиватись і рости тільки доти, доки істнує можливість опозиції й зненависті народа до тієї чи іншої аристократії. В міру того, як ця аристократія дегенерується та слабне й цькування проти неї стає все менш небезпечним, демократія все більше орієнтується "на ліво" - туди, де виростають усе нові, конкуренційні й усе більш радикальні, демагогічні й безпринципні народні трибуни. Коли наступає катастрофа й обєкт цькування й ненависти - стара аристократія - падає, демократія зараз же починає розкладатись. Ті елементи психіки, які вона витворила в собі в часах революційної й опозиційної боротьби, звертаються тепер проти неї.Лякання аристократії народним бунтом розвинуло в ній самій панічний страх перед народом.Її повна матеріальна залежність від любові того народу примушує її кинутись на своїх давніх товаришів, а тепер - коли вже аристократії не стало - на своїх конкурентів і вжити проти них тим самих старих противаристократичних засобів демократичної боротьби, доведених тільки до найвищих розмірів. Рабське толєрування найнищих  інстинктів юрби й руйнуюча гра на на ціх інстинктах, це ознака перемоги кожної демократії - це знак, що в боротьбі людських громад зникли вже послідні здержуючі, ублагороджуючі моменти, які стара аристократія давніще, перед своєю дегенерацією й упадком, у цю боротьбу  вносила й ними навіть свою противницю демократію, в героїчних добах її істнування, аристократизувала й ублагороднювала.

"Егалізація (вирівнювання) класів по типу найнизчому - пише Сорель - веде неминуче до упадку і дегенерації".  Такого власне роду вирівнювання по типу найнизчому відбувалося у нашій українській демократії в усіх добах її історичного істнування. Тим пояснюється факт, що наша нація в своїх аристократичних по духу й до демократії української - як це і послідні події показали - ворожих селянських "низах" має надзвичайну асиміляційну силу, а в своїх демократичних "верхах" надзвичайну силу відпихаючу, яка все що єсть в Україні політично чесного, творчого, сильного й здорового від взятої нашою демократією в монопольну експльоатацію української національної ідеї й "любові до українського народу" відганяє.

І тому українська демократія по знищенні власної аристократії ніколи нічого збудувати не могла. Її вирівнювання себе, а разом із собою нації - коли вона на чолі нації стояла - по типу найнизчом, тільки дорогу для всяких Ганджів Андиберів прочищало. Вони приходили вже на готове й зі своєю безоглядністю чужинців, які ніякі звязки з краєм, з його традицією, з його будуччиною і з місцевими людьми не заважали - брали вони найнизчий, найбільш лівий демагогічний курс і в той спосіб ітоги всім демократичним революціям українським підводили.

При тім розуміється за себе не забували.Отой наш лєгендарний Ганджа Андибер був майстерно використаний тодішньою Москвою й Польщею для остаточного винищення всього того, що їхнім інтересам на Україні заважало, що хоч трохи про Україну думало, що Україну в серці, а не на словах мало. Не знаю, які завдання має п.Раковський . Але що буде, як він, допустім, ставить собі такі завдання, як і наша демократія, тільки, розуміється, в далеко ширшим масштабі й при допомозі більш радикальних засобів: стати посередником між антантським, чи взагалі інтернаціональним фінансовим капіталом та українським народніми масами? І що буде, як він візьметься при тім завести ці маси назад у "єдину неделіму" совітську Росію, бо купець, фінансист і капіталіст любить мати діло з великими фірмами й ніякі "національні ріжниці", коли їх тільки можна оминути, його не обходять".

В'ячеслав Липинський "Листи до братів-хліборобів", 1926 рік

Довідка: В'ячеслав Казимирович Липинський - видатний український політичний діячісторик, історіософ, соціологпубліцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії (Wikipedia).

Що ж, можна казати про пророчий дар В'ячеслава Казимировича. Українська демократія проторувала шлях для "чужих", котрі обсіли всі фінансові потоки держави, а як казав Ротшильд "Дайте мені владу над грошима в державі, і мені буде не важливо хто там приймає закони". В той же час наша влада, гуртуючи навколо себе люмпенів, бореться лише за одне - стати посередником між інтернаціональним капіталом та українським масами, бо розподіл ресурсів дозволяє капати невеличким крапелькам капіталу до їхньої кишені.


Покидьок української історії

  • 27.01.12, 20:13
29 січня ми будемо вшановувати пам'ять героїв України. Хлопців, які боронили нашу країну від савєцької наволочі. Велика дяка цим героям, які поклали справді тіло й душу заради України.

Але напередодні цього дня я думаю варто згадати так би мовити іншу деталь, оскільки ми маємо вчитися на наших помилках. Україну не просто захопили більшовицькі загарбники, Україну зрадили. І імена цих зрадників варто інколи згадувати, оскільки дуже часто ми в історії натикались на ці самі граблі. Україну обезкровили і позбавили її сили під солов'їні співи Центральної Ради. І головний покидьок української історії це Володимир Винниченко. Саме на його совісті смерть молодих необучених хлопців. Він сидів в затишних кабінетах і вигадував ідеї про непотрібність армії і знищував українську армію. Він підіймав заколоти проти влади, коли за спиною стояли іноземні вороги, він влаштовував підкилимні ігрища проти будь-якої влади будь то Скоропадський або Петлюра, задля того, щоб здати державу більшовикам. А після цього всього, коли було покладено тисячі життів він просто втік, прихопивши свою дружину жидівку Розалію до Франції, де продовжував писати свої памфлети і листуватись з совками. 

Як не дивно, влада забуває увіковічнювати пам'ять справжніх героїв, зате пам'ятає, як увіковічнювати покидьків.








Головне пам'ятати уроки історії і не вестися на всі ці "солов'їні" заманухи, коли під гарний спів руйнують нашу державу. Слава героям і вічна ганьба зрадникам!