Діалектика володаря і раба
- 29.11.13, 15:43
"Битва ("Полемос") є батько і мати всіх речей;
Одним вона оголосила бути Богами, іншим людьми;
Одним бути володарями, іншим - рабами"
Геракліт
Життя як боротьба - цю тезу в свій час окупували ліберали. Використавши фразу Тіта Макція Плавта "Homo homini lupus est", вони щоправда забули, що Плавт був сатириком і ця фраза радше була сатирою на таких, як ліберали в його п'єсі з характерною назвою "Осляча комедія". Ким виявилися ці осли? Ліберали вважали, що людина не здатна до інших вимірів Буття, ніж сперечатися один з одним за кусок сала. Життя як боротьбу вони зпустили в боротьбу один з одним за тепленьке місце і трюфелля в шоколаді. Осляча комедія одним словом.
Що є ця боротьба? Георг Гегель осмислював це як боротьбу за внутрішню свободу. Але Гегель розуміє справжню свободу не як ліберали - свободу для свого шлунка, а свободу ототожнення з іншим і Das Fur-andere-sein ("Буття для іншого"). Дамо слово Гегелю:
"Тільки так здатна збутися істинна свобода, атже зважаючи на те, що ця остання складається в ототожненні мене з іншим, я тільки тоді насправді свободний, якщо інший також свободний і ця свобода визнається мною. Ця свобода одного в іншому з'єднує людей внутрішнім чином; тоді як навпаки корисність і потреба з'єднує тільки ззовні. Звідси люди мають змагати до того, щоб знайти себе один в одному".
Однак гегелівська свобода в бутті-для-іншого не має на увазі ліберальну інтерпритацію, про "допущення будь-яких свобод іншого" і "не чіпання чужих носів", а значить щось зовсім протележне - боротьбу за свободу, в тому числі і в боротьбі з іншим. Знову цитата:
"Свобода потребує звідси того, щоб самоусвідомлюючий суб'єкт своїй природності не давав проявитись й природності інших також би не терпів, але щоб навпаки, відносячись байдуже до наявного буття, в окремих, неопосередкованих відносинах з іншими людьми він би і своє, й чуже життя ставив би на карту заради досягнення свободи. Тілька за допомогою боротьби, значить, може бути завойована свобода; лише одного запевнення в тому, що в тебе є свобода не досить..."
Що це значить? А значить для Гегеля те, що свобода не індивідуальна, як у лібералів, а свобода є передусім колективне явище і звідси поставлення будь-якого життя на карту, значить перевагу колективної свободи над індивідуальною. Більш того, якщо справжня свобода це "свобода-для-іншого", що розуміється як солідарність, будь-яка загроза для цієї свободи з боку індивідуальної свободи (загроза для національної солідарності) підлягає подавленню. Це дуже антиліберальна річ у Гегеля. Звідси виникають виклики для того, хто усвідомив за Гегелем принцип свободи і на цей виклик треба відповідати боротьбою. Парадоксальність думок Гегеля не має нас бентежити, треба просто продумати це аналітично.
Але в чому звідси причина антагоністичності в суспільствах, що воно змушує до боротьби за свободу? Причина тут у типах самосвідомості. Гегель виділяє два типи свідомості - свідомість рабська і свідомість володаря. Вони відрізняються за відношенням до свободи: рабська свідомість ставить своє життя вище за свободу, а володарська ставить свою свободу вище за своє життя. Дамо слово Гегелю (з праці "Філософська пропедевтика"):
"Коли з'являється нерівність, що являє собою те, що для однієї свідомості має суттєве значення свобода, а не чуттєве буття, для іншого ж має значення це останнє, а не свобода, то при обов'язковому взаємному визнанні в певній діяльності між ними виникає відношення господства та рабства або взагалі служіння і покірності...Оскільки кожне з протистоящих між собою самосвідомостей, безумовно, змагає до того, щоб по відношенню до іншої самосвідомості довести і утвердити себе в якості декотрого абсолютного для-себе-буття, та самосвідомість, котра перед свобою віддає перевагу життю, вступає у відносини рабства і тим самим показує, що воно не здатне саме в собі абстрагуватися для своєї незалежності від свого власного наявного буття".
Отже рабська свідомість грузне в своєму чуттєвому бутті не здатне піднятись над своїм існуванням до чогось вищого і звідси ті, хто готові ризикнути життям заради свободи (або якихось інших вищих сутностей) стають володарами тих, хто на це не здатен. В "Феноменології духу" Гегель каже фактично, що раб "уречевляється", тобто стає предметом, але по-суті не через відношення до нього як до предмета (це виникає пізніше), а оскільки сама рабська свідомість, тонучи у сущому, у предметах, наявному існуванні стає таким самим предметом серед інших і фактично ідентифікує себе таким чином.
Гегель каже важливу річ про відчуження, але більш глибоке ніж це відчуження зрозумів Маркс.
"...Прислужник позбавлений самості. В якості своєї самості він має іншу самість. Він відчужений від себе, знятий в господарі як одиничне Я і споглядає свою сутнісну самість як дещо інше... Але власна і окрема воля прислужника, якщо придивитись до неї як слід, абсолютно зникне в страху перед володарем у внутрішньому відчутті власної негативності. Його праця прислуження іншому є в собі певною мірою відчуження свої волі".
Якесь суще, що немає своєї волі дійсно інакше як предметом, річю не назвеш.
Однак такий процес за Гегелем має свою діалектику, атже відчуження з однієї сторони господаря від труда і повне панування робить його розчиненим якраз у "наявному бутті", в той час як раб, котрий має працювати "для іншого" і не маючи багато речей, здатен піднятись над ним, тобто "наявним буттям" і тоді протиборство вступає знову між двома свідомостями, тільки тепер раби стоять на горі, а господарі знизу. Період рабства дає рабу уявлення про самопожертву та уявлення дисципліни, в той час як номінальний володар розчиняється. І тоді володарська самосвідомість поставлена в позицію рабства скидає рабську свідомість, що неправомірно перебуває в позиції господарів. Так відбуваються революції.
Але ліберальні суспільства доволі вдало спробували оминути цю діалектику - перетворити всіх на рабів, де відношення господар-раб буде тільки номінальним, притому як псевдогосподарі матимуть рабську свідомість, тобто бажання лише одного буття-для-себе і зацикленність на предмтному світі, так і рабів присипати трохи речами і насолодами (так звано "суспільство загального благоденства"), щоб і ті розчинялись вньому і бачили свій сенс існування у заволодінні речами. Егоїзм лібералізма, грання на свинячих почуттях людей дали псевдогосподарям (фінансовій еліті) начеб то пересторогу від революцій, бо раби від них відрізняються лише меншою кількістю можливостей для чуттєвих насолод.
Ліберальне суспільство в гегелівському розумінні це суспільство рабів, які як сказав Гьоте "найкращі раби, бо не усвідомлюють себе рабами". Те що раб не усвідомлює себе рабом ще гірше, адже він уявляє себе псевдогосподарем, свободним в ліберальному розумінні, усвідомлюють життя як постійний фестиваль насолод і танців. А життя - це боротьба.
Зняття діалектики рабів і господарів лібералізм запропонував в тому, щоб перетворити всіх на рабів. Гегель пропонує зняти її перетворивши всіх на господарів. Суспільство високої напруги, де цінністю є колективна свобода в її гегелівському розумінні як "буття-для-іншого" і поборення викликів індивідуалістичної рабської свободи - це рецепт Гегеля. Життя це боротьба. Володар перемагає саме життя для здобуття своєї свободи. Володар ставить перед собою цінності, вищі за власне життя. Раб не бачить ніяких інших цінностей, ніж своє власне життя. Права людини - це рабські права, права націй - це права володарів. А ким бути: володарем або рабом обирає кожен сам.
4
Коментарі
Гість: Phoenix 28
129.11.13, 21:21
Поэтому они стирают границы и смешивают народы земли в один большой винегрет, приправив его "благими" намерениями в виде демократии и либерализма, - подменив духовные ценности материальными.
А ограничив людей в базовых материальных потребностях и поставив их в положение вечной борьбы за них, о духовной свободе и равенстве не может быть и речи. В общем, вродь бы как всех объединяют, но объединяют только территории и экономики. Тогда как в жизни люди разделены практически во всём: в уровне достатка, политических взглядах, религиозном исповедании и другом. На деле работает всё тот же основной принцип - разделяй в властвуй.
intro34
230.11.13, 01:55
Давно існує така ідея- перетворити людей на сіру расу, тут навіть колір шкіри не має значення. Сірий - це істота при роботі, зомбоящику і запакованим холодильником. Але в Україні (а також у інших совках) переважають представники суперсірої раси - це тіж сірі, але крім того- терпіли, бо коли у них щось забирають, вони сприймають це як належне. Тож треба старатись бути просто сірим, як греки чи іспанці: якщо у тебе щось відбирають, то групуватись і йти буром щоб відібрати своє. Це іронія, звичайно. Ця стаття дуже співзвучна з "Протоколами сіонських мудреців". Тож спостереження та висновки колись зроблять з правди істину. Дякую автору за хавчик для мізків
SvarR
330.11.13, 10:26
Гість: ksano887
46.08.16, 13:10
Кажуть,у Ккарла був внебрачний син, а його внук саме диалектични настрои пидтримува..круті чуваки, 'воронки' мислення відчуваешь