Французька антинаціоналістична революція

Відбувається підміна понять з якобінським націоналізмом, напевно від поверхового знання окреслення самого слова "нація" яке використовували революціонери. Сутність революційного окреслення нації позначена доволі відверто і точно у Енциклопедії революціонера-атеїста Дені Дідро, що нація це певнна кількість людей, об'єднаних єдиним урядом. Важливе тут наголошення саме на уряді, в той час як "сукупністості людей" Дідро ніякого якісного окреслення не надає. В розумінні революціонерів нація має єдине позитивне окреслення - громадянство. Саме в цьому контексті окреслювалось політичне визначення нації - і це вперше в історії, коли окреслення сукупності людей минало важливе окреслення, котре в Середньовіччі було базовим - означення етнічної належності. Французькі трактати Середньовіччя говорить про чітке означення французів, так сам термін французька нація не використовувався, французи самі себе окреслювали "Francorum Regnum" - це було окреслення єдності і державного устрою, і саме етнічності. Нацією французи звали наприклад Allemans - це так французькою німці. Це давне коріння велося з початків Римської імперії, де був розділ на populi - римлян і nation -інші не римські народи. Революціонери зробили доволі дивну двохходівку - спочатку відділили державу від народу, а потім підмінили народ державним аппаратом. Це отримало назву etat-nation. Це окреслення досі зберігається в ліберальній політології, як назва "політичної нації", яку ліберальна політилогія ототожнює з громадянством. В США окреслення american nation, про яке наприклад у нещодавному звернення казав Обама, зводиться лише і суто до громадянства. Французькі революціонери першими перестрибнули в означенні французької нації саме через етнічну ознаку і сьогодні ми маємо тяжкий спадок цієї революції - будь-яка прив'язка національності до етнічної ознаки "просвічені" суспільства вважають расизмом.

Революційний або якобінський націоналізм треба відрізняти від традиційного націоналізму, як це робив наприклад Шарль Моррас і Моріс Баррес. Якобінський націоналізм в його розумінні самого товариша Робесп'єра є підміна нації бюрократичним апаратом, саме тоді з Робесп'єра виникає перший справжній тоталітаризм - домінування бюрократичного апарату над всіма аспектами життя. Французи, як до того Francorum Regnum, котрі за словами Герасименко не були нацією, але гинули б'ючись з англійськими окупантами в Сторічну війну і помирали за "Бога, короля і Францію", були замінени апаратом і бюрократами з їхніми централістськими та уніфікаційними тенденціями. 

Те що така радує Герасименко, а саме, що французькі революціонери "вивели" французьку мову, це було насправді те, що з нашою мовою робили більшовики. Революціонери створили гібріда під назвою "народна мова". Що таке народна мова? Не забуваймо ще існує дві французькі - стара французька і "народна французька". Революційні більшовики Франції створили штучний суржик шляхом примітивізації справжньої французькою і помісі її штучно діалектів, і силою змушували всіх розмовляти нею. Це не був природній процес створення літературної мови, як наприклад у Німеччині на базі перекладів Мартіна Лютера. Так існуює літературна німецька мова, але ніхто ніколи не знищував баварський діалект або саксонський. Французи ж просто почали геноцид всіх діалектів - провансальського, бретонського, навіть геноцидили інші етноси, як наприклад басків, котрі ніколи французами не були, але їх записали у "французьку націю", бо ж як вже казалося етнічна ознака для революціонерів не мала ніякого значення. До речі це визнано вже й на державному рівні у 2011 році міністром освіти Франції. Таке штучне есперанто революціонерів призвело до втрати природнього історичного зв'язку зі своєю мовою і сьогодні вже жоден француз не молже прочитати в оригіналі "Трістана та Ізольду", в той час як німець може прочитати, можливо і з труднощами, але все ж може "Саксонське зерцало".

Оце революційне есперанто-Франкешнтейн стало базисом загальної уніфікації, яку французи проводили не дивлячись на расові чи етнічні ознаки, але для Герасименко це "гордість". Напевно він гордиться франкомовними неграми і арабами, які сьогодні теж "французька нація". Це все сьогодні, як раз наслідок "революційної діяльності", єдино чим може гордитись Герасименко, що італійський негр гірше знає італійську, ніж французький негр французьку, франкомовні інородці - це і є здобудки "націоналістичної революції".

Сперечатись про те чи була вона буржуазною навіть якось не комільфо, бо це визнають всі, окрім напевно Герасименко. Революція почалась з того, що Третій стан, тобто буржуазія вимагала реформувати Генеральні штати, які ділилися на три стани - аристократія, духівництво та третій і кожен мав один голос. Але буржуазія доводила, що їх кількісно більше, а одже голоси треба рахувати поголовно, а не по станово. Тобто типово буржуазна вимога, що кількість вирішує, а не якість. Ще те, що всі промови, можна почитати Мірабо, стосувались невдоволенням того, що державний устрій гальмував буржуазні відносини, тобто не давав розвинутись економіці в тому розумінні, як її розуміла буржуазія - тобто в рамках капіталізму. Третій стан відверто говорив про те і на це є всі дані, що питання в тому, що вони мають гроші, а отже вони і мають правити державою. "Хто субсидує уряд, той його і контролює" - значилося в одному зі звернень Третього стану до короля. Далі всі революційні перетворення призвели до того, що право голосу на виборах отримала виключно буржуазія, бо ж право голосу містило вимогу майнового цензу. Щоб проголусувати на виборах потрібно було або мати банківський чи казначейський рахунок на певну встановлену суму, або ж мати векселя також на суму, що відповідала майновому цензу. Тобто в кого гроші, той і голосував. Виникає питання, яка ж це в біса "народна революція"? Загальне виборче право довелося чекати ще років 200 французам і то його ввели тоді, коли буржуазія взяла в руки всі засоби масової пропаганди і їй вже "народне волевиявлення" було не страшним.

І щодо релігії. Герасименко певно мешкає в іншому вимірі, бо стверджувати що революція була не антихристиянською це вже взагалі занадто. Коли відбувалися перші зміни, назвемо це "період Мірабо", такий собі м'який варіант революції, революціонери говорили про "національну церкву". Що значила така пишна і голосна фраза "національна церква"? А значила те, що пропонувалось всіх священників інкорпорувати в державний апарат, видавати їм зарплатню і поставити на службу республіці. Кегебешним варіант РПЦ. Католицька церква стала проти цього, тому вже другий період - жирондинський та якобінський це була фактично різанина священників, грабунок храмів і т.д. Є цілий пантеон католицький святих, що загинули як мученики під час Французької революції. Жирондисти вирішили раз католики не хочуть служити республіці, знач треба вигадати іншу релігію - релігію свободи. Це було цікаве дійство революціонерів - в католицький храм заводилась гола повія, якій молились як богині свободи. Якобінці це трохи змінили - стали поклонятись Всесвітньому розуму і релігія розуму стала офіційною релігією термідора, католицьки храми перетворювались на такі культи розуму, де періодично навіть вчинялись оргії і загальне попойка. Важко зараз сказати скільки священників було вбито, бо це мало кого піклувало, але те що не менше ніж більшовиками це точно. Дуже багато емігрувало, бо був прийняти офіційни закон, що все майно не тільки церкви, а навіть самих священників та аристократії був експрапрійований в казну держави, а єпископ парижський називав революціонерів "дітьми сатани".

Герасименку треба попрацювати з документами і не городити брєд. Як для націоналіста для мене французька революція це катастрофа і антинаціоналістичний шабаш, тому я скажу: слава Вандеї і pour le Roi, pour Die, pour la France - за короля, за Бога, за Францію - як казали роялістські повстанці проти цього мерзенного шабашу, наслідки якого виригати не може навіть сьоогодні жодна країна Європи.