Тези по Хайдеггеру: проблема Dasein

"Die Sprache ist das Haus des Seins"

Мартін Хайдеггер

Зрозумівши проблематику, яку поставили Декарт, Кант і Гуссерль ми нарешті можемо звернутись напряму до проблеми, яку поставив Хайдеггер.

Що ми, як типу нормальні люди, мали сказати Гуссерлю на це все, що він нам пропонує? Затопати ногами і закричати: єрунда, ми цього не розуміємо, існую Я, отже є суб'єкт, існує навколишнє, а отже є об'єкт. З Богом тут складніше, бо топати ніжками ніхто не буде, ми можемо в нього вірити або ні, але всупереч Канту живемо ми то так, начебто його немає, хоч можемо тягати за собою труп релігії у вигляді мертвої моралі. Це до речі вже показує в якому особливому просторі ми живемо, бо навіть грецькі матеріалісти, скажімо Демокріт, ніколи не ставили питання про неіснування Богів, так Демокріт міг сказати, що вони створені з атомів, але що їх немає, це сказати можно лише і виключно після Декарта. До речі ось в цьому Хайдеггер бачить головну помилку Гегеля, так Хайдеггер згоден, що робота проведена Гегелем, його Grosse Logik ("велика логіка") (оскільки наш пречудовий сайт не читає німецьку літеру есцет (Grosse треба писати через есцет, а не подвійне с), то в німецькій мові я змінюю есцет на подвійне с, а замість о-умлаут, u-умлаут,а-умлаут писатиму відповідно просто о, u, a) є дійсно великою річчю, спробою вирватись з кантівського нігілізму, але для Хайдеггера його поведінка дещо інфантильна, він як мала дитина в супермаркеті топає ножками і кричить: не хочу! Саме тому Гегель повністю не досяг успіху на думку Хайдеггера. Хоч треба зазначити, що Хайдеггер навіть своїм революційним підходом також нічого не змінив (не забуваємо Мартін Хайдеггер належав до течії консервативної революції, про яку я вже писав, він був революціонером), його послідовники полізли геть знову не туди. Це не я роблю висновок, він сам зробив його. Прямо як Гегель, він змушений був тяжко зітхнути і сказати: Me verstehe nicht - мене не розуміють. Такі цікаві паралелі двох німецьких земляків швабів, котрі намагались не просто змінити щось, а змінити колосально все.

Хайдеггер не "топає ніжками", Хайдеггер каже: круто, ось це те що мені треба, ось тут в пустелі Гуссерля стає насправді цікаво. А далі починає хуліганство. Гуссерль нам сказав, що онтологічні питання оффтоп, лише феномени, Хайдеггер каже, ні фіга, саме тут ми маємо поставити головне питання, з якого філософія почалася і яке забула, вірніше три питання: чим відрізняється суще і Буття, що є Буття і який зміст Буття. Це виглядало так, якби уявити собі таку картину: середина тридцятих, СРСР, проведена велика чистка від "опіуму для народу" і ось в якомусь забитому колгоспі ректор атеїзму читає дві години селянам лекцію, що Бога не існує, що це опіум для народу і т.д. і закінчує словами: саме тому, що все оце, що я прочитав, треба в нього вірити і не забувайте ходити в церкву. Тобто для Хайдеггера оцей весь процес Vergessen ("забування") Буття, колосальна робота європейської філософії по вбивству всього сенсу життя людини і потрібна була саме тому, щоб саме зараз поставити ці питання. Але це для поверхової логіки дивно, для Хайдеггера в цьому глибокий сенс.

Треба розуміти, що "Sein und Zeit" була написана в оптимістичній період Хайдеггера і Хайдеггер вважав, що історія є ніщо інше як Seyngeschichte, що це робота самого Буття, яке проходить цей шлях, щоб відкрити себе нам. Як у Гегеля - розгортання абсолютної ідеї і сенс історії як її самопізнання.  Хайдеггер скаже пізніше дуже важливу для себе фразу у невеликому творі, який був відповіддю на екзистенціалізм Сартра (на його роботу "L'existenalisme est un humanisme"), твір "Mit einem Brief fiber den Humanismus", там є фраза, яку я виніс в епіграф - Мова це дім Буття. Хайдеггер нам каже - зверніться до мови. В німецькій мові коли ти кажеш "я людина", то це буде як Ich bin ein Mensch, англійською I am a human, французькою Je suis un Homme. В кожній з цих мов є глагол "бути" (sein, to be, etre). В нас на жаль ми перескакуємо, ми не кажемо я є людина, тому нам важко вхопити гостроту питання Хайдеггера, але у німецькій, англійській та французькій саме так - я є людина. І Хайдеггер каже, що ми через все це метафізичне сміття, яке ми нагородили за декілька тисяч років, всі ці категорії і концепції не звертаємо увагу на базис - на те, що присутнє в самій мові - тобто на глагол бути, котрий для нього базовий. І ось нарешті ми зробили все, щоб позбавитись я (суб'єкта) і людина (об'єкта), щоб нарешті вхопити "є".

Треба розуміти, що історія думки для Хайдеггера виглядає інакше ніж для нас.Ми, прогресисти, думаємо, що історія думки це накопичення багажу знань. Саме в цьому ідея прогресу, згадайте що писав Ален де Бенуа. Ми думаємо, що збагачуємось знаннями, людство розумнішає і бла, бла, бла. Ісаак Ньютон казав, що "я стою на плечах гігантів, тому бачу далі". Але Хайдеггер вважає зовсім інакше. Для Хайдеггера людство декілька тисяч років патякало, роздуваючи абсолютно абстрактний метафізичний категоріальний апарат. Ролан Барт пізніше скаже, що увесь світ по-суті це тотальний текст цитування. Барт показав, що насправді ми ніколи і нічого не кажемо нового і розумного, ми не думаємо, ми лише цитуємо те, що нам сказали: те що сказав Сократ, те що сказав Декарт, те що нам мама сказала, що нам сказали в школі-універі, те що сказали по ТіВі або написали в газеті. Отака балачка по колу. І ось Хайдеггер каже, що нарешті ми можемо відставити всі, абсолютно всі категррії в сторону, саме переставши "цитувати" в бартівському розумінні ми зможемо нарешті подумати і пустеля Гуссерля дуже непогане місце для роздумів. Ми можемо, каже Хайдеггер, нарешті відмовитись від прогрессу і почати думати. Ми нарешті вичистили все від цієї метафізики і тисячолітньої балачки, давайте думати.

Щоб ще більш яскраво проілюструвати думку Хайдеггера, наведу сучасну притчу, яку я відверто не пам'ятаю де чув чи читав, але суть її в наступному. В аеропорті десь в США охоронець побачив якогось буддійського ламу, що шастає без діла і підійшов до нього запитати хто він такий. Лама у відповідь: а хто ти? Той: я полісмен. Лама хитає голову: ні, це твоя професія, хто ти? Я там Джон Джонсон - Ні, це твоє ім'я, а хто ти? - Я громадянин США - Ні, це твоє громадянство, а хто ти? - Я чоловік - Ні, це твій пол, а хто ти? - Я людина - Ні, це твоя біологічна належність, а хто ти? І поліцай завис. Ось для Хайдеггера оцей момент "зависання" дуже важливий - саме тут, коли ми "зависаємо", коли наш мозок вибиває нам Error, бо в базі данних немає готових відповідей, які ми чули від когось колись, ось це місце, де можна тільки почати думати. До цього думання немає, як такого. Є якась робота Verstand, є вкладені в нашу голову готові рецепти і готові відповіді, які нам треба витягнути з кишені. А ось коли в кишенях поржньо, коли ми повністю форматнулися, зідрали те, що доволі недурний католицький ієзуїт Ентоні де Мело називає навішані на нас ярлики, ось тут стає цікаво, каже Хайдеггер.

Книга "Sein und Zeit" має доволі оманливу назву, в цій книзі мова не йде про Sein, про нього Хайдеггер буде говорити пізніше (про це також колись буде мова), в книзі дуже мало про Zeit, головний герой цієї книги - це Dasein. Dasein не вигадка самого Хайдеггера, цей термін використовував і Гегель, і Кант в сенсі "наявного Буття". Хайдеггер критикував Гегеля, що той сказав наявне буття, воно нам зрозуміле, йдемо далі. Для Хайдеггера немає "наявного". Хайдеггер каже, що ми маємо відчути, залишившись в пустелі Гуссерля, нам треба вхопити, що лишається, коли нічого не лишається. Який феномен ми можемо вхопити, коли нічого навколо немає. Єдине, що ми можемо вхопити - це Anwesenheit ("присутність"), що виражено у In-der-welt-Sein ("буття у світі"). Оце Anwesenheit є способом виразу Dasein'у. Знову ж таки що це таке? Його довго намагались перекласти, кінець кінцем наскільки я знаю, всі більш менш адекватні перекладачі залишили це слово без перекладу. Дослівно це "ось-буття". Ось це не ось тут, і не ось там (конкретизація просторової категорії), це просто ось, як не тут, і не там. Буття усвідомлюється нами десь "ось", як присутнє. Це є радше відчуття присутності, ось це і є тим, що лишається, коли нічого не лишається. Це те що відчувається.

Далі Хайдеггер каже, що основу буття завжди трактують через ессенцію, тобто сутність. В чому помилка. Як завжди в тому, що вибудовується певна метафізична категорія і вся екзистенція (тобто існування) намагається бути підбудована під неї. Тобто ми вибудовуємо теорію і все інтерпретуємо відповідно до неї. І от Хайдеггер каже, що тепер пізнання сутності треба робити не через ессенцію до екзистенції, а через екзистенцію до ессенції. Буття як таке може бути познанено не як метфізична категорія, вигадана нами, а лише як переживання її екзистенції у вигляді Dasein. Тобто ми повинні вхопити оті феномени Dasein без спроби їх апріорного трактування, вхопити такими, які вони є. Error, отформатовані, ніякої ессенції, забули все про нас вчили і що нам казали, фактично каже Хайдеггер, відчуємо пульс Dasein через його екзистування, тобто його висвітлення на ззовні. Dasein existieren - Dasein екзистує, каже Хайдеггер. Dasein живе не через категорії, категорії це метафізика, категорії мертві, він живе через екзестенціали.

Щоб прояснити цей безумовно важкий для сприйняття момент така ремарка. Почуття завжди в філософії вважалися "аффектами", тобто як дещо вторгнуте в чисте буття ззовні. Було якби "чисте буття", щось таке "метафізично прозоре". Але Хайдеггер каже ні, не аффекти, а навпаки спосіб показу себе Буттям. Щоб ще легше. Був такий ще один чудовий німецький автор, теолог Рудольф Отто і в нього є книга "Das Heilige". Будь який теолог вам скаже, що це теологічний бестселлер ХХ століття і його цінують в усіх конфесіях Європи, принаймні адекватних. Ось Рудольф Отто перевертає погляд на коріння "священного", він вводить його не з певного ratio, коли священне "надумали" і т.д., а навпаки з найміцнішого почуття, яке він називає Tremendum, це помісь таких почуттів як жах, почуття власної неприсутності в той же час почуття величного. Ось саме через це почуття, а не ratio народжується розуміння Бога, вважає Рудольф Отто. Зауважте це не Декарт, котрий "надумує" Бога, як певну необхідність для певного чогось - там як у Фоми Аквінського штовхнути світ, щоб він почав рухатись, і вже потім його "надумують" скинути з п'єдестала, коли необхідність відпадає. Це насамперед і перше ірраціональне переживання, ось що цікаво. Я радив би всім кого цікавлять теологічні питання книгу Отто, вона на відміну від складного тексту Хайдеггера доволі легка і приємна в читанні. Рудольф Отто "Das Heilige", вона перекладена на російську мову. Ось в цоьму розумінні Отто треба бути. Бог якщо і являє себе, то через відчуття, а не через "раціональні докази його існування". І у Хайдеггера те саме - лише екзистенціали, тобто почуттєві модуси здатні виставити Dasein на ззовні.

Я не буду зараз зупинятись на конкретних екзистенціалах, що виділяв Хайдеггер, це буде довго. Я гадаю важливо розуміння принципу і коли оця процедура "перезавантаження", оце Ausschaltung ("розмикання, розрив") зроблена кимось конкретним, то він матиме певні свої екзистенціали, це те що можна відчути, але важко сказати. Важливо зрозуміти ось що. Хайдеггер виділяє історично два рівня "екзистенції" - онтичний (ontischen) та онтологічний (ontologischen). Онтичний це прямий "прийом сигналу", це пряме Erfahrung ("переживання") "зустрічі" з зовнішнім феноменом, це сенсуальний, чуттєвий рівень. Онтологічний рівень виникає тоді, коли ми абстрагуємось від Anwesenheit і вибудовуємо в мисленні певну конструкцію з категорій для пояснення пережитого. Ось тут за Хайдеггером і ховається пастка, бо занадто абстрагування від дійсності, ігри розумом будують оті громіздкі метафізичні конструкції, котрі занадто вже віддалені від дійсності, але починають керувати ним, метафізика починає керувати фізикою нашого Буття. Хайдеггер каже про інше мислення - онто-онтологічне, тобто таке, яке не лишається на рівні онтичного, чуттєвого (тоді ми були тваринами), але не втікає у метафізичні конструкції, а якби лишає живим зв'язок з чуттєвим рівнем постійно, неперервно.

Для Хайдеггера важливе таке розуміння як Selbst ("самість"), як те саме онто-онтологічне існування Dasein. Важливе це розуміння і для іншого великого мислителя - Карла Густава Юнга. По Юнгу коли людина "падає" у колективне несвідоме (онтичне за Хайдеггером) вона стає шизофреніком, а коли вона втікає у Его ("онтологічне" у Хайдеггера) вона стає невротиком. І лише отаке утвердження своєї самості через свій власний аналіз, приведення в баланс колективного несвідомого і Его і є Selbst у Юнга. Саме це "золоте січення" людини. Людина як така є для Хайдеггера людиною лише і тільки лише тоді, коли вона проявляє Dasein, без цього ні про яку людину вестися мова не може, болото біомаси - так, але не людина у власному розумінні. Це є тим, що Хайдеггер називає автентичне буття, це є єдино справжнім. Щоб віддилти ці поняття, про болото з біомаси Хайдеггер каже - das Man, тут навіть форма іменника невизначена das, тобто таке щось аморфне, якийсь брудний потік Untermensch, як у Ніцще. Про людину як справді людину Хайдеггер каже або як der Mann або der Mensch.

Хайдеггер розділяє автентичне буття і неавтентичне буття, тобто буття як Dasein, спражне життя і неавтентичне. Неавтентичне це за Хайдеггером, коли Dasein повністю заглушає і ховає gellend Altaglichkeit, це така пронизлива буденність, тотальна обивательщина, така банальність, що всмоктується в самий кістяк. Основні складники gellend Altaglichkeit це Gerede та Neugierigkeit. Gerede - це балачка, пустопорожня говірка, такі балачки що ходять по колу. Пронизлива буденність не вміє затикатись, вона увесь час балакає, саме не говорить, а балакає. Ось балачка чудовий і нарешті прямий переклад з німецької. Вона продукує слова без сенсу увесь час, цитує за Бартом постійно будь-що, аби бути в русі самої цієї беззмістовної балачки. Це такі беззупинні плітки ні-про-що. Neugierigkeit на жаль прямого перекладу немає, це цікавість, але особливого гатунку. Це якби уявіть таке тіло, що клацає пультом з цікавості взнати кого народив Філіп Кіркоров, це така "зацікавлена" істота як мандрує по посиланням в інтернеті в пошуках "горяченьких новин" про Аллу Пугачову і життя зірок. Це такий серфер безмістовної інфи - ось Пугачова показала цицьку -клік, ось Янукович почесав задній прохід - клік, іншопланетяни вкрали вагітну індонезійку - клік. Це безмістовний пошук безмістовної інформації безмістовною істотою. Gerede та Neugierigkeit конституюють gellend Altaglichkeit, причому цікаво, що Хайдеггер писав в часи, коли балачка ще була не така голосна, а простір для "цікавості гаряченькими новинамии" був не такий широкий, як в сьогоднішній "інформаційні ері". Сьогодні балачка заполонила собою усе, а віртуальність дає безкінечний простір для шукання "гаряченьких новин".  Gellend Altaglickheit  формує таку істоту як das Man. Перекладачі перекладають цей термін як "люди", але це не зовсім вже й люди, це das - невизначенність, das Man не треба перекладати, хіба що я думаю підійшов би термін біомаса. Такий потік істот, що балакають і шукають гаряченьких новин. Саме тому коли Сартр написав, що треба надати нову якість терміну "гуманізм", Хайдеггер йому відповів скептично - гуманізм як цінність кого? Das Man'у? Це смішно, das Man не може мати цінності на ззовні хоча б тому, що він немає цінності сам в собі. Він ніякий, то про що мова? Права людини - права das Man'у? Ось така головна цінність постмодерного світу, до якого, слава Богу, Хайдеггер не дожив.

Гуманізм і права людини це звісно ж релігія нового часу постмодерна. В античність головною цінністю було virtus "чеснота". В Середні віки головною цінністю був Бог, в Новий час - Cogito в сенсі Verstand (так і не придумав як "рассудок" перекласти на українську, ніхто не підкаже?), сьогодні на п'єдестал внесли - das Man. Das Man як цінність це такий самий вичещенний і вибілений, рафінований ідол, такий дешевий замінник честі, Бога і навіть Cogito. Гуманізм і права людини в їх сьогоднішньому розумінні це фетишиська релігія останньої людини. Як писав Ніцще: "Ми знайшли щастя" - кажуть останні люди і кліпають. Безумовно das Man для людини як der Mensch не має ніякої цінності, єдина цінність яка є у der Mensch за Хайдеггером це Dasein. Все інше як писав Ніцще в Esse Homo: "wo ihr ideale Dinge seht, sehe ich - Menschlishes, ach nur Allzumenschlisches!" - де ви бачите ідеальні речі, я бачу - людське, ах лише занадто людське! Das Man якраз занадто людський (Allzumenchlisches), щоб бути справді людиною.