Тези по Хайдеггеру: передумова Dasein
- 15.10.13, 12:45
"Solche Dinge wie ein Mann, ist ein menschliches Wesen durch Selbstregulierung nicht vorhanden"
(Такої речі як людина, що є людиною завдяки самій собі не існує)
Мартін Хайдеггер
Продовжемо пригоду в непростих думках Мартіна Хайдеггера.
Зараз торкнемося теми, яка є центральною в "Sein und Zeit" і напевно найбільш складною і важко вхоплюваємою у Хайдеггера, але розуміння допоможе зрозуміти в чому резонанс, який викликав Хайдеггер в Європі, бо не треба забувати без Хайдеггера не може йтися мова про французьку філософську школу другої половини ХХ століття, без нього не може мисилитись не Жан-Поль Сартр, не Альберт Камю, не Герберт Маркузе, не Жак Дерріда, не Ролан Барт, не Жан Бодрійяр, не Ален Бадью і т.д., хоч Хайдеггер вважав, що Сартр, Камю, Маркузе (його учні) взагалі його не зрозуміли і пішли від тої проблематики, яку він ставив. Взагалі якщо ми можемо чітко структурувати якого напряму філософії є кожен представник філософії, скажімо Жан-Поль Сартр - екзістенціалізм, Герберт Маркузе - фрейдо-марксизм, Ролан Барт - постструкраліст або скажімо раніше: Гегель - об'єктивний ідеаліст, Кант - суб'єктивний ідеаліст, Маркс - матеріаліст, Ніцще - філософія життя (це такий спеціальний напрям, до банальностей в блогах, які іноді несуть під цим брендом не має відношення), Гуссерль - феноменологія і т.д., то структурувати і вписати кудись Хайдеггера не можливо. Хтось доводить, що він належав до філософії життя, хтось - до екзістенціалізму, хтось - до феноменології, хтось каже - засновник структуралізму, хтось каже - він був перший постструктураліст в часи коли навіть ще структуралізм не виник. Коротше хто що, але чітко класифікувати Хайдеггера не можна. Я думаю він був alles und nichts, всім і нічим з цього, всім і трохи вищим за це. Я думаю якщо зрозуміти Хайдеггера, то все вище означене не потрібне, цікаве, але не потрібне, це все якби суб'єктивно зрозумілі шматки Хайдеггера - ось це було філософією у другій пловині ХХ століття (я наполягаю, що сьогодні вона мертва), Хайдеггер не дарма казав про Andere Anfang ("інший початок"), він хотів нас зводити в інші площини мислення, а не займатись тим, чим зайнялись його послідовники. Тим не менш, повернемось: проблема Dasein, одна з центральних по Хайдеггеру і одна з найскладніших для розуміння.
Щоб зрозуміти: "чому Хайдеггер" (насправді Хайдеггер ненавідів питання warum (чому?), ми маємо спершу питати завжди wie (як?), але не будемо заглиблятись, я не Хайдеггер, щоб мислити точно як він, не вистачає клепки), треба зрозуміти базу в якій Хайдеггер поставив своє питання. Візьмемо топіку, найбільш для нас прийнятну - топіку Рене Декарта, бо ми всі декартівці, ми можемо не знати хто такий Декарт, що він писав і навіщо, але розумові структури в нас Декарта, бо так нас навчили батьки, так нас виховало суспільство та освіта (треба розуміти, що освіта в тому вигляді яку ми її знаємо, це освіта по Декарту, до Декарта такої освіти не було, як не буде її якщо нова філософія, навть не так, я ж сказав, що вона мертва, щоб не протирічити собі, скажу, якщо плин постмодерна продовжить свій сьогоднішній рух, то такої освіти в його апогеї також не буде). Звичайна само собою зрозуміла річ (ой, і як же ж Хайдеггер ненавидить Selbstverstandlich (само собою зрозуміле), для нього сказати само собою зрозуміло це оффтоп, просто йди гад звідси зі своїм само собою зрозуміло) існування мене, як суб'єкта і оточующого середовища як об'єкта. Так? Згадаємо Cogito ergo sum. Є я, я мислю і значить я існую. Звичайна зрозуміла річ, хоч не треба думати, що це "сам собою зрозуміле", бо в Середньовіччі це було не так. Якби було так завжди, то Декарта не треба було б. В Середньовіччі єдина само собою зрозуміла річ була - існує Бог. Все інше - релятивістично. Хто є я? Що є оточуюче? Це питання які ставила схоластика і над ними думала, можливо я не існує, як і навколишнього, а може існує як недосуще, бо є Бог і він є абсолютне буття і з цього танцюємо. Декарт танцює з іншого. Є я, бо я мислю і значить може існувати Бог, але це не середньовічний Бог, це Бог особливий - філософський Бог, Бог ледар, який має закривати ті діри, до яких не додумались філософи і науковці. Це деїстичний Бог, якому потім вже барон Гольбах або Карл Маркс скаже йди звідси, раз ти такий ледачий. Без Декарта атеїзм не мислимий, це також треба зрозуміти. Треба було вивести Бога з cogito, щоб потім цим же cogito відмовити йому в існуванні.
Англійська емпірична школа філософії вигляді Ньютона, Локка, Бекона пішла ще далі. Насправді англійська філософська думка це апогей примітивізму, це просто насмішка над європейським розумом і яскрава така деградація розумових здібностей. Торгаші, що з них візьмеш? Так ось англійці перевернули думку Декарта, не Cogito ergo sum, а sum ergo cogito, тобто не я мислю значить існую, а я існую, тому мислю. Вартий уваги лише об'єкт, звідси навіть це слово "об'єктивне", це дуже англійська річ, як символ преклоніння перед цією таки об'єктивністю. Є лише річ, як певне "справжнє" і досліджуючи цю "річ" ми можемо казати щось про все (а ще краще її продати на ринку, ми ж про торгашів говоримо). Я думаю цю англійську річ найкраще висловив "філософ" Ленін, це анекдотична фігура філософії (філософ грубо кажучи він вважався тільки в совку), але на полях Гегеля він робив просто феєричні замітки писав: батенька Гегель навіщо все так складно, існує простір і в нашій свідомості він відображується як в дзеркалі. Ми сприймаємо оточуюче і на базі цього робимо висновки це і є мислення. Все просто, що тут не зрозумілого? Скільки зараз погодяться з Леніним в цій чарівній простоті?
Але перейдемо до Канта, це цікаво, хоч Ленін звісно "чарівна" постать "хфилософії". Кант поставив під сумнів весь цей пафос Нового часу, про "володарювання розуму" і "настання нової ери" і бла, бла, бла, від захвату якого французи водили під гільйотину тих, хто не разділяв месседжу нової ери. Кант запитав: панове чи можемо ми взаалі говорити хоч щось, звісно говорити усвідомленно, про суб'єкта, об'єкта і Бога? Кант робить висновок: ні, будь яка з цих категорій тримається на певному апріорному ноумені і надати онтологічний доказ будь-якого буття, чи то об'єкта, чи то суб'єкта, чи то Бога ми не можемо. Суб'єкт є завжди Я, як Я-для-себе, об'єкт є Ding an Sich і Бог, як ноумен, який присутній в нашому мисленні, але не присутній у зовнішньому феномені. Все це є трансцедентальні ноумени, тобто апріорі не пізнаваємі. Виплутатись з такого нігілізму по-суті Кант спробував цікаво, він сказав, що хоч можливо не існує всього базису того, що ми розуміємо під базисом, але давайте жити так, начебто вони існують. Давайте тримати в голові, що Бога можливо немає (а можливо і є, за Кантом ми ніколи не доведемо ні того, ні протилежного), що об'єкти навколишнього середовища ми ніколи не пізнаємо і що можливо немає в суті Я, окрім окремих я-для-себе, але ми будемо жити так начебто це все є апріорі. Звідси отакий мертвий моралізм Канта. Кант вбив релігію, але пропнує по-суті таскати за собою усюди її труп, у вигляді мервих моральних догм.
Для того, щоб розуміти з чого стартує Хайдеггер треба спробувати зрозуміти по-суті його вчителя Едмунда Гуссерля. Я зараз як Річард Фейнман при читанні своїх лекцій казав: не намагайтесь це зрозуміти. Спробуйте це уявити, бо це направду весело. Гуссерль був кантіанцем, хоч він і критикував Канта, але він критикував Канта так, як мав би Кант сам себе розкритикувати. Гуссерль виходить з кантівського розподілу ноумен і феномен, тобто ноумен як трансцедентальне і апріорі не пізнаваєме і феномен, як єдине що може бути пізнано, феномен це якби спосіб яким річ себе показує (про вогонь ми можемо говорити лише в руслі того, що його "феномен - горіти"). Гуссерль каже враховуючи Канта, нам не треба взагалі займатись ноуменами - геть їх! Ми не маємо взагалі говорити про онтологію як філософську науку про буття, а лише що ми можемо говорити це про наше пізнання, гносеологію, як ми пізнаємо речі (звідси і Хайдегірівське wie).
Отже за Гуссерлем ми полишаємо і забуваємо про суб'єкта, бо суб'єкт є завжди суб'єкт сам для себе. Існую лише я, як той хто пише це незрозуміло навіщо, існуєш лише ти, як той хто читає це незрозуміло навіщо, існує він, як той хто цього не читає і займається якимись іншими справами, а ось казати про нас ми не можемо, бо про "нас" як певну категорію може сказати хтось з нас і не може ніколи сказати щось конкретне, нас не існує - існуємо лише я, ти і він, а "ми" це трансцедентальна категорія. Пам'ятаєте я говорив якось про "абстрактну людину"? Ось оці трансцедентально-абстрактні категорії як "людина", "людство", "права людини" - треба полишити в стороні, бо про людину вже каже я-саме-для-себе, конкретне я, людство саме про себе нічого сказати не може. Грубо кажучи, проведіть такий мислений експеремент: заведіть в одну кімнату ісламського фундаменталіста, віруючого християнина, фанатика комунізму і буддиста і запитайте в кожного: що таке людина? Ви ж розумієте, що кожен вам відповість абсолютно різну відповідь, в них не буде спільної бази, окрім хіба що порожьої категорії "людина", а ось її наповнення буде діаметрально протилежним. В цій кімнаті, якщо коммуніст скаже про ісламіста, то це не буде сам ісламіст, це буде категорія, яку каже комуніст про ісламіста і навпаки. А ось якогось "об'єктивного суб'єкта" не існує, він існує лише в голові комуніста, коли він каже про ісламіста. Отже Гуссерль пропонує відмовитись від порожніх категорій, таких як "людина" і взагалі відмовитись від суб'єкта.
Далі ми забуваємо об'єкт. Гуссерль слідує Канту. Ми не можемо казати про об'єкт як такий, як "об'єктивний", як річ-в-собі. Об'єкт може себе лише показати, вогонь горить, тобто ми маємо виходити не з вогню як данності, а лише як з того, що він горить, це феномен і ми відчуваємо лише феномен, а ось все, що ми про нього кажемо - ми кажемо вже апостеріорі, ми накладуємо на феномен певні розумові категорії. Ось м'яч, він круглий і червоний, але м'яч, круглий і червоний це наші категорії, які ми наклали на певний феномен апотеріорі, після того, як зіткнулися з ним. Що є круглий сам собі, без прикладання такої катеогрії до певного феномену? Нічого, лише наша категорія, яка може жити лише в той час, коли ми її накладаємо на феномен, без цього це абстракція. Тому мову треба вести, вважає Гуссерль, не про категорії (червоний, круглий, м'яч), а про феномен і уважно слідкувати яким чином ми апостеріорі накладаємо на нього своє розуміння. Ми маємо мислити строго науково вважає Гуссерль. Він до речі засновник такої речі як філософія науки. Для Гуссерля взагалі не існує ніякого іншої філософії, окрім філософії науки. Для нього треба забути такі питання як сенс життя, Бог, взагалі все онтологічне. - лише строго наукове, лише феноменальне, нічого іншого. Він для науковців звісно базовий філософ, по-суті Гуссерль це думка науковців (це не значить, що це правильне мислення, коли я буду казати, що зробив Хайдеггер ми це побачимо, але це факт - наука мислиться крізь Гуссерля).
Гуссерль напевно сам не зрозумів, що він накоїв. Давайте підсумуємо картину. Що нам лишив Гуссерль (ми маємо поки що з Гуссерлем погоджуваться в усьому, щоб зрозуміти де він неправий, це конгеніально зробить Хайдеггер)? Не існує Бога, не існує об'єкта, не існує суб'єкта - грубо кажучи не існує Я, не навколишього середовища. Гуссерль нам лишає лише трансцедентальне Я, як він каже, але якщо воно трансцедентальне то його в сторону, існують лише і тільки феномени. Пам'ятаєте Ніцще писав Die Wuste wachts, пустеля зростає? У Гуссерля вона досягає свого апогею - лишається сама пустеля, де літають певні феномени, як неспокійні привиди, безсенсові і незрозумілі. Це глухий кут, насправді, це кінець всього і всьому. Адже згадайте як Гегель виступав проти Канта? Гегель писав, що друже Іммануїл, ти нас заводиш в глухий кут, своїм практичним разумом і мертвим моралізмом ти мене не обдуриш, ти несеш нігілізм, ти спіавєш оду ніщо, ти заводиш нас в нікуди. Оце "нікуди" яскраво проявляється у Гуссерля, Кант радикалізував Декарта, а Гуссерль радикалізує Канта.
У Мартіна Хайдеггера є чудова робота "Holzwege", знову ми стикаємось з неможливістю перекладення цього слова, як його тільки не перекладають і "лісові стежки", і "неходжені стежки" і т.д. Але геніально на мій погляд переклали цю назву французи. Французи навзали цю працю Хайдеггера "Chemins qui ne menent nulle part", це "Стежки, що ведуть в нікуди". Ось філософія Едмунда Гуссерля це стежка, що веде в нікуди. Це як фільм Девіда Лінча "Шоссе в нікуди", Lost highway, це саме таке шоссе в нікуди, ні для кого і ні для чого.
Але все це не дуже цікаво, це лише була передумова для розуміння хайдеггерівського Dasein, цікаво насправді те, яке хуліганство вчинив Хайдеггер з усім цим, як він вирвався з цього нігілізму і спробував показати шлях з нього у Andere Anfang, хоч за ним ніхто і не пішов, але про це згодом.
4
Коментарі
Lulu
116.10.13, 17:17
Чекаю "згодом"
Lost_paradise
216.10.13, 17:34Відповідь на 1 від Lulu
ось згодом http://blog.i.ua/user/1582897/1292879/
Я не винний, вони "самі". Я намагався взагалі як можна підти від термінів Гуссерля "епохе", ейдетична функція, феноменологічна редукція, ноезис, ноема і т.д. Там взагалі морок. А Хайдеггер ще складніше. Зараз взагалі існує думка, що в світі є одна людина, яка дійсно розуміє Хайдеггера - Фрідріх-Вільгельм фон Херрманн, лише за допомогою деяких його робіт, я можу сказати, що щось хоч трішки розумію у Хайдеггера
Lulu
317.10.13, 11:57Відповідь на 2 від Lost_paradise
а, справді, виклали ще раніше, ніж я свій ком. 1 тут, ну нічого, зараз дочитаю Ваш нарис...
Тут, найперше, хочу заявити, що я погоджуюсь з Леніним в цій чарівній Простоті. І знаєте чому? Бо не слід забувати, що єдине, в чому Ульянов був дійсно великим, він був великим плагіатором. Так, він був блазнем. А чиї слова, хоч і по формі викривлено до огидності, але точно за змістом повторює блазень? Слова Короля.
Lost_paradise
417.10.13, 13:16Відповідь на 3 від Lulu
Так Ленін - це якоюсь мірою Маркс для піпла, хоч так примітивно Маркс не мислив, якщо хоча б почитати його "Тези по Фейербаху". Маркса ж то самі комуністи Європи почали переосмислювати ще в кінці Першої світової, Грамші та Лукач. А в другій половині навіть комуністам довелось прищепити до Маркса Фрейда, бо не все так просто - навіть фрейдо-марксисти казали, що ленінське дзеркало як мінімум викривлене, в тому то проблема.
Навіть Маркс пише:
Главный недостаток всего предшествующего материализма — включая и фейербаховский — заключается в том, что предмет, действительность, чувственность берётся только в форме объекта, или в форме созерцания, а не как человеческая чувственная деятельность, практика, не субъективно.
Lulu
517.10.13, 13:43Відповідь на 4 від Lost_paradise
"Практика" ось ключове слово. І ось явище, розгляд та врахування якого вивищує Маркса на голову за всіх, хто був до нього, та й після нього.
Сорос правильно відзначав, що саме це "дзеркало", свідомість, не просто віддзеркалює, але може змінюватися, коли сама дізнається про результати дослідження її як об'єкта кимось стороннім. Сорос це добре відчуває, оскільки все життя "робить погоду" на фінансових біржах. А додатковим аргументом на користь двосторонньої взаємодії людської свідомості та навколишньої дійсності може бути той факт, що капіталізм дуже змінився після того, як почитав і УСВІДОМИВ результати дослідження себе Марксом у роботі "Капітал".
Lulu
617.10.13, 13:52Відповідь на 4 від Lost_paradise
а "дзеркало" Леніна викривлено ще й як добре. Чого варті його уявлення про класову боротьбу і революцію! Якщо Маркс прогнозує велику кров у разі наростання органічних суперечностей між працею і капіталом, але ясно дає зрозуміти, що особисто він бажає уникнути цього, і каже, що ключ вирішення цих суперечностей тримає буржуазія. Тоді як Ленін велику кров закладає в програму, прагне крові, і каже, що це відбудеться в будь-якому разі. Не до кінця зрозумілу "казку" (а може, тільки прикриваючись нею) він перетворює на буття.
Lost_paradise
717.10.13, 14:16Відповідь на 5 від Lulu
Жан Бодрійяр вірно зауважував, що єдиним справжнім читачем Маркса і була буржуазія, бо саме завдяки йому вона зуміла до кінця, в повному марксистському сенсі усвідомити себе як клас, а пролетар так і не народився. Навіть Ленін якось бовкнув, щось типу, що цей пролетар сволота рідкісна, лишившись один на один з собою в кімнаті він мріє стати буржуєм
Маркс що правильно казав, що наше завдання не описувати дійсність, а її змінювати. Хоч насправді Маркс, в його ленінському розумінні, особливо в совку, став релігійною догмою і думка тут абсолютно нікуди не рухалась. І ще інша справа, що ним вигадана політекономія стала для нього ж часто догмою, яка зводилась суто до економічних відносин. Як сказав Бодрійяр: "досліджуючи буржуазію Маркс сам заразився буржуазним вірусом"
Lost_paradise
817.10.13, 14:25Відповідь на 6 від Lulu
Тут двояке питання, бо Ленін тут радше "енгельянцем" був ніж марксистом, бо Енгельс, як мені здалося по його творам і його біографії мало вірив у протиріччя між працею і капіталом і природню смерть капіталізму, хоч і казав про це. Адже однією з передумов в ЄВропі переосмислення Маркса було те, що це пророцтво так і не здійснилося. Тут думаю треба погодитись з Бодрійяром:
Как нам известно, сегодня именно в плане воспроизводства — моды, масс-медиа, рекламы, информационно-коммуникативных сетей, — в сфере того, что Маркс пренебрежительно именовал непроизводительными издержками капитала (какова ирония истории!), то есть в сфере симулякров и кода, обретают свое единство общие процессы капитала.
Lulu
917.10.13, 14:52Відповідь на 7 від Lost_paradise
В тому то і справа. Після "Капіталу" буржуазія і не дає народитися йому. Ця байка про т. зв. середній клас... Оце воно і є. Ти і експлуатований, і когось одночасно експлуатуєш. Але не знято головне протиріччя, тобто між суспільним характером праці і приватним характером присвоєння її плодів. І десь воно має вилізти рано чи пізно, просто вже не в тих формах, в яких передбачав Маркс.
Lulu
1017.10.13, 15:03Відповідь на 8 від Lost_paradise
думаю, що Енгельс не був би гордий мати такого "послідовника". Так само, як є совковим знущанням до "марксизм" додавати через дефіс "ленінізм"
Енгельс просто людина свого часу. Крім того, з вовками жити - по вовчому вити. Треба ж було мати гроші на видання творів, різну діяльність, от і займався бізнесом. Але важливо і те, що він казав і думав. Який капіталіст зараз думає, як Енгельс?