Людське обличчя для нелюда?

"В наш час, коли усюди править бал посередність, все справжє має бути або в стороні, або проти течії"

Сальвадор Далі

Я противник теорії "людських обличь". Коли вели мову про те, що можна побудувати "комунізм з людським обличчям" це значило лише, що партноменклатура бажала підфарбувати монстра, зробити так званим "ребрендінг", як знаєте є картинки зірок з макіяжем і без і це показує, що насправді то це і люди різні. Комунізм з людським обличчям виявився...капіталізмом, напевно і Маркс без бороди був би схожий чимось на Адама Сміта. 

Словенський філософ Славой Жижек якось вирішив дослідити таке цікаве питання. Після падіння соцблоку, буквально за декілька років про комунізм згадували лише як страшний сон, але що пройшов. І ось по прошестю десь 10-15 років країни соцблоку раптом охопила антикомуністична істерія - знову труп підняли з могили. В странах колишнього соцблоку, особливо в Угорщині, Польщі,Словенії і Хорватії (а він чомусь не звернув увагу на Україну) виникла теорія "прихованої комуністичної еліти". Звідки це, запитав сам себе Жижек? І дав цікаву відповідь. Згадаємо, що наприклад польський рух за незалежінсть мав назву "Солідарність", тобто люди виступали фактично не за "людина людині вовк" і "необмежену конкуренцію", що дає капіталізм, а за солідарність, права нації проти бюрократії, пригнічень, за справедливість і т.д. Фактично, як помічає Жижек, дослідивши основні лозунги борців проти системи - був мітинг антикапіталістичний в своїй суті. Але такі поважні організації як "Голос Америки" чи "Радіо Свобода" сказали, що wellfare state, тобто держава процвітання і благоденства, яку "продавали" ліві демагоги створив їхній опонент. Тому капіталізм - є a priori хороший. Поживши так, люди почали помічати, що wellfare state не настало, бюрократія не зникла, права попираються і т.д. А оскільки "Голос Америки" всім пояснив, що не капіталізм поганий, а лише деякі погані його впроваджувачи, то звісно ж винувата не система, а просто "прихована еліта комуняк" якось пролізла в апарат і нічого не змінилося. Отже так виникла теорія "комуністичної змови". Інша справа, як вірно помічає Жижек, що людям то ніхто не пояснив, що сама система ліберальної демократії передбачає існування незалежних від "волі народу" еліт, гру крупного капітала у наперстки з виборцем і т.д. Фактично, побачивши лише "ребрендінг", а не реальні зміни висновок напрашувався сам собою - комунізм не зник, він прикрився "макіяжем" людського обличчя. Інша справа, що Західна Європа не знала "реального соціалізму" і "комунізму з людським обличчям", тому їй порівняти ні з чим, на відміну від країн соцблоку.

Тобто в суті своїй "надання людського обличчя" це не зміна порядків, а лише створення ілюзії, накладення на морду монстра "макіяжу благородності", створення симуляції або як той же Жижек любить казати "реальності віртуального". Я не прихильник психоаналізу, але у психоаналітика Жака Лакана була цікава ідея "інтерсуб'єктності соціальної фантазії". Фактично Лакан стверджував, що соціальна фантазія не є чимось грубо кажучи "віртуальним", воно є радше реальністю ілюзії, котра заповнює вакуум порожнечі між суб'єктивною реальністю і об'єктивним бажанням чогось чи когось. Тобто коли суб'єктивна реальність суперечить об'єктивному стремлінню, когнитивний диссонанс породжує щось на кшталт "суспільного психозу" у вигляді ілюзії. Більш того, як показував Лакан, ця "інтерсуб'єктна соціальна фантазія" не є тим, що породжується підсвідомим бажанням до якоїсь мети, а навпаки сама інтерсуб'єктна фантазія/ілюзія породжує бажання і уяву про оточену дійсність. Це дєбрі з однієї сторони, але з іншої сторони, якщо пригледітись до цієї думки Лакана ми побачемо, що саме так працює "суспільство споживання", адже тут не потреби породжують виробництво необхідного, а виробництво формує бажання споживання, тобто не попит породжує пропозицію, як торочать економісти, а зовсім навпаки - пропозиція, вірніше реклама пропозиції породжує попит. Так власне і заведено "порочне коло" виробництва і споживання. Точнісенько таким же є і "надання обличчя". Насправді ж будь який монстр носить маску і так само комунізм мав своє обличчя, мав свою "інтерсуб'єктну соціальну фантазію" в термінах Лакана, але з часом ця фантазія/ілюзія випарувались, лишивши одну мордяку нелюда і "надання обличь" є лише одягненям нової маски, створенням нової інтерсуб'єктної соціальної ілюзії, а не власне забиття самого монстра.

Історія з наданням "обличь" не наша совкова, вірніше не тільки наша, але зустрічалася усюди. На Заході теж говорили про "людське обличчя". Першим закликав одіти "маску благородності" на обличчя капіталізму канцлер ФРН Віллі Брандт, соціал-демократ і канцлер коаліції соціал-демократів і християнських демократів. Ребрендінг пройшов успішно, так само як у Франції його провів Франсуа Міттеран. Народилась ідея "wellfare state". Висновок, який офіційно оформив комуніст Сантьяго Карілльо, кажучи, що засобами капіталізму, котрий ми конвергуємо з соціалізмом ми досягнемо комунізму. Тоді ж народилася ідея конвергенції соцблоку і західних ліберальних суспільств, котру совок радо прийняв. Загадаємо, що радянський академік Джермен Гвішіані та лорд Соллі Цукерман (лорд Цукерман, як звучить), члени Римського клубу, створили навіть окремий інститут з проблем конвергенції - Міжнародний інститут прикладного системного аналізу в Австрії, відділ якого з 70-х років і досі стоїть в Москві, на проспекті 60-тиріччя Жовтня і який виховав багатьох "хлопчиків 90-х", що співали нам про "людське обличчя" в купі з щастям тотальної приватизації, як наприклад Єгор Гайдар. Загалом тяга до "ребрендінгу" почалася десь приміром одночасно і в совку, і в капкраїнах, а ідея конвергенції була таким собі "міжнародним макіяжем" для всіх, хто встиг себе скопрометувати за ці роки.

Політологи часто плутають терміни, зокрема вважаючи термін Welfare state перекладом терміна Лоренца фон Штейна Sozialstaat. Лінгвістично може і так, але фактично на цю помилку вказала Ханна Арендт. Вона показувала, що ідея Sozialstaat це ідея "соціальної держави" Бісмарка, котра на думку Арендт, призвела до нацизму в Німеччині і бла, бла, бла. Welfare state це також соціальна ілюзія "щастя і благодентсва", але в системі капіталізма (державний він як в совку чи ринковий як на заході не важливо), а до Бісмарка і його ідей немає ніякого відношення. Грубо кажучи розшифруємо пані Арендт - Sozialstaat Бісмарка і фон Штейна це реальний державний устрій, це система, "тоталітарна" на думку Арендт, а по-суті та, що творить не реальність віртуального, а саме впровадження системи для реалізації цієї ілюзії, що надумку Арендт і фон Гаєка призводить до "поганих наслідків". Wellfare state натомість це якраз образ для прикриття зовсім іншої системи, це симулякр третього порядку в термінах Бодрійяра. На думку Ханни Арендт головний злочин Бісмарка був в тому, що він почав реалізовувати ідею sozialstaat в той же час розчищаючи поле симуляції боротьби за нього, тобто реалізучи ідею соціальної держави він в той же час виступав проти демагогії про нього, парламенту і прочого. І саме це, тобто віра Бісмарка в можливість Sozialstaat призвела до нацизму кінець кінцем. Цікава метаморфоза думки чи не так? Грубо кажучи, знову дешифруємо пані Арендт - допоки справедливість лишається лише лозунгом - все добре, а коли починається його реальна реалізація - пиши пропало. Цю ж думку висловлює і Карл Поппер в книзі "Відкрите суспільство і його вороги" і цьому ж питанню присвячена головна, я вважаю, книга Фрідріха фон Хаєка "Шлях до рабства".  Цю ж тезу виклала і культова для США письмениця Айн Ренд в своєму трьохтомнику "Атлант розправив плечі". Я відразу скажу, що три тома я не осилив, двох вистачило, щоб зрозуміти потік думки пані Ренд. Основна ідея роману це те, що існують люди, яким глибоко класти і на ближнього і на дального, котрі вважають всіх за бидло і недолюдків, а є мрійники-ідеалісти, котрі бажають справедливості, "волі народу" і т.д. І ось коли виникає ситуація, що "мрійники" приходять до влади, починається Апокаліпсис. І як добре, вважає пані Ренд, що в нас ще залишились справжні люди - брутальні, жорстокі, цинічні і лицемірні і на тих тримається велич США. Тобто це реінкарнація ідеї Мандевіля про "суспільство пороку" як про благо. Тільки більш нудна за "Басню про бджіл" Мандевіля.

Але головна проблема апологетів ліберальної Realpolitik в тому, що вони зіткнулися з реальністю, а саме те, що народи, а особливо європейці не схотіли клюнути на просту формулу капіталізму, що показали так звані "свинцеві роки" в Західній Європі. Можна все списати на "комуністичну пропаганду" на Заході, а совколюбам списати повстання в Угорщині чи Чехословаччини на "капіталістичну пропаганду", але факт в тому, що люди йшли партизанити і в праві, і в ліві, і повставали проти совка як за ідею справжнього комунізму, так і за ідею демократії - загалом за все, але проти того устрю ринкового чи державного капіталізму, яку нав'язували їм чи то на Сході, чи то на Заході. І wellfare state разом з "людським обличчям" був рятівним кругом для еліт. Wellfare state треба виводити не з Sozialstaat, а з ідей знакового для США філософа Лео Штрауса. Філософія Лео мала величезний вплив на політичне життя американських еліт, а для радикального крила республіканців була визначальною, так послідовником ідей Штрауса є і Пол Вулфовіц, і Річард Перл, і Роман Подгорець, і Френсіс Фукуяма і т.д. Ідея Штрауса доволі проста. Існує всього два типи людей - господарі і раби, тобто свідомість володаря і рабська свідомість. На думку Штрауса в усі епохи існував певний клас людей, які розуміли головне - вся ідеологія, віра, ідеї справедливості, патріотизм або існування Бога - повна чушь, головне грубо кажучи "кувати бабло". Вони за висловом Штрауса "здатні прийняти порожнечю нігілізму", а всі інші - слабкі для цього. Але є велика кількість бидла і їм треба вірити в добро, справедливість, Бога і т.д. Вони звісно ж, на думку Штрауса, слабкі істоти, але біда в тому, що їх багато, перебити всіх не получиться. Для цього господарі влаштовують бидлу суспільство спектакля у вигляді - релігій, лозунгів і т.д., щоб бидло не ворчало, а господарі займались своєю праведною справою - зароблялли бабло на експлуатації наївних ідіотів. І ось Штраус, котрий змушений був покинути Європу через свою належність до єврейства, заклиикав до США на прикладі нацизму, що лібералізм в небезпеці, бидло повірило у справедливість, велич держави і т.д. Господарів можуть знести мрійливі ідіоти зі своєю "національною солідаризацією" і "суспільстовм справедливості". Штраус каже політичному істеблішменту, що не грайте з вогнем і не недооцінюйте ілюзорних інституцій і постановки політичних спектаклей, бидлу треба вішати лапшу на вуха, інакше - кірдик: нацизм, фашизм і комунізм в одному флаконі.  "Дайте цим покидькам трохи віри" - каже Штраус.

Ось це штраусеріанство і є онсовою ідеї "обличь" та wellfare state. Звісно не можна недооцінювати й інший бік - економічний цієї ідеї. Адже ліберальна доктрина основа "суспільства споживання" і так званий зріст економіки залежить насамперед від споживання. Чим бистріше круговерть грошей і фінансових оборуток, тим більше наростає ілюзорна цифра капіталізації держави, фактично держава при турбокапіталізмі перетворюється не в традиційну державу, а в корпорацію. Нещодавно збанкуртував Детройт в США. Вдумайтесь - збанкрутувало місто. Таке можливо тільки при турбокапіталізмі, такого навіть Маркс з Енгельсом вигадати не могли. Фактично місто перетворилось на корпорацію, яка може стати банкрутом. А активом міста є не тільки матеріально-сировинна основа, але й людський капітал. Тобто в цій ситуації відбувається щось протилежне ідеї Маркса, хоч про це примарно натякав Енгельс, в тому плані, що капіталізм дійсно відчужував працівника від свого труда, але турбокапітлаізм робить навпаки - він конвергує в собі результат труда та носія цього труда, тобто це вже не відчуження результатів труда і його носія, а навпаки метастаз одного з другим, коли сама людина перетворюється в капітал, що може мати свою товарну цінність. Це не фетишизм товара у Маркса, це вже щось на кшталт симбіоза людини і товара. Маркс в своїх працях казав, що ринок послуг не значний і того він його в розрахунки не включав. Сьогодні ринок послуг і віртуальний оборот (такого Маркс і уявити не міг) становить 80% ринку, а в тіні залишається реальний сектор, не в марксовій логіці, що реальний сектор визначає незначний ринок послуг, а навпаки віртуальний ринок, те що Бодрійяр називав "Уол-Стріт на околоземній орбіті" визначає реальний сектор, бо якщо акції, ця віртуальність в квадраті, впадуть на біржі (віртуальність в кубі) - кінець реальному підприємству, за котрим стояли ці акції. Тобто, як Маркс зневажливо казав, що він "перевернув Гегеля з ніг на голову", то сьогодні вже треба Маркса перевернути догори дригом. А ще краще забути про нього і повернутись до Гегеля. Так і держава стає корпорацією, яко може збанкрутувати (дефолт) або ж бути поглинута мегарпорацією (Митний союз чи ЄС, а колись і вони погглинуться один в одне - якись Митний ЄС). А нація стає в корпорації не просто працівниками, це примітивний класовий марксизм, фактично вона стає товаром, певним брендом. 

Але ж де тут місце wellfare state? А місце в тому, що певна соціалізація дозволяє створити споживача, котрий при турбокапіталізмі має більшу вагу аніж працівник. Це експлуатація вже не робітників, а експлуатація споживачів. Якщо негр з Африки приїхав у Францію йому не треба працювати, йому дадуть допомогу по безробіттю, але для того щоб збільшити ринок споживацтва. Неконтрольованою еміграцією в Європі капітал вбив двох зайців - з однієї сторони збільшив "еластичність ринку праці", як сказали б економісти, а по-просту здешивив робочу силу, з іншої - збільшив ринок споживача. Турбокапіталізм побудований на ідеї розвитку, що не зупиняється. Дивіться, коли кажуть сьогодні, що зріст економіки на рівні скажімо 2-3% це криза, зупинення економіки - це колапс для турбокапіталізму. Що значать ці 2 чи 3 відсотка? Це нарошення виробництва товарів та послуг. Але ж треба спитати - невже нарощувати виробництво треба вічність? Турбокапіталізм каже так. Саме тому ринок переходить з реального виробництва у виробництво послуг, з'являється купа дебільних і непотрібних професій - іміджмейкер, поп-зірка, мерчендайзер, хай йому грець, бо ринок послуг бездонний - товар треба оприходувати, послуга зникає в момент її надання і якщо розкрутити конвеєр послуг і віртуальної економіки, "зріст еконміки" може бути невпинним і не буде кризи перевиробництва. Тобто варто лише запустити білку в колесу і сподіватись, що вона ніколи не здохне. Але чи можлива тут справедливість як така, в сенсі справедливого перерозподілу? Ні, бо гонитва, біг економіки, передбачає круговерть фінансів, те що економісти кажуть про "зміну довгострокових контрактів на короткострокові" значить збільшення бігу, а функціонування турбокапіталізму можливе лише через циклічність падінь і всплесків ринкової активності, а отже капітал має бути емансипований від перерозподілу, а звідси самому механізму потрібен розділ на бідних і багатих, з переодичним збільшенням і зменшенням цього розриву, лишаючи простір для бігу, грубо кажучи, якщо "great americam dream" буде реалізоване, то бігти вже нікуди не треба буде, а зупинка рівнозначна смерті. Оскільки "білих плям" на мапі немає, о отже "відкриття ринків" не можливе, звідси є ідея емансипувати робочу силу - це ті самі "кортоткостокові контракти" і "збільшення еластичності робочої сили", тобто відкриття кордонів для бігу робочої сили і транснаціональних капіталів по ринку, експалуатуючи споживача, а для цього потрібне зменшення соцальних гарантій в той час "збільшення" пропозицій на ринку. Це те що Ульріх Бек назвав "Суспільство ризику", коли бажання комфорту і захищенності переноситься з реальності у лаканівську "інтерсуб'єктну соціальну ілюзію". Тобто турбокапіталізм торгує вже комфртом і захищенністю, але коли це перетворюється на товар, сам комфорт і стабільність зникають, полишаючи свій міраж. Відрив людини від свого коріння відкриттям кордонів і ультраіндивідуалізмом створює оце "бродіння еластичної робочої сили по ринку". Тобто та сама ідея лібералізма, що в суті все життя "це діяльність суб'єкта підприємнитва на вільному ринку".

Тут і відбувається симбіоз лівої і ліберальної ідеї. Те що не вдалося комунізму: перетворити всіх людей і нації на пролетаря, вдалося ринковому лібералізму - перетворити всіх у шаблон споживача. Те що не вдалося комунізму: "відкрити всі кородни між державами для єдиного планування господарства" словами Троцького, вдалося ринку. Те що не вдалося комунізму: стерти національність і навіть перейти до єдиної всесвітньої мови (такий заскок був у Троцього з ідеєю есперанто), майже вдалося ринку - нації гинуть під горнилом універсалізації і навіть світовою протомовою у вигляді американського суржика англійської мови. Те що не вдалося комунізму: створити єдину універсальну вселюдську культуру "соціалістичного реалізму" вдається ринку у формі так званого "американського способу життя". Варто вже казати про тотальність ліво-ліберальної ідеології, котрою пронизано все - починаючи від голівудських фільмів і ТіВі шоу закінчуючи філософським дискурсом. Відверто про це сказав німецький філософ, прихильник ліберально їдемократії Юрген Хабермас: "Я думаю в нашому суспільстві є мімце тим, хто не пройнявся духом Просвітництва, але їхнє місце десь у гетто за колючим дротом". Задача ліво-лібералів і турбокапіталізму перекриває масштабність фашизму. Фашисти будували концтабори на конкретній території для конкретних людей, ліво-ліберали будують один глобальний концтабір "вільного ринку", де замість печі екран телебачення, який стимулює виробництво "фабрикою гріз" "інтерсуб'єктної соціальної ілюзії" свободи, вільного вибору і комфорту.

Тепер останнє. Теодор Адорно в своїй праці "Три трактати про Гегеля" висловив цікаву думку, що нам треба покінчити з нашим шовінізмом по відношенню до минулого і не питати: "що сьогодні є актуальним у Гегеля", а спитати як би Гегель подивився на цю ситуацію. Я думаю в цьому руслі не треба казати про "новий час" постіндустріального суспільства де "старі ідеї" не прцюють, якщо сьогодні епоха постмодернізму та постіндустріалізму, це не значить, що треба всі свої ідеї підкорювати "вимогам епохи", навпаки треба бути ще більш нонконформістським, як казав Сальвадор Далі. Ідея Бісмарка про Socialstaat, ідея Штрассера про "національний соціалізм" актуальні як ніколи. Не дарма Штрассер свою концепцію цехового синдикалізму взяв з ідеї середньовіних цехів і гільдій, ідею земельного майорату він брав з феодальних відносин Середньовіччя. Не треба боятись бути архаїчним, сьогодні в епоху постмодерну, тільки архаїчність і є викликом йому. Треба подивитись на цю всю ситуацію з позицій класицизму, тому що бажання бути ультрамодерним і призвело до того, що "маємо що маємо". Я архаїчний і вірю в справедливість і солідарність. Не треба йти на поводу Арендт чи фон Хаєка і слухати їхні страшилки, що боротьба за права і справедливість призводить до нацизму, а відстоювання правди веде до бідності. "Не бійтися досконалості. Ви її ніколи не досягнете" - як казав той же Далі, але чому не прагнути? Як показали Ніцще і Хайдеггер у них ліво-лібералів по-переду є лише одне - ніщо, більше там порожньо, пусті лозунги про "права людини" в стилі штрусеріанства. Тому я раджу послідувати пораді Адорно і перестати дивитись на минуле з висоти власної "просвченої гордині", рецепти Сореля, Донцова, Бісмарка, Гегеля чи Штрассера актуальні і сьогодні. Ідея боротьби за свободу - боротьби проти ринку актуальна, ідея солідарності нації - актуальна як ніколи та ідея справедливості також, якщо її перетворити з лаканівської "інтерсуб'єктивної соціальної ілюзії" у реальну річ, за яку варто боротись.

Ну а всі тези про "людське обличчя" для капіталізма чи комунізма лише лозунги і маски, які знову хочуть надіти на все того ж монстра. Тому боротись треба не за "людське обличчя", а за смерть самого монстра - монстра бюрократичного ринкового капіталізма.

Тіаго Хойсел "Капіталізм"