Український Тибет

Україна унікальна, тому тут ніколи не діятиме ніякий стандарт, тут не вживається ані бюрократичні механізмі, ані ідеологічні пориви, вони всі розбивається об дійсність української нірвани. Кочові народи завжди поклонялись Небу, оскільки вони були не осідлі, єдиним незмінним атрибутом їхньої життєдіяльності було незмінне і вічне небо. Але українець не такий - українець ніколи не ходив по небу, він вріс в землю. Метафізика землі притаманна багатьом індоєвропейським народам, згадаємо містичну формулу німців "крові і грунту", але німецька метафізика землі була більш механістична за українську. В українців земля - це сакральний абсолют. Німці вивозили український чернозем, українці б ніколи цього не зробили, не тому що в них її вдосталь, а тому що лише українець здатен зрозуміти, яке це богохульство. Ми живемо в країні, де ідеології бьються між собою непримиримо, ладні роздерти один одного і лише одне може поєднати всіх українців - це земля. Таких дебатів про землю немає жодна країна, навіть з вуст політиків, цих прагматичних лицемірів, тема землі віддає душком якоїсь релігійності і сакральності. Росіяни, німці і навіть поляки вже давно торгують землею, торгашество вже виїло все сакральне, одне тільки в Україні і Білорусі тема землі залишається питанням mysterion, це національна меса і вже навряд чи хтось пояснить коріння цього, але те що це відчувається видно досі.

Оскільки українець вріс в землю, він того і такий малорухомий. Йому залишається одне - метидитувати у хатинці біля тину. Те що зветься хуторянством не передбачає навіть повної соціалізації, оскільки українець самодостатній, якщо в нього є земля. Російський письменник Іван Бунін був фанатично закоханий в Україну, він казав, що Україна не має своєї історії, вона поза часом і історією, вона розчинилася у вічності. Лише потрапивши сюди, Бунін одразу вирішив, що ось де вона Батьківщина, який там Петербург? Ця малорухомість і розчиненість українця бісить, але є й позитив. Річі у тім, що які б сюди не приходили копачі, чи зі Сходу, чи із Заходу, чи з Півдня, чи з Півночі в них не вистачить сил підкопатись під це коріння, воно занадто вросло в землю. Поляки намагалися, росіяни намагалися, зараз намагаються єврокомісари підкопатись під нас "демократичним стандартом", росіяни - "рускім міром", а українець сидить і споглядає. Що він чекає? Напевно коли таки залетить черговий вареник до рота, адже тільки ми знаємо, що вареники самі мають летіти до рота, а не як інакше. Як писав в одній статті Густав Водічка, якщо вареник не літає, це не значить, що це неможливо, просто сьогодні погода не літна.

Козак Мамай сидить під деревом як Будда під Бодхі. Він споглядає, як будували імперії і як вони падали, він споглядав на будівлю комунізму і його крах, він споглядає на копошіння Газпрома і єврокомісарів, він споглядає на "впровадження правильних стандартів", але ж ми знаємо що насправді його цікавить - в яку таку турбулетність попав вареник, що він досі не тут? Наша драма лише в тому, що ми не тибетці, а європейці. У білої раси є якась така маніакальна потреба в почуттях, в сильних драмах, комедіях, трагедіях, ми як би не хотіли, так ніколи і не потрапимо у Нірвану. Наша карма в тому, що іноді нам треба піднятись і стати гайдамаками, щоб перетворити все навколо в життєдайній хаос, адже тільки ми і греки знаємо, що життя дають не стандарти, не закони і регламенти, а лише хаос, оформляти цей хаос ми полишимо іншим, бо в кінці кінців ми завжди повернемось під наше дерево.

Ми містична і загадкова нація, яку ніхто так і не зміг зрозуміти, і напевно не зможе. На Заході питанням України завжди не хотіли займатись, віддаючи перевагу приєднати її до Росії, бо Україна завжди їм псувала картину, як загадка в їхніх концепціях. Але росіяни дуже добре знають, хоч часто і бояться собі зізнатись, що вони нас не розуміють, тому і намагаються закидати нас своїми штампами. Нас ніхто не розуміє, може і ми самі себе не до кінця зрозуміли. Але ми існуємо як факт, як може остання біла пляма на мапі історії. І питання скільки років Україні - 20, 300 або тисяча, це питання яке личить радше росіянину або американцю, ні, ми то знаємо, що ми вічні і бул завжди. І будемо. І хай "вони", апологети стандартів і руского міра думають, що зможуть нам імплантувати свою матрицю, ми ж то знаємо, що нас жодною матрицею і жодним стандартом не відьмеш, коли вони це зроблять, ми будемо вірусом в їхній програмі, ми будемо гайдамаками серед бюргерів і бояр.

Брюс Лі якось сказав, що "амириканці схожі на дуб, вони не гнуться при вітрі, але ламаються при бурі, а ми, китайці, схожі на бамбук, ми можемо гнутись, але потім завжди розправляємось і стаємо ще сильніші". Ми також напевно китайський бамбук на європейському просторі. Нас можна зігнути, але не зламати. Занадто багато хто намагався і завжди це значило одне - смерть того, хто це робить. На жаль в світі ще багато суіцидальних держав і блоків, але ми сидемо і дивимось, тільки ми й індуси знаємо, що бог аскетизму і медитації Шива одночасно є й богом руйнації. Їхньої, не нашої. Ми ж бо вічні.