Європейські "нові праві" ч.4

Окрім критики сучасного світу "нові праві" пропонують і дещо, що може стати суцільною альтернативою глобальній цивілізації. Замість заклику "повернутися до природи" вони кажуть про потребу повернутися до культури - того істотного, що відрізняє людину від дикого світу і гарантує збереження її людськості. Культура розглядається ними і як осередок очищення і відродження, в зв'язку з чим згадується концепція протиставлення культури, а більш точно гами культур єдиній механічній цивілізації, сформована Освальдом Шпенглером. Він вважав, що існує власна культура як органічний розвиток громади в усіх сферах, як виявлення і реалізація усіх потенцій, закладених у душі цієї культури, цивілізація ж є періодом занепаду культури, коли вироджується духовність, відбуваються процеси урбанізації, масовізації і глобалізації. Культура для "нових правих" виступає першопочатком і гарантом гармонічного розвитку європейської цивілізації. Згідно з визначення А.де Бенуа культура у широкому сенсі є сукупністю "знань і літературних, художніх чи моральних цінностей, що становлять культурну традицію і мають її продовжувати". Культура безпосередньо пов'язана правоприємністю з давниною і спадщиною та несе в собі риси лінгвістичної, географічної та етнічної своєрідності. Глибина культури визначається можливостями пам'яті, яка з'ясовує фрагменти минулого: чим глибша пам'ять, тим більший культурний потенціал мають ті, хто живе зараз. Першоелементи будь-якої культури походять з традиційної культури або правільніше - культури тесматичної (від грецької Thesmos - звичай, освяченний традицією, святий закон, даний Богами).

Традиція органічно пов'язана з колективною спільнотою, вона ілюструє конкретну ментальну схему, що протягом столітть уособлюється у різних соціокультурних формах. Традиція - це не те, до чого долучаються, традиція це те, в чому народжуються. Згідно з А.де Бенуа "традиція - це не минуле...так само і не теперішнє і не майбутнє. Вона поза часом і не відповідає тому, що було "перед нами" і своє віджило, а тому, що перманентне, що існує в нас самих"; людина не існує сама по собі, вона належить до тієї чи іншої культури з її власними характеристиками і особливостями, "людина істота біологічна, але в ще більшій ступені вона продукт культури. Людина не відлучна від своєї культури, осередку і спадщини, що характерні для цієї культури. Однак остання не відлучна від свого народу, який її створив". Індивід може мислити про щось у відповідності з тим, в якій культурі він народився. На визнанні якісної різнородності культур грунтується основний методолігічний принцип "нових правих", який сягає своїм корінням ще середньовічного номіналізму: відмова від об'єктивного існування "універсальної логіки" і відповідно универсальної етики, моралі, цінностей і таке інше.  Номіналізм протистоїть усім універсалістським течіям, він антиегалітарний у своїй основі, бо з його погляду, відмінності між людьми не можуть бути зведені до якоїсь загальної форми. Жан-Ів Ле Галю (Jean-Yves Le Gallou) тлумачить:

"Дещо може бути добрим, правдивим, красивим для такої кількості людей, чиєму етнічному субстрату, психічному стану, генетичному складу, а так само соціальному і расовому оточенню це дещо відповідає...Кожному етнічному субстрату відповідає його власна логіка, власне бачення світу".

Різність культур "нові праві" розуміють як різномаїття спеціальних або навіть альтернативних способів існування людини в світі, яке склалися історично, ймовірно через пристосування народу до особливостей середовища. Ми не можемо казати про людину взагалі або про абстрактне людство, бо є лише конкретні люди, які у свою чергу належать до певних народів - кожний зі своєю культурою. Плюралізм культур на Землі вимагає і ексклюзивність певної культури на її Батьківщині - в окресленній території та у регіонах.

........................................................................................................................................................................................

Дослідження стародавньої спадщини для виявилення духовної специфіки єропейської культури скаладє один з основних напрямів діяльності "нових правих". Вивчаючи витоки європейської цивілізації, у приватності, у особливостях міфологічного мислення і державного облаштування, авторитенті науковці (Ж.Дюмезіль, Е.Бенвеніст, Ж.Одрі) виявили, що кельтська, германська, грецька, римська, індо-іранська, балто-слов'янська культури сходять до загальної моделі  ідеальної організації індоєвропейського соціуму. Ця модель мала у своїй основі ідеологію, наділену трьома функціями, які забезпечували стабільість, осмислення дійсності і формування соціальних систем. Перша функція сприяє встановленню влади і порядку сакрального, друга передбачає оборону і військовий порядок, третя пов'язана із забезезпеченням родючості і добробуту. Перераховані функції встановлюються у громадських структурах, кожна з яких співвідноситься з певним громадським станом. Перша - зі священниками, друга - з воїнами, третя - з творцями матеріальних коштовностей. Ця трьохчасна структура, яку спеціалісти прослідковують протягом віків, утворила певним чином європейський менталітет, що знаходить своє вираження у самих різних філософських,  релігійних і соціальних доктринах. Європейські спільноти зберігали цю структуру зі своїх прадавніх джерел аж до 1789 року у вигляді у вигляді традиційного поділу на духівництво, шляхту і третій стан, її ілюстрацією була і ієрархія цінностей. Тільки пізніше, під впливом світських егалітарних доктрин, ця ієрархія розмилася разом з різницею між трьома станами і перевернута таким чином, що сьогодні економіка і вироблення матеріальних цінностей займають перше місце і формують менталітет. "Сьогодні ж бажання мас керують вчинками влади, клас виробників і торгашів підпорядкував собі класи воїнів, носіїв ідей і суверенів" - констатує А.де Бенуа.

Вихід з сучасного занепаду і можливість зупинення поширення торгашесько-споживацької психології вбачається "новим правим" у поверненні до органічної концепції громади, де опозиція між особливими "функціями" не переростає у класову боротьбу, настільки ж безглузду, як прикладом боротьба органів всередині тіла. Хоч у світі немає a priori натурального порядку, автори "нової культури" твердять, що існує натуральна тенденція до організації усіх живих систем. Усіляка організація, яка цій тенденції відповідає, не може не бути органічною, а усілякий порядок, який з неї витікає і відповідає своїй назві, є неминучи ієрархічним. Трьохфункціональна модель поділу сучасних суспільств (до речі самих функцій ніхто не скасовував) - не утопія і не анахронізм. В любому соціумі, який би не існував в історії, завжди є ліпші у будь-якій царині, соціальній чи професійній та й завжди існує клас політичних керівників. Мерітократія (Мерiтократія - від латинського meritus - гідний і грецького kratos - влада - влада найбільш обдарованих, здатних і компетентних), грунтована на відборі кращих з усіх класів, які б забезпечували виконання соціальних функцій, була б, вважають "нові праві", найкращою формою соціальної справедливості.

"Нових правих" не треба плутати з прихильниками простого вертання, реставрації давнього ладу або з "реакціонерами". Це скоріше революційний рух, який має консервативну основу - це так звана "консервативна революція", яка за визначенням  відмовляється від ефимерного поняття прогресу, протиставляючи йому органічний розвиток. Як писав один з найвидатніших німецьких консерваторів ХХ століття Артур Меллер ван ден Брук (Arthur Moeller van den Bruck)

"консерватизм - це інтуітивне знання своїх корінь. Є в нашій природі щось вічне, що поновлюється завжди і до чого має прагнути всяка знищенна або померла еволюція...Консерватизм є поверненням до власних джерел, які не цураються революційних засобів".

Консервативна революція протистоїть лінійній концепції історії, яка робить з часу шеренгу незворотніх подій, нівелюючи тим самим вартість традиції і минулого. Замість однолінійного бачення часу "нові праві" пропонують позичену з індоєвропейської космології циклічну або сферичну концепцію історії, завдяки якій, згідно з А.де Бенуа

"усіляка дійсність це не пункт, а перехрестя, кожне теперішня мить актуалізує сукупність минулого і робить можливим сукупність майбутнього. Питання про те чи можна чи ні "оживити минуле", втрачає силу. Минуле завжди живе у теперішньому. Це одна з перспектив, дякуючи якій людина може розробляти проекти і кувати свою долю".

Історія може розвиватись у будь-якому напрямку за умови, що досить міцна воля буде визначати її рух. Воля активістів "нової культури" скерована на відродження духу справжньої Європи, осмислення її спадщини і відтворення її у нових формах. Цей шлях можна назвати словом, винайденим Г.Фаєм, - археофутуризм.  Автор терміну уточнює, що "архаіка" не значить того, що належить виключно сивій давнині:

"Треба повернути слову "архаїчний" його правдиве значення, яке у своїй грецькій етимології Arche має позитивний і незневажливий сенс, позначаючи разом "основу" і "початок" - тобто "творчий порив". Arche так само має значення того, що "творче і незмінне" і відсилає до центрального поняття "порядку".

Самий важливий фактор, який мобілізує волю людей і надихає їх на діяння і одночасно виступає основою і початком любої цивілізації - це міф.  Патріарх італійських "нових правих" Джорджіо Локі (Giorgio Locchi) називає міф великою історичною силою, яка "дає суспільству життя, його організує", "структурує суспільство, надає йому спосіб життя і так само структурує окремих діячів". Міф це не тільки повсякчасне вертання до витоків, але, як вважає Мірча Еліаде, космологічне бачення майбутнього, він повідомляє про можливий кінець світу, який може бути одночасно і початком вітворення світу (народу) і навіть відновленням всього світу. Має свій міф і "нова культура": "Змагаючись за відродження Європи, GRECE прагне рішуче встановити основоположний міф: міф суверенної, звільненої Європи, що повернулася до своєї власної долі" (П.Віаль).

Далі буде...