Демократія клерків

Клерки - конформісти; сама природа їхньої діяльності, нормування і типізація їх життєвих умов, їх професійна діяльність, що своїм механізованим підходом до справи знищує будь-яку відповідальність - все це "стандартизує" всі їхні внутрішні пориви, та й самі потреби. Це живі шаблони, в котрих воля до особливого буття ніколи не прокидається. Їх політична орієнтація і участь в політичному житті не виходять за межі стандартної схеми: їх всіх можна причесати під одну гребінку...

Оскільки під впливом "клеркизму", що набирає оберти все більше, старі партії стають схожі одна на одну, колись живе почуття взаємного протистояння згасає. Задоволення від збільшення життєвого рівня, задоволення, викликане почкттям відносної безпеки, подавлює дух боротьби: людині здається, що вона (якщо вона взагалі про це думає) занадто багато б поставила на карту. Щоправда у клерків є один ворог: незначна кількість людей, що розпоряджаються засобами виробництва і фінансами. Заради свого власного правильно зрозумілого інтересу ця вервства не спішить обьєднуватись в якусь конкретну партію; їм вигідніше діяти залишаючись в тіні, вигідно здійснювати своє володарювання непомітно. Ця "темна сила" тим більш сильна і впливова, чим менше вона кдається на очі. Це справжні володарі клерків, котрі заважають самим клеркам побачити свою власну могутність. Якщо б клерки це колись би ясно зрозуміли, над володарюванням цієї купки нависла б загроза. Установка на створення комфорту - це сукупність мір, що спрямована на те, щоб клерки цього не зробили. З точки зору цієї "темної сили" класова свідомість є абсолютним злом, а відчуття загальної соціальної гармонії навпаки добро, яке керк увесь час має перед собою бачити. Привілігійована, дуже могутня верхівка теж може бути залучена в цю загальну соціальну гармонію; вона не хоче виділятись і всіляко уникає будь-якого диссонансу.  Їй доводиться підносити себе так же непомітно і ненав'язливо, як і клерку. Вона має гасити усіляку відмінність між собою і клерками.  Це стратегічна заповідь, котру вона не переступить, не ризикуючи накликати на себе лихо. Загальний ритм, що задає техніка, конвеєр, перетворює все на механізовану контору.

Ліберальний парламентар був людиною з освітою і власністю. Він відстоював інтереси своєї власності і свого привілійованого становища. Відчуваючи себе економічно незалежним, він і поводив себе впевненно; він жив не за рахунок політики, а задля політики і тому міг висловлювати свою власну думку, ні на кого не споглядаючи.

Після виникнення масових партій статус парламентарія змінився. Електорат являв собою маленьких, залежних людей і самі обранці в більшості своїй були такими. Керівництво масовими партіями взяли на себе функціонери, поведінка яких визначалася потребами партійної машини і котрі, живучи на гроші, які отримували від партійного апарату, не мали права мати власну думку або висловлювати її. Їхні слова і дії визначалися "партійною доцільністю". Всередені самих парламентських фракцій вони зобов'язані були стремитись до створення більшості і це не вимагало від них занадто багато зусиль, оскільки вони мали відповідний партійний авторитет; більшість членів фракцій в своїх політичних оцінках відчували себе невпевнено і підкорювались тим людям, котрі були висловлювачами партійної догми. Коли фракційне рішення приймалося більшістю голосів, всіх члени фракції зобов'язані були голосувати не дивлячись на власну незгоду і вся фракція голосувала, як єдине стадо. Вага окремого парламентарія була втрачена; він деякою мірою став нулем, приєднавшись до тої кількості, котру являв собою лідер партії.

Оскільки втрата ваги окремим парламентарієм ще мала місце, вона могла відбутися лише в рамках демократії клерків. Якщо існує декілька партій, то вони всеодно за своєю природою роблять одну і ту ж справу. Партійні відмінності існують лише на основі попередньої домовленності і є лише видимістю. Із міркувань доцільності ще досі розігрується деяка подоба політичної боротьби, але всередені кожної фракції будь-який парламентський клерк перетворюється на звичайного статиста, до котрого звертаються тільки тоді, коли є необхідність створити враження, що рішення "вождя" - це воля мас, воля народу. Кабінет міністрів також формується тільки із обранних клерків, котрі виконують приписи і накази вищої інтстанції, що тримає в своїх руках всі ниточки влади. Вся парламентська демократія перетворилася в звичайний балаган, учасники якого є лише тінями, що не мають ні краплі власної крові.