Тотальний симулякр

З х/ф Бійцівський клуб

Французький філософ Жан Бодрійяр увів термін "симулякр". Симулякр це копія з копії, котра зроблена з копії, а та в свою чергу з копії...Загалом симулякр це копія без оригінала або коли сутність оригіналу всже втрачена. Жан Бодрійяр вказував, що симулякр формує навколишню гіперреальність, котра не існує, але в той же час існує. Це легше пояснити на прикладі. Одним з прикладу симулякру для Бодрійяра є мода. Що таке мода, як задуматись? Така сентенція не існує як реальність (тобто як оригінал), але існує як гіперреальність, тобто вона реально впливає на поведінку реальності. Другим симулякром за Бодрійяром є суспільна думка. Що є цей фетиш сучасності? Адже суспільна думка це копія з думки глобальних ЗМІ, котра в свою чергу є копією думки суспільства, але коли вона пройшла таку фільтрацію, чи є вона оригіналом? Бодрійяр для ілюстрації симулякра приводив Війну у перській затоці. Вірніше за Бодрійяром було дві війни - одна велася на території Кувейта та Ірака, а інша на CNN. Війну на екрані він називав симулякром.  Бодрійяр наводив і інші приклади, наприклад гроші як симулякр. Але я думаю зрозуміло, що то є:  симулякр це нереальність, котра має подобу реальності, це суррогат, що підміняє собою реальність. Соціолог Пітірім Сорокін передбачував настання суспільства симулякрів, котре він назвав "суспільство-звалище" ("dumping ground society").

Придівіться навколо. Що не є сьогодні симулякром? Якась російська силіконова діва чи інший підвид блядінки копіює західний симулякр, якусь леді гагу і це симулякр симулякра вже з'являється на українському екрані. Якесь політологічний експерт симулює догми західного експерта і формує навколо себе свою симулякративну реальність, обважену симулякративними термінами: суспільство, демократія, громадянське суспільство. Політики симулякри якоїсь вже давно забутою і незрозумілою ідеї, вже немає сенсу в їхніх діях, але вони імітують якусь діяльність - скажімо ток-шоу. Шоу Шустера та іже з ними це є гарний приклад симулякра. По-перше він вже копія з копії (як і сам Шустер якась ходяча копія), по-друге там немає сенсу. Там лише є якась дія без сенсу. Хтось приходить, балакає не зрозуміло навіщо і саме головне це не важливо навіщо це робити, бо в симулякрі сенси давно втрачені. Шоу Шустера це такий акт постмодерна. Як власне і все навколо акт постмодерна, як є така росхожа фраза російською: "бесмысленное и беспощадное". От симулякр і є таким "бесмысленным и беспощадным". Цей dumping ground society нагадує фільм Девіда Лінча, коли сюжетна лінія побудована на концепції "стрічки Мьобіуса", коли власне немає лінії, а є картинки, що змінюють один одного, якісь кадри сна божевільного перемішані з історією якогось бомжа з гетто.  

Італійський комуніст, який був ідеологом Червоних бригад, такий елітарний західний мислитель, Антоніо Негрі спільно з Майклом Хардтом написав книгу "Імперія" (Empire). Варто зупинитись на тому моменті, що Empire варто відрізняти від правої концепції Imperium, це інші речі, причому діаметрально інші. Але зараз не про це. Empire за Негрі це наступний концептуальний крок після стадії імперіалізму. Це власне стара марксистська догма: колоніалізм змінюється на імперіалізм, а наступний крок за Негрі Empire. Негрі, розглядаючи філософію побудови імперії у різні часи, зауважує, що репресивний характер їм надає "біовлада" (biopower), тобто воля до влади реалізована людиною. Тут варто зробити ремарку, що англійське power є одночасно і владою, і силою, і могутністю. Негрі має на увазі саме слово в цій її тріаді. Взагалі всі філософи постмодерну намагаються позбавитись саме волі до влади, як головного винуватця "страждань людини". Негрі також є філософом постмодерністом. І ось за думкою Негрі має наступити горизонтальний зв'язок, який в Empire має порвати з біовладою (зв'язком вертикальним, а для постмодерністів все, що являє собою хоч якусь подобу ієрархії треба знищувати апріорі) і наступити постіндустріальне сітьове глобальне співтовариство, де надбудовою цього суспільства має стати такий собі тотальний симулякр. Це важко словами зобразити, легше в дійсності. Отаким прообразом влади симулякра є медіократія, влада ЗМІ. Дійсно ЗМІ як деякий симулякр формує владу (ЗМІ - четверта влада, це така суто постмодерністька схема). От це і є надбудовою симулякра в Empire за Негрі, тільки більш тотальне. 

Постмодерн взагалі така річ, що про неї можна говорити довго і нудно. Варто зазначити такі тези. Головні ідеологи постмодерну, такі як Жан Фрасуа Ліотар, Жак Дерріда та Жиль Дельоз вихоядть з такого собі ментального антифашизму. До речі саме Ліотар, Дерріда та Дельоз обгрунтували в повній мірі концепцію толерантності і мультикультурності. За Дельозом наприклад людина вже від народження фашист, бо має внутрішню територіалізацію, тобто усвідомлення себе чоловіком, французом, білим. Навіть тіло є фашистським, бо має ієрархію, а ієрархія для постмодерністів це те, що кидає в піт і викликає істерику. Тому власне Антонен Арто закликав бути "тілом без органів". От власне на такій деконструкції, тобто зламу всього постмодерністи закликають боротися з фашизмом. За Дельозом треба стати андрогінною істотою, людиною без полу, і головне знищити традиційну сім'ю, бо сім'я це школа репресій та фашизму, звідси коріння просування ідей прав педерастів. За Дерріда треба стати мультирасовим, тобто расове змішування найкраще для подолання внутрішнього фашизму. За Ліотаром треба стати мультикульутрним, тобто не мати взагалі ніякої культури. Змішати все. Постмодерністи радять зробити все таким методом, якби розбити дзеркало і змішати уламки, не збираючи їх у нове дзеркало. Така тотальна вакханалія.

Тут варто зрозуміти природу симулякру. Постомодерністи доходили до думки, наприклад Фуко, що навіть звичайна комунікація є фашизмом, бо при комунікації ви репресуєте свого візаві. Постмодерністи бачать сенс, будь який сенс, як прояв фашистського початку, як прояв репресії. Тому контент має бути безсенсовим і нести мінімум інформативності. Це кадри. Ось реклама, ось шоу де всі кричать і рухаються, ось силіконова діва співає, ось легке порно, але саме головне щоб воно не мало сенсу, щоб був абсурд. Гола развага. Симулякр має виховати нову людину - дивідуума. Просвітництво (епоха модерну) знищило особистість і замінило її індивідуумом. Постомдерністи хочуть створити дивідуума. Це так би мовити симулякр людини, аватар індивідуума, коли самого індивідуума вже не існує. Бруно Латур каже про людину інформаційну замість біологічної. Грубо кажучи: людина агресивна від природи? Так це індивідуум, а дивідууму ми вставимо чіп у мозок, який подолає природну агресію. Це знаєте, як кажуть про "електронне рабство" і "чіпізацію" в негативному руслі, то посмодерністи і зокрема Латур каже так і це добре. Якщо в Традиційному сіспільстві людина була підкорена трансцедентному, то в модерному вона стала "мірою всіх речей", людина стала фетишом, якому поклоняються. Це назвали гуманізм і звідси до речі концепція прав людини, тобто така нова Біблія новго ідола. Але для постмодерна вже і людина не свячена корова. Народжується трансгуманізм. Головне тепер різома (фр. rhizome), термін Дельоза, який важко пояснити. Це так би мовити такий чистий рух без сенсу, це гра без сутності. Людину можна змінювати як хочеш - стать, п'ять рук і шість ніг. Це все така гра і саме головне, щоб вона не мала сенсу.

Емануел Кастельс каже про майбутнє суспільство, як про сітьове. Людина зливається з віртуальністю, коли не можна вже сказати де реальність, а де віртуальність. Існують лише вузли зв'язків, коли подолані всі відносини по вертикалі (в тому числі і вищі, скажімо Бог, Боги, трансцендентне і сакральне), а існують лише по горизонталі. Це вже власне такий собі симулякр людини, котрим керують інші симулякри або він ними керує. Це не важливо, бо за Дерріда немає існувати взагалі нічого правильного чи неправильного, є лише думка кожного, абсолютний плюралізм. Такий ейнштейнівський релятивізм у соціальних відносинах.

Є британській серіал Чорне дзеркало. Там декілька не зв'язаних між собою серій, так ось в другій серії першого сезону автори фільму намагались показати таке суспільство постмодерну. Виглядає моторошно, раджу переглянути.

Ніцще писав: 

Перекласти це можна, як: "Хто бореться з чудовиськами, тому варто боятись того, щоб він сам не став чудовиськом. І якщо ти довго дивишся у безодню, то безодня також дивиться у тебе". Цікаво, що Ніцще зійшов з ума, не змігши жити у світі модерну, не уявляю, щоб з ним було, якбо він поглянув у безодню постмодерна, світ тотального симулякра?

Великий філософ Мартін Хайдеггер назвав наше сучасне суспільство "Zwielicht". Це дуже цікаве слово, бо його не можна дослівно перевести на інші мови світу. Грубо воно значить "сутінки", але ближче це означає "подвійне світло", "відбиття світла". Щоб зрозуміти його, треба згадати Місяць. Місяць не випромінює світло, а лише відзеркалює світло Сонця.  Тим хто близький до християнського світогляду, можна пояснити це словом Люцифер. Як казали теологи, Люцифер це вранішня зірка, а вранішня зірка це Венера, та що несе світанок. Тобто це неправдиве світло, котре можна прийняти за правду. Венера не Сонце, тобто справжнє світло, вона лише відзеркалює світло Сонця і створює вигляд, що є світлом, а насправді є мороком. Я не хочу глибоко влазити в теологію, я думаю зрозуміло, що мав на увазі Хайдеггер, коли назвав сучасність Zwielicht. Це от до речі симулякр, симулякр світла або Люцифер як симулякр Бога. Тут вже яка Традиція вам ближче.

Наостанок треба зупинитись на тому, як вести, самоусвідомлювати себе в цьому суспільстві людині не симулякру і не півсимулякру? Тобто більшість сучасних овочей є вже власне півсимулякри, вони ще не стали повінстю симулякрами, але вже і не зовсім люди в повному розумінні цього слова. Стати також симулякром? Відгородитись від світу? Психувати з цього приводу (і закінчити як Ніцще)? Я думаю тут треба вести себе як писав Ернст Юнгер: