Мартін Хайдеггер та основи правої філософії в новому ландшафті

Мартін Хайдеггер

Мартін Хайдеггер цікава персона ХХ століття. Якщо уявити Хайдеггера в академічній філософії Європи, то це можна проілюструвати картинкою, якби середньовічний лицар забрів на сучасний політичний мітинг пацифістів. Цікаво, що вже після Другої світової, в Європі та США виникли цілих два академічних інститути з розбору Хайдеггера, одні його розглядали як філософа нацизму (він був в НСДАП), інші - як першого філософа екзистенціалізма (це така лівацька течія філософії, наприклад Сартра або Камю). Сам Хайдеггер неодноразово звертався до обох академізмів і закликав залишити його в спокої і перестати вільно трактувати його ідеї (наприклад закликав того ж Сартра не перекручувати зміст його філософії). Але тут сталася історія, котра схожим чином повторилася з іншим філософом Жаном Бодрійяром, котрого записали в постмодерністи, а коли Бодрійяр сказав: Люди, ви що схаменулись?, Бодрійяру сказали: Мовчи, дурень, ми академіки і краще знаємо, що ти мав на увазі. Так Хайдеггера заткнули, сказавши будеш або екзистенціалістом, або взагалі підеш по статті як нацист.

Мартін Хайдеггер почав з переосмислення Фрідріха Ніцще. Ніцще підсумував філософію модерну фразою Gott ist tot (Бог помер). Це значило за Ніцще, що вся філософія, починаючи з Просвітництва була зайнята одним - вигнанням метафізики, боротьбою з сакральним і вищими інстанціями. Ніцще з цього не радів (як раділи скажімо неоніцщеанці лівого толку типу Батая), Ніцще питав: І хто змиє з нас його кров? Ніцще закликав подивитись уважно на вбивцю, вони вигнали все метафізичне і хто залишився? Людина, примітивна, слабка, до якої Ніцще питав "велику відразу". Ніцще показує, що коли була вбита метафізика, з'являється нігілізм. Нігілізм має зруйнувати все на своєму шляху, всі цінності європейського суспільства, "тіні Бога", як казав Ніцще (це була не радість чи заклик, це була констатація факту дійсності). Ніцще закликав пережити цей нігілізм. І вважав, що його пережив, але як то скінчилося знаємо. Хайдеггер подивився на історію Ніцще і зробив висновок, що "стрибок у безодню нігілізму" приводить лише до таких наслідків, як у Ніцще, тобто схід з розуму. 

Хайдеггер погодився з Ніцще, що філософія модерну вбиває все метафізичне і створює тотальне ніщо. "Ніщо яке нищить" - казав Хайдеггер. Напевно саме на прикладі Ніцще і з'являється ця фраза у Хайдеггера, це ніщо знищило Ніцще і нищить все навколо. Хайдеггер вирішив усвідомити, що ми втратили і прослідити коли ми це втратили. Хайдеггер виділяє філософію метафізики, як найбільш правильну концептуально у Геракліта та Парменіда. Геракліт взагалі такий цікавий дядько і дивно (для Хайдеггера також), що всі проходять повз увагу думок цього мислителя. Геракліт до речі був не зовсім філософом (філософія як така починається з Сократа), він був вищим жерцем з Ефесу. Геркаліт казав, що існує передбуття (em-on) з якого народжується вище трансцендентне буття, що формує вогонь, який породжує матерію. Цікаво якщо зіставити з Великим вибухом, вчені вже навіть визнають, що вогонь сформував матерію. Цей вогонь то вибухає, то згасає. Тобто в індусів це пракріті-пралайя, вдох-видих Брами, акт творіння світу (creatio) та його знищення в судний день у схоластів. Тут ще цікаво порівняти з сучасною наукою, яка каже про ентропійну смерть Всесвіту, котрий якби затухає, вогонь згасає. Але світ за Геркалітом народжується і помирає, потім знову народжується і знову помирає - це цикли в індусів. За Гераклітом все є потік буття, трансцедентого буття, яке у вищому з'єднує об'єкт і суб'єкт буття (у схоластів це ессенція (essentio) та субстанція (substantio), тобто душа і матерія, котрі поєднані духом). Світ за Гераклітом це арена боротьби хаоса з порядком (у схоластів та зороастрійців добра зі злом). Коли олімпійські Боги перемагають титанів, вони встановлюють порядок, тобто строгу структуру світу. Структурований світ це важливо для Геракліта (і це головна мішень постмодерністів сучасності), звідси і береться та станово-кастова система суспільства. У схоластів це було виражено у побудові суспільства за зразками небесними, "як на небі, так і тут". Це було неможливо і на цьому до речі наполягали протестанти, але схоласти погоджувались, що неможливо, але вони на це дивилися як на печатку та відтиск, тобто відтиск ніколи не стане печаткою. Якщо це неможливо, це не значить, що не треба до цього стремитись, вважали схоласти. Протестанти ж сказали неможливо, значить і не треба до цього йти, світ це зло, тут нічого не побудуеш (суто гностичні такі тези). Але протестанти до Традиції не мають ніякого відношення. У Григорія Палами, засновника православного ісіхазму, є така фраза: Бог непізнаваємий, але він і не непізнаваємий. Грубо кажучи свідчення того, що щось неможилве апріорі, не значит апріорі, що до цього не треба стремитись. Ось десь в такому руслі думали схоласти. Людина для Геракліта є лише можливістю, можливістю вийти за кордони (метафізика взагалі якщо дословно, то це за природою), можливістю досягти вищого буття, тобто стати трансцедентною людиною, де немає вже суб'єкта та об'єкта, але є можливість гнозису передбуття, що в індусів носить назву Асат. Для християнського світогляду можна це висловити словами св. Іоанна: "це можливість  заключити в своєму тілі безтілесне". Для Геракліта взагалі буття людини значить лише простір для присутності трансцедентого. Людина за Гераклітом існує лише як сенс, коли вона є частиною трансцедентого. Геракліт виражав це формулою: людина існує лише тому, що існують Боги. Причому це існування нерозривне. Аристотель оповідає про Геракліта, що коли деякі чужостранці почули про великого жерця і вирішили до нього приїхати і почути слово мудрості, вони зайшли до нього додому (думаючи, що він медитує або читає якісь тексти), а Геракліт пік хліб і коли його запитали, чого він не молиться Богам, Геракліт сказав: "Вони зараз зі мною пекуть хліб". Тобто така медитація в дії, як називав це Юліус Евола.

Вже з Платона починається занепад грецької філософії (Аристотель стоїть окремо), що апогеєм має філософію епікурейців. Епікурейці це марксисти Древньої Греції, котрі вважали матерію єдино сущею, людину власне людиною. З епікурейства народжується гедонізм, тобто вчення, що найбільшою ціллю людини є тілесні задоволення. Відродження стоїцизму у Римі та ранньої схоластики у Середньовіччі зупинило наступ епікурейства ( також нюанси є, наприклад Скотт Еріугена був ближчий до правильної метафізики, ніж його візаві Фома Аквінський). А потім з'являється Рене Декарт. Отут Хайдеггер вловлює початок смерті метафізики, початок модерну. Декарт проголошує: Cogito ergo sum (Мислю значить існую). Зрівняйте з формулою Геракліта: "Я існую, бо існують Боги". Рене Декарт робить чіткий розділ: існує об'єкт пізнання, існує суб'єкт і думка як пряма лінія, що їх поєднує. Причому якщо для Геракліта існує точка (це у більш пізнього теолога ХХ століття Тейяра де Шардена названа "точка Омега"), де об'єкт є суб'єктом, то у Декарта це неможливо - об'єкт є завжди не суб'єктом, пізнаваємий та пізнаваєме є апріорі протилежні речі і разом їм не бути. Декарт виводить трансцеденте за скобки, тобто Бог та вся метафізика це може і добре, але нам треба займатись іншими речами - пізнавати об'єкти. Тобто у Декарта трансцеденте десь там далеко і не може бути пізнане. Французькі просвітники енциклопедисти пішли ще далі - раз далеко, то нащо треба? Давайте так - людина це біологічна машина (L'homme machine у Ламетрі), а світ це бездушний механізм, накшталт годинника (Джон Локк). До речі основи механічного погляду заклав також Декарт коли казав, що тварини це такі собі механізми. людина за Декартом ще не була механізмом, адже мала "Божествену іскру", але французькі просвітники подумали: а чого власне тільки тварини? Хай і людина механізм. Погляд на соціум також закладає Декарт, який буття визначає як протяжність певних реальних речей. До речі термін реальність також вводять просвітники, до них концепту реальності просто не існує. Отже за Гераклітом буття є ареною трансцедентого, за Декартом лише протяжністю певних об'єктів. Цю формулу цільно вже подав Маркс, коли казав, що існує лише матерія, як ця сама протяжність об'єктів, а свідомість лише відзеркалення цієї протяжності. Маркс так би мовити доводить ідею Просвітництва до кінця і закриває модерн, бо власне після Маркса модерному філософу робити вже нічого, власне лише грати формулами і поняттями. З'являється вже сьогодні постмодерн, але в постмодерні вже відмовляються і від філософії як такої, бо філософія це фашизм (концепт постмодерну і покликаний власне у тотальному винищенні всього, яке носить відбиток фашизму). Але залишемо постмодерн в стороні.

Отже Мартін Хайдеггер вловив точку, де ми все втратили. Здавалося: то вертайтеся назад. Але не все так просто. Мартін Хайдеггер розуміє, що зміна ж то відбулася не тільки у філософії (якби так, то і хрін з ним, хто тих філософів читає?), але це зміна глобальна, це зміна матриці буття. Вже у 70-х американський соціолог Томас Кун навзе це змінами парадигми, тобто матриці, що формує все навколо: суспільство, буття, філософію, політику, все абсолютно. Грандіозний філософ Ернст Юнгер осознав це напевно найперше. Цікава так людина. Ернст ніколи не був професором чи академіком, він власне взагалі був вигнаний з учбового закладу і поїхав у французький легіон, а потім повернувся, щоб воювати у Першій світовій. Він був солдатом до мізків і костей. Але в нього було просто якесь прозріння. Всі терміни він називав не науковою мовою, а по-простому по-солдатські. В цьому до речі його і цінність. Так ось, що науково обгрунтували вже у 70-80-х як парадигму, Юнгер назвав просто "зміною ландшафту". Мені більше подобається ландшафт за парадигму, тому користуюсь цим словом. Отже Хайдеггер каже, що Геракліт, Парменід, Софокл, Скотт Еріугена, Фома Аквінський це звісно добре, але вони писали в абсолютно іншому ландшафті і якщо почати просто тупо постулювати ці тези, від цього то нічого не зміниться. Треба перевернути буття. А щоб це зробити, треба спочатку усвідомити втрату - втрату метафізики. Він закликає спочатку в самому собі порвати декартівську схему об'єкт-думка-суб'єкт і народити Dasein (тут-буття), це коли буття у вищому бутті, стати тою людиною у пространстві трансцедентого, тобто це усвідомлення свого буття як буття вищого. За Хайдеггером треба розпочати деконструкцію всього ландшафту і головних апріорних тез на яких будується цей ландшафт. І безумовно треба починати з самого себе, тобто усвідомити свій Dasein і порвати з категоріями модерну. Без такої розриву, категоричного, звісно ніяка деконструкція неможлива.

Найголовніше це порвати з категорією людини. Це дуже добре видно у листі Хайдеггера "Про гуманізм", котре він написав Сартру. Що є гуманізм, оця основа сучасного ландшафту? Просвітники взяли за основу своєї концепції формулу Протагора "Людина міра всіх речей". Цікаво, як дійшла до нас ця формула. Протагор був софістом і ось оця фраза була якби символом комічності софізму. Для древніх греків, сказати "Людина міра всіх речей" це було щось на кшталт: "Подивіться до чого може привести словоблудство". В Середньовіччі цією фразою користувались у полеміках, коли хотіли показати абсурд опонента казали типу: так недалеко ствердити, що людина міра всіх речей". Це щось типу нашого: сам дурак, коли кажуть ти ведеш полеміку в руслі сам дурак. Такий погляд мала Традиція на цю фразу. До речі це серйозно, адже тезу "сам дурак" взяли на озброєння постмодерністи, як модерністи фразу Протагора. Постмодерніст Жиль Дельоз закликає замінти усе "шизоаналізом", це коли немає логіки (логіка структурована, а отже фашистська), немає структури (структура це взагалі гітлерізм якийсь), а є лише шизофренія в чистому вигляді, тобто якісь набори слів (текст без автора називає це Дельоз). Будь яка концепція або світогляд є фашизмом, має бути чистий всплеск, якась вербальна гра. І це не жарт, це сучасний стан думки на Заході. Це близьке до грецького епікурейства, адже для мостмодерна важливим є лише тілесна насолода, за Дельозом людина це машина бажань, а все що стримує ці бажання є фашистським і треба подолати. Отже десь так, як сучасна модерна людина дивиться на тезу Дельоза про "шизоаналіз", тобто як на повни брєд, так само в Традиції дивились і на тезу Протагора "Людина міра всіх речей".

Хайдеггер пише Сартру, що той переживає за зникнення концепції гуманізму, але Хайдеггер показує, що сам гуманізм є повною ахінеєю, тому боротись за його існування немає сенсу. Що значить людина запитує Хайдеггер? Хто це? Навіщо це? Хайдеггер нагадує, що людина є лише можливістю, а не як не цінністю сама по собі. В греків визначало людину саме "номос", тобто буттійна місія самої людини. Людина існує лише для, а не просто так. Номос був першозаконом законів і тільки існування місії за Хайдеггером визначає взагалі сенс буття. Філософи модерну сказали, що людина існує просто так і в цьому її головна цінність. Хайдеггер каже, що ні, цінність людини визначена саме зв'язком-номосом, котра породжує його обов'язки і сенс його буття. Це боротьба можна сказати, боротьба з самим собою, щоб вийти за кордони. Все інше каже Хайдеггер є лише підробкою людського розуму. Не існує людини і не має існувати гуманізму. Ось це треба вибити, як основну матрицю ландшафту модерну. Цю велику оману модерну.

Вслід за Хайдеггером треба сказати, що ми маємо повернути ієрархію буття. Не можна визнавати дифференціацію у вищому і не визнавати у нижчому. Все є структурованим і тільки тоді порядок перемагає хаос. Ієрархія має існувати будь-те у суспільстві, у релігії (власне релігія останній ще оплот, де хоч є якесь усвідомлення ієрархії), у філософії, у бутті, загалом у всьому. І треба розуміти, що є щось вище за людину - традиційні цінності. Тільки боротьба за ландшафт, зміна його може привести до відновлення Традиції. Більш того, якщо глибоко копнути, то може виявитись, що це все процесс незворотній, але це всеодно не дає права за це не боротись. Як казали ті ж схоласти. "Боротись навіть на втрачених позиціях" - казав Юнгер. Інакше тоді варто визнати себе людиною модерну, без цілі і без сенсу, або ціллю замінену симулякром.