Як українці, поляки і білоруси Європу рятували

У 1299 році Османом І в Анатолії була створена Османська імперія. Осман оголосив джихад невірним і з того часу осману рухалися в сторону Європи, поклавши край навіть таким могутнім державам як Візантія (хоча Візантію важко вважати європейською державою, за характером і віроломністю типова азіатчина). В 16 столітті джихад османів докотився і до європейських територій, султан Сулейман Чудовий захопив Балкани, Угорщину, Трансильванія, Валахію. Похід османів був невпинним, шлях до Риму, котрий турки вважали столицею невірних, перегороджував тільки Відень, оплот наймогутньої на той час династії Габсбургів. За спиною Габсбургів були розрізненні германські князівства, Італія в перманентному стані громадянської війни, Людовик ХІV тільки починав будувати централізовану державу, а Іспанія вже була на схилі своїх можливостей.

У 1681 році турки отримали гарну нагоду відкрити собі шлях для остаточного захоплення Європи. Угорець Імре Текелі підняв повстання проти Леопольда І, оголосивши себе королем Верхньої Угорщини (що цікаво це "королівство" в основному розташовувалось на території сучасної Словаччини). Імре перейшов під руку Мехмеда ІV. Леопольд І послав каральні загони, щоб подавити виступ. Австрійські війська подавили виступ, але великий візир Кара Мустафа-паша вмовляє султана Мехмеда IV оголосити війну Австрії. Візир добре розумів, що зараз відкрилася гарна нагода для натиску і завойовування Центральної Європи, звідки вже пів-кроку для захоплення всієї цілком. 31 березня 1683 року султан оголошує війну Австрії і численне турецьке військо під проводом Кара Мустафи майже без серйозного спротиву промарширувало до стін Відня. Замки і фортеці на шляху здавалися, хоча капітуляція мало допомагала місцевим мешканцям. Місто Перхтольсдорфе, котре добровільно капітулювало, було розграбовано, а місцевих мешканців турки просто вирізали. Лицарством в турків не пахло.

Столиця Габсбурзької імперії була осаджена, австрійські війська танули на очах, місцеві мешканці вмирали з голоду. Леопольд І почав шукати союзників. Але як я казав союзників в ті часи в Європі бракувало. А "людина-держава" Людовік XIV взагалі уклав союз з турками та під шумок напав на германські князівства на Рейні, влаштувавши бійню на порозі вторгнення турків. Єдиним боєздатним союзником залишалася Річ Посполита. Заворушився і Папа Римський Інокентій ХІ, адже добре знав, що метою турецького султана було повісити папу на воротах Риму. Їм вдалося укласти союз з королем Річі Посполитою Яном ІІІ Собеським. Утворилася свячена ліга у складі Річі Посполитої, Австрії, Саксонії, Швабії та Баварії. Яна ІІІ Собеського призначили головнокомандуючим Свяченої ліги. Папа Римський особисто з Ватиканської казни вислав гроші Собеському на те, щоб він найняв козаків, адже на думку самого короля Річі Посполитої ніхто краще за козаків не знав як воювати з турками. У війську Яна ІІІ Собеський перебувало близько 5000 тисяч козаків, до цього ж ополчення українських воєвод з Львівщини, Холмищни, Брацлавшини та Київшини.

Війська союзників прибули до Відня. Ян Собеський створив чотири відділи - польські загони під власною орудою у кількості 26 тисяч (в числі білорусів, поляків та українців), 18 тисяч австрійських військ під орудою Карла V, герцога Лотарингського, 20 тисяч баварських, франконських та швабських солдат під орудою принца Георга-Фрідріха Вальдекського, 9 тисяч саксонців під орудою курфюрста Сасконії Іоганна Георга ІІІ. Козаками в складі польських військ командував Павло Апостол-Щуровський (прадід майбутнього гетьмана). Під його орудою було створено 13 полків на чолі з Степаном Куницьким, Василем Іскрицьким, Семеном Корсунцем, Яківом Вороною, Адамом Зеленецьким, Зеленським (не зазначено ім'я), Олександром Барабашом, Максимом Булигою, Кшиштофом Лячинським, Казимиром Санецьким, Трофимом Коханом, Яном Кобиляном та Семеном Палієм (тим самим легендарним).

Ян ІІІ Собеський розробив план: з правого крила по туркам мали вдарити германські війська, з лівого - польські і оточити турків. До цього часу мали підійти основні сили, котрі в цей час йшли через гірські масиви і з центру Ян думав нанести основний удар. Під прикриттям артилерії війська почали наступ. Але план не вдався. Германські війська не зуміли виконати завдання, були розбиті і турки почали контрнаступ, що загрожувало вже оточенню армії Свяченої ліги. Основні сили ще не встигли підійти, положення було критичне. Тоді король Речі Посполитої, не чекаючи підтримки, сам вскочив на коня і повів у бій резерви, щоб зупинити атаку турків. Основною силою резервів були козаки Апостола-Щуровського. Яну Собеському вдалося зупинити турків і турки навіть почали відступати. Бачучи відступ, Ян Собеський дав наказ продовжити наступ і війська заволоділи висотою Шафберг. В цей час прибуло підкріплення. Король наказав воєводі та коронному гетьману Станіславу Яблоновському зайняти гору Роскомпф, що той вдало і зробив силами Брацлавських, Київських і Львівських хоругов. Щоб вивести з оточення германців, Ян послав у кавалерійську атаку крилатих гусар, які справилися із завданням і Яну таки вдалося вирівняти фронт з правим флангом, який силами германців ледь не провалив всю операцію.

На вечір Ян Собеський запланував вирішальний наступ. Нечисельними силами він вирішив атакувати центр, щоб відволікти війська, а з правого флангу мали вдарити основні сили. Основою сил центру стали війська Галицького старости Станіслава Потоцького та Краківські Анджея Потоцького з невеликим загоном козаків. Відволікаючий маневр був більш ніж вдалим, Потоцькі зуміли прорватись навіть у табір Кара Мустафи, що спричинило неабияку паніку. А король повів двадцять тисяч вояків з правого флангу, масований удар змусив турків до відступу, який ледь не нагадував втечу. Після взяття табору турків, Ян ІІІ Собеський наказав луцькому старості Атанасію Мячинському своєю хоругвою переслідувати відступаючих турків. Мячинський наздогнав турків під Еберсдорфом, де розбив відступаючу армію, рештки якої вимушені були тікати. Після перемоги Ян ІІІ Собеський сказав: "Venimus, Vidimus, Deus vicit - ми прийшли, ми побачили, Бог переміг".

Втрати турків були колосальні по тим часам - 15 тисяч. в союзників втрати були втричі менші - близько 5.

Ця битва стала епохальною. З цього часу натиск турків на Європу припинився, з цього часу Османська імперія входить у свій занепад поступово втрачаючи свою вагу та землі у Європі. Це був початок краху турків і всіх їх експансіоністських сподівань.

Але вдячність Європи не заставила себе чекати. Ще при житті Яна ІІІ Собеського, Карл V Лотарингський почав заявляти, що справжня заслуга в перемозі його, і це того, хто своїм наступом в початку бою ледь не провалив всю операцію. Вдячність не завадила австрійцям і потім ділити з московитами землі Речі Посполитої між собою. Але лицемірство Заходу відоме і по-сьогодні, так що дуже на ньому зупинятись не буду.

Йозеф Брандт "Битва за Відень"

Коментарі

анонім

122.01.13, 13:14

Lost_paradise

222.01.13, 13:20Відповідь на 1 від анонім

В Європі завжди було достатньо бажаючих чужими руками каштани з вогню діставати. Уже в 20-му ст. Україна зупинила навалу більшовицьких орд. І чим відплатила Європа? Байдужістю, мяко кажучи.Україна завжди охороняла кордони Європи від навал дикунів з Азії, а Європа платила невдячністю. Починаючи зі зради Данила Галицького закінчуючи ХХ століттям. І зараз якийсь товстун з Брюсселю буде вчити нас як правильно жити. Ми, до речі свої кордони зберегли, а вони напустили маврів в Європу. І хто з нас дурний? Ми чи "просвічена дерьмократична Європа"?

Гість: R0mmel

322.01.13, 13:29

в принципі, навіть католицькі папи завжди цінували козаків, і вважали їх хрестоносцями, але в свідомості пересічного гейропейця, та й загальній історичній традиції це ніяк не відбилося...

Танк_

422.01.13, 13:42

Це була вже 2 і остання спроба турків взяти Відень. А про вдячність це точно, на це розраховувати годі.

ЛанаСкала

522.01.13, 14:20

Мехмет IV - це син Роксолани і Сулеймана? То виходить в тому, що Мехмет, як нікудишній полководець, винуватець поразки під Віднем і подальшого непросування на Європу, теж заслуга українки. От що може одна українка! А не - "Європа, Європа!"