Якщо революція сьогодні
- 03.01.13, 13:38
У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії
Євген Коновалець
В нас неправильний погляд на революційні події 1918 року. Поразка революції і визвольних змагань лежить не в тих причинах, котрі описували в своїх мемуарах емігранти від УНР. Так склалося, що думка емігрантських кіл уряду УНР, тобто тих діячів, котрих за визначенням можна назвати невдахами, лягла в канву офіційного погляду відновленої України. Суть її проста - українські визвольні змагання зазнали поразки з двох причин: неготовність народу та зовнішня агресія. Ці брехливі тези можна відкинути одним махом, лише оглянувши події західніше від України та північніше від нашої держави. Мова йде про Польщу і Фінляндію. Про готовність поляків до революції писав Юзеф Пілсудський, він стверджував: "Я здобув незалежність не завдяки полякам, але всупереч їм". Невисокої думки про готовність фінів до революції був і Карл Густав Маннергейм. Щодо зовнішньої агресії, то як Фінляндія, так і Польща зазнали агресії з боку молодої радянської держави. До речі доволі таки слабкої, адже не один раз експедиційні корпуси рейхсверу били війська червоних як в Україні, так і в Латвії, Естонії, Фінляндії і т.д. Здебільшого тогочасні війська радянської держави були радше загонами бандитів, слабо озброєних і такими, котрі не мали військової підготовки. Тому "сила совєтів" перебільшена не тільки радянськими писаками, але й колами українських емігрантів, котрі міфом про "сильну червону армію" бажали прикрити свою політичну імпотенцію.
Тоді в чому полягає поразка української революції? Будь-яка революція не твориться широким загалом народних верств, це вигадка марксистів, народ здатен лише піти за силою, за елітою, котра встановить революційні принципи і власним прикладом доведе свою здатність бути лідерами. Є два типи еліт - одні кабінетні теоретики, інші воїни на барикадах. Але революція залежить саме від свого воїнського крила, а не як не від теоретиків. Юзеф Пілсудський слабо розбирався в теоріях, він не любив мудрувати, показово, як він на засіданнях польського сейму закінчив дебати теоретиків-парламентарієв одним реченням: "Ви всі гівно, що паразитує на поляках". Але Юзеф здобув прихильність не в стінах парламенту чи кабінетах, він її здобув в окопах, коли очолюваний ним Легіон здобував зброєю незалежність. Карл Густав Маннергейм не мав взагалі ніяких уявлень з теорій, повернувшись з Росії у Фінляндії в нього була лише одна теорія: захистити Батьківщину від комунізму. І він це зробив. Інколи він любив розмірковувати про демократію, але частіше він займався створенням шюцкорів та концтаборами для червоних та зрадників.
На жаль українська революція плодила в основному кабінетних теоретиків. За рідким виключенням у вигляді Євгена Коновальця чи Миколи Міхновського, це були теоретики, причому дуже рідко їхні теорії взагалі були корисними, а часто як теорії Грушевського чи Вінниченка взагалі ворожі до української держави. Еліта УНР була одним з найбільш недолугих явищ української історії, зрівнятися з ними змогла лише еліта сучасної України. Це були політичні імпотенти. Це були "їжаки в тумані", котрі заблукали в своїх теоріях. Центральна рада була зачатком не української незалежності, а радше інститутом повій, котра не мала курсу і принципів, хиталася то в одну, то в іншу сторону. ЦР намагалася приспособити свої теорії, не стільки навіть свої, як чужі марксистські та ліберальні до українського сьогодення і створити з України якогось Франкештейна, з шматків ідей Маркса, Кропоткіна та Локка. Цей створений "ублюдок" не здатний був до життя, як і кожен гібрид, що має взаємовиключні основи. Вони були боягузливі мов зайці, і боялися вони не зовнішньої агресії, більше вони боялися українського генія, українського вольового лідера, еліту силу й волі, бо розуміли якими хробаками є самі. Не комуністи вбили найбільш талановитого українського воїна Петра Болбочана, це зробила ЦР, тому що добре знала, що всі разом кабінетні блазні ЦР не варті і мізинця Петра. Це ЦР вигнала Міхновського, котрий закликав до сильної держави і створення міцної армії. Це ЦР давила виступ полуботківців, котрі бажали проголосити українську незалежність. Це ЦР зруйнувала українську армію. Це ЦР відправила як-найдальше українські війська з Києва, коли на Київ йшов Муравйов, бо вони боялися "військової реакції" більше за Муравйова, тому що Муравйов і більшовики були їм ближче своєю нікчемністю.
Отже поразка української революції лежить цілком на плечах еліти УНР. Як мітко називав їх Липинський "Ганджами Андиберами", котрі руйнували все, що мали для того, щоб на руїни зайшов прибулець. Це все побачив Євген Коновалець. Вже потім в своїх листах Євген каявся за найбільшу помилку, яку зробив в своєму житті - підтримку УНР та її вилупка Директорії. Саме завдяки Коновальцю, котрий єдиний серед натовпу теоретиків, був воїном, здатна була деякі роки хоч і формально протриматися ця "українська влада". Після поразки революції Євген зрозумів, що йому не по шляху з "петлюрівськими революціонерами", бо вони на правду були "буржуазними націоналістами", бо провід чинила там найбільш нікчемна верства українського населення - українська буржуазія, причому тут не стільки буржуазія капіталу, скільки буржуазія думки. Євген Коновалець був нашим Ернстом Юнгером. Саме Євген проголосив розрив націоналізму "нової генерації" зі старим "петлюрівським націоналізмом". Він зрозумів, що питання лежить в площині створення бойової еліти, котра буде здатна повести за собою народ, бо "у вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю". Коновалець знав, що тільки збройна боротьба здатна визволити Україну. Але якщо "старий націоналізм" бачив в боротьбі мету створення держави, то Коновалець в боротьбі бачив насамперед ціллю створення нації. В той час як "унеерівці" писали памфлети і заклики до "країн демократії", Євген створив УВО - бойову організацію. Коновалець подолав в очолюваному ним русі те, що закликав побороти у своїх працях так і не почутий Донцов - примітивний український провінціалізм. "Буржуазні націоналісти" так і залишилися "провінціалами", для них українська справа була обмежена територіями на їхніх вигаданих мапах, вони бажали, щоб України їм подарували і потім всі забули про її існування. Вони хотіли крісел і мирної торгівлі, а Коновалець вбачав Україну як політичний чинник всієї Східної Європи. Він казав, що створення України "спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу". Він хотів бачити тільки Велику Українську Державу, "демократичні фантоми" унеерівців йому біли непотрібні.
Україна зразка 1991 року це правонаступниця УНР з усіма її вадами: провінціалізмом, нікчемністю еліти, слабкістю, відсутністю консолідованої нації. Це повстання із попелу Вінниченко-Грушевського Франкенштейна, не здатного до тривалого життя і підтримуваного тільки "апаратами штучного живлення". Уроки революції 1918 року не вивчені. Це не держава Коновальця-Бандери-Шухевича, це держава Грушевського-Вінниченка-Петлюри, а отже справа у віднові української держави не завершена. Держава Україна не є українською державою, а є "демократичним фантомом". Тому наступним кроком має бути українська революція.
І ось зараз ми підходимо до питання, якщо революція сьогодні. Це питання тісно переплітається з великим мітингом 2004 року, який прийнято називати революцією. Хоча насправді це не було революцією, бо революція це зміна системи, а зміна посадовців носить назву перевороту. Однак навіть переворотом то назвати не можна, адже були вибори, а значить це був мітинг. Мітинг не породжує націю, тому всі сподівання на створення нації 2004 року накрилися "мідним тазом". Нація не може триматися на ідеї "дешевої ковбаси" та "Євросоюзу". Це химери політичного облудства, котрі використовують одні "Ганджі Андибери", щоб змінити інших. Великий мітинг 2004 року показує, що навіть якби хід подій повернув у сторону революційних подій, максимум би, що ми мали - Директорію замість Центральної ради. Але від перестановки місць сума не змінюється. Немає еліти, котра б здатна була взвалити собі на плечі тягар зміни системи.
Хто може стати цією елітою? В питаннях еліти люди найчастіше звертають увагу лише на один клас - буржуазний. Це може бути буржуазія капіталів чи буржуазія інтелекту, але всеодно є буржуазією. Але ця верства ніколи не стане локомотивом революції. Вона є слабкою природньо і її цікавість лише у матеріальних статках, в той час як нація вища за матеріальні уявлення. Марксові люмпени також не здатні до перетворень, оскільки мають слабке уявлення про порядок управління і найчастіше є гарматним м'ясом буржуазії. Я думаю ні для кого не секрет, що рушійною силою комуністичних революцій була саме буржуазія - буржуазні інтелектуали, завданням яких була зміна економічних формацій. І тут ми маємо звернутися до ідеї Євгена Коновальця. Нової елітою, здатною зрушити справу революції з мертвої точки, мають бути воїнські стани. Не солдати призовних армій, а "чоловіки, котрі є небезпечними, бо бажають бути небезпечними", як назвав їх Ернст Юнгер. Саме створення об'єднань схожих на УВО зможе стати відправною крапкою нової революції. І тоді, як казав Коновалець: "Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть чахлик-невмирущої ідеї".
Часи розмов відходять у минуле. Ще декілька років триватимуть розмови, але я сподіваюсь, що колись, хтось увійде у Верховну раду і скаже: "Ви всі гівно, що паразитує на тілі українців", що колись політичною акцією знову буде атентат, але не мітинг. Справа Коновальця не завершена і або зараз хтось візьме на себе обов'язок створення Великої України і станемо творцями історії, або будемо і далі спостерігати за поступовою смертю українського Франкенштейна і залишимося вічними жертвами історії.
14
Коментарі
Perovdupu
13.01.13, 14:08
"Не комуністи вбили найбільш талановитого українського воїна Петра Болбочана, це зробила ЦР, тому що добре знала, що всі разом кабінетні блазні ЦР не варті і мізинця Петра."
І в цьому вся квінтесенція наших помилок/поразок тоді, ... та й зараз...
Perovdupu
23.01.13, 14:16Відповідь на 1 від Perovdupu
І саме тому українська армія сьогодні все менше нагадує саме армію, поступово перетворюючись у пансіон жирнопиких прапорщиків та генеральських дуп у лампасах...
Julia Taneta
33.01.13, 14:40Відповідь на 1 від Perovdupu
Бо ми знаємо в обличчя наших ворогів. То де ж сенс кричати голосно про те, що беззаперечно всім зрозуміло. Треба працювати на перспективу і вміти вираховувати, а хто із твоїх тимчасових "союзничків" завтра стане твоїм найзапеклішим ворогом!?
Perovdupu
43.01.13, 14:51Відповідь на 3 від Julia Taneta
Це відомо й без оракулів...
Звідки чекати лідера нової еліти, от де питаннячко...
Lost_paradise
53.01.13, 15:04Відповідь на 2 від Perovdupu
Продовжують "славетну" справу Вінниченка по знищенню української армії
Perovdupu
63.01.13, 15:43Відповідь на 5 від Lost_paradise
Серед сучасних політичних почвар багато хто нагадує цього придурка... не знаю, навіть, кому віддати пальму першості...
анонім
73.01.13, 16:01
Не даремно революції бояться що комуно-бандюки, що ліберална "апазіція", що імпотенто-інтелектуали, які революцію заперечують. Бо всі породження і совка і спадкоємці ЦР.
Francisk02
83.01.13, 16:12Відповідь на 1 від Perovdupu
своїми "мемуарами" "діячі" старалися власну неспроможність списати на когось іншого...а кацапам не відбереш надмірної жорстокості та "мАґусчєства" тупого стада, так вони й пАбьєждают....
Alter ego*
93.01.13, 16:22
"Про готовність поляків до революції писав Юзеф Пілсудський, він стверджував: "Я здобув незалежність не завдяки полякам, але всупереч їм". Невисокої думки про готовність фінів до революції був і Карл Густав Маннергейм".
Українські ДИВАННО-КАБІНЕТНІ ідеологи-теоретики, що вже майже століття, на радість вороже налаштованим сусідам, мудрять лукаво, оперуючи набившими оскомину словами:"нам треба" та "ми повинні", до дій і не думають приступати, тому "віз і нині там". Ганьба такій нації!
А за цей час,"тогочасні війська радянської держави, що були радше загонами бандитів, слабо озброєних і такими, котрі не мали військової підготовки","ВООРУЖИЛИСЬ ДО ЗУБОВ" і лиш чекають команди свого злобного гобліна щоб потішити свої "ВЕЛИКОИМПЕРСКИЕ АМБИЦИИ".
Гість: скорцені3
103.01.13, 17:28Відповідь на 1 від Perovdupu