Нецікаві думки про зиму

Колись я думала, що не люблю зиму. Мороз, холодно, сніг мете, як голками по щоках, та ще й слизько. Але коли погода хороша, світить сонце, небо чисте, сніжок білий - краса! А як здорово кататись на санках, грати в сніжки, ковзати по льоду, налітаючи на таких же любителів начерпати снігу собі за комір! І хоч потім, безперечно, дома сваритимуть за сніг в черевиках, шапці і повсюди, головне, що зараз весело.

А тепер я рано виходжу з дому, пізно приходжу. І вихідний лише один. Коли я йду вулицею, то думаю, як би не запізнитися, не послизнутися, не промерзнути... Думаю, навіщо я одягла чоботи на підборах замість стійких черевиків і півгодини фарбувалась перед дзеркалом. Час від часу мій погляд піднімається від брудного снігу до неба, відмічаючи, що сніг не йде - добре. Немає снігу - чисті дороги, легше йти. І пробок немає. А чи люблю я зиму? Навряд чи. Тепер я її помічаю лише на термометрі за вікном.