Mutatis igni

 Мінливе полум"я в тобі

Живе у радості й журбі:

То ніжить всіх, як божий дар;

То раптом нанесе удар;

 То гнівом спалить все навкруг;

То знову ти – ласкавий друг;

То стане місяцем на мить;

То сонцем тропіків горить;

 То змусить сяять Джерело;

То зникне  - наче й не було!

Мінливе полум`я в тобі

Живе у радості й журбі…Lzarichna

   ТІБЕТ.                                          Гора Кайлаш  -    Montem  Kailash.

   В лютому, схоже, на мене накинули таку енергетичну петлю, з якої не виберусь довіку. До всіх моїх проблем ще і сновидіння добавилися  із середини червня.

 Тема снів. які з'являються під ранок, одна: я намагаюсь заховатися, а за мною поглядом слідкує «фотонна ракета». Обстановка у снах різна. Але скрізь, де б я не заховалась, натикаюсь на її погляд.

Правда, перший із снів, який приснився в ніч із 13 на 14 червня відрізнявся.  Вдень довелося долати "бар"єр". Він виник в такому місці і  в такий час, де я його найменше очікувала. Відчувши перепону, подивилась: прямо - нікого, наліво - нікого. Я ледве не втратила відчуття реальності, Лише  подивившись направо, я  зрозуміла звідки взялася перепона:  там біля вікна   знаходилось "Source", яке випромінювало світло.Знову примусила себе втекти, щоб не наробити дурниць. А вночі у сні я побачила   " фотонну ракету",  яка мала засмучено - розчарований вигляд в  шкільному кабінеті хімії біля першого столу біля вікна, одягненою в чорне довге ( до підлоги) пальто. Вона поклала на стіл звичайний блакитний зошит. ( Цей зошит реально існує і я його зберігаю) Останньою в цьому сні я побачила  біля першого вікна  Юлю Кільову, яка спостерігала за нами.  За нею на підвіконні знаходилися  два великі бальзаміни, на яких зовсім не було квітів. Фрагмент сну із Юлею я зрозуміла відразу. Щодо "Фотонної ракети" я зрозуміла не все і звернулась до сонників в інтернеті.  Трактування, які вони давали, були повні неузгоджень.. Єдине, що вони всі твердили - "фотонна ракета " чимось  розчарована і засмучена.  Але це я і сама зрозуміла. Чим розчарована і засмучена - не знаю. А себе я примусила себе думати:" Не моєю поведінкою.  Тим більше, не подіями 13 червня". Бо, коли "фотонна ракета" клала на парту зошит, в моїй голові майнула думка:"Це означає - мені ("фотонній ракеті") тут більше нічого робити"  Це такий висновок  я повинна була зробити за планом "фотонної ракети" стосовно подій 13 червня ? І це "вона " прислала мені цей сон? І він тягне нитку до подій 23 травня 2013 року? Щось на зразок підтвердження:"Моя місія виконана і ти знаєш людину , яка причетна до подій десятирічної давнини, а інші два варіанти збережи  в своїх думках"

 Я вже думала: «Може,  «фотонна ракета»  дуже незадоволена  подією, що трапилася  23 травня о 10-30?  Тим, що я впізнала людину, яка майже десять років тому витягла мене з того світу і опритомніти після аварії? І тим, в кому  я виявила цю людину і збентежилась неймовірно?" А те, що я була  сильно шокована  цим впізнанням  і допускала одну неуважність за іншою видно було, по – моєму, на всю Запорізьку область. А, може, і дальше….

 Після аварії 5 листопада 2003 року: я сімнадцять годин  була непритомною. Але в цих сімнадцяти годинах були дві миті.Перша: За межею притомності я побачила себе  згори лежачою із закритими очима  в теплому осінньому одязі на якомусь столі серед темряви.  Ця темрява ледве освітлювалася червоними лампами на стіні. Біля столу (  біля лівого мого плеча) стояла "людина" і дивилася на мене напруженим поглядом.  Цей погляд тягнув  мене  згори на низ. До мене ж лежачої. Тягнув сильно. В мене, навіть, стиснулось   " сонячне сплетіння"  ( Мене з того світу тягнули, використовуючи  резонанс? Фізики дають йому таке визначення:" Резонанс - явище сильного зростання амплітуди вимушеного коливання у разі, коли частота зовнішньої  сили збігається з власною частотою коливань"  Але  таке біологічне явище  - один варіант із ста тисячі. Або ж людині потрібно мати здатність впливати на головний енергетичний центр іншої людини, викликаючи резонанс...) Опритомнівши, відкрила очі – нікого немає. Я лежу  в своєму осінньому одязі на холодному столі, кругом темно і ледве світять червоні лампи. Я відразу  вирішила: "Це все сниться. І цей сон треба заново переспати" Це так мені колись бабуся радила, коли я скаржилася на те, що приснилося щось страшне чи неприємне. І знову впала у прірву непритомності. ( Уже потім, згадуючи, усвідомила: « Це -  не  був сон. З того світу мене витягали в рентгенкабінеті». )  Вдруге побачила цю "людину" перед тим як опритомніти о сьомій годині ранку в лікарняній палаті.  У видіннях "людина" мала  сучасну зовнішність. Хоч, бувши в здоровому глузді і пам'яті, розумію тепер те, що десять років тому  в реальному житті ця " людина " мала зовсім інший вигляд. Бо на момент описуваної події "людині" ще не виповнилося 8 років.

Звичайно, впізнавши, я сильно розхвилювалась і не знала що робити. Не кидатись же  привселюдно до цієї людини з криком: "Десять тому Ви  мені допомогли повернутись із того світу. Бо , дивлячись на мій стан. лікарі, навіть, і шви на рани не поклали скрізь"   Уявляю перелякане здивування у відповідь. Бо звідки  ця людина можна знати те, де блукала її душа десять років тому? Та ще і  в сучасній оболонці...  Щось подібне ,мабуть, стосується і світанкових мандрів душі "фотонної ракети."  А тому:

 Стою одна над прірвою мовчання,..

В ній темна ніч. Не видно, навіть, дна.

За нею десь життя твоє вирує,

Рожево сонце світить у вікно,

Тебе там вечір ніжністю чарує:

Мені  це бачить нині не дано.

 Та над Тібетом знов зоря палає,

Над прірвами будуючи мости.

Будує міцно - твердо  знає -

                                  По них обоє мусимо пройти!.Lzarichna

         18.06.2014     05.09.2014    06.01.2015  14.04.2015                                                                                        

                                        ? 

  Весь  день і ніч з тобою говорю:

Порад прошу і захисту шукаю.

З тобою бачу вранішню зорю

І сонце на спочинок проводжаю.

 Я пам’ятаю всі твої слова

І спалахи у сонячнім сплетінні –

Від них завжди палає голова

І віхола з`являється в видінні.

 В думках ішла  вже тисячі разів

Я від свого і до твого порогу,

Сказавши сотні тисяч слів,

Щоб Бог благословив твою дорогу.Lzarichna

Перший канал українського телебачення повторно демонстрував серіал «Царівна» за мотивами повісті Ольги Кобилянської.

Я люблю цю повість за надзвичайну енергоємність, філософську насиченість. Авторка всією сюжетною лінією, по – моєму, на український лад ілюструє практичне втілення слів Омара Хайяма:

«Ты лучше голодай, чем что попало есть.

И лучше будь один, чем вместе с кем попало "                                                                                                                 Сила духу та витримка  Наталки співзвучні, мені здається,  із описом енергетики хлопця – боксера в оповіданні Джека Лондона «Мексіканець».

Доопрацювання повісті авторами сценарію ( вірніше – розтягування повісті до меж серіалу) привело до втрати енергоємності. Тим більше – музика не передає боротьби Наталки. Музика, на мій погляд, закликає: «Змирись, Наталко….Спи, спи, спи в цьому болоті…»  І, навіть,бездоганна гра акторів не гасить цього заклику.

Чомусь заснуть не можу довго…

Бо в цей же час не спиш і ти?

Не оживляй в душі моїй тривогу –

Не змушуй в річці ревнощів пливти!

Lzarichna

P.S. 14.06.14. Відчуття в той момент, коли писались ці слова, мене не підвели. Правда, я дізналась про це лише в серпні минулого року. А наслідками тієї події  "gxi" хизується до цього часу в мене на очах. Ще і мої слова використовує.

Ти крадеш мої слова!

Рижа  бестія мала,

Вже забула з ким була?

Сама лізеш в чужі ліжка

І товчешся там, мов кішка!

Рот - по вуха, ніс - як в курки,

Продаєшся за окурки....

Й ти крадеш мої слова?

Що - не варить голова?Lzarichna

Другий день в етері розмови про свято Івана Купала: ворожіння,  привороти, спогади, рекомендації по загадуванню снів. Начебто, звичайна людина легко може переломити чиюсь долю, взявши гріх на душу. І залишитись при цьому непокараною.

Та Сталін, коли йшов до влади, зібрав цілу бригаду із храмів Тибету, якіа, добре попрацювавши, порекомендували йому змінити дату народження, щоб успішно  здійснювати  задумане.Так зникло з документів 18 грудня 1878 року, а з'явилось – 21 грудня 1879 року, яке комуністи відзначають і сьогодні. Дата була вибрана недаремно, бо знаходиться на межі переходу від одного знака зодіаку до іншого. І ті, які народились в цей день,  мають надзвичайно сильні енергетичні здібності, які допомагають їм досягати успіхів.( Якщо, звичайно, свої незвичайні здібності не  розтринькають на дрібниці.) Китайські мудреці пояснили майбутньому Вождю: "Таке перенесення непогано вплине на розвиток подій.Треба паралельно домогтися, щоб побільше людей пафосно вітали його в цей день. Передаючи свою енергію...."

До речі, ніде не читала про те.  чи "реконструкції" піддавались місце, години і хвилини народження Йосипа Віссаріоновича. А ці три числа солідні астрологічні центри завжди вимагають прописати, щоб правильно скласти гороскоп. Із власного досвіду знаю. Недаремно Росія, попри інші неназвані причини, так рветься в Горі. Аякже   - батьківщина Вождя.

Ніде також не зустрічала   - що сталося потім із цими мудрецями. Бо Гітлер  в свій час теж користувався послугами Людей із Тибету. Але після того, коли вони перестали його підтримувати, відправив  їх в крематорій...

Зі снами і видіннями теж не все так просто. Якщо Бог  чи Прана (космічна енергія, що підтримує життя на Землі) вирішать, що вам потрібний цей сон, то ви цей сон побачите і не забудете  протягом всього життя. А от коли він збудеться – Бог знає.

Я опишу один із них. Я  і сьогодні,закриваючи очі, бачу в кольорах яскравий сонячний літній день. Я  на своєму подвір'ї .В двір заходять моя бабуся, яка померла місяць тому, і двоюрідний брат. Обоє одягнені в чорний одяг. Я до цього часу відчуваю свій тодішній переляк і крик, який вчинила серед ночі. Вранці одержуємо телеграму: «Володя  помер». Сон збувся миттєво. Матері  брата приснилась в цю ж ніч ( потім виявилась) лише павутина в кутку кімнати. Говорять:" Бог завжди виконує останнє бажання перед смертю". А Володя, Царство йому небесне, народився в тому ж будинку, в якому жила тоді і живу сьогодні. На момент сну моє ліжко стояло на тому ж місці, де колись стояла його колиска. Брат помер під час операції. Останній спалах притомності - як останнє бажання - перекинувся на те місце, де він вперше побачив світ. Іншого пояснення не бачу.

А інший сон збувся через сім років. Після закінчення інституту я поїхала працювати в Чернігівську область. Там же в ніч з 1 на 2 вересня , десь за 16 годин до народження сина, мені приснився сон, який до сьогодні бачу в деталях. Я стою вдома в коридорі, що  знаходиться між хатою і господарським приміщенням. Чую, що в двері постукали, і відкриваю двері. Перед дверима стоїть хлопчик років шести - семи.(Точно таку зовнішність мав син у такому віці. Навіть, одяг мав такий же - саме цікаве те , що я не купляла цей одяг.) Далі, в якійсь серпанковій імлі, стояли чоловік і жінка похилого віку. Я не встигла їх детально роздивитись, бо вони пішли майже відразу, коли я відкрила двері. Першим пішов за будинок чоловік , а потім пішла жінка. А хлопчик залишився перед дверима. Звичайно, тоді цей сон  я не зрозуміла повністю.

Мої батьки захворіли  одночасно раптово і серйозно. А померли: батько , коли сину було трохи більше шести років, а мама  - трохи більше семи років. І я залишилась сама із сином, бо з чоловіком розлучилась ще за життя батьків. "Виторгувати" же у "колишнього"  повернення собі і сину батьківського прізвища змогла лише через три роки після смерті мами.

 P.S. 22.07.2013: 04-30. А от про що попереджають короткі, як спалахи, сни, що почали снитися після 13 червня - лише Бог знає.

….. років тому, читаючи  фантастичне оповідання  Валентини Куравльової «Блакитна планета», я  вперше познайомилася із рубаї Омара Хайяма.  Серед них було і це:

«Что там, за ветхой занавеской тьмы? –

В гаданиях заплутались умы.

Когда  же с треском рухнет занавеска,

Увидим все, как ошибались мы.»

Тоді я не підозрювала того, що ці  тисячолітні слова  колись напряму стосуватимуться  мене: "Точно, точно!"