Традиційно дід першочергову увагу приділяє ділу Наді Савченко і вчора увечері її адвокат Фейгін обнадьожив діда та всіх небайдужих громадян сообщенієм, що в распоряженії захисту імеються нєопровержімі відєодоказатєльства непричетності Наді до загибелі інформаціонно-пропагандістських діверсантов Хуйлостана, которих в Хуйлостані щитають журналістами. Фейгін также заявляє, що вчорашнє звільнення з плєна п'ятьох офіцерів 72-ї мехбригади ЗСУ тоже хароший знак, значить високі шанси, що звільнять і Надю.

Вчора утром дід, нєвзірая на появлєніє в інтернеті сообщеній про звільнення наших хлопців, писав про це дуже осторожно, бо дід ніколи не оперірує неперевіреною інфою і не распространяє фейки. Січас ми можемо з полегшенням сказати - да, наші хлопці вже в Україні і дід цьому дуже радий. Відповідне подтверждєніє дід получив также від знайомих офіцерів 72-ї мехбгади, так шо інформація точна. Чому так случилося, шо наших хлопців відпустили діду не кажуть (возможно, був обмін плєнними, на войні це обичне діло), но обращає на себе вніманіє, шо їхнє звільнення відбулося після болєє чем істеричної обіцянки їх засадити на повну катушку. На сайті Слєдственного Комітєта РФ до цих пір висить ето заявлєніє, отдєльний пасаж з якого дід приводить без купюр:

"Вряд ли задержанные украинские военные, в националистическом угаре направляясь в карательную операцию, могли себе представить, что за все совершенные ими преступления рано или поздно придется ответить. И теперь вместо бравурных маршей в их честь на Майдане, которые они себе наверное представляли, вместо обещанных наград их ждет суд, приговор и в конце концов справедливое наказание. И не исключено, что в перспективе они могут встретиться со своими земляками – членами УНА-УНСО, отбывающими длительные сроки наказания на территории России за преступления, совершенные в отношении наших граждан."

Оцінили пасаж? Так вот, звільнення наших козаків з бусурманської неволі на тлі подобних заяв, о многом свідчить. Среді прочого, о том, з якою ненавистю і упередженістю хуйлостанські слєдаки ставляться до наших воїнів. А так же про те, шо звільнення з неволі - справа цілком реальна. Продолжаєм держать кулаки за Надю і всіх українців, які сидять по московських тюрмах.

Ідьом дальше. Протягом вихідних від вніманія дєдушки не ускользнули переговори в Сочі, куди з'їхалися президенти Арменії та Азербайджана, а вокруг них як заведьонниий гасав Хуйло, ізображая з себе міротворца і посредніка. Наблюдатєлі щитають, шо якихто сірйозних подвижок в вопросє Нагорного Карабаха ожидать не приходиться, а всю оту катавасію Хуйло затіяв, шоб затягнути Азербайджан в свій Тайожних союз. Бо з Арменією вопрос уже рєшон. Як він це буде робить - сказать трудно. Но ми то з вами добре знаємо, як Хуйло любить викручувать руки не дуже умним і слабовольним презідєнтам тіпа нашого бувшого Лєгітімича. В ход ідуть запугіванія й шантаж самого нізкого свойства. А по слухам, Ільхам Алієв не самий святий презідєнт, любітєль казіно і дєвачек. К тому же до державних талантів свойого папи покійного Гейдара Алієва йому ой як далеко. Во всяком случає, єслі Хуйло і Саргсян резвилися і веселилися, Алієв всьо врем'я сидів насуплений і якийто нещасний.

Особенно ярко це було видно, кагда "міротворец" Хуйло, потягнув Саргсяна та Алієва на турнір по самбо. Єслі Хуйло і Сарсян радосно коментірували удари та увечья, які наносили друг-другу самбісти, то Алієв сидів як кукла і наверняка собі думав: "Нахуя я сюди приїхав?..". Особенно сумний був відон у азербайджанського лідєра, коли Хуйло не видержавши перевозбуждєнія виліз на сцену й проізньос розчулений спіч. В котором, єлє здержуючи сльози видав слєдующе: "Конечно, на ринге, на ковре, на татами встречаются противники. Но там никогда нет врагов. Вот так бы всегда! Так бы и в жизни!". Слышь, Хуйло, - каже дід - ти зробив своїми врагами весь цивілізований світ, а тепер хочеш когось повчити міролюбію?".

В общем, у Алієва щас трудний період, похожий на ту сітуацію, в якій находився Лєгітімич у листопаді минулого року. Єслі Алієв не зробить правильні виводи, буде біда. В етой сітуації дід надієцця, шо Азербайджану прийде на помощ Туреччина, яка традиційно опікає своїх єдинокровних братів. В Туреччині, кстаті, вчора состоялися президентські вибори, де ожидаємо переміг Ердоган. Но пост презідєнта в Туреччині почти декоративний, пока непонятно, як Ердоган зуміє расправіть крилья. В любом случаї, йому щас прийдеться больше воювать на внутрішніх фронтах, но дід надіється, шо турки не забуватимуть і про международну арену. Бо Хуйло нє дремлєт, а учитуючи, шо Хуйло дурніший, чим думав дід, від нього можна ожидать любої хуйні.

Після виходних якихто заметних всплєсків на ринку нєфті не наблюдаєцця, вартість остаєцця на уровнє 105,56 долларов за барель. Дід напоминає, шо півтора місяці тому, коли він начав освіщати цю тему, вартість составляла около 114 долл. Так шо прогрес наліцо і дід рекомендує нафтовим аферістам і в дальнєйшем продолжать сніженіє ціни.

Дід, який в свободне врем'я іногда любить пограть у шахматішки і слєдіт за новостями із міра шахмат, був неприятно удівльон сообщеніями в хуйлостанській пресі, шо Европейський шахматний союз рассматрює кримських шахматістів як таких, шо представляють Росію. Тіпічний заголовок у таких сообщеній: "Європейський шахматний союз не отдал Украине крымских шахматистов". Дід по старій привичці докопуватися до первоісточніков, докопався і обнаружив, що це очередний прімер самой наглой брехні, ібо діла обстоять с точностью до наоборот. На самом дєлє, ЄШС прийняв решеніє, шо у всіх спірних вопросах, він орієнтуватиметься на решенія ООН. А ООН абсолютно однозначно заявляє про нєрушімость кордонів України та виступає за її територіальну цілісність. Таким образом ЄСШ однозначно підтвердило юрисдикцію України над шахматним Кримом.

Поетому, приз дідусевих сімпатій "Ход коньом" уходить сьогодні в норвезький город Тормсьо, де ЄШС оприлюднив ето решеніє.

Сьогодні ж ожидаєцця, що представники ФІФА тоже обсуждатимуть з ФФУ статус кримських футбольних клубів. Обсуждатиметься етот вопрос в Києві, а не в Москві, потому результат довольно прогнозіруєм. Ожидаєм очередной порції самой наглой брехні в хуйлостанських гавноньюсах.

Остаємся бодрими і красівими, помагаєм Армії, держим кулаки за Надю та всіх полонених, а также читаєм repka.club.

І слєдім, шоб віздє парядок був, нахуй! А не те, шо січас.

Свирид Опанасович на стражі мірового порядку

- А як же ж оцей факт? 

- Брехня. 

- Так ось же ж він, дивись! 

- А, точно, було таке але це похуй. Святий.

І так роками, століттями. Жодного разу за всю історію існування Московії вони не мали критичного переосмислення історії цієї самої Московії. Всі мали, а вони ні. Навіть такий нікчема, як я, і той критично переосмислив був історію свого життя і поробив дотепні метафізичні висновки. Бо це вигідно так робити. Трохи переосмислив і хуяк - вже поважне гуру. Московії ж вигода не вигідна. Ліпше здохнути аніж припинити срати в ліфті тяжким культурним кодом. Отже, якщо її не буде знищено, на нас чекає десята серія цього братерського серіалу під назвою "Добрий вєчєр, а ми апять к вам. Ключі ат квартіри патєрялі, можна ми через ваш балкон залєзєм?". Я людина вопше не войовнича. Ніколи не мав потягу до зброї, перегонів, завзятої боротьби і всякого такого, але навіть я це розумію.

І головне. Якщо в маршрутці гуде "Русскоє Радіо" і скрипить радіо "Шансон" - значить люди гинуть дарма. Це мене дуже пригнічує. Ще більш пригнічує коли я чую, як деякі з героїв АТО самі залюбки слухають рускій шансон. Нахуя тоді воювати? За що? Існує мудра московитська казочка про Кащєєву смерть. Мовляв вона в яйці, яйце в качці, качка в сраці, срака в гробу, гроб в лісі, а там дерев дохуя і всі вони увішані гробами, качками, сраками і яйцями. Так я вам скажу де знаходиться смерть Путіна - в гробу під назвою "Шансон". Шансон - це і є Путін.

Виграти війну і проїбати при цьому культурний простір означає лишень одне - Хуйло знову прийде, свій порядок наведе, а пацани полягли дарма. Бо ти свістіш па фєнє і слушаєш шансончік, таваріщь вкраїнець.

Ом Мані Отче Наш.

Подолай-хама XIV

Татуся Бо

Осознаніє мого толстожопія, проізошло торді коли я не влізла в спортівки, це була трагедія, сравніма хіба шо з яким-то стихійним лихом. Совєцькі еластікові штани з лампасами сиділи на мені на манєр лосінів, і сильно позорили мою тонку душевну констітуцію.

Стоіт замєтіть шо разом із усією щедрістю, Бог поскупився на сантіметри, тому в общей сложності наміряв півтора метра ярості в висоту. Іменно тому всяка отета важность і увєсістость Мигом проступала на моєму граціозному і ізящному тілі.

Тоість, із цього виплива, шо проблєми з толстожопієм разной стєпєні тяжесті у мене були всігда і основатєльно. І більшість справ шо я їх робила в своєму житті мали два вектори – поддержать те толстожопіє, і безслідно його позбутися. Часто саме справи першого порядку перемагали, но шо ж поробиш, така наша судьбінушка, гарітє в аду сволочі кондітєри)))))

Перший реактівний шаг по подоланню, того толстожопія я зробила практіческі на другий день, після того як констатірувала на собі спортівні штани в виді лосінів. Тоді ми договорилися із сусідкою бігать. Бігать в малесенькому населеному пункті тіпа села чи якого-то ПГТ, то позорняк, тому всі бігуни мали встати ні світ ні зоря, і никаясь друг от друга бігти до стадіона, і потім бігать по стадіону, роблячи вид, шо случайно по ділу тут пробігають. Тіпа отак, «та я тут случайно оділа спартівки і вибігла по хліб, через стадіон, прийшлось і разміночку зробить і потом ше 5 кругов мотонуть». Іменно з таким вираженієм ліца там бігали всі бігуни.

І от ми з вечора напідарасили красовки, достали спортівну форму, нажерлись борщу і лягли спать із мислью о том як горять ті блядські калорії синім пламєнєм. Мені даже снилось, шо я така бігу красіва, граціозна, уже без жопи, а навстрєчу він, Віталік, Сірьожа чи Костік, чи кого я тоді в сьомому класі любила навсігда. В 5:30 коли ше даже утрєння зорька не орала, і не голосили позивні радіо Лтава, мене розбудила Ларіска, - «Побігли».

І ми побігли… шо це було? Це було сильно странне зрєліще, бо мої на то времня ще неповні півтора метра бігли рядом із подружкою, яка в то времня була вищою за всіх вчительок в школі. У Ларіски получалось бігти бистро і красіво, вона неслась як лань, як газєль, та шо тварина, стрємітєльна і красіва, за нею котилась я тяжело дишала і мічтала «коли це все кончицця!». Тому Ларіска час від часу спинялася на біг на місці і казала «Танька, доганяй! Впєрьод к красівому тєлу». І я бігла, я бігла всім тілом, як послєдній раз вжизні, даже мої очі і волосся бігли тоже. Коли Ларісочка рішила шо хватить собі дарить радість спорту і іздіваться надо мной, я була готова впасти в гравій і бросить жрать навсігда. Прилізши додому, я з негодованієм обнаружила, шо жопа моя осталась на місці, а лосіни з лампасами, то даже не так і страшно.

Я цілий день держала дієту, і даже отказалась в школі од другого пирожка з павидлом. Це було тяжело, почті невиносімо, але шо не зробиш раді красівої жопи і вєчной любві?!

Я прийшла додому. В хаті пахло смаженим мясом і картоплею. Тато раз за сто год лишився вдома і рішив побалувать доцю. Як тут було здержацця. Так як тато готовив м'ясо, то воздєржаніє було вкрай шкідливим для псіхіки. І я нажерлась мяса, картоплі, ідаже шмат хліба під крики тата «Хліб їж, я кому кажу». Після такого «дієтичного обідику» я пішла і думала шо полежу… Мене безполєзно в 6 вечора будила Ларіса на вєчєрній отжиг калорій, я спала …. І снилось мені шо їм я жарену картошку, з мясцем, сальцем, хлібчиком і сметанкою з помідорами, а напротів Він, Віталік, Сірьожа чи Костя, тоже їсть, і ми щасліви…

Далі буде про блядські дієти, про то чо я ненавіжу гречку і курс мазохізма по ізбавлєнію от толстожопія.

...У Коломойского есть "советник". Я, конечно, не понимаю, что Татьяна Петровна советует Игорю Валерьевичу, но по штатному расписанию нужно было ее куда-то пристроить.

В действительности, Таня Губа - незаменимый человек, который лично встречает каждый борт с раненными, лично сопровождает каждого бойца в госпиталь и лично ведет все дела, связанные с лечением, транспортировкой и прочими весьма грустными вещами. Включая организацию похорон и выдачу свидетельств о смерти...

Петровна - настоящая солдатская мама. Она выкуривает по пачке сигарет в день и пропускает всю эту адскую боль через свое сердце...

Приходит намедни она ко мне и показывает свой блокнот. И говорит: "Читай".

А сейчас я расскажу прочитанное вам всем...

Когда очередная вертушка с раненными села в днепровском аэропорту, то Петровна сразу заметила молодого парня с маской на лице. У него было ранение в лицо и он не мог говорить. Она протянула ему свой блокнот и сказала: "Пиши".

И он написал: "Я артиллерист. Мы долго были в окружении. У меня на фронте есть еще брат. Когда русские разбили нашу артбатарею прямым попаданием, то мы решили отходить. Сохраните его, вернете. Он прошел со мной все войну"

Парень полез за пазуху и достал флаг...Блять, он достал наш желто-блакитный, обгорелый и пропахший порохом ! С простреленным лицом он отматывал от своей гаубицы флаг Украины под огнем, чтобы он не достался врагу!

На день десантника к парню пришли в госпиталь волонтеры и подарили новый флаг.

А его боевое знамя лежит у Тани в шкафу и ждет Парада Победы над российским фашизмом...