Це був дуже хароший подарок із глубинним смислом. Так воно потом і
сложилося, шо ті три звізди достались нам, трьом звьоздам -мені, Марусі і
Люлюсі. А ще нам дістались хароші міста в залі. Діло було ранньої весни
з морозами і снігами і в хаті топили грубу, груба й була у нас за
спиною І ми пили і кайфували від тепла. Тому й не дивно шо ті три звізди
начали рубать нас бистріше всіх.
І от пока всі тіки думали шо нада врєзать, ми вже даже понімали шо
достаточно весело для танца рядом з олівє. Дальше все в моїй памяті
складається певними слайдами:
1. Маруся сидить за врємьонкою і гукає в лісі іхтіандра, іхтіандр їй
вторить із-за сарая, то Люлюся. Мене накриває позже всіх, тому я бігаю
від однієї до другої і питаюсь оказать неотложну помощь. І тут Маруся
каже мені, отчотліво так і увєрєнно каже "Принеси мені срочно стакан і
ложку". І я біжу по стакан і ложку, в той момент то для мене смисл
жизні. То саме важне. Це блядь міссія. Це поті шо те саме шо полетіти на
Меркурій, напрімєр. Або стать патологанатомом. Це поклик прямо. І от я
всіх піднімаю по тривозі. Всі шукають стакан і ложку. В таком состоянії я
дуже убєдітєльна. Мені разів пять предлагають чашку без вушка і
щербатий кухлик із сніговичком, но мені ж нужен стакан!!! І тут находять
стакан. Я лечу із тим стаканом і ложкою до Марусі. Маруся за времьонкою
уже ригає на брудершафт з Сашком. А я тут така "Маруся, дєржись ось
твій стакан! Ось твоя ложка!" за мной група поддєржки - чоловік десять.
Маруся така опппа, отривається от увлікатєльного занятія і каже
"Нахуя?".
І до цих пір це осталось страшной загадкой нахуя тоді їй була нужна ложка і стакан???
2. Я стою і разгаварюю з одним мальчіком. Він давно дєлав мені
неоднозначні предложенія, а я давно і многократно отвічала на них
одночначно і єдінственно доступно "йди нахуй". А отоді стою і думаю: "А
він сімпатічний... Мо шото получиться?!" і тут я поняла шо нада гребти
оттуда. Потому шо після стадії "а він нічо такий" може наступить
непоправіме. А коли в тебе спорадично відрубає память, то лучче бігом
бігти додому пока він не став "Красавчіком".
3. Я йду додому. Ухажу па англійскі... городами. Нахуя городами, якшо
є широка і асфальтована дорога? Це тоже важна загадка історії.
І от іду я городами, на каблуках і в світлорозовій курточці яка
стоїла много дєнєг.... Но я ж іду... А ще в мене гикавка. Вона напала на
мене підступно і той бляцький спазм діафрагми розколихує мою і так
хитку коордінацію, шо моя походка скоріше нагадує броуновське двіженіє. І
от я вихожу на дорогу. І йду, красіво... Кожен гик перекидає мене на
інший край дороги. І я отак топ-топ-топ- ГИК-хуяк, і на другій обочині. І
вже біля самої моєї вулички стоїть машина, обичний такий жигуль, і в
ньом два сігарєтних огонька. І в мене мисль - "не спалиться". Потому шо в
мене брат був строгих нравов, міг так мою тягу до експериментів
полічить, шо потом не знала куди діться. І от я йду і не дишу. І вже
бачу обриси чувачків в салоні і бачу що привідкрите вікно і чую їхні
голоси, і от уже я РОВНОЙ походкой дійшла до машини і біля самого вікна
я яяяяк гикну, як кидоне мене на іншу сторону дороги, аж машина
підскочила... Хулі... Не спалилась вобще. Ні грамочки.
4. Я заходжу в будинок і думаю "Нада шоб мама не поняла" А мать у
мене тоді була получче всяких Мегре і Шерлоків і Пуаро. Вона напрімєр
льогко могла назвать де і коли ми гуляли і шо там було, вона без труда
находила мою заначку з сігарєтами в кармані папиной куртки в якій він
женився і яка висіла в гардеробі як память. І даже за картіною з
лєбьодушками находила і в старому дідовому дивані - та візьдє. Вона
налічіє алкоголя в організмі угадувала з десяти метрів з точностю до
сотих промілє. Но я ж не тіряла до останнього надєжди шо не спалюсь.
Тому прямо в веранді я почала роздіваться. Я зняла куртку, шапку, світер
майку... і всьо. Взявши все це в оберемок, я пішла в нашу з мамою
кімнату.
Ну воно ж вобще не палівно як дєвочка заходить в комнату в ліфчику, в штанях і в ботінках...
5. Я попиталась роззуться...
На мені були дуже модні ботінки, з квадратним носком, товстим
каблуком і шнуровкой аж під коліно - дуже такі брутальні красіві
ботінки. І от я хотіла розвязать шнурки. Я пробувала нахилиться і падала
сторчма, пробувала піднять ноги і летіла навзнак. А мать моя весь цей
час зорко слідила за подіями.... А потом така із темноти: "Пила?" А я їй
чесним і увєрєним голосом "ніт, канєшно ж". А вона мені "Ану дихни,
зараза!". А я їй кажу "ти нє імєєш права". А вона мені "Іди сюди,
стерво!". А я така "Мамашотакоє?". І весь цей час я питаюсь розвязать
шнурки. Потому шо в логіці моїй тоді вкладалось все так, що єслі я сяду
на диван то всі сразу поймуть, шо я пяне в какашняк тєло. І тут мені
прийшли геніальна ідєя... Я подумала, шо єслі сильно взмахнуть ногой, то
шнурки взлєтят і я їх зможу зловить нальоту. І я взмахую ногой... І
лечу куди-то нахрєн в виварку з китайськой розой. Йобаний трижди в
корінь гібіскус тріщить, виварка репнула на пол із підставки і я лежу в
цьому всьому ніхера не пяна і красіва... тіпа все так і должно буть.
Мать моя уже не криється і шипить "Ах ти ж падлюка отака, напилася
курва, ну я тоді бляха дам завтра... ох я ж тобі дам..." Ну тут я уже
сіла на диван. роззулась , розділась і підійшла поправить подушки. Воно ж
коли ти пяний як чіп то нада ж шоб подушечки були ідеально підбиті і
красіві.
Отут мене і змамрала мать, вхавтила за волоси і така прямо в ліцо
мене, прямо в то куда я закусувала капчоним салом, нюхає і каже...
грозно так... з прідиханієм "Тетяно!" і як дасть з лєвої...
Отут мене і вирубило.
Включаюсь я утром. Ще очі не открила, ще память не реанімірувала, а
вже піздєц як стидно і болить голова, і спина поругана виваркою з
блядським гібіскусом, і пика, і совість...
Потому шо нізя... слишитє? нізачто! Нікада!!! Нізя закусувать коньяк "Десна" капчоним салом!
Ну і там ще мог буть вивод про то ніззя обманувать маму. Ілі про
то шо гикавка лічиться питтям води великими ковтками... ілі про то, шо
потом ми з подружками в обідню пору сиділи пили розсіл із яблук великими
чашками і восстанавлювали память...
- Люлюсічка, так у тебе із ним шото било?
- Я не помнююююююююю.
- Марусічка, а нахера ти с ним целовалась?
- Він показався мені красівим, ну і ми так много провели з ним время за врємьонкой.
- Танюха, а якого хєра ти полізла городами? Там баба сусідська на все
село виє, шо в неї чорти часником гарцювали. Каже шо сліди чортячі....
