Чи знаєте ви як народжуються солдати?
Ви не знаєте як народжуються солдати.
Солдати народжуються з війни

Солдати народжуються з болю
Любов може обернути чоловіка на солдата
Солдатом можна стати з ненависті –
Довелося й таких бачити -
Але найчастіше солдати народжуються
З війни.

Береться звичайне тіло чоловіка -
Вік чоловіка не має значення
У рідкісних випадках це може бути тіло жінки
Молодої дівчини
Найкраще незайманої
Звичайне тіло з плоті та крові
Народжене матір’ю -
І випробовується вогнем.

Спершу на тіло одягають різні захисні лати
Ставлять навпроти вогневих позицій ворога
На відстань від одного кілометра до п’ятисот метрів
І прострілюють з автоматів та СВД.

Якщо після першого залпу тіло не ламається
Не розтікається по землі
Не розсипається
З нього потроху починають знімати лати
Підводять ближче
І дають другий залп.

З кожним разом захисних лат на солдатському тілі
Стає все менше
А відстань – скорочується
Коли відстань стає мінімальною
А захисних лат на солдатові не залишається
У нього стріляють з кулеметів
Довгими чергами
Б’ють з мінометів
Накривають градами
Насамкінець рубають саперними лопатами
Колють штик-ножем

Якщо після всього
Солдатське тіло продовжує жити
Продовжує боротися
Воно стає невразливе
Солдат стає безсмертним
Він стає немовби з граніту
Солдатське тіло стає придатним на все.

З нього можна будувати церкви
Інші фортифікаційні споруди
Бліндажі окопи
Мости у майбутнє
Школи дитячі садочки
Практично все.
Але найкраще його класти наріжним каменем храму
А потім зводити стіну
Яку художники прикрасять Орантою
Чи іншою жінкою з дитям.

Солдат лежить на розі храму
Тримає на собі будівлю від віку до віку
І посміхається
Йому зовсім не прикро
Що ми поклоняємося жінці з дитиною
Хоча це він солдат тримає на собі весь храм
Тримає на собі все.

І лише матері
Які щонеділі провідують своїх маленьких хлопчиків
Котрі стали гранітними солдатами
Вигладжують пальцями шрами на їхньому тілі
Прикривають долонями зазубрини вм’ятини
Знають які ті вразливі
Лише матері знають
Як їм болить.

Наш батальйонний джип із тілом загиблого бійця Батальйону "ОУН" Андрія Юрги, "Давида", прибуде до Києва сьогодні близько 23.00.
Попрощатися з героєм можна буде за адресою:
м.Київ, вул. Івана Мазепи, 6А (фундація ім.Олега Ольжича).
Зупинка планується короткотривала (до 30 хвилин).
Далі ескорт буде рухатися на Львів.

За час мого життя в місті до мене затесався тіко один посівальник, якийсь п'яний гопнік. Понасипав мені в коридорі гречки з якоюсь половою і шкапалуп від сємок. При чому зробив то всьо мовчки. Потім гикнув і сказав: "Тьо, дай на апахмел". Я сказала, що за "тьо" я йому дам хіба що в лоба, дала п'ять гривень, виштовхала "племінника" в спину, бо він збирався прилягти на ковріку, і сказала вчити фолькльор.
В селі то ціле дійство. Починаючи з щедрівок. Спочатку, засвітла, бігають дітки з коротенькими щедрівками

"що ти, тітко наварила,
що ти тітко напекла,
наси скоріш до вікна,
не щипай, не ламай,
по ціленькому давай"

Потім іде молодь, наряжена і розмальована, в кого на шо хватило фантазії. Потім жіночки, ті що перші кралі на селі актівістки, камсамолки і проста красавіци в минулому, що в клюбі на всі свята співають.
І ось тіки-но люди позачиняють двері і повлягаються, як починають ходити посівальники.
То контінгєнт особливий. Хто перший встав, той більше вторгував. В селі були батько і син, вони завжди ходили першими, десь починаючи з 3 годин ночі, і збирали всі гроші, бо дехто пускав тільки першу партію посівальників, потім зачинявся і досипав. І як потім не гепай у ворота і не дражни собак, вже не пустять. Батько з сином ходили разом, бо син збирав гроші, а батько содєржимоє рюмок. Він брав з собою дволітрову пляшку з-під сітра, лійку і зливав туди всьо підряд, шо б де не налили, всі види самогону, вино, наливку, казьонку. Але не забував лити і в себе. І тоді сину треба було тягти папіка додому, щоб не замерз під забором де-небуть.
Пізніше йшли хлопці-школярі,щоб не спізнитися до школи, десь годин в 6-7, з гарними посіваннями:
" Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Горох, чечевиця
І всяка пашниця,
Знизу корениста,
Зверху колосиста,
Щоб на майбутній рік
Було більше, ніж торік.
Щоб всього було доволі
І в коморі, і на полі.
Сію, сію, посіваю,
3 Новим роком
Вас вітаю!"

А потім вже йшли всі інші. Хто з вечора напився і болєл душой, хто проспав, хто думав, що тіко 2 січня і пора похмелитися б уже. Мої батьки ніколи не зачиняли двері, пускали і пригощали всіх. І ось так, вже десь, по сільським міркам перед обідом, годині о 10, йшла остання партія. То були вже ті, що випили все, що позбирали в дволітрові пляшки з-під сітра, проспалися і забули де вони були. Їм приходила гєніальна ідея: "А пашлі до Миколи куркуля, в нього всігда є шо випить і закусить"
Ну то вже був капєц, клієнтура "бойся"!
Один рік була страшенна ожеледиця, спочатку випав сніг, потім пройшов дощ і трохи підмерзло. Клієнтура "бойся" в кількості трьох чоловік випила, закусила і пішла на вихід. Двоє благополушно покінулі двір, а один рішив шо вже всьо, фатіт іти, пора лягать спать. І ліг посеред двору. Мама побачивши то, вділася і пішла дядька піднімать "бо примерзне, прийдеться долотом отбивать". Дядько вставать отказувався і пручався. Тоді мама взяла ночви з прикрученою до них проволокою, В таких в селі тягають всьо, починаючи від бетону і кінчаючи гноєм з-під свиней.Яку функцію ті ночви виконували в нас я не пам'ятаю. Але мама льогко погрузила дядька в ночви і потягла в місце постояної діслокації, тобто додому. Пам'ятаєте картину "Тройка", так ото сюжет той же. Тільки з поправкою, що моя мама на той час працювала головним бухгалтером в сільраді, а на вулиці і в дворах було багато народу, бо ж свято, люди по гостям, по родичам ходять, хоч і ожеледиця. Ну мама в мене не сноб, але картіна була епічна. Головний бухгалтер, а то в селі почті учітєль або лікар, короче інтілігенція, тягне алкаша в ночвах через все село. Мама доставила Колю додому вигрузила під поріг і почала гепати в двері, щоб жінка забрала. А жінка в нього була з тих, що на всі свята в клюбі співають, дорідна така тьотя Маруся. Вона вийшла, побачила свого Колю в свинячому вигляді в свинячих ночвах. Поки моя мама балакала з тіткою Марусею, Коля вже трохи прочуняв і намагався вилізти на високий поріг хати. Той поріг вобще отдєльна історія. Хату ім будували п'яні шабаї, по проекту п'яного ж архітектора, бо поріг той був нахилом мало не 90 градусів. Коля на нього дуже важко залазив, але дуже часто метеликом літав з нього, а тьотя Маня, частенько надавала йому ускорєнія. Цього разу зла Маруся, побачивши свого Колю, який в черговий раз намагався прєодолєть Еверест свого порогу, вирішила прідать Колі ускорєніє відром жужалки на голову зі словами: "Скажи спасіба, що в плиті давно вибрала, ато б вуха попекла падлюці!". З відом оскорбльонной нєвінності тьотя Маня зачинилася у хаті.
А Коля трохи пошкрябав в двері і від бєзнадьогі, подався геть з двору.
Аж ось моя мама, акі конь в милє, дійшла по ожеледиці додому і з полегшенням здихнувши вже збиралася відчиняти хвіртку, як почула за спиною знайомий голос "Васильовна, прівєт!" Коля стояв позад мами, зі слідами попелу на голові і готовий опять прінять на грудь.
Колі вже давно немає на цьому світі. Тьотя Маня вийшла заміж за парубка на сімнадцять років молодшого за себе. Дядько, що ходив з пляшкою з-під сітра і колєкционірував всі сорти сільського самогону, вже давно закодірувався і зараз один з найкращих ґазд на селі, а син в нього воює на Сході. А Старий Новий Рік, то одне з кращих наших свят, як на мене.