Про дєтских письменників

Письменника Аркадія Гайдара вигнали з красної армії та закрили в дурку. За пияцтво і безпричині розправи над мирним населенням. Підлічившись він продовжив пити, час від часу різав собі вени та жалівся на те, що йому сняться вбиті в дитинстві люди. Попутньо він писав книжки для дітей - про дружбу простих совіцьких піонерів з офіцерами НКВД та таїнства прийому в компартію. Так школьніки вчилися любити свою необ'ятну радянську батьківщину по книжках алкоголіка, котрого вигнали з красної армії за жорстокість.

У дєтского совкласика Льва Кассіля був молодший брат Ося, також дєтский письменник. В 1938 році Осю розстріляли по надуманому поводу, в 50-ті - наново реабілітували. Лев Абрамович не дорікнув владі жодним словом і продовжував писати оптимістичні казки про геройських октябрят та вратарів республіки. За Осю пам'ятали тільки шанувальники автобіографічного Кондуїта, вони ж могли згадати величної сили епізод, коли революційні матроси ледь не закатали в чека письменникову маму за погано настроєне піаніно, реквізоване напередодні у неї ж на нужди революції.

Лауреат шевченківської премії Андрій Головко застрелив дружину та дочку, лікувався од депресії, прижив дитину од дурдомівської санітарки та калічив психіку радянських дітей однією своєю присутністю в шкільній програмі.

Тут можна було б ще написати про донощика Микитенка, маразматичку Моріц, плагіаторів Лагіна і Волкова, блядуна Нагібіна та тьму інших інтєрєсних людей. Проте, займатися переписом уродів я не збираюся.

Натомість нагадаю розхожий епізод із роману старого літературного троля Солженіцина. Хворого на рак видного партапаратчика в лікарні навідує доця. Доця вчиться в літінституті і розказує всій палаті як бухала з Горьким, їздила на шашлики з Зощенком та ходила на балєт з Катєвим і Бонч-Бруєвичем. І коли папа занепокоєно питає: "Доця, ну а єслі в тебе таланта нема, як же ж ти устроїшся?", юна красуня дзвінко сміється, гладить нещасного хворого батька по лисіючій голові і втішає : "Нічо страшного, папа, стану дєтским письменником"

Про що власне цей епізод? Про то що радянська дитяча література це отброси писані отбросами для отбросів, тільки й всього. У світі сміливого Гарі Поттера, добрих хобітів, красівої Білосніжки та мудрих муммі-тролів совіцьким картонним уродам штибу піонера Тімура місця немає. Всі хто застав радянські дєтскі бібліотеки де Мауглі видавали із спецхрана, а єдиний примірник Марка Твена гуляв по руках і виловлювався з диким трудом це підтвердять. Хоча книг було багато і полиці чесно вгинались під хламом типу Погодіна, Мірошниченка та ілюстрованої треш-мілітарі "дєдушкіни медалі".

Як ви будете воспитувати власну дитину - ваша і тільки ваша справа. Ну і рибьонка звісно, вони зараз умні й розбираються. Хай воно читає Плейбой і Шантарам, дивиться Шрека та Інтерстеллар, грає Дьябло та Сімс, ходить на тайквондо та акробатичний рок-н-ролл. Але читати совіцьку дєтлітературу йому не варто, хоча б до 16. Мій вам совєт - викиньте її на свалку або хоча б закривайте на ключ. Нестайка та Коваля можете оставити.

Безумовно, можна цього й не робити.Якщо ви не збираєтеся заводити дітей.

Всім гуманізму і родітєльської мудрості, посони.

Вовк