Книга життя

Життя часто порівнюють з дорогою, але в мене воно більше асоціюється з книгою. Сторінка за сторінкою ми пишемо її своїми думками й вчинками. А замість пробілів – те, чого ми не зробили. З різних причин: боялись невдачі чи людського осуду, через лінощі, чи просто не здогадались. Частина пробілів на своєму місці, бо від деяких вчинків краще відмовитись, а частина немов пропущений текст. З плином часу до них можна повернутись й заповнити – або вчинками або гіркотою усвідомлення втрачених можливостей. Ми робимо помилки, але не завжди бачимо їх, або й не хочемо бачити. А їх обов’язково треба знаходити й виправляти, бо інакше вони будуть повторюватись поки не отримають свою порцію уваги й розуміння.

Пишемо часто не уважно й не акуратно, не згадуючи про те, що колись написане прочитають й поставлять оцінку, як учневі в школі. Ми пишемо книгу свого життя рідко задумуючись про її зміст, стиль чи форму. Це мабуть єдина книга, в якій хочеться написати поменше пригод і неприємностей для головного героя, а побільше стабільності й щастя, навіть якщо читати це нудно. Часто ми відкладаємо цікаві глави на потім не задумуючись, що на них може просто не вистачити сторінок. Бо хоч книгу пишемо ми, але кількість сторінок мало залежить від нас, та й останню крапку ставимо не ми.