весняні метаморфози )

Оголені очі
пливли океаном
І охкали важко
вуста кам'яні,
Вели обережно
і зовсім нежданно
У пломінь цілунку
весни у вікні.
Долоні нездвижні
тягнулись до сонця,
До теплих і ніжних
закоханих рук.
Світився промінчик
бажання в віконці,
Любов'ю розлився
весни вічний рух.
Приховані думи
тривожили душу,
Зітхало утомлено
серце, мов гріх.
Я сонячний відблиск
посіяти мушу,
Щоб згодом зібрати
кохання і сміх.
Відверто-причаєну
ніжність зустріну,
Ловитиму доторк
твого миготіння
І серцем до сонця
надії полину -
Дай сили мені,
і снаги, і терпіння.
І очі скидали
кришталю узори,
Світили у серце,
надію давали,
Й мов вранішній сон
зоряниці-Аврори,
мов диво весняне,
незримо кохали.