Легендарні львівські дворики Як у кожному порядному середньовічному місті, в старому Львові кам'яниці так щільно туляться одна до одної, що квартал виглядає суцільним. Тільки з вежі ратуші відкривається повна структура цього міського вулика, розграфленого шахівницею вулиць[Приєднана картинка] Найширше розрекламований із львівських двориків — Вірменський. Стародавня легенда оповідає, що на місці тутешнього храму ріс садок. Була тут і завезена вірменами з батьківщини айва. Серцевина її плодів ...

Читати далі...

З за хмар – під землю [Приєднана картинка] Якщо уважно дивитись на хмари – то іноді здається, що насправді це душі людей, які з тих чи інших причин не можуть знайти собі місця ні на небі ні на землі. [Приєднана картинка] Недаремно у хмарах можна знайти стільки різних образів та асоціацій, недаремно вони змінюються щохвилини набуваючи все причудливіших форм та образів. Злі душі утворюють чорнезні хмари, а добрі – білі. [Приєднана картинка] І якщо душ збирається багато – ...

Читати далі...

Місто-легенда [Приєднана картинка] Свого ключа до Львова шукаємо усі, без різниці – будучи гостями міста, чи тут народились і проживаємо усе свідоме життя. А потім намагаємося тим ключем відімкнути не тільки львівську історію, а й свої відчуття. Бо образ міста – це не тільки те, що було чи є, а передовсім те, що бачимо, чуємо, що вражає. Деталі, з яких для кожного складається саме його Львів, легенди і люди... [Приєднана картинка] Для одного Львів – стара бруківка, відлитий у Відні...

Читати далі...

Жизнь... Не тратьте жизнь свою на тех, кто вас не ценит, На тех, кто вас не любит и не ждёт, На тех, кто без сомнений, вам изменит, Кто вдруг пойдёт на "новый поворот". Не тратьте слёз своих на тех, кто их не видит, На тех, кому вы просто не нужны, На тех, кто, извинившись, вновь обидит, Кто видит жизнь с обратной стороны. Не тратьте сил своих на тех, кто вам не нужен, На пыль в глаза и благородный понт, На тех, кто дикой ревностью простужен, На тех, кто без ума в себя...

Читати далі...

Для улюбленого міста і серця не жаль Насамперед заглянемо в Ратушу, на самий її верх – підійматися доведеться високо, тому шансів побути самому у вас багато.[Приєднана картинка] Ділять її два містичні сусіди – безрукий кат і сентиментальний чернець в труні. Причому оба привиди доволі мирні. Кат бродить по ратуші у пошуках своїх рук, які йому за життя відрубали на його ж прохання (надто багато крові на них було).[Приєднана картинка] З ченцем історія ще цікавіша. Серце ратуші...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Людина прийшла до Творця і спитала: – Чи є в мені ДУША? – І так, і ні, — відповів Творець, — Ми душевні і бездушні одночасно, і ось чому. Всі ми народжуємося з тим, що прийнято називати «душа», але спочатку наша душа знаходиться там, де наше серце, потім там, де наші діти, потім там, де наші внуки, і лише в кінці життя вона знову повертається до нас. Тому не шукай свою душу, а уважно поглянь довкола і знайди «споріднені душі» довкола себе. Так ти непомітно скоротаєш...

Читати далі...

Ще одна львівська оповідка, навіяна опублікованою тут http://narod.i.ua/user/2251337/  дитячою казкою[Приєднана картинка] Коли львівські брами сповиває нічна мряка, коли місто стелиться спати, з-під старих дерев’яних сходів вибираються Сходарі. Або ще їх називають Зіркоглядами. Потягуючись, широко відкриваючи рожеві ротики, вони прямують на найвищий поверх, а деякі навіть на горище, щоб спостерігати зірки. Уже ніхто не пам’ятає, чому ці волохаті, неохайні істоти з...

Читати далі...

На Лисій горі [Приєднана картинка] Коли засновувався Львів, замок стояв спочатку на Княжій горі. Але там стояли такі вітри, що король Левперебув у тім замку лише одну зиму і змушений був збудувати Низький замок на горбі, що понад церквою св. Миколая, де тепер Замкова вулиця.Коли під час нападу ляхів на Львів у 1340 році замок на Княжій горі погорів, його вже не відбудовували.Довгі часи гора стояла пуста, без лісу, і почали називати її Лисою. Лиса гора стала улюблениммісцем забав відьом...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Потік свідомості відновився раптово..... Серце шалено стукнуло і на якусь мить зупинилось.Була 4 година ранку. Поруч мирно посапувала дружина, значить я дома. Серце знову перепочило і ввімкнуло підвищені оберти. Пам’ять вперто не хотіла відновити перебіг вчорашнього вечора. Годинник пробив чотири удари і вони луною прогриміли у висках. Провалля у пам’яті почало поступово зникати. Наступав черговий сірий ранок чергового сірого осіннього дня…

ДА БУДЕТ ТАК! [Приєднана картинка]