Легенда в легенді

Свого ключа до Львова шукаємо усі, без різниці – будучи  гостями міста, чи тут народились і проживаємо усе свідоме життя. А потім намагаємося тим ключем відімкнути не тільки львівську історію, а й свої відчуття. Бо образ міста – це не тільки те, що було чи є, а передовсім те, що бачимо, чуємо, що вражає. Деталі, з яких для кожного складається саме його Львів, легенди і люди...

Для одного Львів – стара бруківка, відлитий у Відні дзвін, встановлений на вежі Львівської ратуші у 1851 році, на якому багатозначний латинський напис: «Пильнуйтесь, бо не знаєте години!»,

кілька тисяч розмаїтих різнохарактерних лев’ячих зображень на фасадах будинків та перед ними, численні афоризми й цитати з античних авторів, висічені на віконних порталах кам’яниць (наприклад на площі Ринок, 28) тощо.

Для іншого – жахлива своєю жорстокістю історія страти у XVI столітті за їхнє кохання вірменина Івашка і католички Зосі, яких, згідно з рішенням львівського суду, привселюдно спалили живцем відразу за мурами міста. (До речі, рівно через дев’ять років після цієї страти в історії міста трапилася найбільша пожежа, від якої готичний Львів згорів дощенту.)

Це легенди про чорну труну, яка подекуди з’являється у коридорах магістрату, безрукого ката та привид монаха, якого неодноразово бачили глибокими вечорами в одному з найкращих зразків бароко у Львові — Домініканському костелі (кажуть, коли перепоховували монахів-домініканців, одного із них забули, і він не може знайти спокою), десятки інших легенд, які супроводжують історію міста. 

Запах доброї кави і смак хорошого пива, закохані у капелюшки літні жінки та екстравагантні дівчата, не лише солідні чоловіки, а й безвуса юнь, яка робить спроби бути галантними кавалерами... А ще Львів — це обов’язково життя і смерть (у якому ще місті є грот самогубців?), розум і дурість, кохання і ненависть, відданість і зрада, доброзичливість і заздрість, велич і ницість... 

Львів то є Львів, і тим все сказано …