Зачарована ніч
- 19.12.17, 08:53
Ніч напередодні свята Миколая – чарівна!
У цю чарівну не спиться ні дітям ні дорослим ніч, бо як тут заснеш..як осягнути це неймовірне диво?!
Бо десь там у глибині душі усі ми діти, що вірять у Святого Добродія, який нікого з нас не забуде. Головний подарунок,який ми можемо отримати цієї ночі, це відчути себе дитиною і зустріти усі прийдешні свята з широко відкрити очима і серцем, відчути пахощі мандаринок і хвої, так як відчували у дитинстві. І шоколад та солодощі ніколи не бувають такими, як у ранок на Миколая.
А яка то шалена радість батьків бачити шалену радість дитини,що скаче по ліжку у піжамі 
:) !!! Люблю це свято, цю ніч ,ці ранки на Миколая Дякую моїм батькам за всі мої дитячі радощі.:)
:) !!! Люблю це свято, цю ніч ,ці ранки на Миколая Дякую моїм батькам за всі мої дитячі радощі.:) Я з дитинства маю слабкість до зоряного неба та краєвидів з дахів, а особливу симпатію до коминів вигадуючи про них історії і казочки. Не стримаюся й нині і оповім одну таку історію,
навіяну дахами Старого міста...
"Закопчені, задимлені , навіки прив’’язані до своїх грубок мешканці дахів мають не таке вже й нудне життя.
З димом до них доходять запахи кухонь і історії родин, що мешкають внизу. Комин знає звички кожнісінького: щоранку пан з квартири на мансарді готує каву у турці для коханої, комин все гадає, чим пан присмачить нині ту каву (цинамоном, кардамоном,а може навіть розчавленим горошком перцю)? А ранок вродливої пані з другого поверху починається чаєм з молоком, пані годує маля грудьми і комин аж мружиться від задоволення, як уявляє її мамою, він не забув якою милою дитинкою була вона сама. Комини знають багато секретів, вони свідки радощів, смутку і мрій кожної родини у своєму домі. От хлопчик, який попри наганяй від мами, вилазив на дах і мріяв про небо, лежачи горілиць на нагрітій черепиці. Він таки став пілотом, той хлопчик… І тепер комин разом з мамою того хлопчика завше мріють, що у літаку у небі над їх будинком – саме він, їх капітан. Усі комини дуже люблять зиму, кожен з них чекає часу чарівної ночі і кожен загадує бажання, щоб саме на їх даху Святий Добродій пришвартував свої чарівні сани і поки Святий Отець виконує свої місію, комин побалакає з його оленями і вони разом будуть хвилюватися, щоб малі бешкетники не прокинулися передчасно. Сани відлетять, а комин чекатиме ранку і милих його серцю щасливих вигуків малечі, шурхоту паперу, пахощів шоколаду і помаранчів. Вечори приносять у напрацьовані старенькі коминові легені п’янкі аромати глінтвейну, медово-імбирної-цинамової випічки, міцно намаринованого печеного м’ясця і всякої всячини, що тішить людські шлунки на свята. Комин замріяно дивиться у зоряне небо і з насолодою уявляє людей внизу: закутані у пледи, сидять коло грубок і камінів насичені і умиротворені. Комин задоволений, бо все так і має бути у Різдво…. "
5
Коментарі
zmi_j
120.12.17, 10:19
Святий Миколай міг мені приносити різні подарунки, але дві речі були завше незмінні – книжка і різка. Оскільки в дитинстві і навіть у підлітковому віці я захоплювався казками, то в листі до Миколая я просив казок, і він мені їх справно приносив. Про різку, ясна річ, я не згадував, але і її святий Миколай теж не забував. Ті різки мали одну особливість – вони не нагадували галузок із тих дерев чи кущів, які росли поблизу нашої хати, отже Миколай виламував їх деінде, і мене завше цікавило, де ж такі різки проростають. Різка від святого була довга й ідеально рівна, а ще вона зі свистом розтинала повітря. Це справляло враження. Різку бабця клала на шафу, але так, аби бодай кінчик її виднівся, і, коли я бував нечемним, нагадувала, що та різка на мене чекає.
Різку зберігалося весь рік, і якщо так
zmi_j
220.12.17, 10:19
Різку зберігалося весь рік, і якщо так жодного разу мене нею не пригостили, то бабця чисто символічно вдаряла мене різкою по дупці й кидала у піч, бо ж різка таки мусила виконати свою виховну функцію. Але що у тісній хаті хрестити малого неслуха замашною різкою було незручно, то вона так і лежала без діла, а моєю дупцею гуляли тріпачка, ремінь, віник чи мухобийка. Тріпачка була виплетена з прутів і дошкуляла не так уже й сильно, як це можна було запідозрити з мого вереску, бо верещав я з великим натхненням, аби батьки чи дід із бабою не запідозрили бува, що тріпачка насправді сильно поступається ременеві. Для більшого ефекту, я починав ридати на самий тільки вигляд тріпачки. Віник і мухобийка викликали в мене такі самі емоції, оскільки вони теж дуже сильно поступалися ременеві.
А проте ...
zmi_j
320.12.17, 10:20
А проте одного разу Миколаєву різку я таки засмакував.
(кому цікаво - читайте в книжці)
Хльоскання різки по голій дупці незабутнє враження. І хоча то був один-єдиний раз, але він витіснив з моєї пам'яті усі інші випадки, коли по мені гуляли тріпачки й ремені. Біль від її ударів був не схожий на жоден інший – гострий і обпікаючий, він миттєво пронизував усе тіло, та так, що я аж захлинався криком, болем і повітрям, а потім ще довго чіхався і катулявся по підлозі.
Звідтоді я завше зиркав на різку з острахом, не відважуючись навіть торкнутися її пальцем. Різка в уяві моїй перетворилася на дивовижну істоту, котра жила своїм особливим життям, але залежним від мене, як буває залежною плюсква від чиєїсь крови, бо ж так само і різка мусила б час від часу дістати свій життєдайний заряд, ....
zmi_j
420.12.17, 10:21
розтявши зі свистом повітря і приклавшись до чийогось тіла. Недаремно, коли стару різку спалювали в грубці, мені вчувалося її жалібне квиління, але я не шкодував її, а завше проказував: – Так тобі й треба.
"Вікна застиглого часу" Ю. Винничук