Поламане літо
- 04.08.26, 04:27
Поламане літо, і ми всередині поламані. Заходжу в інстаграм, а там стабільність - реклама марафону проти целюліту та ретриту з очищення чакр. Заходжу у фб - тотальний жах війни та божевільні новини зносять у безодню розпачу. Заходжу в тредс - знаходжу дописи дружин військових, які разом зі мною п'ятий рік чи більше живуть у липкому очікуванні й шаленій втомі, від якої, здається, не зарадить вже ніщо й ніколи. У цих дописах справжня підтримка…
Уранці сусід подзвонив у двері - приніс домашніх огірків. Але перш ніж відчинити, я відчула просто дикий страх, із сильним тремтінням у руках і прискореним серцебиттям, наче перед стрибком із висоти. Він про це навіть не здогадувався - що звичайний дзвінок у двері може розхитану психіку штовхнути до краю. Огірки були дуже смачні. Я й забула, коли такі їла... Та чи куштувала такі взагалі? Тільки вгамувала тіло й калатання серця, стоячи їла огірок на кухні, коли пролунав ще один дзвінок у двері. Від повторної реакції зовні й усередині, майже не відчуваючи ніг, дійшла до вхідних дверей і відчинила - сусід приніс ще винограду… Щиро подякувала, зачинила й відчула, що найбільше тепер тремтять не руки й ноги, а підборіддя та губи. Захотілося розплакатися, але не вийшло. Я просто доїла огірок навпроти дзеркала.
За кілька днів мені виповниться 43. Останні роки минули як один суцільний страх. Як дим після обстрілу, як серцевий біль в очікуванні (найгірших) новин. П'ятий рік поспіль я отримаю квіти від чоловіка з рук інших людей. Добре, що отримаю…
Поламані життя, сім'ї, домівки й міста. Іноді заходжу в інстаграм, а там, на щастя, хоч якась стабільність. Зайшла у фб, аби написати, що поміж жаху війни та божевільних новин усе ще залишилося трохи місця для життя, для доброти, підтримки, любові всупереч усьому та смаку літа...
А.Енберт
(допис не про мене, він про людей та життя під час війни...)
Дякую!
